Дослідження змісту поняття «конституційна юстиція» і «конституційна юрисдикція

Конституційний юрисдикційний процес перебуває у діалектичному зв’язку з категоріями, які, з одного боку, мають суттєвий вплив на формування та навантаження його правового змісту, а, з другого – є похідними від нього. До першої групи категорій належать поняття “конституційна юстиція”, “конституційна юрисдикція”, “конституційне правосуддя”, “конституційне судочинство”, “конституційний контроль”, “конституційне провадження”, тоді як до другої – “конституційний процес”, “конституційне процесуальне право”, “конституційне судове право”, “конституційний судовий процес”.

Поняттям „юстиція” охоплюється сукупність судових (квазісудових) установ та їхня діяльність, пов’язана зі здійсненням правосуддя, а терміном „юрисдикція” – спеціальна компетенція (повноваження та підвідомчість) органів публічної влади щодо вирішення спорів, розгляду справ про правопорушення і застосування санкцій. Відповідно, поняття „конституційна юстиція” означає сукупність судових та квазісудових органів конституційного контролю та їхню діяльність щодо забезпечення верховенства конституції, а „конституційна юрисдикція” – спеціальну компетенцію, якою вони наділені для забезпечення названого верховенства.За своєю формою конституційна юрисдикція – це конституційне правосуддя, а за змістом – конституційний контроль.

Юрисдикція органів конституційної юстиції як різновид їхньої компетенції складається з двох елементів: державно-владних повноважень і певної підвідомчості, до якої ці повноваження можуть бути застосовані. До державно-владних повноважень органів конституційної юстиції у даному випадку належать тільки повноваження щодо прийняття звернення до розгляду, безпосереднього розгляду і вирішення підвідомчої справи по суті.

Компетенція органів конституційної юстиції не обмежується конституційною юрисдикцією, а може включати в себе й повноваження неюрисдикційного характеру (наприклад, право законодавчої ініціативи); натомість перелік суб’єктів конституційної юрисдикції не обмежується органами юстиції, а може включати в себе й інші органи публічної влади (главу держави, парламент, уряд тощо).

В широкому розумінні термін “юстиція” означає систему судових установ. Так, Б.О. Страшун зазначає, що під юстицією (від лат. justitia) слід розуміти сукупність судів (а іноді їх діяльність), як юрисдикційну слід розглядати діяльність суду по вирішенню правових конфліктів, а під юрисдикцією (від лат. jurisdictio – судовий розгляд; судовий округ) розуміти предметну і просторову сфери такої діяльності [1, с. 296]. На думку вченого, правосуддя — юрисдикційна діяльність судів, тобто винесення дійсно правових рішень по конфліктам, що розглядаються, шляхом застосування спеціальних процесуальних форм, покликаних гарантувати права людини в судовому процесі і полегшити по кожній справі, що розглядається, встановлення її істинних обставин [2, с. 296].

У широкому розумінні конституційну юстицію розглядають як сукупність судових органів і їх діяльність по перевірці відповідності законів і інших нормативних актів Конституції [3, с. 13]. У більш вузькому розумінні конституційну юстицію визначають як діяльність по забезпеченню верховенства Конституції, захисту прав і свобод особи, вирішенню конфліктів між гілками влади, яку здійснюють в межах особливої судової процедури не лише конституційні суди, але і органи загальної юрисдикції 4, с. 103]. Поширеним у спеціальній юридичній літературі є термін “конституційне правосуддя”, який використовують як синонім конституційної юстиції.

У науці конституційного права існують два основні підходи до розуміння поняття " конституційне правосуддя". Згідно з першим, конституційне правосуддя розглядають як елемент конституційного контролю, яким охоплюється діяльність компетентних державних органів по перевірці, виявленню, констатації і усуненню невідповідностей нормативних актів Конституції, законам, в ході якої дані органи уповноважені скасовувати виявлені невідповідності [5, с. 293]. Механізм правового захисту Конституції за такого підходу включає не лише судовий конституційний контроль, але також конституційний контроль, який здійснюють інші державні органи.

Аналіз законодавства України дозволяє виділити конституційне правосуддя як одну із форм конституційного контролю, хоча і вищу, але не єдину. Певним обсягом повноважень у сфері конституційного контролю як правового засобу охорони (захисту) Конституції, забезпечення її верховенства і прямої дії її норм наділені Верховна Рада України, Президент України, органи виконавчої влади та суди загальної юрисдикції.

До повноважень Верховної Ради України у цій сфері можна віднести здійснення парламентського контролю у межах, визначених Конституцією України (п. 33 ч. 1 ст. 85 Конституції України), дострокове припинення повноважень Верховної Ради Автономної Республіки Крим за наявності висновку Конституційного Суду України про порушення нею Конституції або законів України (п. 28 ч. 1 ст. 85 Конституції України), здійснення своєрідного наступного контролю у вигляді скасування вже прийнятих законів [1].

Серед повноважень Президента України у сфері здійснення конституційного контролю можна назвати звернення до Конституційного Суду України з питань відповідності Конституції України чинних міжнародних договорів або тих міжнародних договорів, що вносяться до Верховної Ради України для надання згоди на їх обов’язковість (ст. 151 Конституції України), застосування відкладального вето (ст. 94 Конституції України), скасування актів Кабінету Міністрів України та актів Ради Міністрів Автономної Республіки Крим (п. 16 ч. 1 ст. 106 Конституції України), призупинення дії нормативно-правових актів Верховної Ради Автономної Республіки Крим з мотивів їх невідповідності Конституції та законам України з одночасним зверненням до Конституційного Суду України (ч. 2 ст. 137 Конституції України).

Повноваження органів виконавчої влади в сфері забезпечення правової охорони Конституції України регламентуються ст.ст. 93, 118 Конституції України, відповідно до яких Кабінет Міністрів України наділений правом законодавчої ініціативи, а голова місцевої державної адміністрації вищого рівня може скасувати рішення голів місцевих державних адміністрацій, що суперечать Конституції та законам України, іншим актам законодавства України.

Відповідно до ст.ст. 124, 144 Конституції України питання конституційності правових актів, які не належать до юрисдикції Конституційного Суду України, вирішуються судами загальної юрисдикції.

Згідно з іншим підходом до розмежування понять " конституційний контроль" та " конституційне правосуддя", конституційний контроль розглядають лише в якості елемента конституційного правосуддя.

Конституційний контроль, який здійснюють органи судової влади (загальної чи спеціальної юрисдикції – в залежності від того, яка модель судового конституційного контролю застосовується в конкретній країні), в спеціальній юридичній літературі визначають як судовий конституційний контроль, який є вищою формою конституційного контролю (по відношенню до контрольної діяльності інших органів державної влади, для яких, по-перше, це не основна функція, а по-друге, правотворча і правозастосовча діяльність яких є об’єктом судового конституційного контролю).

Поняттям “конституційна юстиція” охоплюються органи судової влади, які здійснюють конституційне правосуддя. Оскільки відомо дві основні моделі організації судового конституційного контролю – європейська і американська, саме від того, яку модель взято за основу в тій чи іншій державі, залежить зміст і характер судового конституційного контролю.