Юридичнi факти в сімейному праві

В умовах все більшого ускладнення суспільних відносин, появи нових моделей взаємодії між їх учасниками, значного впливу науково-технічного прогресу на реалізацію людиною її особистих прав і свобод, постійної зміни уявлень, що довгий час вважалися традиційними, про ті чи інші сімейні цінності й необхідність їх захисту з боку держави, високої мобільності людей і все меншої їх зв’язаності в своїх приватних відносинах державними кордонами особливу актуальність здобуває виявлення ролі юридичних фактів у регулюванні сімейних правовідносин. [33, с. 78].

Увага до юридичних фактів саме в сфері сімейного права зумовлена також все більшою актуалізацією питання щодо знаходження балансу між приватністю як одним із фундаментальних прав людини і загальним благом, на забезпечення якого має бути спрямовано державно-правове регулювання суспільних відносин. Як із цього приводу вказують західні дослідники, саме сімейне право є точкою перетинання й зворотного зв’язку між сім’єю та державою: сім’я відіграє формуючу роль у суспільстві, але закон і суспільство також здійснюють формуючий вплив на сім’ю. Крім того, сімейні правовідносини від інших різновидів відносин у праві відрізняє саме своєрідність юридичних фактів, напідставі яких вони виникають. Це такі юридичні факти як шлюб, спорідненість, факт народження, акт усиновлення, встановлення опіки й піклування тощо. Часто такі факти поєднують не тільки юридичні, але й біологічні начала. Відповідна природа юридичних фактів чітко персоніфікує учасників сімейно-правових відносин, надає самим відносинам суто особистісний характер. [34, с. 135-136].

Для сімейного права категорія юридичних фактів набуває особливого значення з огляду на свій прикладний характер: від кола тих індивідуальних актів, вчинків, подій і станів, з якими право пов’язує розвиток сімейно-правових відносин, залежить структура самого сімейного права. Так, аналіз судової практики свідчить про те, що звернення судів до вказаного поняття в більшості випадків відбувається саме при розгляді сімейних справ.

Може йтися, зокрема, про встановлення юридичного факту родинних відносин, встановлення юридичного факту народження особи в певний час та в певному місті, факту проживання однією сім’єю без реєстрації шлюбу, факту знаходження на утримані, сукупності юридичних фактів, за якої виникає обов’язок утримувати повнолітніх дочку (сина) та ін. [33, с. 95].

Сам Сімейний кодекс України не оперує терміном «юридичний факт», однак вміння чіткої кваліфікації тих чи інших життєвих обставин як відповідного елементу складу правовідносин є важливою передумовою справедливого й ефективного врегулювання суспільних відносин. Відповідно, правове врегулювання сімейних відносин має виходити із загальнотеоретичного уявлення про юридичні факти як про:

1) життєві обставини – дії та події, наявні або відсутні;

2) прямо або опосередковано визначені гіпотезою норми права;

3) такі, що є підставою для виникнення зміни або припинення відповідних юридичних наслідків. [20, с. 53].

Щодо останньої з названих рис, слід зазначити, що вона дещо розширює розуміння юридичного факту порівняно із традиційним його визначенням як обставини, яка є підставою для виникнення, зміни або припинення правовідносин. Видається обґрунтованою позиція тих вчених, які вказують на необхідність охоплення поняттям юридичного факту тих правових ситуацій, за яких юридичні факти спричиняють наслідки, що не втілюються у правовідносини. Наприклад, у силу факту народження людини виникає правосуб’єктність. Ця правосуб’єктність виступає передумовою виникнення правовідносин, але сама не є правовідношенням. Разом з тим, правосуб’єктність є правовим наслідком настання відповідних юридичних фактів. Щоб охопити усі факти такого роду, потрібно говорити про пов’язані з ними юридичні наслідки взагалі, а не тільки про виникнення, зміну або припинення правовідносин. [23, с. 125-126].

Дії і події, звичайно, можуть виникати й існувати безвідносно до права. Однак статус юридичних фактів вони набувають тільки у зв’язку із правом. Так, можна виділити ті дії й події, які мають місце в сфері сімейних відносин, але правового характеру не набувають, а отже – не мають статусу юридичних фактів.

Наприклад, хрещення дитини є дією, яку вчиняють батьки, але вона не має правового характеру і не є юридичним фактом, а тому не може виступати підставою для виникнення, зміни або припинення прав і обов’язків. Домовленість між подружжям щодо розподілу обов’язків з приводу ведення домашнього господарства також не є предметом правового регулювання, а тому в даному разі не йдеться про юридичний факт. Вирішення батьками питання, до якої спортивної секції віддати дитину і з якого віку вона має вивчати іноземну мову, святкування річниці одруження і т.д. не є питаннями, що перебувають в площині правового регулювання. Держава не може зобов’язати батьків забезпечувати, щоб дитина лягала спати у певній години тощо. [35, с. 152].

Тому головне, що має бути з’ясовано, перш ніж вдаватися до розподілу юридичних фактів на дії і події, – це питання щодо того, чи дійсно має місце юридично значуща обставина.

В юридичній літературі з сімейного права проблема юридичних фактів розглядалася щодо окремих видів цих фактів і окремих правових інститутів. Однак щодо вирішення питання класифікації юридичних фактів у сімейному праві, то їх розгляд і обговорення не виходить за межі навчальної літератури, що свідчить про необхідність його самостійного дослідження. [33, с. 55].

Не всі із запропонованих класифікацій є безспірними та не кожна підстава поділу може бути застосована до юридичних фактів, які мають місце у сімейно-правових відносинах. Поряд із цим на сучасному етапі розвитку суспільства виникають нові правовідносини. Надшвидкий розвиток наукових технологій призводить до зміни морально-етичних норм та цінностей суспільства, що в свою чергу впливають на сімейні майнові та особисті правовідносини. Відповідно, всі наведені фактори відображаються на класифікації юридичних фактів. [19, с. 6].

Класифікація юридичних фактів сприяє точному відбору та правильному закріпленню юридичних фактів у нормах сімейного права, допомагає зрозуміти взаємозв’язок різних засобів впливу на фактичні відносини і процеси.

Сімейні правовідносини у своїй динаміці можуть проходити три стадії: виникнення, зміну і припинення. Кожен із названих етапів руху є видом юридичних наслідків, що встановлюється нормами права за наявності певних юридичних фактів. Відповідно до цього проводиться традиційний поділ юридичних фактів, залежно від наслідків впливу на правовідносини, на правоутворюючі, правозмінюючі та правоприпиняючі. [10, с. 51].

О. О. Красавчиков серед правоутворюючих юридичних фактів виділяв “специфічно правоутворюючі юридичні факти”, якими вважав ті факти, які обумовлюють виникнення права даної особи без перенесення цього права від іншої особи. У сімейному праві це: укладення шлюбу, народження дитини, встановлення опіки і піклування та призначення опікуна (піклувальника), укладення шлюбного договору, встановлення факту материнства та батьківства, усиновлення дитини [35, с. 126].

Під правоприпиняючими юридичними фактами прийнято розуміти факти, з якими норми права пов’язують припинення конкретного права певної особи. При цьому правоприпиняючою функцією, володіють всі юридично значимі обставини. [37, с. 67].

Як правоприпиняючі можуть виступати різноманітні за своєю природою юридичні факти: односторонні акти (звільнення судом за заявою органу опіки і піклування особи від повноважень опікуна або піклувальника у разі невиконання нею своїх обов’язків, порушення прав підопічного, а також у разі поміщення підопічного до навчального закладу, закладу охорони здоров’я або закладу соціального захисту — ст.ст. 250-251 Сімейного кодексу України, ч. 3 ст. 75 Цивільного кодексу України, двосторонні акти (наприклад, відмова подружжя від шлюбного договору — ст. 101 СК України, події (наприклад, смерть суб’єкта сімейних правовідносин).

Третій вид юридичних фактів, з погляду породжуваних наслідків, складають правозмінюючі факти. Під правозмінюючим юридичним фактом слід розуміти факт, з яким норми права пов’язують зміну конкретного права. Зміна може відбуватися по двох лініях: по лінії носіїв конкретного права (обов’язків) та по лінії змісту цього права [7, с. 77-83].

Прикладом зміни правовідносин по лінії носіїв права може бути ситуація, коли замість чоловіка — платника аліментів, це зобов’язання виконують його батьки, у випадках передбачених законодавством. Сюди можна віднести зміну прізвища наречених або приєднання до свого прізвища нареченого, нареченої у зв’язку з реєстрацією шлюбу, зміна прізвища дружини, чоловіка під час перебування в шлюбі. [36].

Правозмінюючим юридичним фактом, що відбувається по лінії змісту цього права може бути рішення суду про зменшення розміру аліментів на дитину у зв’язку з нецільовим використанням одержувачем аліментів або про зміну їх розміру внаслідок зміни матеріального або сімейного стану, погіршення або поліпшення здоров’я платника або одержувача аліментів тощо. За рішенням суду може бути змінений і порядок отримання аліментів (шляхом внесення їх частини на особистий рахунок дитини у відділенні Державного ощадного банку України. [33, с. 123].

Однак саме у сімейному праві прийнято виділяти такі групи фактів, існування яких не визнається деякими представниками загальної теорії права, а також представниками цивілістичної науки. Мова йде про правовідновлюючі, правоперешкоджаючі, а подекуди і про правозупиняючі юридичні факти. Слід додати, що правоперешкоджаючі факти є “зворотною стороною” не тільки щодо фактів правоутворюючих, але також для правоприпиняючих і правозмінюючих.

Існування таких перешкоджаючих фактів, на наш погляд, допомагає пояснити, чому деякі правовідносини не виникають, хоча є певні юридичні факти, які могли б викликати це правовідношення. Іноді такі факти мають місце при наявності конкретних сімейно-правових відносин, перешкоджаючи їх припиненню або виникненню нових правовідносин. [38, с. 80].

Так, згідно з ч. 2 ст. 110 СК України вагітність дружини позбавляє чоловіка права на розлучення без її згоди. Позов про розірвання шлюбу не може бути пред’явлений протягом вагітності дружини і протягом одного року після народження дитини, крім випадків, коли один із подружжя вчинив протиправну поведінку, яка містить ознаки злочину, щодо одного з подружжя або дитини. Тобто, факт вагітності дружини перешкоджає припиненню шлюбного правовідношення. [36].

Також відповідно до ст. 26 СК України не допускається укладення шлюбу між особами, що знаходяться в близькому ступені родинних відносин, тобто факт перебування в одних правовідношеннях (родства) перешкоджає виникненню інших (шлюбних). [36].

Заперечуючи можливість існування правоперешкоджаючих юридичних фактів, О. О. Красавчиков зазначає, що в кожному окремому випадку правоперешкоджаючий факт є або правостворюючим, або правозмінюючим, або правоприпиняючим, що дозволяє зробити висновок про відсутність у так званих правоперешкоджаючих фактів “права на самостійне існування” у матеріальному праві [35, с. 87-90].

Правоперешкоджаючі факти не можна віднести до числа правозмінюючих або правоприпиняючих, оскільки вони є своєрідним “гальмом” в механізмі правового регулювання сімейних відносин. Вони не дають виникнути правовідношенню, хоча для його виникнення є всі умови, а тому правовідношення не може ані змінитися, ані припинитися. Правоперешкоджаючі юридичні факти закладені в гіпотезах норм-заборон та є, свого роду, протилежністю фактам-умовам. Вони можуть обмежувати окремі елементи сімейної правоздатності або перешкодити дії конкретного суб’єктивного права. [38, с. 82].

До першої групи правоперешкоджаючих фактів можна віднести перешкоди до укладення шлюбу, обставини, при наявності яких особа не може взяти дитину на виховання у свою сім’ю. [39].

До другої — нетривалість перебування подружжя в шлюбі; нетривалість виховання або утримання вітчимом (мачухою) своїх пасинків і падчерок, фактичним вихователем — свого фактичного вихованця, а також негідна поведінка в сім’ї особи, яка потребує сплати аліментів.

Враховуючи особливу роль правоперешкоджаючих юридичних фактів у сімейному праві, відображення у них моральних засад, російський науковець А. В. Маркосян пропонує встановити заборону на укладення шлюбу між особами, хоча б одна з яких страждає на тяжке, невиліковне, спадкове захворювання, яке може становити небезпеку для життя та здоров’я другого з подружжя та (або) їхніх нащадків [40, с. 11].

За чинним законодавством України подібної заборони не передбачено. Встановлено лише, що наречені зобов’язані повідомити один одного про стан свого здоров’я. А приховування відомостей про стан здоров’я одним із наречених, наслідком чого може стати (стало) порушення фізичного або психічного здоров’я іншого нареченого чи їхніх нащадків, може бути підставою для визнання шлюбу недійсним. [36].

Отже, на сьогоднішній день відповідний стан здоров’я нареченого (нареченої) може бути не правоперешкоджаючим, а правоприпиняючим юридичним фактом.

Отже, в сімейному праві існують юридичні факти, з якими закон пов’язує відновлення прав та обов’язків, втрачених учасниками (учасником) сімейних правовідносин. Наприклад, ч. 1 ст. 239 СК України передбачає, що у випадку скасування усиновлення відновлюються взаємні права та обов’язки між дитиною та її батьками. Такі відносини вже існували раніше, але вони припинилися в силу акта (рішення суду) про усиновлення відносно даної дитини. Рішення суду про скасування усиновлення є тим юридичним фактом, який відновлює відносини між дитиною та її батьками (одним із них), які раніше існували між ними. [38, с. 84].

Всі факти, з якими норми сімейного права пов’язують відновлення прав та обов’язків члена сім’ї, Є. М. Ворожейкін абсолютно правильно, на наш погляд, об’єднав у самостійну групу правовідновлюючі юридичні факти [41, с. 20].

Такими юридичними фактами є відновлення батьківських прав (ст. 169 СК України), при скасуванні усиновлення або визнання його недійсним, відновлення шлюбу у випадку явки особи, оголошеної померлою чи визнаної безвісно відсутньою, в тих випадках, коли таке відновлення допускається. Особливість впливу юридичних фактів в таких випадках полягає в тому, що вони не породжують якогось нового правовідношення, а відновлюють правовідношення, яке раніше припинилося або тимчасово призупинилося. [42, с. 89].

Особливість правовідновлюючих юридичних фактів полягає також у тому, що в даному випадку виникає питання про межі відновлення прав та обов’язків на минулий час.

Не можна вважати правовідновлюючі юридичні факти різновидом правоутворюючих фактів. В іншому разі при відновленні батьків у батьківських правах або при скасуванні усиновлення дитини кровні батьки повинні були би знову підтверджувати її походження від них [43, с. 14-15].

Отже, правовідновлюючі та правоперешкоджаючі юридичні факти мають місце при розвитку сімейно-правових відносин. Більше того, в цій галузі права України вони досить поширені.

У теорії права залишається невирішеним питання про існування правозупиняючих юридичних фактів. Так, “класичним” прикладом правозупиняючого юридичного факту в сімейному праві можна вважати встановлення режиму окремого проживання подружжя, внаслідок чого призупиняється режим спільної сумісної власності на придбане майно та презумпція походження дитини, народженої жінкою, від чоловіка, з яким вона перебуває у шлюбі (при умові, що дитина народилася після спливу десяти місяців по запровадженню між подружжям даного режиму). [42, с. 93-95].

Отже, розуміння природи юридичних фактів і їх значення для цілей правового регулювання з огляду на інтеграційну функцію теорії держави і права має лягти в основу концепції юридичних фактів в галузевих юридичних науках, зокрема в сімейному праві. Історія розвитку теорії юридичних фактів свідчить про те, що загальне їх поняття формувалося на підставі конкретних юридичних знань про окремі види юридичних фактів, поява яких була зумовлена об’єктивною потребою виникнення, зміни й припинення суспільних відносин.