Загальна взаємозалежність.

Між фірмами в олігополістичній галузі існує певна взаємозалежність. Припустимо, існує три фірми А, Б і В, кожна з яких володіє 1/3 часткою ринку певного продукту. Якщо А зменшує ціну, то її частка ринку відповідно зростає. Відповідною буде і реакція фірм В і Б. Б і В можуть або спустити ціну до ціни рівня А, або ще нижче, ніж А, тим самим розпочинаючи цінову війну. Тобто, це означає, що ні одна із фірм в олігополістичній галузі не наважиться спустити ціну, не прорахувавши всі можливі варіанти поведінки своїх конкурентів. при встановленні ціни олігополіста найважливішими є дані про витрати і об'єм попиту, а також до цього слід додати реакцію зі сторони конкурентів (неопреділений фактор).
Слід підкреслити, що взаємозалежність фірм, внаслідок небагаточисельності в галузі, і як необхідність для фірми передбачати та прораховувати можливі відповідні дії конкурентів внаслідок зміни її цінової політики є унікальними властивостями олігополій. Більша кількість фірм при чистій конкуренції та монополістичній конкуренції, а також відсутність конкурентів при чистій монополії виключають можливість існування взаємозв'язку в цих ринкових структурах. Тобто, можна відмітити, що олігополія існує, коли кількість фірм в галузі така мала, що кожна при формуванні своєї цінової політики повинна приймати до уваги реакцію зі сторони конкурентів. [7. с. 122-124]

2.3 Ціноутворення та рішення про об'єм випуску продукції.
Щоб розглянути сутність олігополістичного ціноутворення необхідно розглянути чотири різні моделі:
1. Ламана крива попиту. Знову, припустимо, що існує три фірми А, Б і В. Також, припустимо, що фірми не займаються укладанням таємних узгоджень при встановленні ціни. Розміщення і форма кривої попиту олігополіста залежать від того, як конкуренти фірми будуть реагувати на те, що А змінила ціну. Існує два ймовірних допущення стосовно відповідних дій конкурентів А – вирівнювати ціну чи не звертати увагу. При нормальній олігополії конкуренти на підвищення ціни фірми А зігнорують, а на зниження ціни, відповідно, відреагують, тобто будуть вирівнювати ціну.
Отже, ламана крива попиту олігополіста означає, що кожен олігополіст вважатиме, що люба зміна в ціні приведе до гіршого. Значна кількість споживачів покине фірму, якщо вона збільшить ціну, а якщо знизить - її продажі якщо і збільшаться, то незначно. Іншою причиною стабільності цін олігополіста є те, що ламана крива граничного доходу залежить від ламаної кривої попиту, і це означає, що в певних границях значні зміни витрат не вплинуть на об'єм виробництва і на ціну.
2. Обумовлене таємним договором узгодження; Так як при олігополії діє невелика кількість фірм - це сприяє таємному договору (безпосередній чи мовчазній згоді про те, щоб зафіксувати ціни, розділити чи розподілити ринки чи іншим чином обмежити конкуренцію між собою). Так, вкладання таємного договору, може сприяти олігополістам для отримання більших прибутків, запобігти ціновій війні та обмежити вступ в галузь нової фірми.
Знову, три фірми А, Б і В. У всіх фірм одинакові витрати. Криві попиту кожної із цих фірм наближені - все це сприятиме до укладання таємного договору. Звідси, за рахунок укладання договору ціна та об'єм продукції будуть відповідати тому, що галузь ніби находиться при чистій монополії.
Таємне узгодження може приймати певний ряд форм. Найбільш проста форма - картель, який передбачає формальне письмове узгодження відносно ціни та об'єму виробництва (найвідоміший картель ОПЕК (організація країн – експортерів нафти), в який входило 13 країн. Даний картель здатен був підвищити ціни на нафту із 2, 5 дол. до 11 дол. на протязі шестимісячного періоду. На початку 80-х років різке підвищення ціни привело до ціну до 32–34 дол. за барель.). Також таємні узгодження можуть укладатися при періодичних не офіційних зустрічах, джентльменські узгодження при коктейлях, грі в гольф і т. п. Всі таємні узгодження контролюються антитрестівським законодавством.
Існують певні перепони для таємного договору:
– різниця в попиті і витратах – відповідно будуть різнитися і ціни, максимізуючі прибуток для кожної фірми. Очевидно, що не буде однієї ціни, яка б була притаманною для всіх фірм.
– число фірм – чим більша кількість фірм, тим важче досягти якоїсь угоди.
– шахрайство – існує спокуса для скритого зниження цін, тобто почати робити таємні цінові скидки з метою отримання більшого прибутку. Проте, це є небезпечним, так як споживачі які платять вищі ціни можуть це виявити і вимагати до себе подібного ставлення.
– спад – переважно спад ділової активності є ворогом таємного договору, тому що ринки збуту, які скорочуються викликають зростання середніх витрат.
– можливе входження – збільшені ціни та об'єм продаж при таємному договорі будуть сприяти для вступу нових фірм в галузь. Таке входження, відповідно, знизило б ціни і прибутки, так як зросла б пропозиція.
– правові перешкоди: антитрестівське законодавство.
3. Лідерство в цінах; олігополісти можуть координувати свою поведінку в області цін, не вступаючи в таємний зговір. Так велика (крупна) фірма, " пануюча" змінює ціну, а всі інші більш чи менш автоматично слідують за цією зміною. Ціновий лідер притримується такої тактики: оскільки зміна цін пов'язана з деяким ризиком в тому відношенні, що конкуренти можуть не послідувати за лідером, коректировка цін робиться рідко. Лідер, переважно, перед збільшенням ціни усно повідомляє своїх адміністраторів-менеджерів, які дають інтерв'ю в пресу, по телебаченню і т. д.
4. Ціноутворення за принципом «витрати плюс». В цьому випадку олігополіст використовує формулу чи методику для опреділення витрат на одиницю продукції, і до витрат додається накидка, для того щоб визначити ціну. Однак, витрати на одиницю продукції змінюються із зміною об'єму виробництва, і тому фірма повинна мати деякий типовий, або плановий, рівень виробництва.
Так як фірми в умовах олігополії можуть досить швидко відповісти на зміну ціни, а також, так як промислові олігополісти володіють значними фінансовими ресурсами, на які можна підтримувати рекламу чи розвиток продукції, то фірм–олігополісти здебільшого займаються неціновою конкуренцією. [9. с. 195-199]

2.4 Олігополія і економічна ефективність.

Існують дві точки зору на економічні наслідки олігополії. Традиційна точка зору передбачає, що, оскільки олігополія близька по структурі до монополії, слід очікувати, що вона діє приблизно аналогічним методом. Дійсно, олігополія являється менш бажаною, ніж чиста монополія, (в США) по тій причині, що чиста монополія часто підлягає державному регулюванню для того щоб зменшити зловживання ринковою владою. Неофіційне таємне узгодження між олігополістами може дати в результаті ціни і об'єми виробництва подібні до тих, до яких приводить чиста монополія, хоча при цьому збережеться зовнішня видимість конкуренції декількох незалежних фірм.
Дану традиційну точку зору оспорює точка зору Шумпетера – Геллбрейта, у відповідності з якої крупні олігополістичні фірми з ринковою владою необхідні для досягнення швидких темпів НТП, так як НТП дороговартісна, і її здатна тільки здійснити крупна фірма. Грубо кажучи, невеликі конкурентні фірми не мають ні засобів, ні стимулів, для того щоб бути технічно прогресивними. Якщо дана точка вірна, то олігополісти будуть сприяти швидкому покращанню продукту, більш низьким витратам виробництва, більш низьким цінам і більшій зайнятості.
Проте, у прихильників традиційної точки зору є контраргументи. Вони заявляють, що олігополісти мають сильний стимул до того, щоб заважати нововеденням і стримувати НТП.
Дослідження проведені з 1880 по 1965 рік, вивчаючі 61 важливий витвір, показали, що більше половини було зроблено незалежними винахідниками, зовсім не пов'язаними з промисловими дослідницькими лабораторіями акціонерних підприємств (кондиціонери повітря, кулькова ручка, поліетиленова плівка, реактивний двигун, інсулін, ксерографія, вертоліт (гелікоптер) і зародились в незалежних винахідників). Інші ж не менш важливі по значущості досягнення були зроблені невеликими чи середніми по розміру фірмами. Згідно цього дослідження, біля 2/3 – 40 із 61 – основних витворів цього століття були задумані незалежними винахідниками чи невеликими фірмами. Це не заперечує і того, що в деяких олігополістичних галузях, наприклад, авіаційній, хімічній, нафтяній, і електронній промисловості - дослідницькою діяльністю займалися енергійно та плодотворно. Також слід відмітити, що дуже суттєву частину дослідів в авіаракетній, електронній промисловості та виробництві засобів зв'язку, в значній степені фінансується із суспільних фондів. [3. с. 202-204]

Розділ III. Монополії та олігополії в умовах капіталістичної змішаної економіки
3.1 Рівень монополізації виробництва в сучасних умовах

У сучасних умовах класичні монополії у прямому розумінні зустрічаються рідко. Проте їх " сестри" - олігополії - дуже розповсюджене явище в будь-якій розвинутій країні. Так, процент обсягу продукції галузі, який припадає на чотири найбільших фірми в галузях промисловості США, такий: автомобілі - 90; домашні холодильники і морозильники - 85; домашні пральні машини - 93; турбіни і генератори - 80; літаки - 72; пиво та ель - 87; телефони - 63. [4. с. 128]
Якщо чотири найбільших підприємства контролюють 40 %
загального обсягу ринку і більше, то галузь уважається олігопольною. Це - юридично. А фактично така галузь є монополізованою, бо, як відомо, якщо в галузі лише декілька потужних корпорацій, то вони координують свої зусилля таким чином, щоб діяли умови, подібні до картельних угод.
Великі корпорації стрімко збільшують свої розміри, вторгаються в інші галузі, об'єднуються як на національному, так і на міжнародному рівні. Саме тому, щоб не перевищувати максимально допустимі обсяги контролювання частки ринку, нинішні монополії продовжують активно інтегруватися і завойовувати нові галузі економіки країни (країн). При цьому виграє як країна в цілому (адже хто б не хотів, щоб у малорозвинену, але досить перспективну галузь увійшло підприємство з величезною кількістю капіталу), так і окрема фірма, оскільки зростають ринки збуту, сфери впливу, а отже, і прибутки. [6.с. 70-76]
Ще у 80-ті рр. ХХ ст. розпочалося масове вторгення автомобілебудівних фірм у сферу високих технологій. Американська фірма «Дженерал моторз» за п'ять років скупила більше десяти великих компаній і завдяки цьому проникла в галузі аерокосмічної промисловості, робототехніки, штучного інтелекту та ін. Німецька фірма «Даймлер-Бенц» протягом одного року вийшла на перше місце серед промислових гігантів країни і перетворилася у величезний технологічний концерн, при цьому встановила контроль над провідною моторобудівною фірмою «МТУ», яка випускає двигуни для літаків, танків та військових кораблів, захопила передову компанію «Дорньє» - лідера у виробництві авіакосмічної техніки та електроніки і включила до свого складу «АЕГ» - одну з провідних електротехнічних фірм.
Та сьогодні акценти зміщуються. Тепер без всяких вагань починають об'єднуватися і величезні корпорації. По-перше, об'єднуються всередині країни: або там, де взагалі не функціонує антимонопольне законодавство (прикладом цього може слугувати об'єднання китайських " алмазних" королів - у цій країні створено асоціацію виробників алмазів, куди ввійшли 15 компаній, які контролюють 90 % китайського алмазного ринку), або держава зацікавлена у такому об'єднанні (американські авіаційні компанії Northwest Airlines i American Airlines оголосили про намір об'єднатися - як стверджують фахівці, уряд США спеціально дав дозвіл на об'єднання, оскільки між Європою і США почалася конкуренція щодо виробництва літаків (Airlines та Boeing), і тому потрібен ринок для збуту своєї продукції), або об'єднуються фірми, що спеціалізуються на випуску різних груп товарів (корпорації United Technologies та Honeywell майже завершили переговори про злиття в одну компанію. В кінцевому результаті США отримають гігантський військово-промисловий і машинобудівний концерн, який забезпечить робочими місцями 260 тис. робітників.
По-друге, об'єднуються монополії, що базуються в різних країнах. Мета досить проста – контролювати, скажімо, 30 % ринку не в США, а у світі. Прикладів цьому теж багато. Найбільший в Японії виробник молочних продуктів оголосив про намір об'єднатися зі швейцарською Nestle. Виробники побутової електротехніки голландська компанія Royal Philips Electronics NV та корейська LG Electronics Inc уклали угоду про створення спільного виробництва дисплеїв для телевізорів і комп'ютерів. Прогнозовані обсяги світового ринку - 15–25 %. Об'єднуються також " пивні" королі: норвезький конгломерат Orkla і датська пивна компанія Carlsberg. Корпорація Intel та Mitsubishi Electric, світові лідери у виробництві різноманітного електронного начиння, оголосили про створення альянсу з виробництва компонентів для мобільних телефонів третього покоління та обладнання для бездротових комп'ютерних технологій. У цьому контексті слід назвати автовиробників, які тільки тим і займаються, що об'єднуються («Рено» із «Самсунг-моторз», «Вольво» зі «Сканією» і т. д.).
Усе це свідчить про те, що процеси концентрації капіталу через механізми злиття та поглинання є розповсюдженими і на рубежі ХХІ ст. Великі фірми, як пише відомий американський економіст Д. Стігліц, «…неминуче прагнуть обмежити конкуренцію, оскільки в цьому разі вони можуть отримати більш високі прибутки завдяки монополії, а не більш високої якості продукції… Монополії прагнутимуть посісти провідне становище на ринках шляхом «захоплення» уряду. За рахунок прибутків, отриманих завдяки монополії, можна купити вплив у високих урядових колах, – якщо не шляхом хабарів, то за допомогою великих внесків у виборчі кампанії. [8. с. 57-59]

Монополія і конкуренція – це два протилежних і взаємопов'язаних процеси. Посилення одного призводить до послаблення іншого і навпаки. Зараз, на наш погляд, монополізація економіки продовжує бути провідною. Тому конкуренція залишається недосконалою і, можливо, її межі звужуються в приватному секторі економіки. [10. с. 3]

3.2 Фінансово-монополістичні групи. США. Японія

Організаційною формою фінансового капіталу виступають фінансово-монополістичні (фінансово-промислові) групи (ФПГ) – комплекс промислових, торгових, банківських, транспортних та інших компаній.
Створення ФПГ здійснюється кількома способами. Найбільш розповсюдженим є добровільне об'єднання капіталів окремих учасників і установ. Другим способом є добровільна передача учасниками створюваної ФПГ пакетів своїх акцій в управління банку чи іншому кредитно-фінансовому інституту. Третім способом є придбання одним з учасників групи пакетів акцій інших підприємств та організацій, які в результаті цього стають учасниками ФПГ. Таке придбання не завжди є добровільним і пов'язане із злиттям і поглинанням одних компаній іншими.
Вертикально комбіновані ФПГ являють собою об'єднання підприємств під єдиним контролем, що здійснюють різні стадії виробництва того чи іншого продукту, тобто функціонуючих за принципом замкнутого технологічного ланцюга – від видобутку сировини до випуску готової продукції, доведення її до споживача через власну торговельну і збутову мережу.
Горизонтально комбіновані ФПГ – це об'єднання під єдиним контролем двох і більше підприємств, що мають повний технологічний цикл одночасно в кількох галузях.
ФПГ конгломератного типу виникли завдяки диверсифікації виробництва і створюються на основі об'єднання різноманітних, технологічно не зв'язаних між собою підприємств, що перебувають на різних стадіях виробництва і оперують у різних галузях народного господарства.
У структурі більшості ФПГ виділяють три основних складових: фінансово-економічну, індустріально-промислову і торгово-комерційну. Причому основним принципом створення і функціонування ФПГ є принцип рівноправності всіх підприємств та інститутів (принцип «рівнобічного трикутника»). Якщо ж такий принцип порушується, тоді йдеться про банківський холдинг із рядом контрольованих ним промислових компаній або про групу виробничих підприємств.
Фінансово-промислові групи займають вирішальні позиції в економіці, мають тісний зв'язок з державою, суттєво впливаючи на її внутрішню та зовнішню політику. Виникнення та інтенсивний розвиток ФПГ є однією з форм дії законів адекватності виробничих відносин рівню і характеру розвитку продуктивних сил. Це виявляється в тому, що вони значно посилюють процес концентрації та централізації капіталу, сприяють його переливу в передові науко- і капіталомісткі галузі, завдяки чому розширюються масштаби планомірного розвитку.
Крім того, на процес створення ФПГ великий вплив мало антимонопольне законодавство, яке в багатьох випадках ускладнює зрощування банківського капіталу з промисловим. Кредитно-банківські установи часто жорстко обмежені у формуванні портфеля вкладень і можливостях контролю корпорацій.
Сьогодні в США отримали розповсюдження два основних типи ФПГ, які відрізняються між собою центром, навколо якого вибудовується вся група. У першому випадку консолідуючим ядром ФПГ виступає банківський холдинг, у другому - виробничо-технологічний комплекс.
До найвідоміших ФПГ США, основу яких становлять найбільші фінансові інститути, належать групи «Чейз», «Моргана», «Лімена-Голдмена», «Сакса» та ін. Здебільшого дані групи мають схожу історію створення та розвитку, однакову структуру. Тому розглянемо цей тип ФПГ на прикладі групи «Чейз».
Фінансова складова групи «Чейз» включає комерційний банк Chase Manhattan Corp (створений 1 квітня 1996 р. в результаті об'єднання «Чейз Манхеттен бенк» з «Кемікел бенк») та дві компанії по страхуванню життя – «Метрополітен лайф іншуренс» і «Еквітебл лайф». «Чейз Манхеттен бенк», як і його попередник «Чейз нешнл бенк», був пов'язаний із сім'єю Рокфеллерів з 20-х pp. З 1962 p. Д. Рокфеллер займав у ньому посади президента або голови ради директорів.
Промислова складова групи – це 21 нефінансова корпорація, кожна з яких уходить до числа 100 найбільших компаній США, у тому числі п'ять транспортних компаній (три авіакомпанії, дві залізничних); дві автомобілебудівних компанії, дві хімічних компанії, дві компанії роздрібної торгівлі. Усі ці компанії контролюються не лише групою «Чейз», але й банком Chase Manhattan Corp як окремою фінансовою установою. Сьогодні Chase Manhattan Corp є провідним банком США і має активи на суму 300 млрд дол.
Далі, у США багато промислових корпорацій створили потужні фінансово-інвестиційні структури: General Electric – General Electric Capital Services, General Motors - General Motors Acceptance Corp., Ford Motor - Ford Motor Credit Corp., IBM Credit Corp. і т. д. Разом з тим, це не " кишенькові" банки, які виконують функції зовнішньої бухгалтерії і виступають як інструмент залучення дешевих кредитів. Це великі, самостійні установи з інтересами, які виходять далеко за межі власної групи. Наприклад, General Electric Capital Services здійснює свою діяльність у більше ніж 20 напрямках сфери послуг, на неї припадає до 35% консолідованого доходу всієї корпорації General Electric, причому переважна частина доходу формується на операціях поза групою. General Motors Acceptance Corp є найбільшим у США джерелом комерційних кредитів і володіє заощаджувальними і кредитними компаніями в багатьох штатах.
Усі названі корпорації мають транснаціональний характер. Наприклад, у групу General Motors входять більше 200 заводів у США, 12 – у Канаді та ще 32 підприємства в інших країнах світу, що виробляють близько 20 % світового випуску автомобілів.
Характерною рисою цих груп є переважання вертикальної складової над горизонтальною. Основою групи General Motors є найбільший у світі автомобілебудівний концерн. Загальна кількість зайнятих становить сотні тисяч осіб. Головна компанія концерну є материнською відносно тисяч фірм групи і контролює шляхом участі у капіталі їх виробничу та фінансову діяльність.
Ряд особливостей формування та орагнізації ФПГ є характерними для Японії. У цій країні фінансово-промисловий комплекс сьогодні становлять фактично шість рівновеликих комплексів - фінансово-промислових груп (японський варіант – сюдани): «Міцубісі», «Міцуї», «Сумітомо», «Даїчі Кангі», «Фує», «Санва», заснованих на певних загальних принципах.
Згідно з офіційними даними сукупний обсяг продажу шести груп-гігантів становить приблизно 14–15 % ВНП країни. Якщо вважати, що загальний річний оборот сягає близько 4 трлн дол., то на ці групи припадає 500 млрд. Вони контролюють (ураховуючи компанії, що до них входять) приблизно 50 %, а за деякими оцінками і 75 % промислових активів країни.
На торгові фірми сюданів припадає більше половини експортно-імпортних операцій, їх частка в імпорті окремих товарів сягає 90 %. Комерційні і трастові банки груп контролюють близько 40 % загального капіталу всієї банківської системи країни, а страхові компанії 55 % усього страхового капіталу.
Сюдани - самодостатні, універсальні, багатогалузеві економічні комплекси, які включають у свою організаційну структуру фінансові установи (банки, страхові і трастові компанії), торгові фірми, а також цілий ряд виробничих підприємств, які являють собою повний спектр галузей народного господарства.
Верхній рівень сюданів утворюють горизонтальні об'єднання, які складаються в середньому з 21–го (група «Сумітомо») – 50-ти (група «Даїчі Кангі») рівноправних членів залежно від кількості основних напрямів діяльності і є головними фірмами найбільших промислових об'єднань.
Консолідуючим ядром сюданів з моменту їх появи після Другої світової війни (та й навіть для їх передвоєнних попередників – «дзайбацу») і до цього дня є компанії важкої і хімічної промисловості.
Широке застосування корпораціями залучених коштів – один з факторів японських економічних досягнень. Тому обов'язковим членом групи, а за багатьма оцінками і її стрижнем, є великий банк. Він контролює розгалужену банківську мережу філіалів і дочірніх підприємств. У комплексі з ним і під його контролем працюють також страхові та інвестиційні компанії, траст-банки. Усі вони для фірм даного сюдану є «своїми» і утворюють його фінансову основу.
Входження до ФПГ кредитно-фінансових інститутів сприяють досягненню стратегічних вигод, пов'язаних у першу чергу з підвищенням мобільності розвитку і реалізацією технологічного потенціалу всієї групи. Швидкість технологічного оновлення виробництва, темпи нарощування випуску високорентабельної і конкурентоспроможної продукції багато в чому залежить від того, наскільки інвестиційні можливості корпорації перевищують обсяги фінансування.
Обов'язковим членом сюдану є універсальна торгова фірма. За масштабами своїх торговельних та інформаційних мереж і обсягів ділових операцій торгові фірми належать до найбільших у світі і відіграють важливу роль у ФПГ. Вони виконують функції універсального «збутовика» і «постачальника», а також своєрідного «департаменту зовнішніх зв'язків» у процесі освоєння нових сфер діяльності, в яких фірми групи практично взагалі не мають можливості здійснювати постачання ресурсів та збут продукції.
Промислові об'єднання, що входять до ФПГ, як правило, побудовані за принципом вертикальної інтеграції (японський варіант називається «кейрецу»). Під егідою головної фірми – велика кількість підконтрольних їй «дочірніх». Разом вони утворюють своєрідний ярус вертикальної інтеграції, їх може бути до чотирьох, оскільки багато «дочірніх» (відносно головної) компаній також мають під своїм контролем інші, в тому числі різноманітні субпідрядні фірми. Варіанти процентного співвідношення в «дочірніх» компаніях можуть бути різними – від 10 до 50 %. Є варіанти, коли акціонерного капіталу взагалі немає, тобто відсутнє паювання капіталу. Отже, система ієрархічного контролю набуває форми вертикальної піраміди, яка разом може включати в себе тисячі фірм (юридичних осіб).
Усередині сюданів діє принцип не конкуренції, а цілеспрямовано організованої внутрішньої спеціалізації, коли сфери діяльності фірм не повинні перетинатися. Тому у відносинах «постачальник – споживач» тут утвердилась взаємна монополія. Таким чином, економічне середовище всередині сюдану є неринковим. А існуюча в японській промисловості організаційна структура приводить до закріплення чіткої олігопольної системи на ринку кінцевої продукції. Тим не менше інтенсивна конкуренція учасників олігополії забезпечує стабільний процес розвитку у відповідній галузі.
Японські ФПГ мали і мають величезний вплив на розвиток більшості нових індустріальних країн як зразком становлення міцної корпоративної структури, так і безпосередньою участю ФПГ в їх економічному житті. Досвід японських ФПГ сьогодні став основою для переосмислення принципових питань, що стосуються оптимальної організації господарського обороту в будь-якій країні та економіці.
На основі узагальнення діяльності ФПГ у провідних країнах світу можна зробити такі висновки.
1. Сучасні фінансово-промислові групи являють собою диверсифіковані багатофункціональні структури, створені в результаті об'єднання капіталів підприємств, кредитно-фінансових та інвестиційних інститутів, а також інших організацій з метою максимізації прибутку, посилення конкурентоспроможності на внутрішньому та зовнішньому ринках, підвищення ефективності виробничих і фінансових операцій, посилення технологічних і коопераційних зв'язків, збільшення економічного потенціалу їх учасників.
2. Характерною рисою сучасного етапу розвитку ФПГ є їх багатогалузева спрямованість, що дозволяє оперативно реагувати на зміни в ринковій кон'юнктурі. Але слід зазначити, що є приклади створення і функціонування ФПГ з яскраво вираженою спеціалізацією.
3. Тенденції формування ФПГ відображають закономірності розвитку світового виробництва:
– інтеграція фінансового і промислового капіталів;
– концентрація та інтернаціоналізація капіталу;
– використання найсучасніших інформаційних технологій;
– розповсюдження міжнародних стандартів регулювання національних ринків (капіталу, товарів, послуг, праці);
– глобалізація діяльності (розповсюдження товарів і послуг на найбільш привабливі зарубіжні ринки).[2.c.143-158]