Житлова забудова.

Найдавніші відомі нам житлові споруди це невеличка купа примітивних

хиж в Ваді–ен–Натуф в Палестині (ХХ тис. років до н.е.). До цього первісні

мешканці нашої планети обходилися печерами та землянками, або взагалі

ночували просто неба. Ще з тих часів житла майже завжди групувалися

утворюючи певні архітектурні комплекси.

Різниця між архітектурно - містобудівельною структурою села та міста

полягає в поділі території міста на декілька житлових утворень, кожне з яких

може мати свою соціально-економічну та архітектурно-композиційну

специфіку. Водночас, ці утворення (квартали, мікрорайони) взаємодіють між

собою і об’єднані в єдину систему.

Взагалі, утворення селищ відбувалося під впливом відокремлення кровних

родичів в автономному житловому середовищі. Ця містобудівна форма

відповідала родовій структурі суспільства. Згодом, з розвитком цивілізації та

початком розвитку міст, квартали поділялися згідно з тим же етнічним,

майновим, професійним або становим розшаруванням (станово-класова

структура суспільства). Так в Єгипті, в деяких містах ми бачимо окремі

квартали для рабів, для вільних та для знаті - місто будівничих пірамід – Кахун

(Х1Х ст. до н.е.).

Давня Греція часів Перикла (Афінський стратег та державний діяч V ст. до

н.е.) являла собою сукупність розвинутих полісів з поділом на квартали, який

відповідав станово-класовій структурі суспільства. Відповідно заселення

грецьких колоній відбувалося спираючись на цей квартальний поділ. Квартал

часів грецької класики мав прямокутну форму та являв собою сукупність

односімейних будинків без суспільного простору. Роль суспільного простору

відігравали перехрестя.

Римська імперія успадкувала традиції в галузі організації населених місць

від греків та етрусків, та розвинула спеціалізацію міст. З’явилися міста-

курорти, міста-військові табори (центри підкорених країн), навіть міста-

палаци (Спліт). Відповідно, підвищувався рівень спеціалізації кварталів.

Відмінною рисою давньоримського містобудування (від етрусків та греків)

була поява багатоквартирного житлового будинку – інсули.

В стародавніх деспотіях Китаю, або в споріднених з ними Московському

царстві та колоніях Іспанії і Великобританії новонароджені міста членувалися

на частини виходячи зі зручності управління. В столиці Китаю, Чань–Ань в

часи правління монголів квартали міста являли собою маленькі фортеці з

брамами які на ніч зачинялися. Вулиці навколо цих кварталів не належали

міській громаді, тільки військові патрулі, транзитний транспорт та пішоходи

наповнювали їх. В англійських та іспанських колоніях майже до наших часів

зберігся поділ на райони для завойовників та окремо для тубільців. Тобто,

становий поділ.

Міста, що розвивалися “при дворі” були населені людьми які обслуговували

адміністрацією. Топоніміка Києва та Харкова до наших часів зберегла

професійний поділ (урочище Гончарі, Коцарська, Чоботарська, Римарська і

Т.п.).

Таким чином, ми можемо стверджувати, що внутрішня побудова будь-якого

міста, чиє внутрішнє життя вирувало навколо торгівлі та ремісничого

виробництва складається з кількох одиниць міського простору - вулиць або

кварталів, що населені людьми однієї професії, а іноді і кревними родичами.

Власне, квартал в європейському місті виник коли задня вулиця,

призначена для транспортування вантажів та прогін худоби, стала

повноцінною парадною вулицею в капіталістичні часи. Звісно, що ці райони

(квартали або вулиці) мали свої власні міста зборів, церкви, шпиталі,

виставляли свій військовий загін. Загалом, містом керували представники цих

громад. Права європейських міст та їхніх мешканців, були юридично

застережені так званим Магдебурзьким правом (ХІІІ). Найбільш східним

містом яке отримали це право була Полтава.

В часи укріплення абсолютизму та активізації промислового виробництва

(XVІІ – XІХ ст.). Вулиці європейських міст почали перетворюватися на шляхи

комунікації, а квартали на території, забудовані комерційними будинками з

«дворами – колодязями». І, майнове розшарування має вже не тільки

горизонтальний, але і вертикальний характер. В підвалах та на горищах

живуть найбідніші, а починаючи з другого поверху – найбагатші.

В центральних житлових кварталах зникає ремісниче виробництво, але

розвивається торгівля. На околицях, біля джерел води та залізничних колій, а

подекуди і в центрах міст з’являються промислові підприємства, навколо яких

виростають робітничі селища. Хаотична забудова міст багатоквартирними

будівлями, робітничими “казармами” та промисловими підприємствами

створили в містах Європи в ХVIII-ХІХ ст. середовище майже непридатне для

життя. Промислове місто стало ідеальним розповсюджувачем хвороб.

В середині XІX ст. проблема будівництва житла вважалася в

абсолютистській Європі другорядною, і архітектори зосереджувалися на

проектуванні нових майданів та проспектів. Розвиток житлового будівництва в

Європі пов’язують з появою наприкінці ХІХ ст. міст-садів. Міста–сади –

типове англійське явище. Від середніх віків в площах-садах (garden-square)

Лондона відобразився зовнішній вигляд демократичного міста, обумовлений

широкою будівельною діяльністю бюргерів. Передбачалося, що місто-сад

надасть своїм 30 тис. мешканцям все те чого йому не вистачає в великих

містах: свіже повітря, світло, зелень та простір. Ідеолог будівництва міст-садів

був Е. Говард. Місто-сад Е. Говарда (Рис. 12)

Рис. 12. Схема зростання міста шляхом розвитку міст-супутників (по Е.