Україна у перше повоєнне десятиліття. Голод 1946-1947 р.

Відбудова народного господарства почалася відразу ж після вигнання німецько-фашистських загарбників. В 1946 р. на основі закону СРСР про п’ятирічний план відбудови народного господарства було прийнято закон про відбудову народного господарства України. У відповідності з цим законом відбудову н/г планувалося завершити до 1950 р. В першу чергу відбудовувалась важка промисловість, транспорт, енергетика. Сільське господарство відбудовувалось за рахунок більш жорсткої дисципліни в колгоспах. Збільшився сільськогосподарський податок. Колгоспникам не сплачувалась заробітна плата. Для відбудови н/г використовувались репарації з Німеччини (сировина, устаткування), примусова праця військовополонених, колгоспників, робітників, інтелігенції. Відбудовувати н/г України допомагали всі республіки СРСР. Відбудова н/г проходила в умовах патріотичного піднесення народу. Заводи, шахти дороги електростанції були відбудовані ціною не ймовірних зусиль, самовідданої праці мільйонів людей. П’ятирічний план відбудови н/г в цілому було виконано. Але не відміну від країн Західної Європи відбудова економіки України здійснювалась без впроваджень нових технологій і матеріалів. Виключались ринкові відносини, зміцнювався адміністративно-командний стиль керівництва економікою. Так було закладено підґрунтя техніко-технологічної відсталості як України так і СРСР від розвинутих країн Західної Європи та Північної Америки. Зростання промисловості проте не привело до підвищення життєвого рівня. Традиційно для радянського режиму нехтування випуском товарів споживання дійшло до крайнощів: купити пару взуття, зубну щітку чи навіть буханку хліба було проблемою. Купувати продукти споживання стало ще складніше внаслідок грошової реформи 1947р. З кінця 1940 років у державних установах запроваджено по суті цілодобовий режим праці. Зроблено це було на догоду Сталіну. Відбудова промисловості була неможливою без широкого розгортання житлового будівництва. Мільйони робітників, селян і службовців залишалися без житла. У роки повоєнної п'ятирічки з руїн та попелу піднялися спалені міста, робітничі селища, села України.

На початку 1946 р. у сільському господарстві України склалася вкрай несприятлива ситуація, яка вимагала докорінних змін у аграрній політиці та негайної допомоги з боку керівництва СРСР. Але цього не сталося. Під тиском сталінської верхівки уряд УРСР та ЦК КП(б)У планували на 1946 р. форсоване збільшення посівних площ, урожайності та хлібозаготівель. Ситуація загострилася до краю навесні 1946 р. Зимові та ярі культури майже цілком загинули. Керівництво кількох областей наполегливо зверталося до уряду УРСР з проханням зменшити планові завдання хлібозаготівель. Виконуючи вказівки Москви, керівництво республіки на чолі з М. Хрущовим не тільки підтверджувало нереальні плани, а й вимагало від колгоспів повернути борги за минулі роки. Було вжито надзвичайних заходів для того, щоб будь-якою ціною отримати від колгоспів заплановану кількість хліба. Події розгорталися за сценарієм трагічного 1933 р. У сільські райони виїхали представники вищих органів республіки й областей, суду і прокуратури. Відновивши діяльність «Закону про п'ять колосків» початку 30-х років, судові органи республіки тільки у листопаді 1946 р. жорстоко покарали 2313 селян. У той час, коли за межі України сотнями ешелонів вивозився пограбований хліб, на всій її території, крім західних областей, вибухнув страшний голод. Закуповувати українським колгоспам і радгоспам за власні кошти хліб на Кубані Москва не дозволяла. Водночас у період голоду з Радянського Союзу було вивезено багато хліба як безплатну допомогу країнам «народної демократії» — Польщі, Чехословаччині, Болгарії та ін. Опинившись у загрозливій ситуації, керівництво республіки на чолі з М. Хрущовим намагалося знизити рівень катастрофи за рахунок західних областей, неодноразово зверталося по допомогу особисто до Сталіна, інформувало його про тяжку ситуацію в Україні. Реакція Москви була типовою. Проте мінімальну допомогу насінням і фуражним зерном все ж було надано. На посівну кампанію 1947 р. УРСР отримала позичку в розмірі 35 млн пудів. Офіційна пропаганда усіляко замовчувала масштаби трагедії, звинувативши у труднощах «саботажників», а спроби врятувати людей від голодної смерті кваліфікувала як злісне порушення радянських законів. Отже, третій голод в Україні був спричинений, насамперед сталінським керівництвом, яке нехтувало долею мільйонів українців заради імперських інтересів.