Поезія Гаріса Лорки

Поезія XX ст., особливо ж найхарактерніший її різновид — модерніст­ ська поезія, часто афішувала власну «безцільність». Представники цього художнього методу надзвичайно не любили «обивательське» запитання «простого читача»; а навіщо мені це потрібно? Адже єдина мета поета- модерніста — самовираження. І тільки після того, як воно відбулося, ми­ тець може теоретизувати (або не теоретизувати - по суті це однаково) на тему «для кого й навіш, о».

Для кого, навіщо? Цього я не зміг би сказати. Може, для Поета, що вічно становить зміст Поезії і в різні часи іменується по-різному». Коли читаєш ці слова російського поета Б. Пастернака, звернені до його вчителя, німець- 122 www.testoswit.com ^TBCAYXABUfHi (Ф. ГдрСІА ЛорКАІ Ф. Ґарсіа Лорка кого поета P.M. Рільке, то до «різних часів» хо­ четься додати: різними мовами. Так, різними мовами Поет являється світові. Пояснити ж це по суті стихійне явищ е (чому саме тут, саме за­ раз, саме цією мовою?) так само важко, як його передбачити. Які, наприклад, передумови були для появи великого поета XX ст. в Іспанії? Чи багато євро­ пейців узагалі щ ось знали про іспанську літера­ туру після її «золотого» XVII століття, після Сервантеса й Кальдерона? Крім фахівців-філоло- гів, мабуть, не багато... А коли на початку XX ст. один іспанський критик розмірковував про «по­ коління 1898» (цей термін потім прижився), він зовсім не пов’язував цей рік з народженням ви­ датного поета Федеріко Ґ арсіа Лорки (1898—1936). То що ж таке «покоління 1898»? Ідеться, власне, про сумну й символічну історичну дату — 1898 р. Іспанія зазнала поразки у війні зі СШ А й втратила Кубу, що була її останньою великою колонією. Перща в історії колоніальна імперія стрімко занепадала, у зубожілій метрополії руйнувалися села, у міс­ тах відбувалися масові страйки... Для того ж, аби зрозуміти настрій іспан­ ських інтелектуалів «покоління 1898» та їхнє ставлення до великої традиції «золотого століття», досить прочитати назву книж ки, написаної того року їхнім визнаним лідером Мігелем де Унамуно, — «Про маразм сучасної Іспанії» - або поглянути на картину художника того покоління Хосе Гва- делупе Посади «Дон Кіхот і черепи». А поки іспанські інтелектуали посипали собі голови попелом, у провін­ ції Гранада в батьківському маєтку, назва якого перекладається як Вівчар­ ський Ключ, ріс хлопчик Федеріко. Він змалку бачив відсталість і вбогість, рани й виразки рідної землі і все те запам ’ятовував. Про щось подібне чи­ таємо в російського поета О. Блока; Рожденньїе в года глухне Пути не помнят своего. Мьі, дети страшньїх лет России, Забьіть не в силах ничего. Так само як покоління Блока в Росії, «діти страшних літ Іспанії», до яких належав і Лорка, стали поколінням громадянської війни... 1909 p., аби дати Федеріко освіту, його родина переїздить до міста Грана- ди. Хлопець старанно навчається спочатку в колежі Святого серця Ісусова, а від 1914 р. - у Гранадському університеті на факультеті філософії, філо­ логії й права. У студентські роки він починає друкувати свої перші твори (дорожні нотатки, есе). 1919 р. Лорка оселяється в Мадриді й до 1928 р. (з перервами на літо) меш кає в Студентській резиденції (щось на кшталт гуртожитку) по сусід­ ству з майбутнім знаменитим художником Сальвадором Далі, що став йому добрим другом.

Захопившись театральним життям іспанської столиці, Лорка пише свою першу п’єсу «Чаклунство метелика», ш, о була поставлена (і провалилася) в театрі «Еслава» 22 березня 1920 р. Успішне продовження кар’єри драматур­ га було ще попереду - сьогодні п’єси Лорки інсценізуються в усьому світі (частіше за інші — трагедія «Криваве весілля», 1932). Однак справжнє світове визнання письменнику принесли вірші. Його першу поетичну збірку «Книга віршів», шо побачила світ 1921 p., критики стримано хвалили, утім, як завжди в таких випадках, радили молодому авторові ретельніше працювати над формою. Зазвичай поети-початківці подібні поради ігнорують, а от Л орка дослухався. Наступну збірку - «Піс­ ні» - він видав лиш е 1924 p., відшліфувавши кожний вірш до блиску. На­ ступних три роки митець працював над своєю найзнаменитіш ою збіркою «Циганське романсеро» (1927). У цих двох книжках старі ритми з ’єдналися з новими. Старі Лорка отри­ мав у спадок від іспанських народних пісень (канте хондо), які ретельно вивчав у рідній Гранаді (Андалузії). «Наша музика, душа нашої душі, - ті співочі русла, по яких іде із серця наш біль», — писав він. Відродженням тра­ диційного мистецтва канте хондо Лорка серйозно займався в 1922р.: 19лю- того поет прочитав про нього лекцію в Гранаді, а в червні в цьому ж місті за його ініціативи відбувся конкурс професійних і народних виконавців канте хондо. Нові ритми поезії Лорки зродилися з голосів рідної землі, до яких ми­ тець дослухався з раннього дитинства: «Одного разу хтось назвав мене на ім ’я, по складах: “Ф е-де-рі-ко”. Я оглянувся — нікого. Я вслухався й зрозумів. Це вітер розгойдував гілки старої тополі, і мірний сумний шелест я прийняв за своє ім ’я». Недарма Федеріко з дев’яти років брав уроки гри на гітарі в андалузьких музик. Він став справжнім народним співцем Іспанії або принаймні ство­ рив свій власний і дуже впливовий міф про себе й свою країну - впливовий у самій Іспанії, а ше більше за її межами. Розглянемо для прикладу один з найвідоміших віршів Лорки «Гітара»:

Ця лірична мініатюра нагадує епічну баладу, лише сюжет її гранично спресований, стислий. Це певна формула, схема сюжету, під яку можна «під­ ставити» відразу кілька ситуацій — від найбуденнішої до найпіднесенішої. Скажімо, це може бути «жорстокий романс», «сцена з іспанського ж ит­ тя». Кабальєро приходить під балкон коханої. Його гітара ридає, виспівую­ чи серенади, а над ранок його знаходять убитим... Але ж його попереджали, йому погрожували (суперник, чоловік, можливо, батько коханої). Словом, він знав, на що йшов... Утім, іспанець з гітарою може бути й борцем за волю, національну неза­ лежність, соціальну справедливість. Його щирі, палкі пісні здатні підняти людей на бій. Вороги бояться сміливця, і от його вбито в нерівній сутичці з «мечами п ’ятьма страшенними»... У вірші «Гітара» втілилося не просто замилування Лорки прекрасним іс­ панським народним інструментом і народним характером, а насамперед почуття глибокої поваги до усіх тих — незалежно від національної прина­ лежності, - хто, взявши в руки гітару, уже не може мовчати... До таких спів­ ців належав і сам поет. Тож чи дивно, що в цьому творі він «напророчив» власну загибель?

ВІД 1924 p., коли було опубліковано збірку Ф. Ґарсіа Лорки «Пісні», рит­ ми й голоси Гранади зазвучали на весь світ. Вони зі швидкістю блискавки облетіли не лиш е Іспанію та Латинську Америку (здебільшого іспаномов- 125 ш www.testoswit.com; ' Із лїГЕрдтури ПЕриюї половини XX ну), а й усю Європу Назву маловідомої до того країни повторювали в найвідцаленіших куточ­ ках світу

1931 р. Лорка уклав поетичну збірку «Диван Тамарита», віддавши данину близькосхідним поетичним формам (газель, касида). «Гранада навчила мене бути з... маврами». Так називали тут арабів, які володарюючи в Іспанії за часів Середньовіччя, збагатили роз­ кіш ними барвами своєї високорозвиненої цивілізації іспанську культуру. Глибоко націо­ нальний поет, що надав національному міфу вишуканої довершеності, Лорка водночас по­ чувався законним спадкоємцем арабської пое­ зії, а через неї — і східної літератури в цілому Традиція Сходу віддала в його розпорядження добре розвинений жанр газелі (арабське слово «газаль» означає «ліричний вірш»), яка виділи­ лася з касиди — довгого й пиш ного уславлення «сильних світу сього»