Персонажів у пошуках автора цілісний аналіз

Луїджі Піранделло як драматург ставив своїм основним завданням втілення на сцені нових ідей про театр як про видовище, що вимагало від нього корінної ломки старих уявлень про режисуру. Саме в ці роки, розвиваючи традиції інтелектуальної драми Ібсена і особливо Шоу та збагачуючи їх досягненнями театру «гротеску», Піранделло створює свої найвідоміші філософські п'єси: «Шість персонажів у пошуках автора» (1921), «Генріх IV» (1922), «Кожен по-своєму»(1924), «Сьогодні ми імпровізуємо»(1930) та ін. У цих п'єсах з особливою гостротою ставиться проблема відчуження і неможливості самовираження людини, протиріччя«обличчя»і«маски», реальності і мрії, відносності істини і т. п.

У п'єсі «Шість персонажів у пошуках автора» ідея надати дії велику театральність змусила Піранделло звернутися до прийому «театру в театрі», популярному ще в епоху Відродження. Завіса піднята, на сцені актори, зайняті репетицією нової п'єси. У цей момент з глядацького залу з'являються освітлені яскравим світлом шесть персонажів: Отець, Мати, Син, Пасербиця, хлопчик 14 років і дівчинка 4 років. Щоб відокремити персонажів від акторів трупи, драматург використав прийом імпровізованій комедії і «наділ» на персонажів маски, виражають суть кожного з них: Батько - каяття совісті, Мати - страждання, Син - презирство, Пасербиця - помста. Персонажі шукають автора, який втілив би їх в художні образи, і пропонують режисерові поставити їх драму на сцені. Піранделло навмисно зіштовхує два плани: реальний (актори, що репетирують п'єсу) і нереальний, фантастичний (персонажі із ненаписаної комедії). Створені уявою персонажі, по думці Піранделло, так само реальні, як і актори, і ще більш реальні, ніж саме життя.

Зміст

Актори приходять у театр на репетицiю. Премьерша, як завжди,
спiзнюється. Прем'єр незадоволений тим, що йому треба по
ходу п'єси надягати кухарський ковпак. Директор у серцях
викликує: …що ви вiд мене хочете, якщо Францiя давно вже
перестала поставляти нам гарнi комедiï й ми змушенi ставити
комедiï цього Пиранделло, якого зрозумiти — потрiбно пуд солi
з'ï сти i який, немов навмисно, робить всi, щоб i актори, i критики,
i глядач плювалися?
Зненацька в залi з'являється театральний швейцар, а за ним —
шiсть персонажiв на чолi з Батьком, що пояснює, що вони прийшли в
театр у пошуках автора. Вони пропонують Директоровi театру стати його
новою п'єсою. Життя повне таких безглуздостей, якi не мають
потреби в правдоподiбностi, тому що вони i є правда, а створювати
iлюзiю правди, як це прийнято в театрi, — чисте божевiлля. Автор
дав життя персонажам, а потiм роздумав або не смог звести ï х у ранг
мистецтва, але вони хочуть жити, вони самi — драма й згоряють вiд
бажання представити ï ï так, як пiдказують ним бурхливi в них
страстi
Перебиваючи один одного,.персонажi намагаються пояснити, у чому справа.
Батько женився на Матерi, але незабаром став зауважувати, що вона
небайдужа до його секретаря. Вiн дав ï м обом грошей, щоб вони могли
залишити його будинок i жити разом. Сина, якому в ту пору було два роки,
вiн вiдправив у село, де найняв йому годувальницю. Але Батько не
випускав з очей нову сiм'ю своєï дружини, поки вона не
виï хала з мiста. У Матерi народилися ще троє дiтей:
Пасербиця, Хлопчик i Дiвчинка, яких законний Син нехтує за те, що
вони незаконнi. Пiсля смертi свого спiвмешканця Мати з дiтьми
повернулася в рiдне мiсто й, щоб заробити хоч небагато грошей, стала
шити. Але виявилося, що господарка модноï крамницi мадам Паче
дає ï й замовлення тiльки для того, щоб змусити Пасербицю
зайнятися проституцiєю:
вона говорить, що Мати зiпсувала тканину, i вiднiмає з
ï ï платнi, тому Пасербиця, щоб покрити вiдрахування, потай вiд
матерi торгує собою. Пасербиця у всьому обвинувачує те Сина,
то Батька, тi виправдуються. Мати страждає й хоче всiх примирити.
Батько говорить про те, що в кожному з учасникiв драми не одна, а безлiч
видимостей, у кожному схована здатнiсть iз одними бути одним, з iншими
iншим, розмови про цiлiснiсть особистостi — нiсенiтниця. Син,
якого Пасербиця вважає у всiм винуватим, говорить, що вiн -
персонаж драматургически нереалiзований, i просить дати йому спокiй.
Персонажi сваряться, i Директор уважає, що тiльки автор може
вiдновити порядок. Вiн готовий порадити ï м звернутися до якогось
драматурга, але Батько пропонує Директоровi самому стати автором
— адже всi так просто, персонажi вже тут, прямо перед ним
Директор погоджується, i на сценi встановлюють декорацiï, що
зображують кiмнату в закладi мадам Паче. Директор пропонує
персонажам провести репетицiю, для того щоб показати акторам, як грати.
Але персонажi хочуть самi виступити перед публiкою, такими; якi вони
є. Директор пояснює ï м, що це неможливо, на сценi
ï х будуть грати актори: Пасербицю — Премьерша, Батька —
Прем'єр i т.д. А поки персонажi розiграють драму перед акторами,
якi будуть глядачами. Директор хоче побачити першу сцену: розмова
Пасербицi з мадам Паче. Але мадам Паче серед персонажiв, що прийшли в
театр, немає. Батько вважає, що якщо пiдготувати сцену як
треба, те це може залучити мадам Паче, i вона з'явиться. Коли на сценi
розвiшують вiшалки й капелюшки, дiйсно з'являється мадам Паче
— товста мегера у вогненно-рудiй перуцi з вiялом в однiй руцi й
сигаретою в iншiй. Актори побачивши ï ï жахаються й
розбiгаються, але Батько не розумiє, чому в iм'я вульгарноï
правдоподiбностi потрiбно вбити це чудо реальностi, що викликано до
життя самою сценiчною ситуацiєю. Мадам Паче. на сумiшi
iталiйського з iспанським пояснює Пасербицi, що робота
ï ï матерi нi на що не годиться, i якщо Пасербиця хоче, щоб
мадам Паче й надалi допомагала ï хнiй сiм'ï, ï й потрiбно
зважитися пожертвувати собою. Почувши це, Мати iз криком кидається
на мадам Паче, зриває з ï ï.голови перука й шпурляє
на пiдлогу. Iз працею заспокоï вши всiх, Директор просить Батька
зiграти продовження цiєï сцени. Батько входить, знайомить iз
Пасербицею, запитує ï ï, чи давно. вона в закладi мадам
Паче. Вiн пропонує ï й у подарунок ошатний капелюшок. Коли
Пасербиця звертає його увагу на те, що вона в жалобi, вона просить
ï ï скорiше зняти плаття. Прем'єр i Премьерша намагаються
повторити цю сцену. Батько й Пасербиця зовсiм невпiзнаннi в ï х
исподнении, всi набагато пригладжене, зовнi гарнiше, вся сцена йде пiд
акомпанемент голосу Суфлера. Персонажiв смiшить гра акторiв. Директор
вирiшує в майбутньому не пускати персонажiв на репетицiï, а
поки вiн просить ï х виконати iншi сцени. Директор хоче забрати
реплiку Батька, де той просить Пасербицю скорiше зняти жалобне плаття:
такий цинiзм приведе публiку в обурення. Пасербиця заперечує, що
це правда, але Директор уважає, що в театрi правда гарна тiльки до
вiдомоï межi. Пасербиця обiймає Батька, але отут зненацька в
кiмнату уривається Мати, що вiдриває Пасербицю вiд Батька з
лементом: Нещасний, адже це моя дочка! Актори й Директор схвильованi
сценою, персонажi впевненi, що головне — те, що саме так всi й
вiдбулося насправдi. Директор уважає, що перша дiя буде мати успiх
На сценi нова декорацiя: куточок саду з невеликим басейном. По одну
сторону сцени сидять актори, по iншуу — персонажi. Директор
повiдомляє початок другоï дiï. Пасербиця
розповiдає, що вся сiм'я всупереч бажанню Сина переселилася в
будинок Батька. Мати пояснює, що всiма силами намагалася примирити
Пасербицю iз Сином, але безуспiшно. Батько вступає в суперечку з
Директором про iлюзiï й реальнiсть. Майстернiсть акторiв
полягає в тiм, щоб створити iлюзiю реальностi, меж тим як у
персонажiв є своя, iнша реальнiсть, персонаж завжди має
власне життя, вiдзначену характерними, йому одному властивими рисами,
вiн реальнiше звичайноï людини, особливо актора, що часто може бути
й нiким. Реальнiсть людей мiняється, i самi вони мiняються, меж
тим як реальнiсть персонажiв не мiняється й самi вони не
мiняються. Коли персонаж народився, вiн негайно одержує
незалежнiсть, навiть вiд автора, а iнодi йому трапляється
здобувати значення, яке авторовi й не снилося! Батько скаржиться, що
авторська фантазiя зробила ï х на свiтло, а потiм вiдмовила ï м
у мiсцi пiд сонцем — от вони й намагаються постояти за себе. Вони
багато разiв просили автора узятися за перо, але безуспiшно, i вони
вiдправилися в театр самi. Директор продовжує розпоряджатися щодо
декорацiй. Пасербицi дуже заважає Син. Вiн готовий покинути сцену
й намагається пiти, але в нього нiчого не виходить, немов якась
таємнича сила втримує його на сценi. Бачачи це, Пасербиця
починає нестримно реготати. Син змушений залишитися, але вiн не
бажає приймати участi в дiï. Дiвчинка грає в басейну.

Хлопчик ховається за деревами, стискаючи в руцi револьвер. Мати
входить у кiмнату Сина, хоче поговорити з ним, але вiн не бажає
неï слухати. Батько намагається змусити його вислухати Матiр,
але Син пручається, мiж Сином i Батьком зав'язується бiйка,
Мати намагається ï х розняти, зрештою Син валить Батька на
пiдлогу. Син не хоче ганьбитися на людях. Вiн говорить, що,
вiдмовляючись грати, вiн усього лише виконує волю того, хто не
побажав вивести ï х на сцену. Директор просить Сина просто
розповiсти особисто йому, що вiдбулося. Син розповiдає, що,
проходячи через сад, побачив у басейнi Дiвчинку, кинувся до неï,
але раптово зупинився, побачивши Хлопчика, що божевiльними очами дивився
на сестричку, що потонула. Коли Син доходить у своєму оповiданнi
до цього мiсця, через дерева, де ховався Хлопчик, лунає пострiл.
Хлопчика несуть за лаштунки
Актори вертаються на сцену. Однi говорять, що Хлопчик справдi вмер, iншi
переконанi, що це тiльки гра. Батько кричить:
Яка там гра! Сама реальнiсть, добродiï, сама реальнiсть! Директор
виходить iз себе, посилає всiх до чорта й просить дати свiтло
Сцена й зал опромiнюються яскравим свiтлом. Директор роздратований:
зрячи загублений цiлий день. Починати репетицiю занадто пiзно. Актори
розходяться до вечора. Директор дає команду освiтлювачевi погасити
свiтло. Театр поринає в тьму, пiсля чого в глибинi сцени, немов по
помилцi освiтлювача, загоряється зелене пiдсвiчування. З'являються
величезнi тiнi персонажiв, крiм Хлопчика й Дiвчинки. Побачивши
ï хнiй Директор у жаху збiгає зi сцени. На сценi залишаються
тiльки персонажi