Драматургія Сартра

Свою драматургічну діяльність Сартр розпочав ще в 1940 p., коли у таборі для військовополонених він написав і поставив різдвяну містерію «Баріона». Проте визнання до С. як драматурга прийшло аж у 1943 р. після постановки в окупованому Парижі його п'єси «Мухи» («Les mouches»). Сюжетною основою цього твору став античний міф про Ореста, котрий помстився своїй матері, цариці Клітемнестрі, за убивство батька — царя Агамемнона. Сартр використовує античний міф для вираження екзистенціалістської концепції світу й людини. Поєднання крайніх форм натуралізму з модернізованим міфом — визначальна особливість сартрівської драматургії. Орест, прибувши в Арґос, мешканці якого розчавлені почуттям провини і живуть у страху та покорі, відкриває для себе закляклість і мертвотну непорушність буття. Орест, усвідомивши свою свободу, робить вибір: він убиває вбивць свого батька — царя Егісфа і Клітемнестру. Здійснивши цей акт відплати, Орест стає екзистенційним героєм. Але здобуття абсолютної свободи супроводжує втрата єдиної близької Орестові людини — його сестри Електри. За свободу Орест розплачується самотністю, покинутістю.

У французькій драматургії XX століття з особливою чіткістю і болючою гостротою відбилися події другої світової війни: поразка французької армії, розгромленої ударами гітлерівського " вермахту", падіння Парижа, німецька окупація, зрадницька боягузтво коллаборціоністов Віші, а з іншого боку героїчне і самовіддане рух Опору, очолене французькими комуністами.

Надзвичайною популярністю користувався в післявоєнні роки екзистенціалізм, його французький варіант, який спробував ідею абсолютної свободи людини пов'язати з ідеєю, " ангажованості", залученості в історичний процес - ідеєю, яка була прямим породженням антифашистського Опору.

Символом часу став Жан - Поль Сартр. У професійних заняттях Сартра філософією рано визначилося захоплення екзистенціалізму. У своїй книзі, яка була опублікована в 1943 році в обложеному фашистами Парижі, " Буття і ніщо" Сартр визначає положення теорії екзистенціалізму у своєму розумінні.

Що ж таке екзистенціалізм?

Екзистенціалізм - від лат. Existentia - " існування". Вихідний пункт цієї філософії - " існування передує сутності". Сартр писав, що " треба виходити з суб'єктивності". Екзистенціалізм категорично заперечує наявність об'єктивних законів існування, оскільки сенс, зміст, сутність привноситься людиною, його " я". Із запереченням детермінізму пов'язане й інше центральне поняття екзистенціалізму Сартра - поняття " свободи" (liberte). Сартр вважає, що " визначити" свободу важко, оскільки вона " не має суті", не може бути підведена, зокрема, ні під яку необхідність.

Свобода притаманна людському буттю, вона робить його можливим. " Свобода - це людське буття, исключившее своє минуле, виділяючи своє власне ніщо".

Для Сартра свобода невідривно від відповідальності:... " людина, будучи засудженим на те, щоб бути вільним; несе на власних плечах тягар усього світу: він відповідальний за мир і за самого себе, і це спосіб буття".

У світі, звільненому від об'єктивного змісту, від законів і цілей, для Сартра надійно лише " я", лише особистий досвід. Це є основою релятивізму Сартра: все прийнятно, будь-який досвід годиться, аби він був результатом " вільного вибору". Немає норм моралі - людина вільна зробити свій " вибір" і в цьому виборі постійно стверджувати себе. Людина, отже, " абсолютно вільний", нічим не детермінований і є тим, що сама з себе робить, в чому сам себе стверджує. Оскільки людина не детермінований, а в житті немає об'єктивного закону, екзистенційний людина " залишать", " залишений", він ніби самотній плавець в безмежному морі. " Залишать" супроводжується почуттям " томління", " тривогою". Екзистенціалізм гранично пессіместічен, вкрай похмурий, незважаючи на заяву Сартра про оптимізм його ідей. Це філософія відчаю і туги. " Залишеного", відданому " томлінню" людині нема на що сподіватися: екзистенціалізм категорично відкидає будь - які перспективи, яку - або цілеспрямованість дій, віру в прийдешнє.

Естетика Сартра тісно пов'язана з його філософією і літературно-художньою творчістю. У нього немає естетики в " чистому" вигляді, як немає у нього й " чисто" філософських і літературних творів. Його твори являють собою своєрідний сплав літератури, мистецтва, філософії, критики, публіцистики.

Свою драматургічну діяльність Сартр розпочав ще в 1940 p., коли у таборі для військовополонених він написав і поставив різдвяну містерію «Баріона». Проте визнання до С. як драматурга прийшло аж у 1943 р. після постановки в окупованому Парижі його п'єси «Мухи» («Les mouches»). Сюжетною основою цього твору став античний міф про Ореста, котрий помстився своїй матері, цариці Клітемнестрі, за убивство батька — царя Агамемнона. Сартр використовує античний міф для вираження екзистенціалістської концепції світу й людини. Поєднання крайніх форм натуралізму з модернізованим міфом — визначальна особливість сартрівської драматургії. Орест, прибувши в Арґос, мешканці якого розчавлені почуттям провини і живуть у страху та покорі, відкриває для себе закляклість і мертвотну непорушність буття. Орест, усвідомивши свою свободу, робить вибір: він убиває вбивць свого батька — царя Егісфа і Клітемнестру. Здійснивши цей акт відплати, Орест стає екзистенційним героєм. Але здобуття абсолютної свободи супроводжує втрата єдиної близької Орестові людини — його сестри Електри. За свободу Орест розплачується самотністю, покинутістю.