ТеМИ Самотності , пошуку абсолютної свободи , абсурдності буття у творчості Сартра

Основна проблема екзистенціальної філософії Жана-Поля Сартра - проблема вибору. Центральним поняттям сартровськой філософії є ​ ​ «для-себе-буття». «Для-себе-буття» - вища реальність для людини, пріоритетність для нього насамперед його власного внутрішнього світу. Однак повністю усвідомити себе людина може тільки через «для-іншого-буття» - різні взаємини з іншими людьми. Людина бачить і сприймає себе через ставлення до нього «іншого». Найважливішою умовою життя людини, її «стрижень», підстава активності - свобода. Людина знаходить свою свободу і проявляє її у виборі, але не простому, другорядному (наприклад, який одяг надіти сьогодні), а в життєво важливому, доленосному, цього рішення уникнути не можна (питання життя і смерті, екстремальні ситуації, життєво важ ливі для людини проблеми).

Такий вид рішення Сартр іменує екзистенціальним вибором. Зробивши екзистенціальний вибір, людина визначає свою долю на багато років вперед, переходить з одного буття в інше. Все життя - ланцюжок різних «маленьких життів», відрізків різного буття, пов'язана особливими «вузлами» - екзістенціонал'іимі рішеннями. Наприклад: вибір професії, вибір чоловіка, вибір місця роботи, рішення змінити професію, рішення взяти участь у боротьбі, піти на війну і т. Д. За Сартром, свобода людини абсолютна (тобто безвідносна). Людина вільна остільки, оскільки він здатний хотіти. Наприклад, що сидить в в'язниці ув'язнений вільний, поки він чого-небудь хоче: втекти з в'язниці, сидіти далі, покінчити життя самогубством. Людина приречена на свободу (в будь-яких обставин, крім випадку повного підпорядкування зовнішньої реальності, але це теж вибір).

Разом з проблемою свободи виникає проблема відповідальності. Людина відповідальна за все, що він робить, за самого себе («Все, що зі мною відбувається, - моє»). Єдине, за що людина не може відповідати, - це за своє власне народження. Однак в усьому іншому він повністю вільний і повинен відповідально розпоряджатися свободою, особливо при екзистенційному (доленосному) вибор і. Перший роман Ж.-П. Сартра «Нудота» (1938) втілив екзистенціаліста думка про запамороченні, «нудоті», що охоплює людини від свідомості своєї самотності в чужому і абсурдному світі. «Нудота» - це оповідь про кілька днів життя Антуана Рокантена, роман написаний у формі щоденникових записів, як відображення свідомості головного героя, пронизаний гострим відчуттям абсурдності життя.

Рокантен уникає розглядати предмети, людей, т. К. Відчуває незрозуміле занепокоєння, дивні напади нудоти. Рокантен «подавився» речами, очевидність їх існування навалюється на нього нестерпним тягарем. Не краща ситуація і з світом людських думок. «Думки - ось від чого особливо клопітно... Вони ще гірше, ніж плоть. Тягнуться, тягнуться без кінця, залишаючи якийсь дивний присмак», говорить герой роману. Нудота виникає від того, що речі «є» і що вони не є «я», від роздвоєності світу і свідомості, які ніколи не зможуть стати гармонійною спільністю. Роман зображує хвороба свідомості Антуана Рокантена - відраза до абсурдного світу і безвихідь нігілістичного бунту інтелігента Рокантена, який відчуває себе зайвим в «обезбоженном світі».

Головний герой роману Антуан Рокантен, опинившись в невеликому провінційному містечку Бувіле, пише книгу про маркіза Рольбоне. Рокантен веде щоденник, головним змістом якого стають «осяяння», пережиті героєм. Ця низка «осяянь» складається в сюжет роману, головною темою якого стає відкриття особистістю абсурду. Відкриття Рокантеном абсурдності буття відбувається в результаті його зіткнення з навколишніми предметами. Світ речей і природне буття виявляються ворожими людської суб'єктивності. Заглибленість суб'єкта в це природне «місиво», на безформну і мертву об'єктивність викликає в ньому почуття нудоти. Гідність і свободу особистості Сартр бачить в тверезому визнанні абсурдності буття. Рокантен долає почуття нудоти, вносячи у ворожий людині природний світ суб'єктивне, особистісне начало.