Я, бач, і до хати, і до плуга, і до рала, - куди хоч поверни, скрізь знайду лад. Недурно ж я в батька часом і коні поганяла, - говорила Онисія Степанівна.

Громадські плуги вкрили поле. Пооране поле чорніло, як чорне сукно, розстелене на ясному сонці. Жайворонки співали над ріллею, високо піднявшись вгору. Плугатарі й погоничі кричали, ляскали батогами, поганяючи воли. Моссаковські стали на межі й поздоровкались з людьми. Онися скочила з воза й побігла по межі роздивлятись на поле. Титар і батюшка насилу встигали йти за нею.

Моссаковський радився з титарем, де сіяти гречку, де просо й овес, де коноплі та льон. Онися вмикувалась в розмову, сама порядкувала, неначе вона була господарем, розказувала, де що сіяти, й показала, що вона й справді багато дечого тямить і в чоловічому господарстві. Титар з батюшкою тільки здвигали плечима, дивлячись на неї.

На межі розіклали багаття, поставили триноги, повісили казанок. Онисія Степанівна закачала рукави, закуталась хустинкою, щоб не загоріти, й кинулась готувати орачам полудень.

Що це наші хлопці не виїжджають з плугом? - говорив Моссаковський, поглядаючи на шлях. - Я ж їм звелів зараз за нами рушати з двору.

І не жди, бо не виїдуть, - сказала Онися, кришачи цибулю й втираючи рукавом сльози, що текли од гострого цибуляного духу.

А чом же вони не виїдуть? - питав здивований батюшка.

А тим, що я звеліла їм копати з дівчатами город.

Але ж ви, Онисіє Степанівно, звеліли, щоб ми поділились слугами; щоб наймички були ваші, а наймити мої, - пригадав несміливо Моссаковський давню умову, яку він свято держав.

Ат, нагадай козі смерть, а коза й очі витріщила! - сказала сердито Онися. - Я загадала наймитам копати город, бо хіба ж нема кому виорати поле? Дивись, он скільки плугів! Все одно виорють і без наших наймитів. Ти не розпоряджайся наймичками, бо моєї жіночої роботи ніколи не переробиш, а на вашу чоловічу роботу тільки плюнути.

Але ж, Онисіє Степанівно, подумайте, що скаже громада: скажуть, що я скидаю на неї всю роботу, а своїх наймитів жалую.

Вже й ти наговориш три мішки гречаної вовни, та ще й усі не повні. Ти краще не думай: " Індик думав - та й здох", - кажуть у приказці, - говорила вже сердито Онися, кидаючи цибулю в казан.

Батюшка замовк, прикусивши язика. Од того часу Онися Степанівна тільки для форми інколи просила в батюшки дозволу брати наймитів до своєї роботи. Вона розпоряджалась однаково наймичками й наймитами.

Куліш скипів. Онися витягла з воза мішок з сухарями та з хлібом, простелила на траві рушники, поклала ложки, поставила миски й покликала орачів полуднувати. Титар зняв казан і понасипав кулішу в миски. На чистому повітрі розійшовся дух од вареної страви й змішався з важкими пахощами диму та потоптаної молодеї трави. Зелена цибуля дражнила наркотично нерви й апетит. Отець Харитін витяг з воза барильце з горілкою й поналивав пляшки. Загорілі чоловіки й хлопці в білих сорочках і без брилів приступили до воза. Моссаковський почастував усіх, випив сам і сів полуднувати рядом з орачами. Онисія Степанівна забирала спорожнені миски, знов вдруге насипала кулішу, краяла й подавала хліб, дуже тверденько, неначе хапалась задля того, щоб люди не гаялись і більше діла зробили. Титар підганяв хлопців, щоб швидше махали ложками та не длялись за їжею. Пополуднавши, орачі випили ще по дві чарки горілки, перехрестились до схід сонця, подякували й пішли до плугів. Онися миттю поприбирала все, поскладала на віз, ще раз побігла по ріллі до титаря й наказала, де сіяти коноплі та льон, найпотрібніші для її жіночого господарства, й звеліла панотцеві рушати додому. Її думка вже літала по городі, де копали грядки наймити та наймички.