Доповнення

Поняття японського права і особливості його формування

Японське право — це сукупність моральних, релігійних і пра­вових норм, яка склалася на основі стародавньокитайських ре­лігійно-філософських концепцій, власних звичаїв, рецепції іно­земного (американського та романс-германського) права.

Незважаючи на відокремлене становище і значне поширен­ня звичаїв, традицій і ритуалів, Японія з перших днів своєї істо­рії перебувала під впливом іноземних культур. Правда, активне сприйняття всього нового і корисного не завжди критично оці­нювалося.

Починаючи з V ст. до епохи Мейдзі (XIX ст.) Японія зазнала сильного впливу китайських ідей і теорій. Основою японського, як і китайського, права була філософська концепція конфуціан­ства. Під її впливом розвиваються японське право, законодавст­во, правова філософія. Перші пам'ятники японського права з'яв­илися на початку VII ст. і являли собою юридичні збірники, складені на зразок тодішнього китайського законодавства. Відмітна їх риса полягає у тому, що з XIII ст. на зміну імператорсь­ким збірникам прийшли акти правлячих феодаль­них кланів.

Протягом тривалого часу (XVII — середина XIX століть) Япо­нія фактично повністю була ізольована від зовнішнього світу. Остаточно закріпивши ієрархічну систему суспільства, яка по­збавляла нижчі верстви населення яких-небудь прав, правляча військово-феодальна верхівка проводила вкрай консервативну лінію. Вона підтримувала традиційну національну психологію конфуціанського толку, заважала проникненню у свідомість на­селення іншої ідеології, яка могла змінити «національну ціліс­ність» (кокутай).

Найважливіший нормативний акт цього часу «Кодекс із ста статей», або «Сто законів» (1742 p.), впорядкував старі закони і норми звичаєвого права, вироблені феодалами. У ньому здебі­льшого містилися норми матеріального і процесуального кримі­нального права. Норми цивільного права були подані слабко, тому багато цивільно-правових і торгових відносин регулювали­ся звичаєвим правом. У країні офіційно діяв принцип незнання законів («народ не повинен знати закони, а мусить лише підко­рятися ним»), відповідно до якого зміст законів має бути відо­мий лише суддям і чиновникам. В основі цього принципу лежа­ла концепція стародавньокитайського права — невідомість май­бутнього покарання сильніше утримує від вчинення злочину, ніж його знання.

Визначальними для формування основних рис сучасної пра­вової системи Японії стали 60-80-ті роки XIX ст. Це так звана епоха Мейдзі («освіченого правління»), яка почалася з бур­жуазної революції 1867-1868 pp. Попри всю її обмеженість, революція дала поштовх до істотних реформ у різних сферах суспільного життя. Інтерес до культури Китаю — багатовіково­го наставника Японії — почав швидко знижуватися. Японія спрямувала свої погляди на Європу. Протягом деякого часу вплив китайського права ще зберігався (воно викладалося в То­кійському університеті до 1880 p.), однак поступово зводилося нанівець внаслідок прагнення японців прилучитися до європей­ської культури.

Перелом у правосвідомості і правовій культурі японського населення настає з кінця б0-х років XIX ст., коли спостерігаєть­ся промисловий підйом, активно розвиваються капіталістичні відносини, встановлюються торгові зв'язки з іншими держава­ми. На японську мову перекладаються французькі і німецькі кодекси, вивчається англійське право. Поставлене і поступово виконується завдання створення законодавчої системи на зра­зок розвинутих країн.

Становлення нової правової системи проходило в гострій боротьбі між прихильниками консервативних і демократичних методів управління. Законодавство неодноразово змінювалося. При упорядкуванні Цивільного кодексу Японії відбувалося пе­реорієнтування то на Цивільний кодекс Франції, то на Німець­ке Цивільне Уложення. Спочатку до Японії запросили професо­ра Г. Буассонада (Франція) для впорядкування проектів Кримі­нального кодексу і закону про кримінальну процедуру. Вони розроблялися на французький зразок і були прийняті парламен­том як закони у 1880 р. Г. Буассонаду було також запропонова­но скласти проект Цивільного кодексу. Проте поданий у 1890 p. на затвердження до японського парламенту його проект був від­хилений. Також був відхилений і Торговий кодекс, складений відповідно до Торгового кодексу Франції. Були прийняті Циві­льний (1898 p.) і Торговий (1899 p.) кодекси, розробку яких па­рламент доручив японській комісії, яка орієнтувалася на німе­цьку модель. Правда, автори включили до нього низку поло­жень проекту кодексу Г. Буассонада. Однак ці кодекси не мали широкого практичного застосування. У правовому житті Японії перевага віддавалася традиційним формам вирішення спорів — примирливому посередництву і за згодою сторін, що припуска­ли поблажливе ставлення до винного і прощення з боку потерплого.

У 1889 p. була прийнята перша конституція Японії. Моделлю для основного закону стала прусська конституція, пристосована до японських умов. Перша Конституція Японії була консерва­тивною, затвердила верховну владу імператора, обмежила права парламенту і фактично згодом підготувала грунт для військово-фашистському режиму. Кримінальне і кримінально-процесуаль­не законодавство (Кримінальний кодекс 1907 p., Кримінально-процесуальний кодекс 1922 p., закон про підтримання громад­ського спокою 1922 p.) набуло репресивного характеру.

Після закінчення Другої світової війни і капітуляції Японії, аж до укладення у 1951 p. Мирного договору, всі сфери життя країни перебували під контролем Верховного командування Союзних сил. За цей час багато інститутів права формувалися за американськими зразками. У результаті цього виникла невідпо­відність між старою правовою системою, яка склалася під впли­вом континентального європейського права, і глобальним тис­ком американського права. При впорядкуванні демократичної Конституції Японії 1947 р. за основу був узятий проект, підгото­влений цивільною адміністрацією штабу окупаційних американ­ських військ на чолі з генералом Макартуром. Як наслідок, прий­няття нової конституції викликало необхідність перегляду всього законодавства держави.

Джерела права сучасної Японії

1. Нормативно-правовий акт (закон, урядові укази та інші акти підзаконного характеру). Заборонено видавати урядові укази з питань кримінального покарання без дозволу на те відповідного закону. Передбачено інститут контрасигнатури: всі закони і уря­дові укази підписуються компетентними державними міністра­ми і візуються прем'єр-міністром.

2. Нормативно-правовий договір (має значне поширення).

3. Норми-звичаї, норми-традиції (гирі) — посилання на них містяться у Цивільному і Торговому кодексах, наприклад, коли йдеться про рибальський промисел, використання гарячих дже­рел та ін. Проте сфера їх застосування поступово звужується.

5. Судовий прецедент — формально не вважається джерелом права. Однак постанови Верховного суду сприймаються судами (і нерідко державними установами) як нормативні акти, що ма­ють неухильно виконуватися. Традиційне зневажливе ставлення до загального права і заперечення судових рішень змінилися їх сприйняттям.

Система права сучасної Японії

Чинна в Японії система права походить від німецького і фран­цузького права. Р. Давид відносить японське право до романо-германської правової сім'ї. Проте ближче до істини І.Нода, який підкреслює, що специфіка національної ментальності створює праворозуміння, яке важко змінити під впливом іноземного права. Японське право не повністю вписується у романс-германський тип правової системи. Сучасне японське право за своєю струк­турою нагадує західне, але воно діє у своєму власному традицій­ному культурному середовищі, яке формувалося століттями в умовах відсутності тривалих контактів із західною культурою. Тому при схожості моделей права практика його функціонуван­ня істотно відрізняється. Отже, дія японської моделі права вида­ється іншою, ніж західного оригіналу.

До 1945 p. система права Японії грунтувалася на поєднанні традиційних феодальних принципів, частково запозичених із системи права імператорського Китаю, і принципів континен­тальної системи права в його статичному (державному) варіанті.

Правова система Японії запозичила із системи континенталь­ного права таке:

— поділ права на публічне і приватне;

— структурний поділ системи права на галузі та підгалузі;

— кодифікацію нормативно-правового матеріалу.

До кримінального права Японії внесені принципи континен­тального права: «немає злочину і покарання без вказівки на те в законі», «закон зворотної дії не має при введенні або посиленні кримінальної відповідальності» та ін.

Система права Японії до Другої світової війни складалася із галузей конституційного, адміністративного, цивільного, торго­вого, кримінального, цивільного процесуального, кримінально-процесуального права.

За часів реформ після війни, проведення яких контролювалося американською владою, японська правова система була «амери­канізована». Так, впровадження в японську ідеологію і практи­ку як конституційних принципів «поділу влади», «стримувань і противаг», незалежності судової влади, рівності всіх перед зако­ном, рівності чоловіка і жінки, визначення кола демократичних прав і свобод громадян, які підлягають безпосередньому судово­му захисту, введення інституту конституційного нагляду — все це стало результатом впливу американського права. Японська конституція відтворила славнозвісні слова американської Декла­рації незалежності 1776 р. про «право на життя, свободу і на пра­гнення до щастя» як виший предмет турботи держави про її гро­мадян.

ДОП 2

Верховний суд Японії був утворений 3 травня 1947 року з набуттям чинності повоєнної Конституції Японії. Він замінив свого попередника — Велику слідчу палату Японії, засновану 1875 року.

Статус і повноваження Верховного суду Японії визначаються діючою Конституцією Японії і Законом про суди 1947 року ^[2].

Верховний суд Японії складається з Голови та 14 суддів Верховного суду ^[3]. Голову призначає Імператор Японії за номінацією Кабінету міністірів (Конституція. Стаття 6. Абзац 2). Інших судей призначає Кабінет міністрів за затвердження Імператора (Конституція. Стаття 79. Абзац 1). Судді обіймають посади у Верховному суді до 70 років (Конституція. Стаття 79. Абзац 5, Закон про суди. Стаття 50)

Конституція передбачає національну перевірку суддів, що проводиться кожні десять років під час виборів до Палати представників Парламенту Японії (Конституція. Стаття 79. Абзац 2). Судді, які показали незадовільні результати під час цієї перевірки усуваються з посади ^[4].

За час перебування на посаді судді Верховного суду отримують фіксовану платню, розмір якої не зменшується (Конституція. Стаття 79. Абзац 6).

Верховний суд Японії має повноваження визначати правила для процедур судовиробництва, адвокатури, внутрішньої дисципліни у судах, а також питань, що стосуються керування справами органів судової влади. Він може також делегувати судам нижчих рівнів свої повноваження затверджувати правила роботи цих судів (Конституція. Стаття 77. Абзаци 1, 3).

Верховний суд Японії називають «вартовим Конституції» через його монопольне право, затверджене Конституцією (Стаття 81), визначати конституційність законів та інших правових актів. Він може односторонньо оголошувати неконституційними ухвали Парламенту, рішення Рад місцевих громадських організацій та інших урядових установ. Верховний Суд здійснює нагляд за усією судовою системою держави і є судом останньої інстанції.

Будівля Верховного суду Японії розташована в Токіо, районі Тійода, кварталі Хаято-тьо.