Увертюра

Тисовська Наталя

Т44 Останній шаман: Роман. - К.: Наш час, 2008.- 392 с.

ISBN 978-966-8174-77-3

Молодий журналіст Юрась Булочка давно мріяв про справжнє відповідальне завдання. Але подорож у районне містечко Рябокінь стала для нього випробовуванням і в прямому, і в переносному значенні слова, адже розплутати загадкове подвійне убивство - це вам не кіт начхав! Та хіба упорався б Юрасик, якби у розслідуванні йому не допомогли химерні істоти, які буцімто живуть тільки у казках?.. Овва! Ви не вірите ні в лісових духів, ні в домовиків? А може, вам просто боязко зазирнути у незнане? Бо насправді воно зовсім поряд - варто тільки прокласти місточок між світом реальним і світом химерним, варто тільки захотіти побачити невидиме...

ББК84(4УКР)-445

© Наталя Тисовська, 2008

© “Наш час”, оригінал макет і

художнє оформлення, 2008

ISBN 978-966-8174-77-3

Они же все боги прозваша, слънце

и месяц, земли и воду, звери и гады.

“Ходіння Богородиці по муках”

Не ходила ли еси к Мокуше?

“Номоканон”

УВЕРТЮРА

Ю рась Булочка сумно глядів у стелю. В редакції столичної газети “Речовий доказ” було напрочуд тихо: сьогодні Юрасик примудрився припхатися на роботу несосвітенно рано - о пів на десяту і, звісна річ, виявився єдиним сумлінним працівником.

Самотність наштовхнула Юрася на невеселі роздуми. Новий рік минув, минуло й чарівне Різдво, на які романтичний двадцятидвохрічний журналіст покладав неабиякі надії, - а дива не сталося. Юрась так чекав на нього, так плекав у серці віру в неймовірне щастя, яке обов’язково прийде саме цього року, але минало свято за святом, вже й Водохреще позаду - і примарне сподівання тануло.

Юрасик шумно зітхнув і заплющив очі.

Позаду вчулося шарудіння, тоді хрипкий чоловічий голос тихо і застережливо прогуркотів:

“Ти що робиш? ”

“Тс-с-с! ” - відгукнувся інший голос.

Юрась Булочка озирнувся - позаду нікого не було. Він протер очі - певно, заспав у кріслі, заколисаний смутними думками. Він іще раз зітхнув і клацнув двічі комп’ютерною мишкою. На екран вискочило вікно інтернет-провідника. Журналіст заглибився в читання.

“Уперше в житті встряваю в таку авантюру! ” - зізнався перший голос за спиною в Юрасика.

“Усе колись буває вперше”, - по-філософському відізвався другий - як виявилося, жіночий і зовсім юний.

Юрась іще раз квапливо озирнувся. Робочі столи колег, завалені паперами, словниками, примірниками газети “Речовий доказ”, нечітко вимальовувались у півсутіні сіренького січневого ранку. Дев’ята година добігала кінця - скоро на роботу прийде головний бухгалтер, за нею потягнуться інші працівники, й на одинадцяту кімнати редакції заповняться гамором.

Юрась Булочка потрусив головою й повернувся до екрану.

“А-а-апчхи! ” - гримнуло в нього над вухом.

“На здоров’я”, - миттю відгукнувся чоловічий хрипкий голос.

Юрасик здригнувся й зазирнув під стіл. Крім учорашньої обгортки від шоколадки та чиєїсь сріблястої ручки, нічого цікавого під столом не було. Юрась нахилився, підняв ручку й завбачливо сховав її собі до кишені.

“Ти не смій мені тільки чаклувати! ” - вигукнув раптом чоловічий голос.

“Чаклунки чаклують! - пхикнуло у відповідь. - Ми живемо у вік комп’ютерних технологій, і я, так би мовити, за науковий підхід до справи...”

“Ага, особливо замовляння твої звучать по-науковому...”

“З іншого боку, - напутливо відгукнувся голос жіночий, - не можна відмовлятися від старовинних традицій... кхе-кхе, від здобутків, напрацьованих поколіннями...”

Юрасик утупився в екран, але не бачив жодного рядка, які чорніли перед очима. Якщо він збожеволів і почав у голові чути голоси, як Жанна д’Арк, то ще півбіди. Зрештою, Орлеанська Діва, хоч і закінчила трагічно, прославилася на весь світ, а хіба ж не слави так прагнеться юному Юрасикові? Набагато гірше, якщо голоси ці реальні, а не плід його хворого мозку - Юрась не дуже вірив у всілякі потойбічні штуки, словом, не любив він такого... незрозумілого.

“Що скажеш стосовно київської журналістки? - тим часом поцікавився жіночий голос. - Достойний вибір? ”

“Ну... не знаю...”

“Ох, що за кара небесна! Все самій доводиться вирішувати! ”

Юрась Булочка міцно стулив повіки, тоді повільно-повільно обернувся всім тілом - і різко розплющив очі.

У сіренькій мряці мигнула світла сорочка якоїсь дивовижної зеленокосої істоти, а поруч із нею з тіні виступило чорне кудлате чудовисько.

- Ой! - не стримався Юрасик.

“Нас засікли, - муркнув жіночий голос. - Пора вшиватися”.

Напівпритомний Юрась сидів у порожній редакції і механічно жував бутерброд, який призначався йому на обід. Обіду чекати він не мав сили - Юрасеві нагально треба було підкріпитися. Упорядкувати думки. Відігнати нав’язливе видіння.

Годинник над столом редактора відділу новин, безпосереднього Юрасикового начальника, показував рівно десяту. Журналіст зробив кілька дихальних вправ, порухав руками, підвівся з-за столу, щоб ще й поприсідати...

Погляд його ковзнув по стільниці.

На краєчку столу лежала свіжа соснова гілочка. Юрась Булочка приречено зітхнув і змирився з долею.

А ви ще й досі не вірите у дива? Тоді ми йдемо до вас!

Частина перша