Шабля різанину чує. 3 страница

" Молодика” й М. Костомарова, “якому я, -писав І. Бецький, -виключно

зобов'язаний упорядкуванням і виданням українського відділу” (там само).

Він висловив твердий намір продовжувати видання і далі. На

перспективність його планів указував уже заголовний образ альманаху:

молодика -зростаючого місяця. І. Бецький перелічив уже наявні в його

портфелі матеріали, але наступні випуски альманаху не з'явилися. Після

смерті В. Каразіна (1842) і Г. Квітки (1843), від’їзду з Харкова М.

Костомарова (1844) місто спорожніло, і сам І. Бецький у 1845 році переїхав

на мешкання до Москви. -Як і задум О. Корсуна продовжувати видання

альманаху “Сніп” не був реалізований, так і І. Бецькому не вдалося

перетворити “Молодик” на періодичне видання. Але другий діяч значно

ближче, ніж його попередник, наблизився до цього ідеалу.

Перші три томи його альманаху складали цілісність, побудовану за

єдиним логічним задумом. У першому томі друкувалися художні твори

харківських письменників російською мовою; у другому, крім завершення

драми Ю. Коженьовського “Горець”, розміщався український відділ;

третій том містив у собі наукові статті й матеріали з історії України.

Окрасою першого тому була повість Г. Квітки “Заснування Харкова”.

В її основі лежав родинний переказ Квіток про заснування їхнім пращуром

98 Там само.

Михайлин І.Л.

Основи. Харкова та й взагалі організацію українського заселення

Слобожанщини. Попри численні історичні неточності, у літературному

відношенні твір виконаний з властивим для пізнього Г. Квітки блиском,

мав захоплюючий сюжет, виразні характери.

Сам І. Бецький опублікував тут свої переклади з німецької мови,

представивши читачам два твори Жан Поля: “Спогади з кращих часів життя

для останніх” та " Місяць удень”. Він у цей час багато працював над

перекладами з доробку цього письменника і в 1844 році в Петербурзі видав

велику книжку " Антологія з Жан Поля Ріхтера”. оцінюючи яку в

" Отечественных записках” (1844. № 6) В. Г. Бєлінський відзначив. з одного

боку, нерозбірливість і поганий смак у виборі у ривків з Жан Поля, з другого

боку, назвав антологію " єдиною помітною книгою в белетристичному

бюджеті нашої літератури, про яку можна було сказати що-небудь”99. Крім

двох творів, перекладених упорядником, у першому томі друкувалися ще

" Поетичні афоризми й у ривки” Жан Поля в перекладі Н. Василькович.

Зарубіжні літератури були представлені також “Сценами з Гамлета”,

поданими А. Кроненбергом, та віршами Ґете у переспіві А. Кульчицького.

Поезію першого тому альманаху " Молодик” представляло широке

коло авторів. Безперечним його набутком була публікація столичних

поетів: Ф. Глинки. Н. Кукольника, А. Фета, А. Дельвіга, В. Луганського (В.

Дал* Вони дали для альманаху дрібні вірші, але сама їх участь свідчила

про лідтримку ними почину І. Бецького, надавала збірникові

авторптеїності, привертала до нього читацьку увагу.

Ширше була представлена творчість харків'ян та інших авторів з

України: Л. Щоголева. Н. Щербини, О. Шаховського, А. Кульчицького, О.

Афанасьєва-Чужбинського. Причому вона не виглядала провінційною на

тлі творчості столичних поетів. У цьому російському томі був

опублікований і єдиний український вірш - “Ліс” С. Гребінки.

Була тут представлена й драматургія. В автоперекладі російською

мовою надрукував у першому томі “Молодика” свою щойно написану

драму “Карпатські верховинці” (1843) класик польської літератури Юзеф

Коженьовськнй (1787-1863). А втім, прізвище автора подавалося так: " И.В.

Корженевский”. З 1838 по 1846 роки він був директором гімназії в Харкові.

Написана в цьому місті п’єса “Карпатські верховинці”, присвячена

національно визвольній боротьбі гуцулів, вважається класичним

надбанням у доробку польського драматурга. -Яскравим сюжетом і

національно-визвольним пафосом вона привабила цілий ряд українських

авторів, які під різними назвами здійснили її переклади або переробки.

Серед найвідоміших з них слід відзначити " Верховинці Бескидів” (1848) М.

Устияновича, " Верховинці” (1864) К. Климковича. “Гуцули” (1890) С.

Тобілевич, “Помста гуцула” (1893) К. Підвисоцького, " Антін Ревізорчук”

(1910) Г. Хоткевича. Драма в різних текстових варіантах мала велику

99 Белинский В. Г. Антология из Жан Поля Рихтера // Белинский В. Г. Собр.

Соч.: В 9 т. - М.. 1981. - Т. 7. - С. 481.

Історія української журналістики XIX століття

сценічну історію в українському театрі, починаючи з 1864 року. Першодрук

цієї драми був значним успіхом І. Бецького як упорядника альманаху.

Другий том у головній своїй частині складався з " Малоросійського

відділу”, упорядкованого М. Костомаровим. З прози тут були опубліковані

два класичні твори Г. Квітки: " Перекотиполе” й " Підбрехач”, а також

обробки народних казок, зроблені М. Костомаровим: " Торба” і " Лови”.

Г. Квітка був представлений різнобічно. " Перекотиполе” належало до

його менших повістей сентиментально-реалістичного напрямку,

“Підбрехач” -до бурлескно-гумористичних оповідань. Обидва твори

об'єднувало фольклорне джерело, вони виростали з народних оповідань,

щоправда, різного естетичного забарвлення.

Повість " Перекотиполе”, що відкривала " Малоросійський відділ”,

підносила ідею Божого провидіння, неминучого покарання людини за

вчинений злочин. Багатий селянин Денис Лоскотун убив свого бідного

односельця Трохима Венгра. аби приховати крадіжку, свідком якої

мимоволі був цей останній. Трохим, помираючи, затиснув у руці гілку

перекотиполя, закликавши її бути свідком його смерті. Побачивши в руці

убитого ним товариша знайому гілку. Денис сам виказав себе. Таким чином

Божа кара здійснилася. Повість передавала певні містичні настрої пізнього

Г. Квітки, утверджувала ідею позасоціальної рівноваги добра і зла в світі.

В основі оповідання " Підбрехач” лежав народний анекдот про невдале

сватання, зіпсоване помічником старости підбрехачем, який без розуму,

але доволі буквально виконував настанови свого керівника. Оповідання

виблискувало іскрометним гумором, містило динамічну ситуацію, дотепні

репліки героїв.

Про епічні твори М. Костомарова говорити як про самостійні не

доводиться, це вдосконалені письменником фольклорні записи.

Традиційно для українських альманахів того часу багатшим за

прозовий був відділ поезії, хоча б щодо участі залучених упорядником

авторів. Тут було опубліковано три нових твори Т. Шевченка: “Думка”

(“Тяжко-важко в світі жити”). “Н. Маркевичу” і балада “Утоплена”.

Перший вірш являв собою монолог ліричного героя, козака, який

осмислював свою сирітську бідняцьку самоту, тужив через те, що його

цураються люди, а ще більше через те, що з нього кепкує дівчина. У

другому вірші подібний конфлікт героя і світу набував виразного

автобіографічного характеру. Прощаючись з товаришем, що від'їздив в

Україну, автор жатівся на свою самоту, яку він відчував на чужині: але й в

Україні ніхто його не чекав: відчуття універсальної самотності огортало

поета: але воно тут же руйнувалося образом України, що сприймалася як

знак родинності, товариськості, тобто усього того, що забезпечу є людині

відчуття повноти життя, своєї потрібності в ньому.

Окремо від цих двох ліричних віршів стояла балада " Утоплена”.

Присвячена неприродному змаганню між матір'ю і дочкою за парубків,

балада вже в первісному сюжеті містила виключну романтичну колізію.

Вона розгорталася між удовою, що відзначалася брутальною поведінкою, 1

Михайлин І.Л.

цнотлішою її дочкою, яка саме своєю незайманістю й неприступністю

приваблювала козаків. З цієї колізії виростала й трагедія: матір вирішила

отруїти дочку, а, коли отрута не подіяла, повела її на ставок, аби втопити. У

боротьбі воші гинуть обидві у хвилях ставка. Закоханий у Ганнусю рибалка

неспроможний врятувати дівчину -вона мертва. Він повертається з нею в

глибини водної стихії, без коханої йому непротрібне життя. Екзистенційний

конфлікт старшого й молодшого покоління, що є рушієм людської історії, Т.

Шевченко подавав у жахливих неприродних романтичних барвах,

загострював до трагічної розв’язки, що позбавляла життя трьох людей.

Твори Т. Шевченка надавали “Малоросійському відділу” виразної

романтичної орієнтації, підносили престиж альманаху " Молодик”.

М. Костомаров опублікував тут під псевдонімом “Ієремія Галка” два

оригінальні вірші “Пантікапея” і “До Марії Потоцької” та переклад вірша

“Турнія” з “Краледвірського рукопису”. Обидва оригінальні вірші

написані під час подорожі автора по Криму в 1841 році і присвячені

історичним сюжетам. У заголовок першого твору виносилася назва

давнього старогрецького міста, що було засноване в VI столітті до р. Хр. на

місці нинішньої Керчі. Сам вірш являв собою невелику драматичну сценку,

у якій відбувався діалог мандрівника, що оглядав руїни старого міста, з

привидом пантікапейського царя, який скаржився на неможливість

спокійно спати в пограбованій могилі.

Вступ -опис приходу мандрівника до царської гробниці -написаній

досить невправними віршами, з традиційними для М. Костомарова

зміщеннями наголосів, дивовижним слововжитком (мандрівника він

називає “Странній”), огріхами проти римування (“тереми” -“старовини”).

Але сам діалог був відтворений п’ятистопним ямбом і білим віршем,

усталеним для вживання в драмах, що зробило й мову М. Костомарова

кращою, більш розкутою; у двох місцях він перейшов на вживання

гекзаметру, відповідного до відображення старої Греції. Традиційне для

романтизму протиставлення світу людей і світу примар, живого й

потойбічного, дня і ночі створювало виразну колоритну картину. Вищість

світу мертвих над світом живих -така була головна ідея цього

непересічного твору М. Костомарова.

Цікаво, що в основу цієї романтичної, присмаченої містикою

драматичної сценки лягли реальні життєві факти, спостережені поетом під

час подорожі. Пізніше в “Автобіографії” він, описуючи свою подорож по

Криму 1841 року, згадував, як був обурений звістками про зловживання,

здійснювані при розкопках керченських могил. Залишені на ніч без охороші,

вони були розграбовані місцевими жителями. Крім того й самі археологи

були помічені за продажем англійцям скарбів з могил. Цілком зрозуміло,

наскільки такі повідомлення могли схвилювати історика М. Костомарова, а

огляд могил захопити його уяву. ‘Я

написав по-малоруськи вірш,

надрукований згодом у “Молодикові” Бецького, -читаємо в

“Автобіографії”. -Я

зобразив блукаючу тінь одного з боспорських царів,

прах якого викинули з могили шукачі старожіггностей, і тінь не знаходить

Історія української журналістики XIX століття

собі спокою, що представлене у відповідності до відомого античного

вірування про неспокійне блукання померлих, позбавлених поховання”100.

Другий вірш “До Марії Потоцької” був написаний у Бахчисараї після

огляду ханського палацу. Знаменита бранка, польська княжна, що стала

дружиною Керім-Гірея, на чию честь був споруджений знаменитий

Бахчисарайський фонтан -“фонтан сліз” -править для М. Костомарова за

блискучий образ романтичної героїні. Вона для нього -“українка

нещаслива” (с. 123), представниця християнського світу, що так і

залишилася вірною предківській вірі:

Там вона жила самотня.

Там молилася Христу,

Там зачахла і зав'яла,

Там похована лежіггь (с. 124).

Спустів ханський палац; виявляється, все в житті тлінне і минуще;

вічними є туга Марії за своєю батьківщиною, велич її духу, нескореність

перед обставинами:

Усе славне, світовеє

Розлетіггься й пропаде.

Тільки чистеє, святеє

Позостанеться навік (с. 125)

Вірші М. Костомарова були корисними й помітними серед поетичних

творів “Молодика”, розвішали романтичний напрямок, підносили ідеал

любові до України.

А. Метлинський під псевдонімом “А. Могила” теж опублікував два

нових вірші, суголосні із загальним напрямом альманаху. У творі “Розмова

з покійними” ліричний герой на чужині згадує батьківщину, коли з братами

і сестрами він садів у “зеленім садочку”, і відчував, як до них навідується

дух дідуся й бабусі, аби довідатися, чи щасливо живуть онуки. Сестра хоче

розважити піснею засмученого розмовою з покійними брата. Але йому

здається, що через сестрину пісню з ним розмовляє ненька, а та ненька

виявляється Україною. Вірш будив патріотичні почуття, ототожнював

матір і Україну, вводив образ батьківщини в коло особливо дорогих для

кожної людини понять, пов’язаних з родинним станом.

Другому віршу “Рідна мова” судилося стати першою в українській

літературі одою на честь українського слова. Написаний чотиристопним

хореєм, найбільш енергійним віршовим розміром, з точними римами,

восьмирядковими строфами з перехресним римуванням, вірш позбувся

властивої деяким творам А. Метлинського кволості, розтягнутості,

зазвучав як маніфест віри у величезні можливості мови спричинитися до

національного відродження. Рідна мова оживлює завмираюче серце

ліричного героя, відноалює в ньому пам'ять про героїчне мину ле, а відтак і

пробуджує надію на майбутнє відродження українського народу:

100 Костомаров Н. И. Исторические произведения. Автобиография. - К.. 1990.

С. 453.

Михайин.Л.

Було щастя, були чвари.

Все те геть собі пішло;

І як сонце із-під хмари

Рідне слово ізіпшло (с. 114).

Обіщва вірші А. Метлинського, особливо останній, були окрасою

" Молодика", з ного сторінок зійшли в читацьку свідомість, стали набутком

історії української літерату ри.

В альманасі " Молодик" відбувся літературний дебют Я.

Щоголева.

Він опублікував тут три вірша " Неволя", " На згадування Климовського" та

" Могила", оповиті козацькою романтикою.

Поезія " Неволя" скидалася на своєрідну українську інтерпретацію

відомих у творчості багатьох російських поетів того часу віршів під назвою

" В'язень" (" Узник"). Ліричний герой перебував в універсальній ситуації

неможливості здійснення своїх шляхетних душевних поривів. Він просив

невідомого співрозмовника дати йому коня й пустити на дорогу до рідного

краю. Але невідома сила не пускає його додому; пан кошовий без нього

виїздить у поле битися з турками, а козаче серце в'яне з туги за

батьківщиною на чужині.

Вірш " На згадування Климовського" змальовував образ знаменитого

українського поета XVIII століття, автора пісні " їхав козак за Дунай". Він

оспівувався як лицар України, чия пісня розлішалася " од краю до краю",

будила потяг до волі. Тепер лише кобзарі співають нам про давню козацьку

славу. А де поховано славного лицаря-поета, невідомо.

Суголосним з попереднім був вірш " Могила", у якому поет створив

образ безіменної могили, почорнілої від дощу й вітру, без хреста на ній,

лише шабля, яка лежить на ній, свідчить про те, що тут поховано козака.

Вірші Я.

Щоголева відзначалися доброю поетичною технікою,

стилізацією під народну пісню, будили в свідомості читача " Молодика"

тугу за славою великої козацької держави України.

Поповнився завдяки " Молодикові" й доробок М. Петренка. Тут були

опубліковані два його вірші: " Вечір" (" Схилившись на руку, дивлюся..."),

що згодом увійшов у цикл " Небо", і " Батьківська могила". Мотив неба

набував у першому вірші нового напрямку. Вірш складався з двох частин:

у першій ліричний герой, спостерігаючи захмарене небо, замислювався над

тим, що воно віщує йому; у другій частині він у формі загаггань намагався

вгадати відповіді: можливо, це пророцтво людської кари, лихої долі; небо

мовчить, герой не дістає відповіді, йому тільки важко на душі, неначе всі

хмари схилилися йому на груди.

Образ не просто неба, а хмарного неба, подавав Петренків улюблений

романтичний мотив в іншому аспекті: небо вияалялося не тільки високим і

далеким, але й хмарним, ворожим героєві, віщувало йому тяжке майбуття,

сповнювало сумними передчуттями.

У другому вірші мотив сирітства поєднувався з мотивом пошуку

генетичного зв'язку з минулим, що символізувалося в образі батькової

могили. Його ліричний герой - сам бурлака. Удома він нудить світом

Історія української журналістики XIX століття

(" дивлюся плачуть діти. мати"), а відтак іде шукати батькову могилу,

прагнучи в її пошуку розкрити таємницю свого існування й призначення в

світі. Але пошуки марні. Хто доведе сироту й покаже йому батькову

могилу? Від людей він не сподівається такої ласки, лише аласне горе може

правити йому за дороговказ.

Вірші М. Петренка, хоч і розвивати традиційні дтя нього мотиви неба

н сирітства, а все ж збагачувати його романтичний художній світ,

розкривати в його таланті нові аспекти.

Два у країнські вірші О. Афанасьєва-Чужбинського теж були по своєму

прикметні. Поезія " Шевченкові" була, власне, першою поетичною

присвятою великому поетові і цікава передусім як свідчення рецепції його

творчості освіченим українським громадянством того часу. А.

Чужбинський вбачав у Т. Шевченкові поета козацької України, що

реставрує її колишню ветич:

Мабуть, ти учивсь співати

На руїнах Січі.

Де ще рідна наша мати

Зазирає в вічі (с. 103).

-писав поет. Цікаво, що романтичні Шевченкові твори на побутову

тематику цілком проігноровані автором.

Другий вірш " Пісня" яатяв собою стилізацію під ліричну народну

творчість. Ліричний герой відмоатявся пити з криниці й поїтн з неї коня, бо

боявся бути отруєним:

А з тієї криниченьки

Пив мій ворог лютий (с. 129).

Загалом же запропоновані читачам твори засвідчували в О.

Чу жбинському поета Шевченкової орієнтації, що працював у межах його

стилістики, і як слабший художній талант не міг вирватися з поля впливу

геніального су часника.

По одному віршеві вмістили в " Молодикові" О. Бодянський

(" Кирилові Розуму ") та І. Левченко (" Ранок осінній"). Перший відомий в

історії української культури як знаменитий науковець; у 1842 році він став

професором Московського університету. Як

поет він відомий збіркою

поетичних творів " Наські українські казки", яку віща», під псевдонімом "

Запорожець Ісько Материнка". Вона яаляла собою віршовані перекази

народних казок, виконані в близькому до котляревщіши дусі. Про особу

другого важко сказати щось певне. А втім, опубліковані ними вірші були

невеликі за розміром і підстави для поважної розмови про участь цих

авторів в альманасі не дають.

Завершав другий том розділ записів народних пісень та стаття " Від

видавця", де І. Бецький виклав засади українського правопису. Стаття мала

важливе зичення для орієнтації читача в справі адекватного спрігііняття

опублікованих текстів.

У цілому ж " Малоросійський відділ" справляв враження бурхливого

розвитку українського письменства: кидалися у вічі розширення кола

Михайлин І.Л.

авторів, збагачення тематики творів, вдосконалення поетичної техніки.

Другий том " Молодика" ' практично засвідчив подолання в українській

літерату рі бурлескно-гуморнстичної традиції й перемогу в ній романтичної

течії. Тут були опу бліковані твори Т. Шевченка. Г. Квітки. М. Костомарова.

А. Метлннського. Я. ІЦоголева. що увійшли в історію української

літератури. Сам альманах став фактом її насту пного розвитку й збагачення.

Третій том мав виключно науковий характер. Тут теж бу ло надру ковано

чимало класичних надбань. До шіх передусім слід віднести три праці М.

Костомарова. V цій книзі " Молодика" він. власне, дебютував як історик,

якщо не враховувати заборонену цензурою й знищену його магістерську

дисертацію " Про причини і характер унії в Західній Русі" (\.. 1842). Утретьому томі " Молодика" вперше були надруковані два його історичні

нариси: " Перші війни малоросійських козаків з поляками" і " Російськопольські

вельможі. Стаття перша: князі Острозькі". М. Костомаров

демонстрував у них блискуче знання фактичного матеріалу. яскравість його

літературної обробки, вміння писати зрозу міло й дохідливо, шу кати в історії

людину, особистість, залюднювати історичний простір, тобто всі ті риси, що

в майбутньому складатиму ть окрасу його наукового стилю.

Третя праця М. Костомарова, подана під його літературним

псевдонімом Тєремія Гатка" - ''Огляд творів, написаних малоросійською

мовою" 101, була першою оглядовою критичною статтею про українську

літературу і першим історичним нарисом про неї. Українська мова

розглядалася М. Костомаровим не як наріччя російської мови, що виникло

нещодавно, а як дуже давня мова, рівноправна між іншими слов'янськими.

Тому й література, створювана нею. володіла непромину щою цінністю.

Свою пращо над початковим періодом нашого нового письменства

критик почав з нарису духовного життя епохи. У ньому він виділив

щонайменше два чинники, які привели до появи української літератури.

Перший виникнення ідеї народності в надрах європейського романтизму.

Ця ідея повернула духовне жіггтя Росії від наслідування іноземщини до

усвідомлення вартості своєї самобутності, змінила літературу, наблизила її

до народного життя й ідеату. Другий чинник - завдяки самодержавству й

одновладності в суспільстві ідея народності проникла у найвіддаленіші

куточки країни. Ці два чинники -духовно-естетичний та соціальнополітичний

-і спричинили виникнення нової української ліл'ературн. У

цьому виявився перший аспект культурно-історнчного підходу до матеріалу.

Другий полягав у постановці так званого " фольклорного питання".

Українська мова раніше майже не мала писемних пам'яток, зауважує М.

Костомаров, але її багатства таємно у собі ховали скарби народної поезії.

101 Див. про цю статтю М. Костомарова праці: Михайлин І. Л. Етюди про

Костомарова // Збірник Харківського історико-філологічного товариства. -X..

1993. -Т. 1. -С. 51 -64: Михайлин І. Л. Методологічні пошуки в українській

критиці та історії літератури XIX ст. // Літературознавство: Матеріали III

конгресу Міжнародної асоціації україністів. - К.. 1996. - С. 51 - 60.

іао

Історія української журналістики XIX століття

Критик старанно перерахував усі видані до того часу фольклорні збірники.

Із зрозумілих причин він не аналізує їх. проте н обійтися без згадки про них

не може. Навіть більше того, часто до аналізу конкретних літературних

явищ введено елементи зіставлення їх з фольклором.

Однак найважливішим є третій аспект - розгляд національного духу

українського письменства, що виявився в аналізі творчості Г. Квітки

Основ'яненка. Він бачився критикові першорядною постаттю в

українському літературному процесі, огляд його творчості займає третину

обсягу статті. Ні " Ене'иа" І. Котляревського, ні " Приказки" Є. Гребінки, ні

" Пан та Собака" П. Гулака-Артемовського, ні навіть " Кобзар" Т.

Шевченка не наділяються таким епохальним значенням, яке визнається за

художнім доробком Г. Квітки.

" Без у сякого сумніву, так починає VI. Костомаров огляд творчості Г.

Квітки. - честь возведення рідного слова на вищий ступінь розвитку, смію

сказати, честь створення малоросійської літератури належить

письменнику, що приховав себе під вигаданим ім'ям Основ'яненка" (с. 168).

На думку критика, роль Г. Квітки в розвою українського письменства

полягає в тому, що він першим вимовився " приймати українську мову за знаряддя

до збудження сміху", а поставив своєю метою " зобразити домашнє

життя маторосійського народу у відомих його проявах" (с. 168). Далі М. Костомаров

конкретизує: в основі кожного твору Г. Квітки " лежить ідея глибока,

людяна": зміст української творчості письменника полягає в тому, що це " не

іноземні чужі ідеї', одягнуті в спотворегу форму, не жалюгідна загальність,

думки, усім відомі, виражені образами, усім відомими, але справжнє зображення

свого, рідного, з усім відбитком національного характеру" (с. 169).

М. Костомаров побачив у Г. Квітці письменника глибоко

національного, такого, що зумів свою творчість наповнити " своїм, рідним"

змістом, і цей зміст вбачав у відтворенні українського національного

характеру. На думку критика, це та якість, яка перетворює певну сукупність

творів на національну літературу, що він відзначив у таких словах:

" Література, яка містить у собі такі творіння не може бути мізерною" (с.

168). Ці положення розвиваються М. Костомаровим в аналізі домінанти

Квітчиної творчості: " зображення жіночого малоросійського серця,

поданого в різних обставинах життя і в різних характерах" (с. 170).

Отут починається найцікавіше... У 1842 році, коли писався " Огляд",

французові Іпполітові Тену (1828-1893) було чотирнадцять років. Це потім,

у другій половині XIX століття, він сформулює засади культурноісторичної

літературознавчої школи з гаслами " раси, середовища і

моменту " як чинників літературного розвитку, з культом національного

характеру, котрий проголошувався предметом і метою мистецтва. У

всеєвропейській культурній столиці Парижі це все було попереду, а в

провінційному, хоч і університетському містечку Російської імперії ще не

відомий нікому, крім своїх близьких друзів. М. Костомаров уже оцінював