До української журналістики 3 страница

об'яви (тобто, рекламні оголошення), адресоване до широкої, розмаїтої

публіки. Митці, ремісники та купці могли поінформувати читачів газети про

нові винаходи, корисні відкриття, цікаві та приємні предмети свого мистецтва.

Власники майна могли через газету оголосити про його продаж. Мандрівники

-відшукали супутника для майбутньої подорожі. Безробітні -знайти

роботу. Духовні установи -оголосити про теологічні акти, що мають відбутися

в їх стінах. У зверненні до вельмож містилася пропозиція інформувати

публіку через газету про всі незвичайні події, що відбуваються в їхніх родинах.

Газета мала своє рекламне бюро, розміщене в центрі міста на площі проти

митної контори. Його діяльність була істотною складовою діяльності віщання:

майже в кожному числі друкувалося доволі приватних оголошень і об'яв.

Місцева інформація та повідомлення з українського життя в Російській

імперії становлять особливий інтерес. Повідомлень зі Львова налічується

12. Найцікавіше з них у № 5 являє собою ошіс Львівських контрактів того

часу. Решта містить описи різноманітних святкових подій, як наприклад,

іменин цісаря Йосифа II (№ 13 від 28 березня) чи коронації образу Матері

Божої (додаток до № 20 від 16 травня).

13 Цит. за пр.: Кревецький Ів. Перша газета на Україні. -К.: Український науковий

інститут книгознавства, 1927. -С. 8. Викладаючи львівський період в історії ранньої

української журналістики за працями І. І. Кревецького, хочемо привернути

увагу до цієї непересічної особистості в нашій культурі. Див. про нього змістовну

працю: Качкан В. А. " Реальні образи сумної правди" (Іван Кревецький -історик,

критик, бібліограф, пресо-і книгознавець) // Збірник праць Науково-дослідного

центру періодики / За ред. М. М. Романюка. - Львів. 1998. - Внп. V. - С. 398 - 414.

Михайлин І.Л.

Усього три повідомлення стосувалося жіптя Великої України. Перше з

них з Москви інформувало про призначення графа Румянцева генерал-

губернатором України (№ 2 від 12 січня). Друге -про перенесення ним своєї

резиденції з Глухова до Києва (№ 4 від 24 січня). Третє являло собою

розгорнутий нарис про плавання на Чорному морі й освоювання його

узбережжя Росією для торгівлі (№ 40 від 3 жовтня).

Мала газета й бібліографічній! відділ, що складався з оповісток

друкаря А. Піллера про книжки, які надходили на продаж у його книгарні.

Покупцям пропонувалися книжки найрізноманітнішого змісту переважно

французькою, а також латинською, німецькою та польською мовами.

Видання “Gazette de Leopol” мало велике значення для етапу

становлення журналістики в Україні. Тижневик подав взірець часопису,

зорієнтованого на традиції преси європейських столиць, інформував

місцеву читаючу публіку (зрозуміло, це було в переважній більшості

шляхетство) про події в світі та в своєму ближчому довкіллі. Часопис

прищеплював у суспільній свідомості смак до читання періодики,

створював передумови для появи нових періодичних видань.

І вони не забарилися з’явитися. Наприкінці XVIII - на початку XIX

століть на теренах України виходять періодичні видання французькою,

німецькою, польською, угорською та румунською мовами.

1783 року німець Іван Фрідріх Шіц почав видавати у Львові тижневик

польською мовою “Pismo uwiadamijace Galicyi”, що виходив півроку: з

липня до грудня включно. Від січня 1784 року назва цієї газети змінюється

на таку: “Lwowskie pismo uwiadamijace”, а и власницею стає пані

Піллерова, дружина відомого нам книгодрукаря; дане видання проіснувало

цілий рік. Ця сама жінка відзначилася ще двома важливими видавничими

ініціативами: 1786 року вона почала видавати німецькою й польською

мовами газету “Львівські тижневі новини”, відповідно -“Lemberger

wochentliche Anzeigen” і “Lwowski tygodniowe wiadomosci”, періодичністю

два рази на тиждень. І якщо видання польського варіанту довелося

зупинити через рік, то газета німецькою мовою проіснувала до 1795 року.

У 1796-1811 роках у Львові виходила німецькою мовою газета

“Lemberger k. k. privilegirtes Intelligentz-Blatt” (Львівський цісарсько-

королівський привілейований листок для інтелігенції).

Провідна ознака перелічених періодичних віщань -їхня цілковита

національна індиферентність. Інформація, пропонована ними відзначається

нейтральністю щодо проблем національного життя, має цілковито

космополітичний характер. Даний висновок стосується й польської преси,

хоча традиції національного патріотизму серед поляків були розвинені

значно дужче, ніж серед інших народів Австрії, включаючи й український.

Тож не дивно, що невдовзі у Львові почала виходити перша газета, яку

вже не лише за мовою, але й за ду хом і характером слід вважати польською

газетою. Йдеться про часошіс " Dziennik patriotycznych politykow” (Щоденник

патріотичних політиків), що видавався у вересні 1792 -червні 1793 років

і від квітня 1794 до березня 1798 років. У перший рік періодичність видання

Історія української журналістики XIX століття

газет складала один раз на тиждень, у 1793 році газета виходила раз на 3-4

дні. а після перерви, у другий період свого існу вання, стала виходити щодня.

Відтак дана газета -перший щоденний часопис в Україні. Видавцем Газети

був о. Михайло Гарасевпч, українець за походженням.

У Львові вперше в Україні почав видаватися, ц журнал. Це був

Ілюстрований літерату рно-науковий місячник, що виходив з січня цо червень

1795 року польською мовою з довгою назвою -" Zbior pism ciekawych, sluza-

cy do poznania roznych narodow і krajow, wvjety z dziennikow і innych dziel pery-

odycznych” (Зібрання творів цікавії», що служать для пізнання різних народів

і країв, вийнятих з щоденних та інших періодичних видань). У шести числах

журналу представлені матеріали з історії, географії, фізики, виховання:

майже всі вони перекладені з французьких часописів того часу.

У Львові зародилася й галузева журналістика в Україні. 'S' 1801 році

тут починає виходити журнал з правознавства ‘‘Annales Jurispruflfntiae”

(Правознавчі анали) (існував до 1811 p.). а в 1803 р. -журнал з воєнних наук

" Militarische Zeitschrift” (Військовий журнал). ¦< л„ці

У 1811 році у Львові починає виходити " Gazeta Lwowska” (Львівська

газета), якій судилося стати найтривалішим періодичним виданцям

України. Вона існувала до 1939 року, певний час мала й німецький

паралельний варіант - " Lemberger Zeitung”..

Датою народження журналістики в підросійській Україні є 1812 рік, коли

в Харкові з 4 травня до 20 літня існувала газета під назвою " Харьковскдй ежег

недельник”. Вийшло усього 12 чисел. Друкувався великій як на ті часи тираж

-600 примірників. З'являлася вона щосуботи в обсязі 1 -1.5 друкованого аркут

ша. Передплата для Харкова дорівнювала 10 крб. на рік. а з пересилкою -.1, 2.

Видавцем газети був університетський книгар Лангнер, а редактором*-

професор Карл Нельдехен, німець з Берліна, запрошений для викладання в

Харківському університеті сільськогосподарських наук ще першим

попечителем Харківської навчальної окрупі графом С. О. Потоцьким.

Його сучасник і співвітчизник професор Христофор Роммель у спогадах

про своє перебування в Харкові залишив кілька слів про свого колегу:

“До списку німців додам ще одну групу. Політичну економію читав Ланг.

родом шваб, який ду мав наробити чудес своїм розв'язанням політичних і со

ціальній питань. Рейт.

учений, філософськи освічений і дещо фантастичніш

історик, був відомий своєю історією Франції. Нельдехен,

професор сільського

господарства, приїхав з Берліна і. не знаючи нічого про жирні грунти України,

з перших же лекцій викликав сміх студентів своїм ученням про щдживленням

навозом: потім мало-помалу за допомогою своєї дружини польки, зайнявся

власне економією”14 (Підкреслено автором. -1. М.).

ЛСГ ' > •. Щ3І, s,,

Роммель Христофор. Пять лет из истории Харьковского университета: Вос’

ггомннания профессора Роммеля о своём временПА Q Харькове и Харьковском

университете. -X.: В ун-тской типографии. 1868. -С. 68. Тут і далі назви творів

і цитати з російських джерел подаю у своєму перекладі, залишаючи в оригіналі

лише назви часописів. - І. М..

ок

Михайлин І.Л.

Харьковскнн еженедельник' вишік з бажання задовольнити запити

промисловості й торгівлі. У' відповідності до своїх наукових інтересів К.

Нельдехен вміщував у своїй газеті переважно матеріали з господарського

життя, давав сільськогосподарські поради.

Предметом цих листків, писав редактор у вступному слові. -с

загальнокорисні знання економії і технології, засновані на досвіді славних

мужів, також важливі комерційні повідомлення і наостанок предмети, що

слу жать для приємної бесіди, як-от: невеликі вірші, анекдоти та под.”(" ХЕ”.

4 травня 1812). Первісно часопис мав відділи економії, технології, комерції

й суміші.

З матеріалів газети привертають увагу статті про спосіб очищення

прогірклої олії, про новіш спосіб полірування сталі та скла, велика розвідка

самого К. Нельдехена під довгою назвою " Про причини, чому в багатьох

від природи дуже родючих країнах господар не отримує від свого

домоведення того достатку, який він міг би отримувати”. _Як бачимо, цілі

газети лежали цілком у площині завдань Філотехнічного товариства,

створеного В. Н. Каразіннм в 1811 році.

З самого початку, проте, відчувався брак знайомства редактора з

українським та російським життям. Уже в рукописі першого числа газети,

поданого до цензурного комітету, було знайдено багато граматичних

помилок та стилістичних огріхів. Відчувалася властива німцям

затеоретизованість пропонованих читачам матеріалів, відірваність їх від

практичних потреб тодішнього життя.

Аби надати газеті більшої популярності, видавець Ланґнер уніс зміни

в її програму, замість торгових бюлетенів став друкувати звіти про

діяльність Харківського добродійного товариства, вміщувати статті з

історії та естетики. Так, у газеті з’явлася перекладна стаття Ф. Шіллера

" Про призначення ліричної поезії”. Вона свідчила про інтерес харківських

читачів до творчості видатного німецького поета та про захоплення

романтичним напрямком, який він представляв.

У всіх числах газети друкувалася з продовженням велика розвідка

" Про стан російської армії в часи Катерини II”. яка навіть не була закінчена

у зв'язку з припиненням видання. П. Я.

Лещенко, дослідник історії

харківської преси початку XIX століття, припускає, що цю статтю написав

професор університету Г. Успенський, автор монографії “'Про стан

збройних сил Росії часів Петра Великого”15.

До редагування газета були залучені викладачі й сту денти університету

В.Маслович, Я.

Матес. У відділі суміші стали друкуватися вірші та

епіграми згаданого В. Масловича.

Становить інтерес для сучасного дослідника й відділ об'яв, який дає

цікаві матеріали для характеристики приватного життя тодішнього

громадянства. У цьому ж відділі друкуватися метеорологічні

15 Лещенко П.Я. " Харьковскнн еженедельннк" (1812 р.) // XIII звітно-наукова

сесія. Секція української мови та літератури: Тези доповідей. - X.. 1958. - С. 22.

Історія української журналістики XIX століття

спостереження магістра університету Комлншннського.за термометром,

гідрометром і барометром.

Широко висвітлювалася на сторінках " Харьковского еженедельника'’

торгівля в місті, а також ярмаркові товари н ціни на них в інших містах

України й Росії. В оголошеннях повідомлялося про громадські заходи, які

провадив відомий уже тоді Г. Квітка з добродійною метою. З інших

приватних об'яв дізнаємося про відкрігггя нових навчальних закладів, про

вчителів, що шукають учнів дія репетиторства, про різні концерти, продаж

нерухомості та ін.

Дана газета була першою ластівкою16. Вона не користувалася

достатньою підтримкою громадськості й мала лише 25 передплатшіків.

Через три місяці при прямому втручанні столичної цензури вона припинила

своє існування. Справа в тому, що " Харьковский еженедельник” почав

виходити з дозволу губернської, а не столичної влади, і згодом цензурному

комітетові універсіггету було зауважено, що він не повинен був без ухвати

вищого начальства дозволяти видання цієї газети. Час тоді був важкий

французьке військо просувалося до Москви; у Росії розпочаїася фінансова

криза: це не дозволило ініціативі німецького професора пустити глибші

корені й мати більш поважні наслідки в історії української жу рналістки.

Але на цьому енту зіазм харківської творчої інтелігенції не вичах. К.

Нельдехен проклав дорогу й показав взірець. Отож через чотири роки в

Харкові з'явилися відразу два журнали “Харьковский Демокрнт” і

" Украинский вестник”, що закріпили й розвинули успіх газети-первістка.

стали тими віщаннями, які засвщчили поважність намірів і глибину

можливостей харківських жу рналістів.

У підросійській Україні журналістика виникла в Харкові, тому що

саме тут склатнся найкращі передумови дія цього.

Епоха імператора Олександра Першого, що царював у 1801-1825

роках, була видатним періодом в історії Росії. Він прийшов на царський

престол з твердим наміром і даті європеїзувати Росію, перенести сюди дух

освіти й цивілізованості, який у добу Просвітництва оволодів Європою.

Варто відзначити хоча б два напрямки в діяльності молодого царя:

адміністративний і освітній. Перший було зреаіізовано заснуванням у Росії

на самому початку його правління міністерств, що усталило спеціатізацію

в роботі державного апарату. Другий було зреалізовано в реформуванні

освітньої діяльності держави, запровадженні нових університетів і

створенні навколо них навчальних округів.

Допомагаю Олександру Першому в розробці програми

реформування Росії освічене дворянство. Найяскравішим його

представником був Василь Назарович Каразін (177З-1842). який переконав

молодого царя в потребі й можливості відкрита в глибоко провінційному

на той час Харкові Імператорський університет. Можна сказати, що ця

16 Зараз газета г бібліографічною рідкістю: єдиний її комплект знаходиться в Державній

публічній бібліотеці ім. М.С. Салтпкова-Щедріна (Росія. С.-Петербург).

Михайлин І.Л.

пода була кульмінаційною в історії цього міста, а наука зробила з

Харковом те. що тбргівля з Нижнім Новгородом і Одесою. Університет

запрацював з вересня 1804 року, хоча його офіційне відкриття відбулося 28

січня 1805 року.

Заснування університетів і запровадження навчальних округів

супроводжувалося й реформуванням друкарської й книговидавничої

справи. Буй прийнятий " Устав про цензуру 1804 року”, у відповідності з

яким 'з професорів і магістрів при університетах утворюватися цензурні

комітети, що перебували в їхньому безпосередньому віданні. Кожен комітет

розглядав книги і твори, що виходити в усіх друкарнях даної навчальної

округи. Ці ж цензурні комітети мати повноваження розглядати й допускати

до друку періодичні видання та атьманахи.

" 'Перший устав університету, затверджений 5 листопада 1805 року,

передбачав: " Університет має друкарню і власну цензуру для всіх творів,

що видаються його членами і в його окрузі друкуються, а також ятя

книжок, що виписуються ним для власного використання з чужих країв”.

Цензурний комітет засновувався з деканів усіх відділень, а лекторами

цензури оголошувались усі професори, ад'юнкти й магістри.

Щоправда, контроль за цензурою й обігом друкованої продукції

" Циркуляром про заснування Міністерства поліції” (1811) було поктадено

Па це нове міністерство; але все одгіо права наукової еліти в справі

організації цензури затншілися істотними.

і1

Харків завдяки університетові перетворився на великий культурний

центр. У №03 році на прохання Попечителя Харківської навчальної округи

і куратора університету Тр. С. О. Потоцького підбором професорів для

•роботи

в цьому вищому навчальному закладі займався сам її. В. Гете. За

його рекомендацією до Харкова приїжджають на працю професори Ж.-Б.

Шад. X. Роммель, К. Неяьдехен. Ф Делявінь. Ф. Пільгер та багато інших.

За свідченнями Д. І. Багатія та Д. П. Міллера. авторів знаменитої праці

“Історія міста Харкова за 250 років його існування” (1912), “з 47 викладачів

Харківського університету за перше десятиліття іноземців було 29; більш за

все дата Німеччина (18 Душ), потім Слов'янські землі (7) і Франція (4)”1

. У

1827 році Й. В. Іете був обраний почесним членом Ради Харківського

університету за сприяння в ного розбудові в період становлення.

Поруч з іноземцями активно скликатися до Харкова професори з уже

діючих вййпіх ИЙвЧальних- зактадів Росії. У зв'язку з нашою темою варто

вШкачіпи передусім філологів. З огляду на фах вони вже не могли бути

іноземцями.

Першим ректором Харківського університету; що обіймав цю посаду з

1804 по 1811 рік. був видатний учений-філолог. дійсний член Російської

Академії наук (з *1802) Іван Степанович Рижський. Він народився в м. Ризі

-------------------------«

Багалей Д. М., Миллер Д. П. История города Харькова за 250 лет его

существования (1655 -1905). Историч. монография. В 2 т. -X., 1993. -Репринт,

изд. - Т. 2. - С. 579.

Історія української журналістики XIX століття

в сім'ї священника, навчався в Псковській та Троїцько-Сергіївськіи

семінаріях: деякий час працював в останній викладачем риторики, поезії та

історії. 1785 року переїхав до Петербурга й став професором Кадетського

іїрничого корпусу, і цієї посади він і був запрошений до Харківського

університету, де повною мірою розквітнув його талант. Він викладав

словесність, логіку, риторику та інші філологічні дисципліни. Тут написав

свої головні праці " Вступ у коло словесності’' (1806) та " Наука віршування”

(1811): допрацював і видав нове видання написаної раніше книги " Спроба

риторики" (СПб. 1796; 2 вид. X.. 1805). Хоча він уже помер на час розквіту

харківської журналістики, але його діяльність справила глибокий вплив на

освічену публіку і ще довго залишалася відчу гною.

Другою людиною, яка безпосередньо вплинула на виникнення

журналістики в Харкові, був Іван Овсійовнч Срезневськпй (1770-1820).

батько знаменитого мовознавця-славіста, академіка Петербурзької АН (з

1851) Ізмаїла Срезневського (1812-1880). Іван Срезневськпй відомий поет-

класишіст і науковець. Він був запрошений до Харківського університету в

1813 ропі на посаду професора красномовства, поезії і слов'янських мов з

.Ярославля, де працював у Демидівському училищі вищих наук.

З'явившись у Харкові. Іван Срезневськпй приніс сюди культ літерату р-

ної творчості. плекання талантів, виховання письменників-иочатківців. Він

був відомий як оригінальний автор класицистичних од та епіграм і перекладач

творів Овідія. Горація. старозавітної релігійної лірики (Псалмів та Книги

пісень). Він прищеплював студентам потяг до творчості, смак до розуміння

літературних явищ і теоретичних проблем естетики, а відтак цілком

природно ідея видання жу рналів зароджугться в середовищі його учнів.

Формування культурного середовища в Харкові того часу ще недостатньо

досліджене і залишається вдячним полем для прикладання зусиль

наших науковців, журналістів і письменників. Але можна і слід все ж зробити

попередні накреслення, необхідні для повнішого бачення історії преси.

У 1812 році до числа студентів Харківського університету був зарахований

Свграф Філомафітський (1790-1831)18. У родженець сала Малахово

.Ярославської губернії він у 1810-1812 роках навчався в Демидівському

училищі вищих наук, але визнав за краще продовжити освіту в Харкові.

1812 року він перевівся в універсіггет. закінчив його 1819 року і був

запрошений викладати в ньому. Успішно зробив наукову кар'єру і в 1826

році зайняв посаду професора загальної історії, географії і статистики.

1816 року був запрошений у Харківський універсіггет дтя викладання

літератури, географії й статистики Розумник Ґонорськпй (1791-1819)19 -

випускник Иетербургського педагогічного інституту, де він вчився в 1810

1813 роках. Після його закінчення він вчителював у Новому Осколі. а з 1814

18 Маиенко Г. Філомафітський Свграф Матвійович // Українська журналістика

в іменах / За ред. М. М. Романюка. - Львів. 1995. - Віііі. 2. - С. 233 - 234.

19 Дисак Ф. Гонорськпй Розумник Тимофійовпч // Українська журналістика в

іменах / За ред. М. М. Романюка. - Львів. 1994. - Впп. І. - С. 44 - 47.

Михайлин І.Л.

року став харків'янином, поновив навчання, ставши студентом університету.

який закінчив із званням кандидата.

У цей час навчався в Харківському університеті Орест Сомов (1793

1833) -відомий у майбутнрьому російський письменник, близький до кіл

декабристів. Будучи уродженцем м. Вовчанська він здобув вищу освіту в

Харкові і в 1818 році відправився в Петербург. Славу йому принесли твори

з української тематики.

У 1817 році в списках студентів Харківського університету, опублікованих

у журналі “Украинский вестник” (1817, № 10, с. 68), знаходимо ім'я

Петра Гулака-Артемовського (1790-1865) -у майбутньому знаменитого

українського поета, професора університету, що обіймав у ньому посади

декана історико-філологічного факультету з 1828 року та ректора з 1841

року (на цій посаді він перебував до виходу у відставку в 1849 році).

Закінчивши раніше (1813) Київську духовну академію і кілька років

провчителювавши в різних приватних пансіонах. П. Гулак-Артемовський

приїздить до Харкова і в 27 років знову стає студентом. Він

продемонстрував в університеті такий рівень знань і зрілість, що вже через

рік став викладачем на спеціально створеній для нього першій в Росії

кафедрі польської мови.

І, нарешті. Василь Маслович (1793-1841) - видавець “Харьковского

Демокрита”, харків'янин з походження, що в 1816 році закінчив

Харківський університет і теж відправився з нього до Петербурга на

пошуки столичних принад і кар'єри.

З відомих культурних діячів у Харкові склатося щось на зразок

літературно-наукового об'єднання, відомого під назвою “Общество

эпикурейцев” чи “Шайка рифмачей”. Слід мати на увазі, що різного роду

гуртки на початку XIX століття були не просто популярними, але й

модними, до них охоче збиралися зацікавлені особи, що обмінювалися

думками, читали й обговорювали літературні твори й наукові новини.

Такий гурток склався і в Харкові.

.Якщо додати до цього юнацького товариства значно старшого за

віком (але на той час не за літературним досвідом) Григорія Квітку (17781843),

то можна уявити картину харківського культурного життя того часу.

Головне ядро активних діячів складала молодь 1790-1793 років народження

(тобто юнаків по 23-26 років), запалених ідеєю творчості, праці на користь

культурного піднесення рідного краю, духовного розвитку своєї

батьківщини. Вони працювали під благословенням старшого покоління,

представленого головним чином професором Іваном Срезневським,

письменником Григорієм Квіткою та неспокійним засланцем у родовий

маєток село Кручик Василем Каразішім, який часто навідувався в Харків у

справах заснованого ним недавно Філотехнічного товариства.

“Харків стосовно України порівнюють з Афінами, якими були вони по

відношенню до інших міст Греції”, -співчутливо цитують “Украинский

журнал'' 1824 року Д. І. Багаїій і Д. П. Миїлер, вважаючи, що таке

порівняння занадто сміливе, але все ж відповідає реальному значенню

ОА

Історія української журналістики XIX століття

Харкова в розвитку культури й освіти в Україні2".

У такому середовищі й виникає ідея творення журналістики в цьому

місті, відчуття готовності до подібного заходу місцевого громадянства і

достатності для реалізації задуму творчих сіп. Розгадка таємниці первісно

високого професійного рівня харківської преси 1810-1820-х років по.лягає в

її тісному зв'язку з університетом. За її творення беруться високоосвічені

люди. які. незважаючи на провінційний статус рядового губернського

міста, підносять жу рналістику в ньому до рівня кращих російських видань

того часу.

Батален Д. II., Миллер Д. П. История города Харькова за 250 лет его

существования. - Т. 2.- С. 58!.

Михаил нм І.Л.

Частина друга

Харківська журналістика 1810-1820-х років

Розділ четвертий

“Харьковский Демокрит”

Василь Маслович як видавець сатиричного журналу. Програма журналу.

Автори. Предмет висміювання. Журнал як фактор просвітительської

свідомості. Українська творчість на сторінках часопису

Цензурний дозвіл на перше число журналу датований 7 січня 1816 року.

Видавцем його виступив Василь Маслович. студент Харківського

університету, що закінчував курс навчання. Особа В. Масловича по-свосму

прикметна й семантична в тодішній культурній ситу ації. На той час існувала

(в цілому небезпідставна) думка, що справжню кар’єру можна зробити лише

в столиці. Для цього редактор " Харьковского Демокрита”, видавши 6

чисел

журналу, у червні 1816 року вирушив у С.-Петербург. Але не менш слушною