Методичні рекомендації. В XVI-XVII століттях іспанські і італійські лікарі, даючи точний опис клінічної картини дифтерії, іменували її терміном «петля удавленніка»,«Хвороба дихальної

В XVI-XVII століттях іспанські і італійські лікарі, даючи точний опис клінічної картини дифтерії, іменували її терміном «петля удавленніка», «Хвороба дихальної трубки», «сициліанського виразкою». У Росії вона відома з другої половини XIX століття. Щорічно від цієї інфекції вмирали тисячі людей.

Збудник дифтерії - токсигенних дифтерійна паличка, продукує екзотоксин, який і зумовлює тяжкість захворювання
Джерелом дифтерії є людина, у якої вона виявляється в різних формах - від важких токсичних до стертих і здорового бактеріоносійства. Найбільш небезпечні в цьому відношенні хворі на дифтерію і бактеріоносії, які страждають гостримизахворюваннями верхніх дихальних шляхів. Кожен бактеріоносій менш небезпечний, але при відсутності хворих він стає головним джерелом розповсюдження інфекції.

Передача інфекції в переважній більшості випадків відбувається повітряно-крапельним шляхом (під час дихання, розмови), рідше - через предмети (іграшки, білизна) і продукти харчування (молоко). Нарешті, при дифтерії шкіри, статевих органів, очей зараження відбувається шляхом занесення збудника руками, водою, предметамиужитку.

Збудник дифтерії виділяє токсин з нейропаралітичними (руйнує оболонку нервів) та гемолізуючими (вражає еритроцити) властивостями.

Інкубаційний період триває 2-10 днів. Хвороба починається з нездужання, підвищення температури до 38-39°С, появи плівок білуватого кольору на мигдалинах і зіві. У випадку токсичної форми характерними є токсичні набряки обличчя і шиї, набряк слизової оболонки верхніх дихальних шляхів. Смерть настає від задухи і зупинки серця.

Крім класичної дифтерії зіву (кожні дев'ять з десяти випадків) зустрічаються також і інші форми інфекції - дифтерія ран, слизової очей, шкіри, носа, піхви.

Ускладненнями дифтерії можуть бути: міокардит (запалення серцевого м'яза), поліневрит (множинне ураження нервів), паралічі, погіршення зору, ураження нирок. Перші два є найпоширенішими.

Лікування проводиться специфічною протидифтерійною сироваткою, що містить антитоксичні антитіла, та антибіотиками. Навіть незважаючи на адекватне лікування, 5-10% випадків закінчуються смертю хворого. При цьому ризик летального результату інфекції вищий у дітей до 5 років і дорослих, старших 40 років, особливо у випадках несвоєчасного звернення по медичну допомогу.

Профілактика здійснюється за допомогою вакцинації. Ефективність сучасних вакцин становить 95-100%. Всесвітньою організацією вакцинація рекомендована для усіх без винятку країн світу.

Перелік питань для самостійного опрацювання:

1. Чинні наказм МОЗ України про лабораторну діагностику хворих на ангіну, профілактику дифтерії.

2. Раннє виявлення захворювань на дифтерію;

3. Проведення заходів у вогнищі інфекції;

4. Взяття і доставка матеріалу в лабораторію;

5. Проведення профілактичних щеплень.

6. Проведення епіднагляду за дифтерійною інфекцією;