Лекція № 6

Тема: Свідомість та форми її порушення. Порушення свідомості.

1. Психофізіологія свідомості.

2. Форми порушення свідомості.

3. Порушення самосвідомості.

1. Поняття свідомості означає бадьорість з можливістю контакту з зовнішнім світом та адекватною реакцією на події, які відбуваються. У психології поняття свідомості має інший зміст. Це вищий прояв психіки, пов'язаний з абстракцією, відокремленням себе від оточуючого середовища та соціальними контактами з іншими людьми.

Говорячи про основи свідомості, потрібно підкреслити, що складна робота мозку у даному випадку – не робота нервових клітин, що являють собою,, центр свідомості». Психологічні функції виникають на основі об'єднання в єдину систему різних, неоднорідних функціонально нервових структур та спеціальної організації процесів мозку, що забезпечують високий ступінь мозкової інтеграції. Вивчення цієї організації і лежить в основі пошуку мозкових основ свідомості.

Гіпотеза про зв'язок свідомості з певною ділянкою кори півкуль була висловлена І.П. Павловим (1912р). Він вважав, що свідомість представлена діяльністю певної області кори, де при стані збудженості утворюються умовні рефлекси та диференціювання. Інші ділянки – де відбувається підтримання утворених рефлексів пов’язані із безсвідомою діяльністю

(теорія світлої плями). Основні положення зводяться до того, що інформація потрапляє в кору по сенсорних шляхах через колінчасті тіла. Збудливість переключених ядер, які там знаходяться, може бути змінена за рахунок колатералей від нейронів ретикулярного комплексу таламусу, який входить у його вентральний відділ. При збудженні дорзального відділу таламусу посилюються імпульси до відповідних відділів кори півкуль, інші – є загальмованими. Ф. Крик передбачає, що область найбільшої імпульсації являє центр уваги, а завдяки переміщенню,, прожектора» в інші ділянки стає можливим об'єднання їх в єдину систему. У сумісну діяльність входять нейронні групи в різних областях кори, але лімбіко - гіпокампальний комплекс та асоціативна кора переробляє цю інформацію.

У розвитку свідомості від народження дитини до зрілого віку виділяють 5 рівнів

(етапів за Г.К.Ушаковим):

I - до 1 року – свідомість бадьорості;

II - від 1 року до 3 років – предметна свідомість;

III - від 3 до 9 років індивідуальна свідомість;

IV - від 9 до 16 років – колективна свідомість;

V – від 16 до 22 років – рефлексивна вища суспільна соціальна свідомість.

Перший етап характеризується появою вибору найбільш задовольняючих ситуацій. З'являються перші елементи свідомості.

Другий етап характеризується безпосередніми враженнями дійсності. Свідомість дитини збагачується уявою про предмети та явища, об’єм яких збільшується з того періоду, коли дитина починає ходити, з появою мовлення виникають узагальнення та відволікання, елементи абстрагування. На цьому етапі дитина ще не засвоює взаємозв’язок реальних подій та предметів з минулим та майбутнім, він живе лише нинішнім днем, не виділяючи себе серед оточуючих, в мовленні поки відсутній займенник,, я».

На третьому етапі формування свідомості з'являються перші уявлення про простір і час, що дає можливим виділення себе з середовища, віддиференціювання від інших предметів дійсності. Усвідомлення власного,, Я» поступово ускладнюється та удосконалюється.

Для четвертого етапу характерним є поява диференційованих уявлень про предмети дійсності, про себе, про взаємовідносини в колективі. Стають більш чіткими уявлення про об’єкти простору, про зв’язки минулого з теперішнім.

На п’ятому етапі (підлітка) стан набуває нових якостей. На цьому рівні набуті знання оцінюються та співвідносяться з реальними подіями. Зрілість досягається біля 20-22 років.

2. Ясперс (1923р) сформулював ознаки синдромів порушеної свідомості: усунення від зовнішнього світу, дезорієнтування, амнезія на період порушеної свідомості.

Під усуненням від зовнішнього світу слід розуміти втрату здатності сприймати події, які відбуваються, аналізувати, використовувати минулий досвід і робити відповідні висновки, тобто порушення аналізу та синтезу подій, які відбуваються, аналізувати, використовувати минулий досвід і робити відповідні висновки, тобто порушення аналізу та синтезу подій, які відбуваються. Для стану порушеної свідомості характерне порушення сприйняття, яке характеризується неточністю, фрагментарністю, беззв'язністю відбиття подій, які відбуваються.

Для порушеної свідомості характерні різні варіанти дезорієнтації – порушення орієнтування в оточуючому, у часі та по відношенню до власної особистості. Дезорієнтування спостерігається при синдромі Корсакова.

При грубій дезорієнтації може бути збережена здатність сприймати події, використовувати досвід та робити висновки.

Амнезія може бути тотальною, або стосуватися лише певних ситуацій.

Синдроми затьмареної свідомості.

Однією з основних ознак порушеної свідомості є усунення від оточуючого світу, що проявляється в зміні сприйняття – фрагментарності, непослідовності, відображенні подій тощо.

При станах порушеної свідомості має місце дезорієнтація у часі та місцевості. Виділяють алопсихічну дезорієнтацію, аленестичну (порушення лише в оточуючому, розлади пам'яті); аутопсихічну (дезорієнтація стосується лише особистості – віку, ім'я, професії тощо); марення (неправильні уяви про оточуюче); соматопсихічну ( дезорієнтація відноситься до власного тіла, частин та внутрішніх органів).

Подвійне орієнтування (коли людина ніби у двох ситуаціях: лікарня і не лікарня).

Анозогнозія – нерозпізнання або заперечення власної хвороби, неможливість правильно оцінити власний дефект (алкоголізм).

Симптом ніколи не баченого – добре знайоме сприймається як чуже, ніколи не бачене.

Синдром баченого – протилежний до вище вказаного.

Розгубленість – стан гострого безглуздя, неможливість або затруднене розуміння подій, які відбуваються, неспроможність розібратися в обстановці, послідовно сприймати те, що відбувається, розуміти ситуацію в цілому.

Гіперметаморфоз – розлад уваги у формі довільного короткочасового його привертання до предметів та явищ, зазвичай не помічаємим і які супроводжуються станом гострої розгубленості.

Синдроми виключеної свідомості

Це стани оглушеності, сопора, коми.

Оглушення - підвищення порогу до всіх подразників та збіднення психічної діяльності. Грубе орієнтування збережене але більш тонке орієнтування порушено.

Обнубіляція – легкий ступінь оглушеності. Такий хворий нагадує людину у стані легкого сп’яніння. Дещо розсіяна увага, настрій дещо підвищений.

Оглушеність є ознакою важкого ураження головного мозку і спостерігається при інтоксикаціях, черепно-мозкових травмах та при об'ємних процесах.

Сопор – стан важчий за оглушеність. Зберігаються прості психічні реакції на зовнішні подразники. Зберігаються зіничний, кон'юнктивальний рефлекси.

Кома – характеризується повним пригніченням психічної діяльності, відсутністю зіничних та інших рефлексів, наявністю бульбарних і тазових розладів.

Синдром потьмареної свідомості