Розвідка як комунікативна діяльність

Розвідка - це комунікативна діяльність. У класичному розумінні розвідки ми маємо збирання інформації, оцінку її вірогідності й поєднання окремих фактів в аналітичну картину. Інформація отримується як від іноземців, котрі роблять це спеціально або випадково, так і від технічних засобів пошуку (це може бути супутникова фотозйомка або прослуховування радіопередач). Перед нами весь час іде переміщення інформації, й розвідка займається тим, що шукає ту інформацію, яка їй потрібна. Головним чином вона концентрується на обробці відкритої інформації. Класичними прикладами цього є результати, коли дослідники спокійно встановлювали весь військовий склад командування вермахту за допомоги оголошень про одруження або про смерть у газетах.

с.146

Розвідка включає до свого складу певний набір комунікативних процесів, які ми умовно розподілимо на чотири класи:

А. Робота з фактами:

- збирання;

- оцінка вірогідності;

- аналітична робота, зіставлення факту з системою.

Технічні засоби пошуку, приміром, коштують американським спецслужбам 20 млрд дол., що набагато більше, ніж шпигунські операції або аналітична робота. У США інформація концентрується в таких Інституціях, як Держдепартамент, ЦРУ, військові аташе, Агентство національної безпеки, інформаційні служби іноземного радіомовлення та інші.

Б. Робота з носіями фактів:

- вербування;

- допит;

- підвищення іміджу спецслужб.

Системний характер цих комунікативних дій можна побачити на матеріалі роману колишнього офіцера Головного розвідувального управління (ГРУ) Володимира Богдановича Резуна (відомого під псевдонімом Віктор Суворов) " Акваріум". Професійно робиться те, що робиться за заздалегідь продуманим планом.

В. Поширення факту:

- пропаганда;

- підтримка потрібних засобів масової комунікації.

Г.Тревертон, котрий працював у Сенатській комісії з розвідки, присвятив свою книгу " Приховані операції" саме цим аспектам розвідувальної діяльності. Під пропагандою він розуміє передачу невеликих сум грошей іноземним журналістам для написання вигідних для США статей. Політична акція - це підтримка набагато більшими сумами партій, політичних угруповань, щоб змінити баланс у відповідній країні. Пропаганда вигідна ще тим, що ті самі статті потім розсилаються за допомогою ЦРУ в інші країни, де

с.147

передруковуються. Г.Тревертон досить детально розглядає ситуацію в Чилі. ЦРУ фінансувало групи, які займалися розклеюванням політичних плакатів та іншою вуличною діяльністю. Ці плакати експлуатували ідею комуністів зі зброєю. На інших були радянські танки 1968 р. у Чехословаччині, але вже на тлі Сантьяго. Ще на інших були кубинські політичні в'язні, які попереджували, що перемога С.Альєнде зупинить релігійне та сімейне життя в Чилі. ЦРУ давало гроші головній опозиційній газеті " Ель Меркуріо", що знаходилася під тиском уряду С.Альєнде. ЦРУ передало газеті 700 тис. дол. у вересні 1971 р., 965 тис. дол. - у квітні 1972 р. 4 млн дол. пішли на підтримку опозиційних партій. Особлива увага була приділена при цьому організації виборів. ЦРУ надіслало до Сантьяго додаткових офіцерів, котрі допомагали християнським демократам провадити свою кампанію в американському стилі, а загалом ця кампанія керувалася з Вашингтона спеціальним виборчим комітетом, до якого ввіходили представники Білого дому. Держдепартаменту та

ЦРУ.

Г. Передача фактів: сюди ми віднесемо безпечну передачу

фактів.

Слід розробляти системи, які не дають можливості стороннім особам підключатися до комунікації, включаючи комп'ютерні.

Факт є тією центральною одиницею, на якій будуються всі комунікативні процеси, пов'язані з розвідкою. Факт може бути як вірогідним, так і невірогідним. Приміром під час війни англійська розвідка оцінювала факти системою літер і цифр від А1 до Д5. Літерою позначався ступінь надійності джерела, цифрою - міра ймовірності відповідності інформації дійсності. Той, хто працює у шпиталі й сповіщає про кількість убитих та поранених, отримує літеру А, коли ж він розповідає про ушкодження у доці морського корабля, отримує літеру С. Фотозйомки не завжди оцінюються найвищою оцінкою, оскільки можливі помилки дешифрувальників. Ця інформація може мати оцінки А2, В1 та нижче.

с.148

Д.Маклахлан у своїй книзі " Таємниці англійської розвідки" пише: " При отриманні інформація досить часто нагадує собою речення без контексту". Його ще слід співвіднести з іншими фактами. Наприклад, інформація, отримана завдяки перехопленню радіограми, телеграми або підслуховуванню телефонної розмови, часто оцінюється найвищою оцінкою А 1 як першоджерело. Але супротивник може спеціально видати її, знаючи, що його коди відомі або що його телефони прослуховуються. Д.Маклахлан наводить такий цікавий приклад дезінформації. Іспанська розвідка передала німецькій фотокопії документів, які були знайдені в портфелі вбитого майора британської морської піхоти. Серед документів був особистий лист заступника начальника штаба сухопутних військ у Лондоні до генерала, котрий командував британськими військами у Північній Африці. Лист сповіщав про наміри союзників висадитися у Греції та на Сардинію замість Сицилії, хоча саме остання й була метою союзників. Цей лист був написаний власноручно, до нього були додані інші документи, й німецька розвідка сприйняла все це як правду, хоча лист не був вірогідним, а англійські військові керівники вперше дозволили собі взяти участь у такій агентурній операції.

В.Плетт у своїй книзі " Інформаційна робота стратегічної розвідки" (до речі, ця книга дуже схожа на звичайний підручник з журналістики, бо теж розповідає, як працювати з фактами) пише, що факт сам по собі нічого не вартий. Він повинен бути вписаним у систему. Він наводить такий приклад. Ось ми дізналися, що Радянський Союз випускає 10 тис. інженерів, але цей факт нічого не вартий, бо невідомо, скільки саме інженерів потрібно, скільки їх використовують у військовій справі, скільки інженерів випускають США. Коли цей факт стане у систему інших подібних до нього, лише тоді стане зрозумілою його вартість, лише тоді він стане відповіддю на якесь запитання.

В.Плетт формулює такі головні принципи інформаційної роботи розвідки:

1. Визначення понять. Слід чітко домовитися, що мається на увазі під такими термінами, як можливості, вразливі місця, наміри тощо.

с.149

2. Використання всіх джерел. Треба використовувати всі можливі джерела інформації, щоб їх зіставляти й перевіряти.

3. Розкриття значення фактів. Треба розкривати зміст " сирих" фактів. Цс можна зробити, порівнявши їх з даними минулих років або інших країн. Вказавши значення факту, ми збільшуємо його користь.

4. Встановлення причин та наслідків. Встановлення причин тих чи інших явищ полегшує використання розвідувальної інформації органами, які визначають політику.

5. Врахування національного характеру народу. Культура, релігія, фольклор дозволяють встановити особливості національного характеру, який допомагає збільшити або зменшити можливості цієї країни.

6. Визначення тенденцій розвитку. Слід визначати тип тенденції, чи вона стала, чи циклічна, чи незмінна. Це допоможе передбаченню як складовій частині аналітичної роботи.

7. Ступінь вірогідності. Читач документа повинен мати повне уявлення про вірогідність і правильність найважливіших фактів, які в

ньому викладаються.

8. Висновки. Це дуже важлива частина будь-якого документа, бо читач часто-густо запам'ятовує лише висновки. " Складання висновків, - пише В.Плетт, - вимагає від розвідника найвищої майстерності".

Факти, з якими маніпулює розвідка, не завжди бувають істиною. У випадку дезінформації факт може виявитися брехнею. Г.Тревентон згадує, що коли аналітики обговорювали книгу К. Стерлінг, яка зібрала випадки радянської підтримки терористів у різних країнах, виявилося, що всі вони були до того розпорошені ЦРУ в різних виданнях. " Намагаючись переконати іноземців, - пише Г.Тревентон, - ми ввели в

оману себе".

Аналітична робота - головна й вирішальна в розвідці, бо саме вона

надає фактам вигляд, який дозволяє їм бути вірогідною підвалиною для прийняття тих чи тих політичних рішень. Г.Тревентон такими словами характеризує аналітиків:

C.150