Неорганічними сполуками Карбону є його оксиди (СО і СО2), карбонатна кислота Н2СО3 та її солі (карбонати та гідрогенкарбонати), ціанідна кислота HCN та її солі – ціаніди та ін.

З гемоглобіном крові карбон (II) оксид утворює карбоксигемоглобін – стійку комплексну сполуку, яка на відміну від гемоглобіну не може зв’язувати і переносити кисень від легень до тканин. Тому вже при незначній концентрації СО в повітрі (0, 07%) наступає отруєння людини.

Ціанідна кислота та її солі - ціаніди – дуже отруйні сполуки. Навіть у мізерних дозах вони смертельно діють на організм (смертельна доза – 0, 05г). Проте у мікрокількостях ціанід-іони утворюються в організмі і використовуються ним для побудови деяких біоструктур, зокрема вітаміну В₁₂.

Важливою сполукою є карбон (IV) оксид СО₂ (вуглекислий газ), який є кінцевим продуктом біологічного окиснення в клітинах різних біосубстратів – глюкози, ліпідів та, в меншою мірою, білків. У хімічному відношенні СО₂ – кислотний оксид, ангідрид карбонатної кислоти Н₂СО₃. Ця кислота слабка, двохосновна і утворює два види солей: карбонати та гідрогенкарбонати. В плазмі крові знаходяться гідрогенкарбонати НСО₃^-, які в суміші з карбонатною кислотою утворюють буферну систему крові.

Гідроген (Н) та Оксиген (О). В організмі людини міститься близько 10% мас. Гідрогену і 62, 4% Оксигену. Основна маса цих елементів знаходяться у зв’язаному стані з іншими неметалами - Карбоном, Нітрогеном, Фосфором, Сульфуром у складі біологічно активних речовин. Клітини використовують енергію електронів Гідрогену на утворення високоенергетичних сполук, наприклад молекул АТФ. Особливо велике значення для функціонування біосистем має Оксиген. Як елемент-органоген він входить до складу значного числа органічних біомолекул – білків, жирів, ліпідів, нуклеїнових кислот, ферментів, вітамінів та ін. і займає перше місце за вмістом в організмі. Без кисню (О₂) не може функціонувати жодна клітина живого організму, оскільки він бере участь у всіх видах обміну речовин. В окисно-відновних реакціях, що відбуваються в організмі, кисень виступає окисником.

Кисень, необхідний для здійснення одного з найважливіших життєвих процесів – дихання, потрапляє у легені, звідки швидко дифундує в кров, зв’язується з гемоглобіном і формі оксигемоглобіну розноситься кров’ю до всіх органів і тканин. Основна його маса, потрапивши до клітин, сполучається з органічними субстратами і перетворюється на воду, а частково й на гідроген пероксид Н₂О₂, який бере участь в процесах захисної бактерицидної дії лейкоцитів.

Отже, хімічні елементи – органогени Гідроген і Оксиген – носії окисно-відновних властивостей в живих організмах. Вони відіграють важливу роль в обміні речовин та енергії, оскільки найбільша кількість енергії в організмі виробляється за рахунок окисно-відновних реакцій, які називають біологічним окисненням.

Нітроген (N) входить до складу молекул багатьох біологічно активних речовин – білків, вітамінів, гормонів, нуклеїнових кислот та ін. Він є обов’язковою складовою частиною усіх білків, відіграє важливу роль в обміні речовин.

Нітроген у сполуках виявляє ступені окиснення від -3 (амоніак, солі амонію) до +5 (нітратна кислота, нітрати).

Молекулярний азот N₂ характеризується високою стійкістю завдяки потрійному ковалентному зв’язку в молекулі, отже, азот є малоактивною сполукою. Проблема зв’язування атмосферного азоту (фіксації азоту) є дуже важливою, оскільки він є необхідними елементом життя.

Найважливішою сполукою Нітрогену з Гідрогеном є амоніак NH₃ – безбарвний газ із специфічним запахом, добре розчиняється у воді, утворюючи амоній гідроксид: NH₃ + HOH ↔ NH₄OH. У медичній практиці застосовують водний 10%-ний розчин, який називається нашатирним спиртом.

Важливими сполуками Нітрогену, що викликають інтерес з точки зору їх участі в біохімічних процесах, є аніони нітритної кислоти HNO₂ та нітратної кислот HNO₃. Солі цих кислот потрапляють в організм із продуктами харчування і в надмірних дозах токсичні.

Сульфур (S) – хімічний елемент VI групи третього періоду періодичної системи з електронною конфігурацією [X]3s²3p⁴3d⁰. Він має від’ємні і додатні ступені окиснення: -2, 0, +2, +4, +6 Неорганічною сполукою Сульфуру зі ступенем окиснення -2 є гідрогенсульфід H₂S (сірководень). Це отруйний газ з неприємним запахом тухлих яєць, розчинний у воді. Його розчин у воді називається сульфідною кислотою H₂S.

У живих організмах Сульфур знаходиться у складі сполук зі ступенем окиснення -2, переважно в амінокислотах (цистеїн, цистин, метіонін), білках, ліпідах, а також у деяких вітамінах (В₁) та біорегуляторах (інсулін). У невеликих кількостях до складу фізіологічних рідин входять і сульфат-іони SO₄^2- Найбільше Сульфуру міститься у креатині, волоссі, кістках та нервовій тканині.

Фосфор (Р) має будову зовнішнього енергетичного рівня [X]3s²3p³3d⁰, його ступені окиснення: -3, 0, +3, +5. Найстійкішими є сполуки Фосфору (V), серед яких біологічне значення мають солі ортофосфатної кислоти Н₃РО₄ – фосфати.

Фосфор називають «елементом життя і мислення», оскільки він відіграє істотну роль в обміні речовин і енергії. У вигляді фосфат-іонів входить до складу нуклеїнових кислот (ДНК, РНК). Особлива роль належить молекулі АТФ, яка є джерелом і акумулятором енергії в організмі.

Неорганічні дигідрогенфосфат Н₂РО₄^- та гідрогенфосфат НРО₄^2- – іони входять до складу буферної системи крові, яка значною мірою забезпечує стале значення рН внутрішнього середовища живого організму. Крім того, фосфор є основною складовою частиною кісток і зубів.

До важливих органічних сполук Фосфору належать і такі біологічно активні речовини як: креатин фосфат, фосфопротеїни, фосфоліпіди клітинних мембран та ін. Добова потреба організму у Фосфорі становить 1, 0-1, 3 г. При його нестачі, особливо у комплексі з Кальцієм та вітаміном D, розвивається рахіт.

Лікарські засоби, що містять елементи-органогени

· Сполуки Гідрогену та Оксигену. Найважливішою й дуже поширеною в природі сполукою Гідрогену є вода, оскільки три чверті земної поверхні вкриті водою. Вода є добрим розчинником багатьох органічних і неорганічних речовин. Загальний вміст води в організмі (у розрахунку на середню масу тіла 70 кг) становить 42 кг або 60%). Причому 2/3 цієї кількості знаходиться у внутрішньоклітинних рідинах, а решта – в позаклітинних. Утрата організмом 2/3 позаклітинної води є смертельною у зв’язку з порушенням нормального електролітного балансу.

У медичній практиці використовують очищену (дистильовану) воду для приготування лікарських форм у розчинах та воду для ін’єкцій.

Гідроген пероксид у вигляді концентрованого розчину з масовою часткою Н₂О₂ 30% (пергідроль) застосовують для лікування гнійних ран, а 3%-ний розчин використовують як дезинфікуючий засіб для промивання ран та полоскання при ангіні, стоматитах тощо.

· Сірка і сполуки Сульфуру. Очищена сірка має протимікробну і протигельмінтну дію, пригнічує життєдіяльність глистів і сприяє виведенню їх з організму. Знаходить застосування у дерматології для лікування деяких шкірних захворювань.