Розвиток фінансового лізингу в україні

Пожвавлення економічної активності населення, розвиток малого й середнього бізнесу потребує наявності ефективних джерел фінансових ресурсів, здатних на прийнятних умовах задовольнити потребу в інвестиційних ресурсах. Наразі в Україні за обсягами фінансових вливань в реальний сектор одним з найбільших і, по суті, єдиним з таких джерел, є банківське кредитування. Проте отримати необхідні ресурси в банківських установах досить проблематично, особливо під нові бізнес-проекти або за несприятливої економічної кон’юнктури, також переважна більшість банківських кредитних програм передбачають значний початковий внесок для отримання потрібної суми чи наявності майна застави. Доволі часто господарюючі суб’єкти не мають у розпорядженні достатніх сум для отримання кредитних ресурсів, проте інвестицій потребують вже зараз. У цьому разі прийнятними для таких суб’єктів стають операції з фінансового лізингу.

В Україні нормативне регулювання ринку фінансового лізингу здійснюється на основі таких законодавчих актів:

- Цивільного кодексу України (глава 58, параграф 6) [11];

- Господарського кодексу України (параграф 5) [12];

- Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг України» [13];

- Закону України «Про фінансовий лізинг» [14];

- Податкового кодексу України [15].

Згідно з Господарським кодексом України, лізингом називають господарську діяльність, спрямовану на інвестування власних чи залучених фінансових коштів, яка полягає в наданні за договором лізингу однією стороною (лізингодавцем) у виключне користування другій стороні (лізингоодержувачу) на визначений термін майна, що належить лізингодавцю або набувається ним у власність (господарське відання) за дорученням чи погодженням лізингоодержувача у відповідного постачальника (продавця) майна, за умови сплати лізингоодержувачем періодичних лізингових платежів [12].

Об'єктом лізингу може бути як нерухоме, так і рухоме майно, призначене для використання в якості основних фондів та не заборонене законом до вільного обігу на ринку.

Залежно від особливостей здійснення лізингових операцій лізинг може бути двох видів: фінансовий та оперативний.

У межах даного дослідження нас цікавить саме фінансовий лізинг, тому звернемося з метою трактування його сутності до Податкового кодексу України – фінансовий лізинг (оренда) – господарська операція, що здійснюється фізичною або юридичною особою і передбачає передачу орендарю майна, яке є основним засобом згідно з цим Кодексом і придбане або виготовлене орендодавцем, а також усіх ризиків та винагород, пов'язаних з правом користування та володіння об'єктом лізингу [15].

У цьому ж кодексі наводяться умови, наявність однієї з яких є необхідною для того, щоб угода оренди вважалася фінансовим лізингом, зокрема:

- об'єкт лізингу передається на строк, протягом якого амортизується не менш як 75 % його первісної вартості, а орендар зобов'язаний на підставі лізингового договору та протягом строку його дії придбати об'єкт лізингу з наступним переходом права власності від орендодавця до орендаря за ціною, визначеною у такому лізинговому договорі;

- балансова (залишкова) вартість об'єкта лізингу на момент закінчення дії лізингового договору становить не більш як 25 % первісної вартості ціни такого об'єкта лізингу;

- сума лізингових платежів з початку строку оренди дорівнює первісній вартості об'єкта лізингу або перевищує її;

- майно, що передається у фінансовий лізинг, виготовлене за замовленням лізингоотримувача (орендаря) та після закінчення дії лізингового договору не може бути використаним іншими особами, крім лізингоотримувача (орендаря), виходячи з його технологічних та якісних характеристик [15].

Отже, у сучасних умовах фінансовий лізинг – це проста та ефективна фінансова схема, яка поєднує інтереси власників фінансового капіталу та господарюючих суб’єкті; це успішна форма взаємодії банківських структур з реальним сектором економіки.

Основним чинником, що стримує розвиток лізингу сьогодні в Україні, є насамперед, податкова політика, зокрема режим оподаткування щодо лізингової діяльності занадто дискримінаційний, порівнянні з банківською діяльністю. Серед інших проблем можна назвати обмеженість довгострокових фінансових ресурсів на внутрішньому ринку, не сформованість на загальнодержавному рівні політики щодо перспектив розвитку сектору фінансового лізингу та інші.