Векселі у міжнародних розрахунках

Для розрахунків за зовнішньоекономічними угодами широко використовуються векселі, які бувають простими (соло вексель) та переказними (тратта).

Більше поширені переказпі векселі, які являють собою безумовну пропозицію трассанта (кредитора), адресовану трассату (боржнику), сплатити третій особі (ремітенту) в установлений термін зазначену у векселі суму. Переказний вексель може бути виписаний з пропозицією сплатити зазначену в ньому суму на користь самого трассанта, який стає і ремітентом.

Простий вексель виставляється боржником (векселедавцем) і є зобов'язанням сплатити кредитору певну грошову суму в обумовленому місці у зазначений термін.

Форма та реквізити чека визначаються нормами національного та міжнародного права. Міжнародне вексельне право базується на Женевських вексельних конвенціях, законодавстві країн англо-американського права та законодавстві країн, чиє вексельне право не належить до зазначених систем. У міжнародних розрахунках необхідно враховувати розбіжності, що мають місце у вексельному законодавстві різних країн. В угодах слід передбачати, яким з чинних нормативних актів регулюватимуться фінансові відносини, що виникають упродовж виконання зовнішньоекономічної угоди. Векселі можуть використовуватись як самостійна форма розрахунку або як платіжний інструмент в інших формах розрахунку (інкасо, акредитив, відкритий рахунок).

39. Валю́ тне регулюва́ ння (англ. Exchange control) — це діяльність держави та уповноважених нею органів щодо регламентації валютних відносин економічних суб'єктів та їх діяльності на валютному ринку.

Валютні обмеження — це система нормативних правил, встановлених законодавчим або адміністративним чином і направлених на обмеження валютних операцій.

Валютні блокади — заходи, що вживаються державою з обмеження обігу в країні валюти іншої країни, з метою спонукати цю країну виконати певні вимоги.

Валютний контроль — це побудована на основі митних органів держави система контролю за валютними операціями, що здійснюються резидентами та нерезидентами у зв'язку з їх зовнішньоекономічною діяльністю.

Регулювання в Україні[ред. • ред. код]

Правила вивезення і ввезення національної валюти та організації міжнародних розрахунків — у цій сфері НБУ виконує такі функції:

· здійснює валютну політику на підставі принципів загальної економічної політики України;

· складає спільно з Кабінетом Міністрів України платіжний баланс України;

· контролює дотримання затвердженого Верховною Радою ліміту зовнішнього державного боргу України; визначає ліміти заборгованості в іноземній валюті уповноважених банків нерезидентів;

· нагромаджує, зберігає і використовує резерви валютних цінностей для здійснення державної валютної політики; видає ліцензії на здійснення валютних операцій та приймає рішення про їх скасування;

· визначає способи встановлення і використання валютних (обмінних) курсів іноземних валют, виражених в іноземній валюті або у розрахункових (клірингових) одиницях.

39(2). Під валютно-фінансовими відносинами у зовнішньоекономічній діяльності слід розуміти систему взаємодій курсів валют і позикових капіталів різних країн при здійсненні зовнішньоторговельних операцій.

Централізоване управління валютними ресурсами, зуміло раніше захистити економіку країни від небажаного впливу коливань цін, створило такі негативні тенденції, як зниження зацікавленості підприємств у розвитку експорту, погіршення його товарної структури.

Для усунення цих тенденцій завершений перехід до розрахунків у вільно конвертованій валюті. Необхідно також регулярно встановлювати реальний курс валюти Росії до іноземних валют, створити валютний ринок і досягти оборотності (конвертованості) рубля.

Реальним вважається такий курс валюти, який забезпечує оптимальну збалансованість міжнародних розрахунків. Рівновага міжнародних розрахунків означає, що курс валюти перебуває на рівноважному рівні, що не потребує корегування. У реальному житті рівновагу може зберегтися дуже малий час, так як через самостійності підприємств у зовнішньоекономічній діяльності, систематичних зрушень цін порушується збалансованість міжнародних розрахунків, а курс валюти відхиляється від рівноважного рівня.

У свою чергу, виникає необхідність функціонування незалежного ні від будь-чиєї волі природного регулятора порушених рівноваг в міжнародних розрахунках. Таким регулятором виступає вільний валютний ринок, на якому здійснюється купівля-продаж валют.

На аукціонах, проведених в різних місцях країни, і в тому числі на валютних біржах, продавцями і покупцями є, в основному, підприємства, організації, кооперативи, спільні підприємства. Вони можуть продавати і купувати іноземну валюту за валюту Росії за ринковим курсом. Такий підхід є основою організації постійно діючого валютного ринку, де й буде формуватися курс рубля до іноземних валют.

Завдяки створенню валютного ринку з'являється можливість виникнення внутрішньої оборотності валюти Росії, і її громадяни зможуть здійснювати платежі за кордон і купівлю валюти без обмежень.

Але в той же час виникає необхідність досягнення наступних фінансово-економічних положень: проведення реформи банківської і фінансової систем; збалансованості грошової маси і товарних ресурсів, створення ринків товарів народного споживання і засобів виробництва; приведення рівня і структури цін усередині країни у відповідність з цінами світового ринку.

Валютна оборотність передбачає відмову від адміністративних обмежень на експорт та імпорт товарів, збалансовану взаємопов'язаність товарних і грошових потоків, високий ступінь відкритості економіки Росії та її активне входження у світову економіку. У свою чергу, взаємодія світової економіки надасть сильний вплив на необхідність ліквідації нерентабельних виробництв, викличе ряд структурних зрушень в економіці, які виявляться складними і болючими процедурами не тільки для людей, зайнятих на цих виробництвах, а й для всієї країни. Проте досягнення валютної оборотності вимагає таких зусиль.

Важливим напрямом вдосконалення валютнофінансових відносин російських підприємств, організацій у зовнішньоекономічній діяльності є вміле і раціональне використання кредитів, що надаються зарубіжними партнерами через світовий ринок позичкових капіталів.

Світовий ринок позичкових капіталів виступає як сукупність попиту і пропозиції на позичковий капітал позичальників і кредиторів різних країн.

Перехід величезних мас коштів у позичковий капітал та їх перерозподіл між країнами через ринковий механізм прискорюють структурні зрушення у світовій економіці.

Залежно від економічного змісту операцій на світовому ринку позикових капіталів його можна розділити на два основні сектори: світовий грошовий ринок і світовий ринок капіталів.

Світовий грошовий ринок визначає попит і пропозиція позичкового капіталу, функціонуючого в якості міжнародного платіжного засобу. Акумулюються на ньому грошові кошти (зазвичай у вигляді депозитів) і надані позички носять короткочасний характер і призначені головним чином для обслуговування сфери обігу.

У другому секторі позичковий капітал виступає не як гроші, а як самозростаюча вартість. Запозичення здійснюються тут на тривалий час і в основному використовуються для капіталовкладень.

Міжнародний кредит - це позика в грошовій або товарній формі, що надається кредиторами однієї країни позичальникам з іншої країни на умовах терміновості і сплати відсотків.

У більш широкому плані дане поняття включає і закордонні портфельні інвестиції - вкладення капіталу в іноземні облігації, акції зарубіжних підприємств, інші цінні папери з метою отримання доходу.

В даний час держава в країнах з розвиненим ринком допомагає вивезенню капіталу і саме бере участь у вивезенні державного капіталу в інші країни у вигляді пільгових кредитів, дарів та іншої допомоги. При цьому досягається мета не тільки отримання прибутку, а й забезпечення довгострокового економічного взаємодії з різними країнами. Постійно збільшується частка прямих закордонних інвестицій. Тільки в США на їх частку припадає одна третина. Це викликано, насамперед, прагненням інвестора долучитися до нової технології, обходу митних бар'єрів, зниження витрат на охорону навколишнього середовища.

Відбувається також посилення міграції приватного капіталу між промислово розвиненими країнами - до 75% всього експорту приватного капіталу. Здійснюється поступовий розвиток відносин між країнами з ринковою економікою та країнами Східної Європи та СНД.

Вивіз капіталу являє собою переміщення за кордон вартості в товарній або грошовій формі з метою отримання підприємницького прибутку або відсотків.

Мається експорт підприємницького та позичкового капіталу. Вивіз підприємницького капіталу - це довгострокові закордонні інвестиції, що дозволяють створювати за кордоном філії, дочірні компанії, змішані підприємства.

Власниками основних сум позичкових капіталів є транснаціональні банки, фінансові компанії, фондові біржі та інші кредитно-фінансові установи.

Основні їхні клієнти-позичальники па світовому ринку капіталів - транснаціональні корпорації, державні органи, найбільші господарські організації.

Провідними фінансовими центрами світу є Токіо, Нью-Йорк, де розташовані найбільші у світі фондові біржі. Фінансовим центром Європи є Лондон. Найбільші обсяги довгострокових позик забезпечують Цюріх і Франкфурт-на-Майні. Постійно зростає роль Японії як найбільшого кредитора світу.

У світовій практиці використовуються різноманітні форми міжнародного кредиту, классифицируемого за кількома ознаками.

За цільовим призначенням міжнародні кредити поділяються на пов'язані і фінансові. Пов'язані кредити мають строго цільовий характер, закріплений у кредитній угоді. Наприклад, комерційні кредити - для закупівлі певних товарів та оплати послуг, інвестиційні кредити - для будівництва конкретних об'єктів.

Фінансові кредити, як правило, не мають строго цільового призначення і використовуються на розсуд позичальника.

За формою надання кредити бувають товарні та грошові. У товарній формі виступають в основному комерційні (фірмові) кредити, а в грошовій - фінансові в будь-якій валюті.

По термінах міжнародні кредити поділяються на короткострокові (до одного року), середньострокові (від одного року до 5-7 років) і довгострокові (понад 5-7 років). Короткостроковий кредит застосовується у зовнішній торгівлі і міжнародному обміні послугами. Експорт машин і устаткування фінансується за допомогою середньострокового кредиту. Довгостроковий кредит застосовується для фінансування виробничої сфери та інфраструктури.

Система довгострокового кредитування експорту - це сукупність кредитних документів впливу на виробництво і реалізацію продукції, що експортується, що включає також необхідну фінансово-правову основу.

При адміністративному підході до кредитування інвестування коштів в іноземній валюті на розвиток експортної бази в Росії здійснювалося з централізованих джерел. Економічна відповідальність підприємств за використання коштів була невисока. Тому зараз велика увага приділяється залученню валютних ресурсів для інвестування на позиковій основі.

Певні труднощі при кредитуванні викликає процес визначення відсотка за кредитами у валюті у зв'язку з частими змінами ставок на міжнародному грошовому ринку. Тому Центральний банк Росії через певний період повинен переглядати відсоткову ставку з метою ліквідації процентного ризику, а також він повинен дуже обережно й уважно надавати кредити у валюті, стежити за строго цільовим використанням коштів, впливати на порушника кредитної угоди.

Через кризових явищ у світовій економіці ризик неплатежу по державних кредитах різко збільшився. Цьому ж сприяє і політична нестабільність. Особливо важко, коли в країнах-боржниках змінюється політичний режим, загострюються внутрішні і зовнішні суперечності.

Різновидом міжнародного кредиту є емісія облігацій, акцій та інших цінних паперів на міжнародному ринку капіталів. При цьому банки виступають як посередники між позичальниками та інвесторами.

За останні 15 років у світі роль облігаційних позик зросла. Умови позик бувають різними. Практикується і фіксована процентна ставка на весь термін позики, і регулярно переглядається відповідно до кон'юнктури ринку. Однак обов'язково передбачається мінімальний рівень, нижче якого процентна ставка не опускається.

Позики випускаються зазвичай на термін від 3 до 15 років, але для першокласних позичальників вони бувають безстроковими. Можуть використовуватися й конвертовані облігації, тобто такі, які можна обміняти на акції підприємства- боржника. Існують облігації з варрантом - окремим документом, що дозволяє власнику викуповувати акції протягом зазначеного строку за фіксованим курсом. Представляють інтерес облігації з золотим варрантом, що дозволяє власнику купити золото за твердою ціною.

В даний час набули поширення євроноти - короткострокові і середньострокові зобов'язання з плаваючою процентною ставкою. Є еврокоммерческіе папери - зобов'язання приватних компаній, що випускаються на 3-6 місяців з невеликим обсягом оплати до відповідної базової ставки міжнародного грошового ринку.

Поширеним видом фінансового кредиту є синдиковані єврокредити, що формуються за рахунок ресурсів європейського ринку. Ці кредити видаються великими комерційними банками строком на 5-10 років. За ним зазвичай процентна ставка не встановлюється на весь термін, а переглядається через 3-6 місяців. Синдиковані кредити і облігації з фіксованою процентною ставкою в структурі міжнародного ринку капіталів займають більше 60%. В даний час регулярно здійснюється продаж цінних паперів Російської Федерації за кордоном.

40. Вивчення фірм, діючих на окремих ринках, складається зі збору інформації про фірму і систематизації зібраних відомостей.
Інформація про фірму, одержана з різних джерел, підбирається й систематизується в досьє на фірму. Питання, за якими підбирається матеріал для досьє, можна поділити на дві групи:
1) пов'язані із загальною характеристикою фірми, враховуючи вид діяльності, номенклатуру виробництва і торгівлі, роль фірми на ринку даного товару;
2) питання за спеціальними аспектами, пов'язані безпосередньо з підписанням контрактів.
До останніх відносяться питання, що характеризують кредитоздатність, фінансове становище фірми, завантаження замовленнями, зацікавленість в одержанні замовлень від іноземних партнерів, вияснення її взаємодії з іншими фірмами і державними органами, а також ділова характеристика представників фірми, з якою передбачається проведення переговорів. Найбільш цінною інформацією для досьє вважаються відомості, одержані при особистому знайомстві з фірмою. Ці відомості доповнюються інформацією з фірмених довідників.
Досьє фірми складається з ряду документів. До них відносяться:
1) карта фірми;
2) відомості про переговори з фірмою;
3) відомості про ділові контакти. Карта фірми - це базовий документ. Він являє собою анкету, запитання якої характеризують різні сторони діяльності фірми, а саме:
1) країна, поштова адреса, телефон, факс;
2) рік заснування;
3) предмети торгівлі, виробництва чи характер послуг;
4) виробничі потужності, торгівельний обіг, число робітників;
5) дані, що характеризують фінансове становище;
6) філіали, дочірні підприємства, участь та інші зв'язки;
7) найважливіші конкуренти;
8) власники, керівники фірми, особи, що мають безпосередній контакт з фірмою;
9) обіг, в т.ч. на різних ринках;
10) негативні сторони, що характеризують фірму (невиконання зобов'язань, рекламації, арбітражні й судові справи і т.д.).
Крім даних, які перераховані в карті, в досьє фірми повинні бути і такі відомості, як:
1) характеристика власників, керівників фірми, які безпосередньо контактують з вашими організаціями;
2) дані про баланси фірми за господарський рік;
3) дані про розвиток торгових відносин з фірмою (відомості про поведінку фірми під час переговорів про підписання угод, про хід їх реалізації, про результати угод, про зацікавленість фірми в роботі на українському ринку). Карта фірми являється необхідним джерелом її вивчення. При вивченні державних, напівдержавних і кооперативних організацій поряд з картою фірм використовують ще й інші матеріали.
Важливе місце в досьє займають названі вище документи:
" відомості про переговори" і " відомості про ділові контакти". Вони охоплюють інформацію, джерелом якої являються особисті спостереження і враження оперативних робітників, отримані в процесі переговорів, в ході виконання контрактів і відвідання підприємств фірми.
Досьє на фірму поповнюється систематично. При цьому перед початком фінансового року і при підготовці великих угод важливо зібрати відомості про фінансове становище контрагента незалежно від наявності даних за минулий період.
Свій варіант досьє на фірму може підготовити для себе кожна організація. Разом з тим, для проведення даної роботи можна використати каталог спеціалізованих організацій і відомств.
Існує велика кількість показників оперативної і фінансової звітності фірми, з допомогою яких дається оцінка результатів її діяльності. Основними формами звітності фірми, які використовуються для аналізу, являються баланс, рахунок прибутку й втрат, розрахунок надходжень і витрат грошових засобів.
Баланс - документ, що відображає у вартісному відображенні активи фірми і джерела їх формування за станом на визначену дату, частіше на кінець кварталу чи року.
Рахунок прибутку і втрат відображає результати господарської діяльності фірми за звітний період і поряд з балансом являється важливою обов'язковою формою фінансової звітності акціонерних товариств.
Рахунок надходжень і витрат засобів дозволяє визначити об'єм самофінансування і фінансування за рахунок позичених засобів, поточних капітальних вкладень та інших витрат.
Показники, що використовуються в процесі аналізу, можна поділити на абсолютні й відносні.
До абсолютних відносяться різні дані, що характеризують масштаб операцій фірми, її виробничі потужності, результати виробничої діяльності і т.д. В більшості випадків ці дані беруться з її фінансової й оперативної звітності.
Відносні показники являють собою різні коефіцієнти чи відносини, вирахувані шляхом співвідношення абсолютних показників один з одним. Всю сукупність абсолютних і відносних показників можна об'єднати в групи показників, що характеризують економічний потенціал фірми, ефективність її діяльності, конкурентноздатність і фінансове становище.
Вибір тих чи інших показників, що характеризують фірму, залежить від мети, яку ставить перед собою підприємство при виборі іноземного партнера. В будь-якому випадку найбільш важливими факторами, якими необхідно керуватися, являються: репутація фірми і її продукції, надійне фінансове становище і платоспроможність, достатній виробничий і науково-технічний потенціал.
Ключові поняття: контрагенти, критерії класифікації фірм, вибір іноземних партнерів, фактори вибору партнерів, принципи вибору партнерів, степінь солідності, ділова репутація, становище фірми на ринку, вивчення фірми партнера, джерела інформації, фірмені довідники, досьє на фірму, карта фірми.

41.

42. Участь у міжнародному поділі праці дає змогу досягати постатейної економічної мети за менших витрат виробничих ресурсів. Міжнародний обмін товарами (послугами) може бути вигідний всім учасникам зовнішніх економічних зв'язків за умови правильного оформлення структури експорту й імпорту. Теоретичне обґрунтування цих очевидних засад, положень вперше сформулював ще на початку XIX ст. видатний англійський економіст Давид Рікардо. Ці положення лежать в основі оцінки економічної ефективності зовнішньоекономічної діяльності на будь-якому рівні.

Особливе значення має оцінка ефективності зовнішньоекономічної діяльності підприємства в сучасних умовах, коли господарська самостійність і незалежність неминуче мають привести до підвищення відповідальності й обґрунтованості прийнятих управлінських рішень.

Економічне обґрунтування прийнятих рішень щодо керування зовнішньоекономічною діяльністю підприємств виробляється шляхом розрахунку різних показників економічної ефективності.

Усю систему показників економічної ефективності ЗЕД можна поділити на дві групи.

1. Показники ефекту - абсолютні величини, що виражаються у відповідних грошових одиницях як різниця між результатами і витратами.

2. Показники ефективності, обумовлені співвідношенням результатів до витрат, як правило, відносні й виражаються у відносних одиницях: %, грн/грн, дол./дол., частках одиниці та ін.

Під витратами слід розуміти грошову, вартісну оцінку виробничих ресурсів, що залучаються, вартість сировини, матеріалів, енергії, трудових ресурсів, послуг сторонніх організацій, обов'язкові відрахування до різних державних фондів та інші витрати, без яких угода, операція була б не здійснена.

Під результатами слід розуміти грошову, вартісну оцінку отриманої вигоди для підприємства: кошти за поставлену продукцію, виконані роботи і послуги, вартість отриманого товару, робіт, послуг і т. ін.

При розрахунку показників важливо дотримуватися таких принципових методологічних положень.

- принцип найбільш повного обліку всіх складових витрат і результату. Неповний облік витрат і отриманих результатів може спотворити висновки про оцінку ефективності того чи іншого заходу, рішення;

- принцип порівняння з базовим варіантом. Усе пізнається у порівнянні, у тому числі ефективність. За базовий варіант можна прийняти стан справ до ухвалення рішення, один із варіантів ухвалення рішення чи стан справ на ринку, у конкурента. Неправильний вибір бази порівняння також може призвести до перекручування оцінок;

- принцип приведення витрат і результатів у порівнянний вигляд. Наприклад, варто приводити їх у порівнянний вигляд за обсягом, якістю, періодом часу та іншими параметрами;

- принцип приведення різночасних витрат і результатів до одного моменту часу. Дотримання цього принципу - одне з найважливіших положень теорії оцінки ефективності. Методи приведення різночасних витрат до одного моменту часу досить добре розроблені в економіці.

Конкретний розрахунок показників ефективності буде значною мірою залежати від виду операції на зовнішньому ринку, її цілей, умов та інших особливостей конкретної угоди. Розглянемо загальні положення і приклади розрахунку показників ефективності стосовно різних видів операцій на зовнішньому ринку.