Студопедия

Главная страница Случайная страница

Разделы сайта

АвтомобилиАстрономияБиологияГеографияДом и садДругие языкиДругоеИнформатикаИсторияКультураЛитератураЛогикаМатематикаМедицинаМеталлургияМеханикаОбразованиеОхрана трудаПедагогикаПолитикаПравоПсихологияРелигияРиторикаСоциологияСпортСтроительствоТехнологияТуризмФизикаФилософияФинансыХимияЧерчениеЭкологияЭкономикаЭлектроника






Етапи розвитку колективу.






Більшість соціологів виділяє чотири етапи конфлікту: перед конфліктна ситуація, початок конфлікту і сам конфлікт, розв’язання конфлікту, післяконфліктна ситуація.

Перший етап – передконфліктна ситуація. Вона характеризується формуванням конфлікту, йде накопичення й загострення протиріч різних протидіючих сторін. Другий етап починається з інциденту або приводу, другими словами, з якоїсь події, що й приводить до руху конфліктуючі сторони. Іде процес розгортання конфлікту, з’являються перші результати боротьби. Кожна з протидіючих сторін зіткнулася з опором своїх противників, відчула його сильні й слабкі позиції.

На цьому етапі можуть розпочинатися дії, які сприяють припиненню відкритих зіткнень, починають прийматися компромісні рішення. В емоційному плані цей етап характеризується накопиченням агресивності, переходом від неприязні до ворожнечі. Третій етап: розв’язання конфлікту здійснюється через зміну об’єктивної ситуації й через суб’єктивні, психологічні зміни. Він має особливе значення в розвитку конфліктів і потребує глибокого теоретичного висвітлення. Можливе часткове або повне вирішення конфлікту. Ознакою завершення конфлікту є завершення інциденту. Між конфліктуючими сторонами припиняється конфліктна взаємодія. Ліквідація інциденту – це необхідна, але ще не досить достатня умова для завершення конфлікту. При певних обставинах згаслий конфлікт може спалахнути знову. Розв’язання конфлікту можливе лише при вирішенні конфліктної ситуації, коли знімається головна причина конфлікту й суперники перестають бачити одне в одному противників. Тоді починають змінюватися взаємні вимоги сторін.

78. Встановіть взаємозв’язок процесів розвитку осо-ті і розв колективу.

Характер взаємин особистості і колективу зумовлений не лише якостями особистості, а й особливостями колективу. Одноманітність діяльності й вузький діапазон соціальних ролей у колективі, бідність змісту й одноманітність організаційних форм спілкування між членами колективу, недостатня взаємокультура сприймання, невміння бачити в іншому те цікаве і цінне, що заслуговує на увагу, — все це негативно впливає на встановлення нормальних відносин з тими, хто до нього входить. Науковими дослідженнями відкрито три найпоширеніші варіанти розвитку взаємин між особистістю і колективом: 1) особистість підкоряється колективу (конформізм); 2) особистість і колектив знаходяться в оптимальних взаєминах (гармонія); 3) особистість підкоряє собі колектив (нонконформізм). У кожному з цих загальних варіантів виділяється безліч ліній взаємин, як наприклад: колектив відмовляється від особистості; особистість ігнорує колектив; співіснування за принципом невтручання та ін.

У першому варіанті особистість може:

а) підкорятися вимогам колективу добровільно, б) поступатися перед колективом як зовнішньою силою, що має вищість, в) намагатися зберігати свою незалежність та індивідуальність, підкоряючись колективу лише зовні, формально.

Якщо особистість схиляється перед колективом, сприймає його цінності, колектив «поглинає» її, підпорядковує нормам і традиціям свого життя. У другому варіанті поведінки, коли особистість і колектив знаходяться в оптимальних взаєминах, можливі такі шляхи розвитку подій:

а) особистість зовні підкоряється вимогам колективу, зберігаючи внутрішню незалежність;

б) гармонізація особистості й колективу.

79.обгрунтуйте роль колективів вільного спілкування у розвитку особ-ті.

Сучасний виховний процес в освітніх закладах різного типу і рівня (дитячий садок, школа, ліцей) орієнтований на цінності гуманізму, співпраці, творчої взаємодії, свободи і відповідальності у вихованні дитини.

Засобом здійснення цих ціннісних орієнтацій стає дитячий колектив як соціальна спільність, що об’єднує дітей спільними цілями, загальною діяльністю і переживаннями.

У колективі дитина входить у широку систему стосунків. Взаємодія дітей розгортається на інформаційному, діяльнісному та емоціональному рівнях.

Інформаційний рівень передбачає взаємодію дітей у процесі обміну інформацією, обговоренні проблем, що виникають, спільному пошуку рішень, прогнозуванні і плануванні майбутнього. На діяльнісному рівні взаємодія в колективі розгортається як співпраця дітей в різних видах колективної діяльності за інтересами, у розробці та практичній реалізації спільних проектів, у коректуванні дій, спрямованих на досягнення загальних цілей. Емоціональний рівень ввзаємодії в колективі відображає домінуючі емоціональні стани дітей, їх спільні переживання, стосунки симпатій чи антипатій між членами колективу, гуманістичні та суспільно значимі мотиви.

Здійснюючи керівництво дитячим колективом, педагог завжди розв’язує двоєдине завдання – сприяє розвитку мотивів єднання і згуртування дітей в колективі та створює умови для реалізації індивідуальності й творчої самобутності кожної особистості. Ініціатива, творча позиція особистості, зростання самостійності і самоуправління дітей, ціннісний зміст їх спільної діяльності є індикаторами виховного потенціалу дитячого колективу.

 

80. визначте специфіку підготовки молоді до сімейного життя на сучасному етапі розвитку сус-ва.

Система підготовки молоді до сімейного життя складає:

1.Формування психічної стійкості юнаків та дівчат.

2.Формування у підлітків правильної сексуальної свідомості і поведінки у спілкуванні з представниками протилежної статі та вміння вирішувати життєві проблеми у цьому віці.

3.Захист сімейного життя. Виховання почуття справжнього кохання, яке дає право на одруження.

4.Акцентація на тому, що тільки почуття відповідальності, моральна зрілість дає право стати батьками.

5.Питання підготовки мами і тата.

6.Профілактика негативних проявів і алкоголізму, куріння, венеричних захворювань, СНІДу, підкреслення необхідності ведення здорового способу життя.

81. поєднання зусиль школи та сімї у справі підготовки учнівської молоді до сімейного життя.

Спільна робота школи і родини грунтується на принципах гуманістичної педагогіки: пріоритетності сімейного виховання, громадянськості, демократизму, гуманізації взаємин педагогів і батьків.

Єдиновірною нормою взаємин педагогів і батьків є взаємна повага. Обмін досвідом, порада та спільне обговорення, єдине рішення задовольняють обидві сторони, розвивають у них почуття власної відповідальності, громадянського обов'язку; б) прояв довіри до виховних можливостей родини, підвищення рівня її педагогічної культури і активності у вихованні; в) педагогічний такт, неприпустимість грубого втручання в життя сім'ї; г) життєстверджуючий, оптимістичний настрій у вирішенні проблем виховання, опору на позитивні якості дитини, сильні сторони родинного виховання, орієнтацію на успішний розвиток особистості.

Форми і методи роботи вчителя, класного керівника з батьками бувають індивідуальними і колективними. Провідна роль належить індивідуальним формам роботи: відвідуванню сім'ї учня, пропаганді сімейного виховання, виконанню батьками педагогічних доручень, педагогічним консультаціям. Відвідування сім'ї учня допомагає з'ясувати умови життя школяра, загальну та педагогічну культуру родини, ознайомитися з досвідом виховання, дати поради і домовитися про єдині вимоги до учня

До колективних форм роботи з батьками належать: Батьківська школа, Педагогічний лекторій,

Університет педагогічних знань, Підсумкові річні науково-практичні конференції батьків з проблем виховання, День відкритих дверей або батьківський, Класні батьківські.

82. дайте визначення та встановіть взаємозв’язок понять виховання навчання розвиток освіта.

Основними поняттями (категоріями) педагогіки є виховання, навчання, розвиток і освіта. Виховання — це виключно людська функція, вона існує стільки, скільки існує людина. Виховання полягає в підготовці молодих поколінь до життя в суспільстві. У процесі виховання підростаючі покоління повинні засвоїти те, що накопичено суспільством, тобто засвоїти знання на певному рівні їхнього розвитку, оволодіти певними трудовими навичками та вміннями, засвоїти норми та досвід поведінки в суспільстві, виробити розумні потреби та певну систему поглядів на життя. У процесі виховання потрібно сформувати і такі якості, які необхідні для розв'язання нових завдань, які не стояли перед старшими поколіннями, тобто потрібно навчити вчитися набувати нові знання, займатися творчою діяльністю. Навчання — це цілеспрямований процес взаємодії вчителів і учнів, під час якого здійснюється освіта людини. Але оскільки існує неперервна освіта, яка охоплює і післяшкільний період, то навчання слід розглядати як цілеспрямований процес взаємодії двох сторін та оволодіння учнями системою наукових знань, пізнавальних умінь і навичок. Освіта — це результат організованого навчання і самостійного засвоєння знань, формування на їх основі наукового світогляду, моральних та інших якостей особистості, розвиток її творчих.сил і здібностей. Головне призначення освіти — підвести до самоосвіти. Розвиток (формування) особистості — це процес і результат її змін під впливом середовища, спадковості, навчання і виховання.

83. назвіть і охаракт шляхи педагогічної самоосвіти вчителя.

Мотиви професійного самопізнання багатоманітні. Найтиповішими є такі.

По-перше, професійне самопізнання спонукає зацікавленням до себе, прагненням розібратися у своїх сильних і слабких якостях як професіонала, розширити свій кругозір про власну особу.

По-друге, необхідність самопізнання виникає, коли учитель знаходить дисбаланс між своєю працею та її результатами, що також стимулює процес пізнання себе. Наприклад, погана успішність учнів змушує учителя замислитися над тим, що у його поведінці, методиці викладання призводить до незадовільних результатів чи конфліктів із учнями, колегами, адміністрацією. Вивчення себе, виявлення причин дисбалансу дають можливість педагогові: усунути недоліки в діяльності, поведінці, взаємодії; відновити рівновагу між собою й оточуючими; ліквідувати негативні емоційні переживання, які супроводжували дисбаланс.

По-третє, самопізнання активізується внаслідок критичних зауважень на свою адресу інших: адміністрації, колег, батьків, іноді й учнів. Реакція на критику може бути різною: деструктивною - критика відкидається, супроводжуючись образами, бажанням помститися; конструктивною - відкидається лише те, що, на думку вчителя, не відповідає реальному стану справ, і визнаються певні його недоліки та недоробки. У будь-якому разі конструктивний підхід спонукає до самопізнання й оцінювання власної діяльності.

По-четверте, стимулами самопізнання можуть бути мотиви професійного саморозвитку: самоствердження, самовдосконалення, самоактуалізація. Іншими словами, педагог пізнає себе для того, щоб істотно поліпшити свою діяльність, самому особистісно зростати, досягти у своїй роботі значущих результатів. Якщо говорити про мотиви самоствердження, то вони значно різняться за своїми цінностями.

 

84. психолого педагогічна необхідність діагностики особистості у вихов дія-ті педагога.

Педагогічна діагностика- дослідження соц.-псих. Характеристик особистості, що відбувається завдяки спеціальним методикам в контексті як природних умов життя, так і лабораторних.

Діагностика виховання включає:

1.вивчення і накопичення інформації.

2.аналіз інформації.

3.виявлення ступеня вихованості.

4.прогнозування результатів.

Діагностика виховання спрямована на:

1.конкретизацію мети виховної роботи.

2.визначення потенційних можливостей вихованців.

3.формування ціннісних орієнтацій.

4.всебічний розвиток особистості.

5.збагачення позитивного досвіду осіб у процесі взаємодії з вихователем.

Показником виховання є своєрідна внутрішня міра, якою користується людина у ставленні до власної поведінки, поведінки інших людей, до суспільний подій і явищ.

85. обґрунтувати поняття: виховання, виховуваність вихованість.

Виховання – це процес формування особистості, що характеризується цілеспрямованістю і організованістю.

Виховуваність - здатність особистості правильно сприймати та засвоювати основні суспільні норми та вимоги, здатність позитивно реагувати на соціально-педагогічні впливи ззовні, готовність до переходу на нові рівні розвитку особистості.(

Вихованість – комплексна властивість особистості, що характеризується наявним рівнем сформованості, соціальних значень якостей, що відображає всебічність розвитку або рівень базової культури особистості. Існує чотири рівні вихованості особистості: високий, середній, низький, дуже низький.

Високий – стійкий і позитивний досвід поведінки, саморегуляцій, разом із прагненням до організацій та регуляції діяльності і поведінки людей, вияв активної позиції.

Середній – Стійка позитивна поведінка, наявність регуляції та саморегуляції, однак активна позиція щодо діяльності не виявлена.

Низький – Характеризується слабким виявом позитивного і нестійкого досвіду поведінки, наявністю зривів, поведінка регулюється переважно за вимогою інших та зовнішніми стимулами. Саморегуляція та самоорганізація інтуїтивні.

Дуже низький – Негативний досвід поведінки, що важко піддається педагогічному впливу.

86. основні понятт традиційної теорії внутрішкільного керівництва(керівництво, управління адмінустрування)

Будь-яка офіційна структура завжди пов’язана з наявністю такого психологічного феномену як неофіційні підструктури. Це пояснюється тим, що будь-яке спілкування забарвлюється певними симпатіями-антипатіями, які не можна усунути, а тому необхідно враховувати для оптимізації ефективного керівництва. Тому, говорячи про неофіційні групи, потрібно зауважити, що вони, як правило, є організованими і, крім інформаційної структури, мають ще й управлінську. Іншими словами, в неофіційних групах є свої «головні» і «ведені», ватажки і підпорядковані. Однієї з найважливіших характеристик діяльності керівника є стиль керівництва. Стиль керівництва – це певна система методів і прийомів управлінської діяльності, яким надає перевагу керівник. Стиль керівництва виражається в тому, якими способами керівник спонукає колектив до ініціативного і творчого виконання покладених на нього обов’язків, як контролює результати діяльності підлеглих.

Керування діяльністю груп і колективів здійснюється у формі керівництва й лідерства. Керівництво – являє собою процес правової організації й керування спільною діяльністю членів колективу, що здійснюється керівником як представником соціального контролю й влади. Керівник має офіційні повноваження, призначається й звільняється з посади вищестоящими соціальними структурами. Він завжди включений в ієрархічний ланцюжок офіційних відносин, починаючи з міністерства й кінчаючи первинними підрозділами, і в цьому ланцюзі він одночасно виступає як керівник стосовно нижчестоящого і як підлеглий стосовно вищестоящого.

Лідерство – це процес внутрішньої соціально-психологічної організації й керування спілкуванням і діяльністю членів малої групи й колективу, що здійснюється лідером як суб’єктом групових норм, що спонтанно формуються в міжособистісних відносинах.

 

 

87.основні підходи до визначення поняття педагогічний менеджмент.

Менеджмент – це соціальний та технічний процес, за допомогою якого відбувається вплив на діяльність людей, що сприяє досягненню поставлених цілей; це процес планування, організації, приведення в дію і контролю діяльності певної системи, з тим, щоб досягти нормальної координації людських ресурсів, необхідних для ефективного вирішення поставлених завдань.

Менеджмент – передбачає економічну свободу людей, свободу і обов’язок, керуючись не розпорядженнями зверху, а готовність сприймати самостійні рішення та відповідати за їх результат.

Менеджмент – це не управління предметами, а організація і управління працею людей, система щоденного та перспективного планування, організація виробництва, реалізація продукції і послуг з метою отримання максимального прибутку (матеріального, інтелектуального прибутку).

Педагогічний менеджмент – це комплекс принципів, методів, організаційних форм та технологій прийомів в управління освітнім процесом, спрямування на підвищення його ефективності.

88. характеристика фун-й і принципів педагогічного менеджменту.?????

Основні функції менеджменту освіти:

1.Прийняття виважених аргументованих рішень в сфері управління школою як системою.

2.Організація виконання прийнятих рішень, створення належних умов для ефективної роботи закладу, кожного учасника освітнього процесу, забезпечення мотивації їхньої діяльності.

3.контроль виконання рішень.

89. сутність професійної дія-ті керівника сучасного навчально-виховного закладу як менеджера освіти.

Виділяють 4 моделі керівника сучасного навчально-виховного закладу.

1.Директор-Вчитель. У своїй роботі такий директор багато уваги приділяє підготовці та проведені своїх уроків, виховних заходів.Бере активну участь у методичній роботі школи, дає відкриті уроки, цікавиться новими підходами до викладання навчальних предметів, впроваджує новації, створює умови для оптимізації навч-вих.процесу в закладі освіти; користується авторитетом у дітей та батьків саме як учитель.

2.Директор-дослідник.Особливу увагу приділяє експериментально-дослідній роботі в школі, відстежує новаторські ідеї, підтримує міцні зв’язки з ВНЗ, вчителями, як правило пише дисертацію, стимулює до цього колег велику увагу приділяє проведенню олімпіад, конкурсів, бере участь у наук.конференціях, друкується у фахових газетах та журналах.

3.Директор-господарник. Дбає передусім про матеріально-технічне забезпечення навч-вих процесу, уміє знайти додаткове фінансування, не боїться створювати різного роду благодійні фонди, дбає про своєчасний ремонт будівлі, озеленення, побудову спорт.майданчиків.

4.Директор-менеджер. Орієнтується на проф.підхід до управляння, має відповідну менеджерську підготовку, основна управлінська технологія-управління за результатом, з повагою ставиться до персоналу, стимулює до новаторства, прагне створити колектив з високим інтелектуальним потенціалом, проф.поводиться з вищими органами управління.

90. охарактеризуйте систему освіти в Україні.

Система освіти України складається із закладів освіти, наукових, науково-методичних і методичних установ, науково-виробничих підприємств, державних і місцевих органів управління освітою та самоврядування в галузі освіти. Структура освіти включає: дошкільну освіту; загальну середню освіту; позашкільну освіту; професійно-технічну освіту; вищу освіту; післядипломну освіту; аспірантуру; докторантуру; самоосвіту. Органами державного управління освітою в Україні є Міністерство освіти і науки; міністерства і відомства України, які мають навчально-виховні заклади; Вища атестаційна комісія (ВАК) України; відділи (управління) освіти місцевих державних адміністрацій.

Центральним органом державного управління освітою в Україні є Міністерство освіти і науки. Його повноваження визначено законом України “Про освіту” та “Положенням про Міністерство освіти України”.

Важлива функція органів освіти – інспектування діяльності закладів освіти. Під інспектуванням розуміють систему державного контролю за станом виконання закладами й установами освіти постанов, директив і вказівок уряду в галузі освіти, навчальних планів та програм, інструкцій та указів і розпоряджень керівних органів з одночасною практичною допомогою тим, кого контролюють, вжиттям заходів щодо запобігання й усунення недоліків.

Щкільна інспекція складається з інспекторів Міністерства освіти і науки України, інспекторів управління освіти обласної держадміністрації, інспекторів відділів освіти районних держадміністрацій.

Інспектування шкіл може бути:

1. фронтальним – передбачає перевірку усіх сторін діяльності школи. Дає змогу оцінити роботу педагогічного колективу, зробити правильні висновки, встановити передумови успіхів і причини недоліків у діяльності вчителів;

2. вибірковим – передбачає перевірку лише окремих ділянок роботи школи. Таку перевірку проводять за потреби вивчення конкретних питань, що мають важливе значення або незадовільно вирішуються на практиці;

3. тематичним – спрямоване на поглиблене вивчення, вирішення важливої проблеми певною групою шкіл.

Основною формою державного контролю за діяльністю загальноосвітніх навчальних закладів усіх типів і форм власності є державна атестація закладу, яку проводять не рідше одного разу на 10 р. у порядку, встановленому Міністерством освіти та науки України.






© 2023 :: MyLektsii.ru :: Мои Лекции
Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав.
Копирование текстов разрешено только с указанием индексируемой ссылки на источник.