Поняття навчання процес навчання, навчальний процес

Процес навчання — це сукупність послідовних і взаємопов'язаних дій учителя і учнів, спрямованих на забезпечення свідомого і міцного засвоєння системи наукових знань, умінь і навичок, формування вміння використовувати їх у житті, на розвиток самостійності мислення, спостережливості та інших пізнавальних здібностей учнів, оволодіння елементами культури розумової праці і формування основ світогляду.

Навча́ ння — це організована, двостороння діяльність, спрямована на максимальне засвоєння та усвідомлення навчального матеріалу і подальшого застосування отриманих знань, умінь та навичок на практиці. Цілеспрямований процес передачі і засвоєння знань, умінь, навичок і способів пізнавальної діяльності людини

Навчальний процес— це система організаційних і дидактичних заходів, спрямованих на реалізацію змісту освіти на певному освітньому або кваліфікаційному рівні відповідно до державних стандартів освіти.

22. Структурно - логічна побудова діяльності учнів

Логіка навчального процесу — це оптимально-ефективний шлях мисленнєвої діяльності людини від попереднього рівня знань, умінь, навичок та розвитку до потрібного, прогнозованого. Попередній рівень визначається ступенем навченості учня, обсягом його знань, умінь та навичок, якими він оволодів на нижчому рівні пізнавальної діяльності (в школі та поза нею). Потрібний рівень зумовлений програмними вимогами з конкретної навчальної дисципліни

Учбова діяльність суб'єкта мас структуру, до якої входять такі компоненти: 1) мотивація; 2) учбові задачі в конкретних ситуаціях; 3) учбові дії; 4) контроль, що переходить у самоконтроль; 5) оцінка, що переходить у самооцінку.

Мотивація є одним з важливих компонентів цієї діяльності. Вона є джерелом активності суб'єкта.

23. Логіка структури процесу навчання

Логіка навчального процесу — це оптимально ефективний шлях мовленнєвої діяльності учня від попереднього рівня знань, умінь, навичок та розвитку до їх прогнозованого (потрібного) рівня. Логіка навчального процесу містить такі складові: 1) розуміння й усвідомлення пізнавальних завдань; 2) оволодіння знаннями; 3) виведення законів і правил; 4) формування умінь і навичок; 5) застосування знань у практичній діяльності; 6) аналіз і оцінювання навчальної діяльності учнів. Попередній рівень знань, умінь, навичок і розвитку зумовлюється рівнем навченості та розвитку особистості на певний час. Прогнозований (потрібний) рівень визначається навчальними програмами стосовно конкретної теми, розділу і навчальної дисципліни.

Складові компоненти процесу навчання: цільовий, стимулююче-мотиваційний, змістовий, операційно-дійовий (форми, методи), контрольно-регулювальний, оцінювально-результативний. Ці компоненти характеризують завершений цикл взаємодії вчителя й учнів (від постановки цілей до досягнення результатів навчання).

24. Види мотивів учня. ЇХ роль у процесі навчання

Ефективність навчальної діяльності залежить передусім від її мотивації, основу якої становлять потреби, інтереси, потяги, емоції, установки та ідеали особистості. Мотивація учіння – комплекс мотивів, які спонукають і спрямовують пізнавальну діяльність учнів, значною мірою визначають її успішність.

Навчальна діяльність завжди полівмотивована. В цій системі мотивів взаємодіють дві основні групи мотивів.

І. Мотиви діяльності:

1) мотиви, зв’язані зі смислом діяльності: прагнення пізнати нові факти, оволодіти знаннями, способами дій, проникнути в суть явищ та ін.;

2) мотиви, зв’язані із самим процесом діяльності: прагнення проявити інтелектуальну активність, міркувати, долати перешкоди в процесі розв’язування задач, тобто особистість захоплює сам процес вирішення, а не тільки його результати.

ІІ. Мотиви, що знаходяться поза межами навчальної діяльності:

1) соціальні мотиви: а) мотиви обов’язку і відповідальності перед собою, учнями, учителями, батьками, суспільством; б) мотиви самовдосконалення (усвідомлення значення професійних знань, розвитку активності);

2) вузькоособистісні мотиви: а) прагнення одержати схвалення, моральну чи матеріальну винагороду; б) бажання бути „першим“, мати високий професійний рейтинг;

3) негативні мотиви: прагнення уникнути неприємностей від керівництва школи, професійного оточення, учнів, їх батьків.

Крім цієї класифікації існують й інші: зовнішні і внутрішні, усвідомлені і неусвідомлені, реальні й уявні.

25. Роль емоцій у засвоєнні зовнішньої інформації

Поряд з пізнавальними інтересами і вольовими якостями важливу роль у процесі засвоєння відіграють почуття, емоції. Вони активізують пізнавальну діяльність і разом з тим виявляють моральні, естетичні та інші пережи­вання учнів, їх ставлення до навчання, праці.

Емоційно насичений навчальний процес завжди для дітей цікавий, привабливий, а це сприяє активізації їх розумової і трудової діяльності. Емоційний елемент у засвоєнні знань відіграє роль стимулу, завдяки якому глибше пізнаються явища і набуваються знання. Однак його роль не обмежується тільки цією функцією. Емоції, які відображають ті чи інші почуття, спри­яють виробленню певного ставлення учня до навколишньої дійсності, до колективу, суспільства. Вони є засобом форму­вання переконань, духовного зростання особистості учня.

26. Доведіть, що процес навчання має задачну структуру

Навчання має задачну структуру і його можна описати як процеси розв'язання задач. Задачі, які розв'язують вчителі називають дидактичними. Дидактичні задачі завжди розв'язуються у зв'язку з розв'язанням учбової задачі.

Суттєвим механізмом навчання є рефлексивні відносини. Вони полягають у відображенні вчителем своїх дій, що спрямовані на вибір навчальних впливів, на розв'язання педагогічної задачі, контроль за діяльністю учня, на створення моделі розвитку його особистості та поведінки. Вчитель, відображаючи себе, повинен створювати свій образ очима учнів, що дасть можливість навчальний процес привести у відповідність до цілей.

Наступним механізмом навчання та учіння є зворотний зв'язок. Як справедливо зазначають вчені, цей механізм розглядається неоднозначно. У біхевіоризмі він розглядається як підкріплення відповіді. Основною ідеєю оперантної теорії Скінера є підкріплення правильної реакції як механізму формування правильної поведінки.

Представники когнітивної психології розглядають зворотний зв'язок як інформацію про наявність помилки, про причини її виникнення та інструкцію про те, як її виправити.

27. Обґрунтуйте логіку структури процесу засвоєння знань

Засвоєння навчального матеріалу відбувається в результаті пізнання, в основі якого знаходиться складна цілісна психічна діяльність особистості, яка передбачає функціонування всіх пізнавальних психічних процесів (сприйняття, пам'ять, уявлення, мислення, мова), почуття, волі, спрямованості, мотивації.

Особливості етапів процесу засвоєння досліджували П. Гальперін, А. Маркова, Н. Тализіна. Узагальнюючи положення, викладені у згаданих наукових працях ми виділили такі етапи процесу засвоєння знань: 1) ознайомлення з прийомом; 2) засвоєння змісту прийому через виконання вправ; 3) перенесення прийому на вирішення нових завдань; 4) контрольне перенесення прийому.

Аналогічну структуру процесу засвоєння запропонував і російський психолог С. Рубінштейн, який наголошував, що правильне трактування етапів засвоєння передбачає розуміння складного характеру процесу навчання, в якому взаємопов’язані вчитель, учень і навчальний матеріал. Учений виділяє такі етапи процесу засвоєння: початкове ознайомлення з матеріалом або його сприймання в широкому розумінні; осмислення; спеціальна робота, пов’язана із закріпленням матеріалу; опанування матеріалу; можливість оперувати ним у різних умовах.

Тож, узагальнюючи вищенаведені психолого-дидактичні положення стосовно структуризації особистісного процесу засвоєння міцних знань ми виокремили три взаємопов’язані етапи. На першому етапі відбувається первинне сприймання, осмислення і запам’ятовування навчального матеріалу, тобто засвоєння теоретичних знань. На другому етапі учень набуває навички і вміння практичного застосування знань на основі проведення спеціальних тренувальних вправ. На третьому етапі здійснюється повторення, поглиблення і закріплення знань, удосконалення практичних умінь і навичок, що й забезпечує міцність знань учнів.

Процес міцного засвоєння знань передбачає повний цикл навчально-пізнавальних дій: сприймання нового матеріалу, його первинне і наступне осмислення, запам’ятовування, виправлення в ході застосування теорії на практиці, повторення з метою поглиблення і засвоєння знань, умінь, навичок.

Процес засвоєння знань передбачає виконання школярами послідовності певних пізнавальних операцій, дій, спрямованих на досягнення певного наслідку.

Засвоєння знань відбуватися паралельно із процесом оволодіння школярами засобів розумової діяльності. Так, навчання обов’язково передбачає аналіз і синтез навчального матеріалу, а також абстракцію, узагальнення та інші розумові операції.

28. Основні закономірності та принципи навчання. Як вони взаємопов’язані?

Закономірність – суттєвий, необхідний зв'язок між процесом навчання і соціальними процесами, а також зв'язок внутрішнього характеру між метою, формами і змістом навчання.

Закономірності процесу навчання:

1.єдність викладання та учіння.

2.взаємозалежність процесів навчання, виховання і розвитку.

3.взаємозалежність навчання і навчальних можливостей учнів.

4.єдність дій вчителя та учня.

5.взаємозалежність завдань, змісту, методів навчання.

Принципи – система вихідних положень, вимог до навчання, виконання яких забезпечує ефективне вирішення завдань учнями і розвитку особистості.

1.принцип науковості.

2.принцип систематичності і послідовності.

3.принцип доступності.

4.принцип свідомості та активності.

5.принцип ґрунтовності і міцності засвоєння знань.

6.принцип наочності.

7.принцип індивідуального підходу.

8.принцип зв’язку теорії з практикою.

Функції навчання:

1.освітня (навчальна).

2.розвиваюча.

3.виховна.

4.функція самовдосконалення.

29. Дайте характеристику словесних., наочних, практичних методів навчання.

Словесні методи. Словесні методи займають провідне місце в системі методів навчання. Були періоди, коли вони були майже єдиним способом передачі знань. Прогресивні педагоги – Я.А. Коменский, К.Д. Ушинский і ін. – виступали проти абсолютизації їхнього значення, доводили необхідність доповнення їх наочними і практичними методами. В даний час нерідко називають їх застарілими, “неактивними”. До оцінки цієї групи методів треба підходити об’єктивно. Словесні методи дозволяють у найкоротший термін передати велику за обсягом інформацію, поставити перед учнями проблеми і вказати шляхи їхнього вирішення. За допомогою слова вчитель може викликати у свідомості дітей яскраві картини минулого, сьогодення і майбутнього людства. Слово активізує уяву, пам’ять, почуття учнів.

Наочні методи. Під наочними методами навчання розуміються такі методи, при яких засвоєння навчального матеріалу знаходиться в істотній залежності від застосовуваних у процесі навчання наочного приладдя і технічних засобів. Наочні методи використовуються у взаємозв'язку зі словесними і практичними методами навчання.

Практичні методи. Практичні методи навчання основані на практичній діяльності учнів. Цими методами формують практичні уміння і навички. До практичних методів відносяться вправи, лабораторні і практичні роботи.

30. Процес оптимізації та ідентифікації навчання

Сутність її полягає у створенні найсприятливіших умов для отримання очікуваних результатів без зайвих витрат часу і фізичних зусиль. Основними критеріями оптимальності процесу навчання є результативність і якість вирішення навчально-виховних завдань, витрати часу і зусиль педагогів та учнів на їх досягнення.

Оптимізація процесу навчання передбачає таку послідовність його етапів:

- усвідомлення загальних цілей навчальної діяльності взагалі і конкретного її етапу;

- вивчення стану системи, в якій відбувається навчальна діяльність;

- виявлення суперечностей між вимогами, цілями і можливостями системи, конкретизація цілей, перспектив майбутньої діяльності з метою подолання виявлених суперечностей;

- оцінювання майбутньої діяльності з точки зору загальних закономірностей, принципів ефективного функціонування навчального процесу;

- з'ясування змісту навчальної діяльності, послідовності його розкриття з урахуванням закономірностей і принципів ефективного функціонування навчального процесу;

- добір форм організації навчально-пізнавальної діяльності відповідно до закономірностей, принципів і цілей навчання, досвіду використання їх в аналогічних ситуаціях;

- визначення необхідних методів навчання, стимулювання і контролю відповідно до закономірностей, принципів, цілей, змісту і форм організації навчання, а також досвіду їх використання;

Поняття " ідентифікація" (від пізньо латинського identifico -ототожнення) має два основних значення: усвідомлення чи розпізнання чогось або когось; уподібнення, ототожнення з кимось або чимось.

31. інновації в світі – поняття

Поняттям " інновація" позначають нововведення, новизну, зміну, введення чогось нового. Стосовно педагогічного процесу інновація означає введення нового в цілі, зміст, форми і методи навчання та виховання; в організацію спільної діяльності вчителя і учня, вихованця. Інновації самі по собі не виникають, вони є результатом наукових пошуків, передового педагогічного досвіду окремих учителів і цілих колективів.

Основу інноваційних процесів в освіті складають дві важливі проблеми педагогіки - проблема вивчення, узагальнення і поширення передового педагогічного досвіду та проблема впровадження досягнень психолого-педагогічної науки в практику. Результатом інноваційних процесів слугує використання теоретичних і практичних нововведень, а також таких, що утворюються на межі теорії і практики. Учитель може виступати автором, дослідником, користувачем і пропагандистом нових педагогічних технологій, теорій, концепцій.

Управління інноваційним процесом передбачає аналіз і оцінку введених учителями педагогічних інновацій, створення умов для їх успішної розробки і застосування. Водночас

керівники навчального закладу проводять цілеспрямований відбір, оцінку й застосування на практиці досвіду колег, нових ідей, методик, запропонованих наукою.

Потреба в інноваційній спрямованості педагогічної діяльності в умовах розвитку освіти спричинена певними обставинами:

По-перше, розбудова суверенної держави викликала необхідність докорінної зміни системи освіти.

По-друге, виконання соціального замовлення сучасного етапу розбудови нашої держави - особистості, здатної засвоювати й творчо розвивати культуру, потребує постійного пошуку нових організаційних форм, індивідуального підходу до особистості, нових технологій навчання і виховання

По-третє, змінився характер ставлення учителів до факту засвоєння і застосування педагогічних нововведень

По-четверте, створилася реальна ситуація конкурентно-здатності закладів освіти, спричинена входженням загальноосвітніх навчальних закладів у ринкові відносини, створенням нових типів навчальних закладів, у тому числі й недержавних.

32. Передумови успішного розвитку учнів на уроці. Як має змінюватися рівень складності навчально пізнавальних задач?

Формування мотивації навчання

Говорячи про " мотивацію", " мотиви", звичайно, мають на увазі ті чинники, які спонукають людину до діяльності. Джерелом мотивації в найбільш загальному розумінні є певна потреба, що створюється на основі суперечностей між тим, що людина має, чим володіє, чого досягла, і тим, чого вона ще не має, чим не володіє, чого не досягла. Бажання мати, оволодіти, досягти становить зміст потреби. І якщо в сферу таких потреб потрапляє навчальний предмет, то є підстави говорити про мотивацію його засвоєння.

Мотиви навчання мають двоякий характер. По-перше, вони можуть бути зовнішніми і виступати у вигляді вимог навчальних планів, програм, школи, вчителів, батьків тощо

По-друге, мотиви навчальної діяльності можуть зумовлюватися внутрішніми почуттями учня, пов'язаними з особистими інтересами, переконаннями, намірами, мріями, ідеалами, пристрастями, сформованими раніше установками.

Диференціація навчання

Для успіху процесу навчання дуже важливо створити такі умови, за яких максимально реалізувалися б індивідуальні можливості кожного учня.

Диференціація полягає у всеосяжному пристосуванні змісту і процесу навчання до індивідуальних можливостей кожного учня. Здійснення диференціації на практиці передбачає:

а) вивчення типологічних особливостей учнів та рівня їхньої успішності з метою загальної оцінки їхніх можливостей;

б) організаційне розв'язання проблеми диференціації, наприклад, поділ групи на підгрупи з урахуванням навчальних можливостей учнів, виокремлення підгруп слабших або сильніших учнів тощо;

в) вивчення вимог програми і структури змісту навчального предмета з огляду його можливого скорочення, розширення, спрощення, дозування, градуювання тощо;

г) побудова на цій основі апарату різнорівневих навчальних задач, вибір методів і форм їх вирішення

Позитивний психологічний клімат на уроці починається із самонавіювання вчителя.

Учитель повинен любити всіх дітей: здібних і нездібних, веселих і нудних, тугодумів і кмітливих, лінивих і старанних, слухняних і неслухняних, їх потрібно розуміти, вселяти їм віру в свої сили. Чимале значення має тут авторитет учителя. Доведено, що інформація, підкріплена авторитетом, сприймається значно краще, ніж в умовах неповаги учнів до вчителя.

Організаційний аспект діяльності учнів на уроці і т д.

Засвоєння становить внутрішній, психологічний зміст процесу учіння. Внаслідок засвоєння знань, уміння, способи інтелектуальної та практичної діяльності трансформуються у внутрішній досвід особистості, входять до її структури (М. Сметанський).

Засвоєння знань відбувається поетапно і передбачає кілька процесів: сприймання, осмислення і розуміння, узагальнення, закріплення, застосування.

Сучасні підходи до процесу засвоєння наголошують на активності самостійного сприймання навчальної інформації.

2. Осмислення і розуміння. Ця ланка процесу засвоєння передбачає виявлення зв'язків між явищами, визначення їх складу, будови, призначення, знаходження причин, мотивів.

Під час осмислення відбувається порівняння, аналіз зв'язків і причиново-наслідкових залежностей; збагачується розуміння, виробляється певне ставлення до виучуваного. На цьому етапі зароджується переконання, формується вміння доводити справедливість висновків, робити навчальні відкриття.

3. Узагальнення. Етап узагальнення полягає у виокремленні й синтезі істотних ознак предметів і явищ. Щоб узагальнити знання про щось, потрібно проаналізувати його властивості, абстрагуватися від деталей, дійти відповідних висновків.

4. Закріплення. Цей процес передбачає повторне осмислення вивченого з метою його запам'ятовування. Для учня важливо завчити деякі основні факти, визначення, зв'язки, але свідомо й осмислено, не механічно " зубрити". Закріплювати знання доцільно на новій основі, нових прикладах.

5. Застосування. Це перевірка дієвості знань за допомогою лабораторних робіт, трудової діяльності.

33. Фактори від яких залежить результативність навчальної діяльності учня.

Існує чотири ГЕНЕРАЛЬНИХ ФАКТОРИ, які впливають на ХІД та РЕЗУЛЬТАТИ уроку. Ними є: 1) навчальний матеріал (його складність, цікавість); 2) організаційно-педагогічний вплив вчителів та батьків; 3) здатність до навчання учнів та їх мета; 4) час проведення уроку.

Варто врахувати, що організаційно-педагогічний вплив розпадається на два комплексних фактори: а) вплив на уроці; б) вплив поза уроком. І залежать від: 1) яка пізнавальна активність учнів, яка працездатність учнів (вiк, день тижня, урок за розкладом, чверть, пора року, розклад занять, режим роботи, стан здоров'я); 2) яка працездатністъ вчителя (вік, час роботи, навантаження, день тижня, урок за розкладом, чверть, пора року, розклад занять, режим роботи, стаж роботи, стан здоров'я, " стан душі").

34. Характеристика державних нормативних документів, якими регулюються зміст освіти

Зміст освіти визначають такі державні нормативні документи, як навчальний план, навчальна програма, підручник і навчальний посібник.

Навчальний план. Він є головним для навчального закладу документом, який визначає зміст і структуру навчального процесу. Навчальний план — документ про склад навчальних предметів, які вивчають у певному закладі освіти, їх розподіл, тижневу й річну кількість годин, що відводяться на кожний навчальний предмет, і про структуру навчального року.

Навчальний план має відповідати таким вимогам: спрямованість на всебічний розвиток особистості учня; забезпечення виховання підростаючого покоління; орієнтація на досягнення вітчизняної і зарубіжної науки, здобутки національної культури і національні традиції;

урахування рівня розвитку учнів, їхніх навчальних можливостей, потреб та інтересів.

На основі навчального плану Міністерство освіти і науки України затверджує типові навчальні плани для загальноосвітніх навчальних закладів незалежно від підпорядкування, типів і форм власності.

Навчальна програма. Зміст навчального предмета, передбаченого навчальним планом, визначається його навчальною програмою. Навчальна програма — документ, що визначає зміст і обсяг знань з кожного навчального предмета, уміння і навички, яких необхідно набути, зміст розділів і тем з розподілом їх за роками навчання

Підручники і навчальні посібники. Відповідно до навчальних програм створюють підручники і навчальні посібники. Підручник — книга, яка містить основи наукових знань із певної навчальної дисципліни, викладені згідно з цілями навчання, визначеними програмою і вимогами дидактики.

Навчальний посібник — книга, матеріал якої розширює межі підручника, містить додаткові, найновіші та довідкові відомості.

До навчальних посібників належать збірники задач і вправ, хрестоматії, словники, довідники, атласи та ін. Ці допоміжний дидактичний матеріал сприяє зміцнені пізнавальних і практичних умінь, прищеплює навички самостійної роботи.

Важливе значення для ефективної організації навчального процесу мають призначені для вчителів посібники закритого і відкритого типу. Головними завданнями посібника закритого типу є допомога педагогові у використанні на занятті усіх можливостей підручника для учнів. Такий посібник є додатком до підручника, він дає чіткі настанови щодо проведення уроку.

35. Визначте особливості педагогічного контролю засвоєння змісту освіти і оцінку результатів навчальної діяльності

Педагогічний контроль — система перевірки результатів навчання і виховання студентів. Розвиток різноманітних видів педагогічного контролю стимулює навчання та пізнавальну діяльність студентів.

Головна мета контролю полягає у визначенні якості засвоєння навчального матеріалу, ступеня відповідності сформованих умінь та навичок цілям і завданням навчання того чи іншого навчального предмета.

Ефективне функціонування системи педагогічного контролю потребує дотримання певних умов:

· Об'єктивність контролю. Це означає, що всі викладачі та студенти, оцінюючи стан навчальної роботи, діють за єдиними узгодженими критеріями, обґрунтування яких усім відоме заздалегідь.

· Оцінки, отримані в результаті контролю, вважаються непорушними, не піддаються сумніву як з боку тих, хто контролює, так і з боку тих, кого контролюють, оскільки будуються на об'єктивних критеріях, відомих обом сторонам.

· Контроль та його результати вимагають гласності, щоб будь-хто мав змогу уважно вивчити їх, зробити на підставі цього обґрунтовані висновки, які налаштовують на активну позитивну роботу, спрямовану на необхідне коригування навчального процесу.

До контролю знань ставлять такі вимоги:

· об'єктивність — створення умов, за яких би максимально точно виявлялися знання студентів, висунення до них єдиних вимог, справедливе ставлення до кожного;

· обґрунтованість оцінок — їх аргументація;

· систематичність — як важливий психологічний чинник, що сприяє формуванню таких якостей, як організованість та дисциплінованість; формує наполегливість і спрямованість на досягнення мети;

36. Охарактеризуйте поняття методи і прийоми навчання як дидактичної категорії. Визначте умови успішного вибору методів навчання.

Метод – (від грец. metodos – шлях до чого-небудь) означає спосіб діяльності, спрямованої на досягнення певної мети.

Метод навчання – спосіб упорядкованої взаємозв’язаної діяльності вчителя й учнів, спрямованої на вирішення завдань освіти.

В дидактичній літературі іноді розрізняють методи викладання, що стосуються діяльності вчителя і методи учіння, що забезпечують протікання навчальної діяльності учнів. Методи навчання – характеризують насамперед спільну роботу вчителя й учнів.

У структурі методів виділяють прийоми, тому кожний метод можна представити як сукупність методичних прийомів. Отже, прийом – це елемент методу.

Таким чином, метод навчання – досить складне, багатоякісне багатовимірне педагогічне явище, в якому знаходять відображення об’єктивні закономірності, принципи, цілі, зміст і форми навчання. Цей зв’язок з іншими дидактичними категоріями взаємозворотній: принципи, цілі, зміст і форми навчання визначають метод, але вони не можуть бути реалізовані без нього, без урахування можливостей їх практичної реалізації.Прийом навчання - елемент методу, що становить сукупність навчальних ситуацій, спрямованих на досягнення його проміжної мети.

Елементи методів не є сумою окремих частин цілого, а системою, що об'єднана логікою дидактичного завдання. Якщо метод - спосіб діяльності, що охоплює весь шлях її перебігу, то прийом - це окремий крок, дія в реалізації методу.

Необхідно розрізняти прийоми розумової діяльності (логічні прийоми) - виокремлення основного, аналогія, конкретизація, порівняння та ін.; прийоми навчальної роботи, наприклад розв'язування задач, прикладів, граматичний розбір тощо. Логічні прийоми однакові в різних методах. Тільки системне поєднання прийомів утворює певний метод навчання, тому важлива послідовність їх застосування. Одні й ті самі прийоми можуть бути частинами різних методів навчання, але в поєднанні з іншими прийомами утворюють зовсім інший метод. Наприклад, прийом запам'ятовування задіяний як у репродуктивних, так і в проблемно-пошукових методах навчання; проте в першій групі методів він домінує, а в другій є допоміжним, бо сприяє запам'ятовуванню основних результатів проблемних міркувань.

37. Функції процесу навчання. Охарактеризуйте їх трисдинний характер

Процес навчання – цілеспрямований, організований і керована взаємодія вчителя і учня, що передбачає засвоєння знань, умінь і навичок, формуваня світогляду, розвиток розумових сил і потенційних можливостей учня, зміцнення навичок самоосвіти у відповідності до визначення знань.

Освітня функція передбачає засвоєння наукових знань, формування вмінь і навичок. Наукові знання вміщують в себе факти, поняття, закони, закономірності, теорії, відображають узагальнену картину світу.

– Виховна функція передбачає формування світогляду, моральних, трудових, естетичних, етичних уявлень, поглядів, переконань, систему ідеалів. Виховна функція витікає із самого змісту і методів навчання, специфіки організації спілкування вчителя з дітьми. Об’єктивно навчання не може не виховувати певних поглядів і переконань.

– Розвивальна функція передбачає окрім формування знань і спеціальних умінь здійснення спеціальної роботи із загального розвитку учнів, їх мислення, волі, емоцій, навчальних інтересів і здібностей.

38. Форми організації навчально пізнавальної діяльності учнів на уроці

У пошуках шляхів найбільш ефективного використання струк­тури уроків різних типів особливе значення набуває форма організації навчальної діяльності учнів на уроці. В педагогічній літературі і шкільній практиці поширені три такі форми – фронтальна, індивідуальна і групова. Перша передбачає спільні дії учнів класу під керівництвом учителя; друга – самостійну роботу кожного учня окремо; групова - учні працюють в групах з 3 - 6 чоловік або парами. Завдання для груп можуть бути однаковими або різними.

Фронтальною формою організації навчальної діяльності учнів називають такий вид діяльності вчителя і учнів на уроці, коли всі учні одночасно виконують однакову, спільну для всіх роботу, усім класом обговорюють, порівнюють і узагальнюють її результати. Індивідуальна форма організації роботи учнів на уроці передбачає, що кожен учень отримує для самостійного виконання завдання, спеціально для нього підібране, у відповідності з його підготовкою і навчальними можливостями. Групова (ланцюгова) форма організації навчальної роботи учнів, її головними ознаками є: ¾ клас на даному уроці поділяється на групи для розв'язування конкретних навчальних завдань;

¾ кожна група отримує окреме завдання (однакове або диференційоване) і виконує його спільно під безпосереднім керівництвом лідера групи або вчителя;

¾ завдання в групі виконуються таким чином, який дозволяє враховувати і оцінювати індивідуальний внесок кожного члена групи;

¾ склад групи не є постійний, а добирається з урахуванням того, щоб з максимальною ефективністю для колективу могли реалізуватися навчальні можливості кожного члена групи.

39. Форми організації навчання. Які з них є провідними у вузі? Дайте їх характеристику

Форми організації навчання класифікуються за різними критеріями:

1) за кількістю учнів - індивідуальні форми навчання, мікрогрупові, групові, колективні, масові форми навчання;

Індивідуальне навчання. Полягає в тому, що учень виконує завдання індивідуально, але за допомогою вчителя (вивчення підручника). Воно досить ефективне, оскільки враховує особливості розвитку дитини, індивідуалізує контроль за перебігом і наслідками навчальної роботи. Проте індивідуальне навчання потребує значних матеріальних витрат, учень позбавлений можливості співпрацювати з однолітками. Тепер використовується у формі репетиторства і консультування. Групова робота. Полягає у спільних зусиллях учнів щодо вирішення поставлених учителем завдань. Вони здійснюють планування, обговорення і вибір способів вирішення навчально-пізнавальних завдань, взаємоконтроль і взаємооцінку.
Серед форм групової роботи основними є: ланкова, бригадна, парна.

2) за місцем навчання - шкільні форми: урок, робота в майстерні, на пришкільній дослідній ділянці, в лабораторії тощо; позашкільні форми: екскурсія, домашня самостійна робота, заняття на підприємстві;

3) за часом навчання - урочні і позаурочні: факультативи, предметні гуртки, вікторини, конкурси, олімпіади, предметні вечори та інші;

4) за дидактичною метою - форми теоретичного навчання (лекція, факультатив, гурток, конференція), комбінованого, або змішаного навчання(урок, семінар, домашня робота, консультація), практичного (практикуми) і трудового навчання (праця в майстернях, у спеціальних класах, на пришкільних ділянках тощо); за тривалістю часу навчання - класичний урок (45 хв.), спарені заняття (90 хв.), спарені скорочені заняття (70 хв.), а також уроки " без дзвінків".

40.Пояснювально ілюстративне навчання. Порівняти з проблемним

Цей вид називають традиційним. Основними його методами є розповідь, пояснення в поєднанні з демонструванням наочності. Діяльність учнів зводиться до сприймання, запам'ятовування і відтворення навчальної інформації, яке є основним критерієм ефективності. Пояснювально-ілюстративне навчання економить час, зберігає сили вчителів та учнів, полегшує дітям розуміння складної навчальної інформації, забезпечує ефективне управління пізнавальною діяльністю школярів. Водночас воно має істотні недоліки: знання пропонують у готовому вигляді; учні " звільняються" від необхідності самостійно і продуктивно мислити; недостатні можливості індивідуалізації і диференціації навчального процесу та ін.

Воно передбачає самостійне оволодіння знаннями у процесі вирішення пізнавальних проблем, розвиток самостійного мислення і пізнавальної активності учнів. Технологія проблемного навчання ґрунтується на чітких алгоритмах, що містять послідовність взаємопов'язаних етапів: створення проблемної ситуації, яка спричинює відчуття розумового Утруднення; аналіз проблемної ситуації, пошук нових елементів знань різними способами (висунення гіпотез); розв'язування проблеми і перевірка одержаних результатів, зіставлення їх з робочою гіпотезою; систематизація та узагальнення здобутих знань і вмінь. Проблемний вид навчання забезпечує самостійне здобуття знань, формування інтересу до пізнавальної діяльності, розвиток продуктивного мислення. Серед його недоліків - значні затрати часу, недостатня ефективність для формування практичних умінь і навичок, слабка ефективність при засвоєнні нового матеріалу, коли самостійний пошук недоступний для учнів.

Основними способами (прийомами) створення проблемних ситуацій є:

1) повідомлення учням інформації, яка містить у собі суперечність;

2) сприймання і осмислення різних тлумачень одного і того самого явища;

3) використання сукупності способів і прийомів, під час якого виникає проблемна ситуація;

4) невідповідність між системою знань, навичок та вмінь учнів і новим фактом, явищем.

41. Основні особливості процесу виховання. Їх сутність

Процес виховання – цілісна динамічна система, системотворчим фактором якої є мета виховання, що реалізується у взаємодії педагога із вихованцем. Рушійною силою виховного процесу є протиріччя між різноманітним впливом на вихованця і цілісним формуванням його особистості.

Особливості процесу виховання:

1.це є двосторонній процес.

2.багатофакторність.

3.тривалість.

4.непередбаченість або варіативність результатів.

5.безперервність.

6.комплексність.

7.самокерованість.

42. Процес виховання як процес інтеріоризації загально людських цінностей

Цінність стає об’єктом потреби особи в тому випадку, якщо здійснюється цілеспрямована діяльність з організацією відбору об’єктів і створення умов, що забезпечують необхідність її усвідомлення та оцінки особистості. Тому виховання слід розглядати як спеціально організований процес інтеріоризації загальнолюдських цінностей. Виховні впливи досягають мети за умови, що дитина не лише пізнала об’єктивну цінність інформації, а й усвідомила і пережила для себе сутність цінностей, що складають зміст інформації, встановила їх зв'язок з попередньо набутими. Інтеріоризація загальнолюдських цінностей вимагає врахування діалектичної єдності, когнітивного і чуттєвого, раціонального і практичного, соціального та індивідуального.

43. Мета гуманістичного виховання. Особливість в системі гуманістичних відносин.

Гуманістичне виховання має на меті гармонійний розвиток особистості та передбачає гуманний характер відносин між учасниками педагогічного процесу. Відповідно до гуманістичних традицій особистість розглядається як людина, розвиток якої характеризується взаємопов’язаними змінами в інтелектуальній та емоційний сферах, що показують рівень гармонії її сомості (життя людини в собі) та соціумністі (життя людини у суспільстві). Гуманістичне виховання здійснюється через соціалізацію, саморозвиток та самореалізацію.

44. Найважливіші принципи процесу виховання умови їх використання. 3 обгрунтувати.

Принципи виховання – вихідні положення, в яких виражено основні вимоги до змісту, методів та організацій виховного процесу.

Вимоги до принципів виховання:

1.Обовязковість

2.Комплексність

3.Рівнозначність

Принципи процесу виховання:

1.Суспільна спрямованість виховання.

2.Звязок виховання з життям і працею.

3.Опора на позитивне виховання.

4.Гуманізація виховання.

5.Індивідуальний підхід.

6.Особистісний підхід.

7.Єдність виховних впливів.

1. Принцип науковості.

Відповідно до нього, факти, знання, положення і закони, що вивчаються, повинні бути науково правильні. Цим вимогам мають відповідати спосіб обґрунтування положень, законів, формування понять у процесі навчання. Реалізація цього принципу передбачає вивчення системи важливих наукових положень і використання у навчанні методів, близьких до тих, якими послуговується певна наука. Він вимагає: розкриття причинно-наслідкових зв'язків явищ, процесів, подій; проникнення в сутність явищ і подій; демонстрації могутності досягнень людських знань і науки та ознайомлення з методами науки, пізнання; розкриття історії розвитку науки, боротьби тенденцій; орієнтації на міждисциплінарні наукові зв'язки.

2. Принцип систематичності й послідовності навчання.

Зумовлений логікою науки й особливостями пізнавальної діяльності, які залежать від вікових закономірностей розвитку дітей. Передбачає системність у роботі вчителя (постійну роботу над собою, опору на пройдене при вивченні нового матеріалу, розгляд нового матеріалу частинами, фіксування уваги учнів на вузлових питаннях, продумування системи уроків, здійснення внутріпредметних і між-предметних зв'язків), а також системність у роботі учнів (систематичне відвідування школи, виконання домашніх завдань, уважність на уроках, порядок у виконанні домашніх завдань, час виконання завдань, систематичне повторення навчального матеріалу).

3. Принцип доступності навчання.

Передумовами успішного, ефективного навчання є відповідність його змісту, форм і методів віковим особливостям, розумовим можливостям учнів. Як стверджував К. Ушинський, тільки система дає цілковиту владу над знаннями. Голова, наповнена безсистемними знаннями, на його думку, подібна до комори, в якій немає порядку, і сам господар не може відшукати потрібну річ. Голова, в якій лише система без знань, подібна до крамниці, в якій на всіх ящиках є написи, а в ящиках порожньо. Реалізація цього принципу передбачає врахування рівня розвитку індивідуальних, вікових особливостей учнів, дотримання правил: від простого - до складного, від відомого - до невідомого, від близького - до далекого.

4. Принцип зв'язку навчання з життям.

Ґрунтується він на об'єктивних зв'язках між наукою і виробництвом, теорією і практикою. Теоретичні знання (загальноосвітні, політехнічні, спеціальні) є основою сучасної продуктивної праці, яка конкретизує їх, сприяє міцному, свідомому засвоєнню. Реалізацію цього принципу забезпечують використання на уроках життєвого досвіду учнів, набутих знань у практичній діяльності, розкриття практичної значимості знань, безпосередня участь школярів у громадському житті.

45. Принципи виховання які мають бути покладені в основу сучасни підходів до виховання. Охарактеризуйте їх.

Принципи виховання - керівні положення, що відображають загальні закономірності процесу виховання і визначають вимоги до змісту організації та методів виховного процесу.

Процес виховання ґрунтується на таких принципах:

1. Цілеспрямованість виховання. Передбачає спрямування виховної роботи на досягнення основної мети виховання - формування всебічно розвиненої особистості, підготовка її до свідомої та активної трудової діяльності. Умовами реалізації його є підпорядкованість виховної роботи загальній меті, знання цієї мети вихователями і вихованцями, недопущення стихійності у вихованні, наявність перспектив, проектування рівня вихованості особистості відповідно до запланованої мети.

2. Зв'язок виховання з життям. Виховна діяльність школи має орієнтувати учнів на узгодження їх життєдіяльності з життям суспільства, посильну участь у ньому, готувати їх до трудової діяльності. Цьому сприяє використання у виховній роботі краєзнавчого матеріалу, ознайомлення учнів із суспільно-політичними подіями в країні, залучення їх до участі в громадській роботі.

3. Єдність свідомості та поведінки у вихованні. Поведінка людини - це її свідомість у дії. Виховання такої єдності свідомості є складним і суперечливим процесом, оскільки формування навичок правильної поведінки набагато складніше, ніж виховання свідомості. Для подолання цієї суперечності необхідні правильне співвідношення методів формування свідомості та суспільної поведінки, запобігання відхиленням у них, вироблення в учнів несприйнятливості до будь-яких негативних впливів, готовність боротися з ними.

4. Виховання в праці. Цей принцип вибудовується на ідеї, що формування особистості безпосередньо залежить від її діяльності. Спирається він і на таку психологічну якість, як прагнення дитини до активної діяльності. Умовою його реалізації є усвідомлення учнями, що праця - єдине джерело задоволення матеріальних і духовних потреб, усебічного розвитку особистості, а сумлінне ставлення до неї - важлива позитивна риса.

5. Комплексний підхід у вихованні. Ґрунтується він на діалектичній взаємозалежності педагогічних явищ і процесів. Втілення його в життя передбачає: єдність мети, завдань і змісту, форм, методів і прийомів виховання, а також єдність виховних впливів школи, сім'ї, громадськості, засобів масової інформації, вулиці; врахування вікових та індивідуальних особливостей учнів; єдність виховання і самовиховання; постійне вивчення рівня вихованості учня і коригування виховної роботи.

6.Виховання особистості в колективі. Індивід стає особистістю завдяки спілкуванню і пов'язаному з ним відокремленню. Найкращі умови для спілкування й відокремлення створюються в колективі.. Його реалізація передбачає усвідомлення учнями того, що колектив є могутнім засобом виховання, і певні риси особистості формуються тільки в колективі.

7. Поєднання педагогічного керівництва з ініціативою та самодіяльністю учнів. Педагогічне керівництво зумовлюється відсутністю в учнів життєвого досвіду.

8. Поєднання поваги до особистості вихованця з розумною вимогливістю до нього. Саме у цьому принципі закорінений головний сенс гуманістичної педагогіки щодо формування необхідних взаємин вихователів і вихованців. Повага до учня втілюється у шануванні його особистої гідності (педагог має уникати будь-яких дій, висловлювань, які її принижують), врахуванні його уподобань і бажань при визначенні або конкретизації цілей навчання і способів їх досягнення, у серйозному ставленні до його думок.

9. Індивідуальний підхід до учнів у вихованні.

10. Принцип системності, послідовності й наступності у вихованні. Виходить з того, що для формування свідомості, вироблення навичок і звичок поведінки потрібна система певних послідовних виховних заходів. Реалізація цього принципу передбачає передусім, що залежно від віку та рівня розвитку учнів педагог добирає зміст і методику виховної роботи з ними.

11. Єдність педагогічних вимог школи, сім'ї і громадськості. Ці вимоги мають охоплювати всі сторони навчально-виховної роботи школи, всі форми діяльності учнівського та педагогічного колективів, сім'ї, знаходити свій вияв у змісті, формах навчання та виховання, у правилах поведінки школярів, у стилі життя школи, її традиціях. Така єдність є однією з умов оптимізації виховного процесу.

45. Принципи виховання, які мб покладені в основу сучасних підходів до вих. і охарект їх.

Принципи виховання - керівні положення, що відображають загальні закономірності процесу виховання і визначають вимоги до змісту організації та методів виховного процесу.

Процес виховання ґрунтується на таких принципах:

1. Цілеспрямованість виховання. Передбачає спрямування виховної роботи на досягнення основної мети виховання - формування всебічно розвиненої особистості, підготовка її до свідомої та активної трудової діяльності.

2. Зв'язок виховання з життям. Виховна діяльність школи має орієнтувати учнів на узгодження їх життєдіяльності з життям суспільства, посильну участь у ньому, готувати їх до трудової діяльності.

3. Єдність свідомості та поведінки у вихованні. Поведінка людини - це її свідомість у дії. Виховання такої єдності свідомості є складним і суперечливим процесом, оскільки формування навичок правильної поведінки набагато складніше, ніж виховання свідомості.

4. Виховання в праці. Цей принцип вибудовується на ідеї, що формування особистості безпосередньо залежить від її діяльності. Спирається він і на таку психологічну якість, як прагнення дитини до активної діяльності.

5. Комплексний підхід у вихованні. Ґрунтується він на діалектичній взаємозалежності педагогічних явищ і процесів. Втілення його в життя передбачає: єдність мети, завдань і змісту, форм, методів і прийомів виховання, а також єдність виховних впливів школи, сім'ї, громадськості, засобів масової інформації, вулиці; врахування вікових та індивідуальних особливостей учнів; єдність виховання і самовиховання; постійне вивчення рівня вихованості учня і коригування виховної роботи.

6. Виховання особистості в колективі. Індивід стає особистістю завдяки спілкуванню і пов'язаному з ним відокремленню. Найкращі умови для спілкування й відокремлення створюються в колективі.

7. Поєднання педагогічного керівництва з ініціативою та самодіяльністю учнів.

8. Поєднання поваги до особистості вихованця з розумною вимогливістю до нього. Цей принцип передбачає єдність педагогічних вимог до вихованців, контроль за їх поведінкою, гуманне ставлення до них, повага їхньої думки та ін.

9. Індивідуальний підхід до учнів у вихованні.

10. Принцип системності, послідовності й наступності у вихованні. Виходить з того, що для формування свідомості, вироблення навичок і звичок поведінки потрібна система певних послідовних виховних заходів.

11. Єдність педагогічних вимог школи, сім'ї і громадськості. Ці вимоги мають охоплювати всі сторони навчально-виховної роботи школи

46. обґрунтуйте принципи культуро відповідності та природовідповдності у вихованні.

Природовідповідність виховання – врахування в процесі виховання багатогранної і цілісної природи людини, вікових та індивідуальних особливостей дітей, учнівської молоді, їх анатомічних, фізіологічних, психологічних, національних і регіональних особливостей. Часткове врахування цих особливостей або нехтування ними призводить до загублених талантів, недорозвинених здібностей, загальмованих психічних процесів. Сприйняття дитини як нестабільну унікальну систему, яка повноцінно здатна розвиватися не за рахунок нав'язаних їй зовні впливів, а за рахунок стимуляції її внутрішніх тенденцій.

Культуровідповідност і. Націлює виховання на зв'язок із культурними надбаннями людства і свого народу, на відчуття неповторності барви його аури, яка " висвітлювалася" упродовж століть. Принцип вимагає органічного зв'язку виховання з історією народу, його мовою, культурними традиціями, з народним мистецтвом, ремеслами і промислами, традиціями, з культурами інших народів світу, забезпечення духовної єдності, наступності та спадковості поколінь, зв'язок виховання з життям, самовизначення особистості.

47 основні ідеї сучасної концепції виховання.

Концепція виховання Є.В.Бондаревской — виховання як відродження громадянина, людини культури і моралі, у якій виховання сприймається як необхідна умова соціалізації особистості, яка виконує у суспільстві прогресуючі і стабілізуючі функції: збереження, відтворення, розвитку.

Дещо інший акцент виявляється у концепції О.З.Мальковой іЛ.И. Новикової. Виховання вони бачать як педагогічно раціональне управління процесом розвитку людину, як індивіда і суб'єкта, як особи і індивідуальності.

М.М. Таланчук дійшов висновку, що має бутисистемно-ролевим, адже кожен людина об'єктивно належить тому соціуму, де живе, і відразу виконує соціальні ролі. Соціальна роль — це місія людини, його призначення, це реальна діяльність особи у суспільстві. Виховання має підготувати людини до виконання соціальної ролі: у ній — син, дочь, отцовство, материнство; у колективі — трудовий, економічної, організаторської, педагогічної, комунікативної; у суспільстві — патріотичної, політичної, правової системи тощо.; у світі —интерсоциальной, геосоциальной; в «> Я»-сфере — вчення, самовиховання, творчості, потреб та інших. У працях класиків української педагогіки К.Д. Ушинського, А.С. Макаренка і В.О. Сухомлинського містяться всі або майже всі положення, що можуть бути покладені в основі сучасної концепції особистісно-орієнтованого навчання й виховання. Головною метою навчально-виховного процесу В.О.Сухомлинський вважав всебічний розвиток особистості.

Одним із основних положень у системі поглядів В.О.Сухомлинського на сутність навчально-виховного процесу є положення про неповторність кожної дитини.

48. Визначте і охарактеризуйте мету гуманістичного виховання.

Мета виховання має об'єктивний характер і виражає ідеал людини в загальній формі. Загальною метою виховання є всебічний розвиток особистості: розвиток особистості в анатомо-фізіологічному, психічному і соціальному напрямку. Таку мету виховання ставило перед собою суспільство завжди. Людина повинна бути завжди фізично, розумово і духовно розвинута. За сучасних умов стає більш очевидним, що для подолання кризових ситуацій у розвитку людини необхідні насамперед не трансформація суспільної структур, у яких формах революції чи еволюції вони проходили, а щось більше: ґрунтовні зміни свідомості та поведінки сучасної людини, які олюднили б її внутр. світ. Наповнили новим сенсом її прагнення, соц. естетичні ідеали, уявлення про добро та зло. Завдання полягає в цілеспрямованому формув в гуманістичній свідомості індивіда, суспільства, всього людства. Жодні глибинні, ідеологічні, політичні, соц. зміни не відбудуться, якщо ми не піднімемо людину на рівень повноцінного суб’єкта державності.

49. Обґрунтуйте власне бачення проблеми виховного ідеалу.

Пошук ідеалу сміливо можна назвати однією з“вічних” проблем людського буття. Потреба у визначенні ідеалу у виховному процесі є досить актуальною в незалежній Українській державі, оскільки від пріоритетів у системі освіти залежить майбутнє нації. Ідеал – це зразок (норма, прояв ідеального), згідно з яким людина визначає свою поведінку та способи життя за конкретних обставин. Коли ми саме так визначаємо ідеал, то стає очевидним, що ідеали суттєво впливають на людське життя, стаючи його орієнтирами. Основна мета руху полягає у вихованні учнів на традиціях, звичаях, фольклорних джерелах свого народу, рідного краю, національної культури, як української, так і тих народів, які проживають на території України. Програма руху передбачає забезпечення комплексу заходів, спрямованих на глибоке вивчення рідної мови, історії свого краю, пам'яток історії, культури та природи, коріння свого народу, пісенно-поетичної спадщини, традицій, обрядів, звичаїв, вірувань, ворожінь.

50. методи прийому і засоби вих.. Сучасна теорія методів вих. у контексті особист орієнт вихов технол.

Методи виховання — шляхи і способи діяльності вихователів і вихованців з метою досягнення виховних цілей.

Класифікація, згідно з якою розрізняють такі групи методів:

1. Методи формування свідомості особистості: бесіди, лекції, методи дискусії, переконання, навіювання, приклад.

2. Методи організації діяльності, спілкування, формування позитивного досвіду суспільної поведінки: педагогічна вимога, громадська думка, довір'я, привчання, тренування, створення виховних ситуацій, прогнозування.

3. Методи стимулювання діяльності і поведінки: гра, змагання, заохочення, покарання.

4. Методи самовиховання: самопізнання, самооцінювання, саморегуляція.

Використання їх забезпечує формування в учнів практичних умінь і навичок самовиховання як найвищої форми виховання і подальшого самовдосконалення. Вони враховують демократичні засади виховання, необхідність активної участі дітей у виховному процесі.

Прийом виховання — складова частина методу, що визначає шляхи реалізації вимог методів виховання.

Методи і прийоми виховання є своєрідними інструментами в діяльності вихователя. їх дієвість залежить від використання виховних засобів.

Засоби виховання — надбання матеріальної та духовної культури (художня, наукова література, радіо, телебачення, Інтернет, предмети образотворчого, театрального, кіномистецтва тощо), форми і види виховної роботи (збори, бесіди, конференції, гуртки, ігри, спортивна діяльність), які задіюють під час використання певного методу. Дієвість методів виховання залежить і від того, наскільки у виховному процесі задіяна праця молодої людини над собою, природа, надбання національної культури (казки, легенди, колискові пісні, обряди, звичаї та ін.).

51. обгрунт сутність процесів вих. самових перевих. від яких факторів залежить результативність перевиховання.

Виховання – це процес формування особистості, що характеристика цілеспрямованістю і організованістю, здійснюється протягом життя з метою передачі досвіду представників свого роду етносу народу. Це процес організованої і планомірної взаємодії вихователя і вихованця, під час якого відбувається вплив на свідомість, підсвідомість пізнавал емоц- вольову та мотиваційну сферу вихованців.

Самовиховання- це систематична і цілеспрямована діяльність особистості, спрямована на формування і вдосконалення соц., цінних якостей і усунення недоліків, така робота здійсн з ціллю максим самореаліз.

Перевиховання- виховний процес, спрямований на подолання негативних рис особ-ті, що сформувал. під впливом несприятливих умов вихов.

На ранньому етапі вивчається особистість учня шляхом психолого-педагогічних спостережень, класний керівник та вчителі здійснюють індивідуальний підхід до підлітка, з'ясовують позиції батьків, намічають тактику перевиховання учня. На дальшому етапі починається реалізація наміченої програми роботи з учнями контакти з учнем повинні бути невимушеними, ніби випадковими, доброзичливими, поступово включаються елементи навіювання і переконання в корисності і вигідності доброчесної поведінки. Наступний етап зветься переломним (коли опір підлітка зменшується, поведінка стане нормальною). Головне — залучити учня до активної роботи в колективі. ищий, останній етап полягає в перетворенні перевиховання на самовиховання при повному самоконтролі, і педагог виконує лише функцію консультанта.

52. встановіть співвідношення процесів вихов самових перевихов.

Виховання – це процес формування особистості, що характеристика цілеспрямованістю і організованістю, здійснюється протягом життя з метою передачі досвіду представників свого роду етносу народу. Це процес організованої і планомірної взаємодії вихователя і вихованця, під час якого відбувається вплив на свідомість, підсвідомість пізнавал емоц- вольову та мотиваційну сферу вихованців.

Самовиховання- це систематична і цілеспрямована діяльність особистості, спрямована на формування і вдосконалення соц., цінних якостей і усунення недоліків, така робота здійсн з ціллю максим самореаліз.

Перевиховання- виховний процес, спрямований на подолання негативних рис особ-ті, що сформувал. під впливом несприятливих умов вихов.

53. охарактеризуйте зміст базової культури особ-ті.

БКО- це цілісність, яка включає необхідну суку-ть якостей, власт, цінност, орієн особ-ті, які дозволяють їй жити і розвиватися в гармонії з собо. І навколишнім світом. У відповідності до базової культури, яку повинен засвоїти учень у процесі виховання, та основ всебічного розвитку виділяють такі основні напрямки виховання: розумове, моральне, трудове, естетичне, фізичне.

Розумове виховання – це цілеспрямована діяльність педагогів, спрямована на розвиток розумових сил і мислення учнів, інтелектуальної культури в цілому. Основними завданнями, які вирішуються у процесі розумового виховання є розвиток мислення і його видів, формування світогляду та культури розумової праці.

Свідомість – найвищий рівень психічного відображення дійсності, властивий лише людині як суспільно-історичній істоті. У процесі впливу на свідомість особистості з метою її розвитку, здійснення особистістю ряду мислительних операцій, аналізу, синтезу, відповідних висновків у неї формується світобачення – світогляд.

Світогляд - система поглядів на об’єктивний свт і місце у ньому людини, на ставлення її до наколишньої дійсності і до самої себе, а також зумовлені цими поглядами основні життєві позиції людей, їхні переконання, ідеали, принципи пізнання і діяльності, ціннісні орієнтації.

Отже, від того, на якому рівні буде сформовано світогляд особистості, залежить характер її дій, вчинків, мотивів діяльності, поведінки. Лише світогляд дає людині усвідомлення власного місця в світі і тим самим грунт під собою (С.Гассен).

Науковий світогляд проявляється у поведінці особистості школяра і визначається: а/ оптимальним засвоєнням понять, законів, теорій; б/ готовністю боротися за свої ідеали, відстоювати свої погляди, переконання; в/ проявом переконаності у щоденній поведінці і діяльності.

54. обгрунт зв'язок процесів вихов та самових.

Виховання – це процес формування особистості, що характеристика цілеспрямованістю і організованістю, здійснюється протягом життя з метою передачі досвіду представників свого роду етносу народу. Це процес організованої і планомірної взаємодії вихователя і вихованця, під час якого відбувається вплив на свідомість, підсвідомість пізнавал емоц- вольову та мотиваційну сферу вихованців.

Самовиховання- це систематична і цілеспрямована діяльність особистості, спрямована на формування і вдосконалення соц., цінних якостей і усунення недоліків, така робота здійсн з ціллю максим самореаліз. Це вищий тип вих. на основі розвитку виших псих фун-й: свідомість воля увага мислення уява. Особл значення має рефлексія як здатність виділити своє Я, критична оцінка своїх якостей. Людина працює над собою не тільки для себе, а й для інших, щоб бути корисним людям.

55. обгрун сутнть та складіть схему перевиховання.

Перевиховання- виховний процес, спрямований на подолання негативних рис особ-ті, що сформувал. під впливом несприятливих умов вихов.

На ранньому етапі вивчається особистість учня шляхом психолого-педагогічних спостережень, класний керівник та вчителі здійснюють індивідуальний підхід до підлітка, з'ясовують позиції батьків, намічають тактику перевиховання учня. На дальшому етапі починається реалізація наміченої програми роботи з учнями контакти з учнем повинні бути невимушеними, ніби випадковими, доброзичливими, поступово включаються елементи навіювання і переконання в корисності і вигідності доброчесної поведінки. Наступний етап зветься переломним (коли опір підлітка зменшується, поведінка стане нормальною). Головне — залучити учня до активної роботи в колективі. ищий, останній етап полягає в перетворенні перевиховання на самовиховання при повному самоконтролі, і педагог виконує лише функцію консультанта