Інтимна лірика

Любовна лірика Бернса, як і інших поетів-ліриків, наповнена почуттями, пристрастю, чистотою кохання. Але вірші Бернса можна відрізнити від ліричних творів інших авторів, що вони:

§ близькі до шотландської пісні і пісні взагалі;

§ проти моралі церкви і проти моралі буржуазної;

§ написані виразною народною мовою.

Одним з найбільш дотепних, щирих і чистих гімнів коханню у світовій поезії є пісня Бернса “Якби я на Парнасі був” (1788 р.). Ліричний герой вірша висловлює побажання жити на Парнасі і черпати натхнення в джерелі Гелікону, щоб якнайвиразніше розповісти коханій про свою любов. Але він – простий селянин і тому шотландська річка замінить йому Гелікон, Муза – це його кохана дівчина, якій він освідчується в коханні:

Вдень чи вночі, в полі чи вдома,

Думки про тебе запалюють моє серце,

І я завжди римую або співаю твоє ім’я –

Я живу лише для того, щоб кохати тебе.

І якби я був приречений блукати далеко,

Десь за морем, десь за сонцем,

До останньої хвилини мого життя –

І навіть тоді я кохатиму тебе…

Своїми віршами Бернс спростовує погляд панівних класів на селян як на робочу худобу, не здатну на чисті і високі почуття. Поет розкриває перед читачем всю різноманітну гаму переживань: щасливе і нещасливе кохання, самовіддане і нетривале, короткочасне і глибоке, пристрасне і радісне. Майстер психологічного аналізу, Бернс передає в коротких віршах найрізноманітніші відтінки почуттів на різних стадіях розвитку. То він глибоко розуміє смуту покинутої дівчини (“Ти мене покинув, Джемі”:

Я часто плачу по ночам

И каялась не раз,

Что верила твоим речам

И взором лживых глаз…

То розповідає, як серце дівчини мало не розірветься від страждань через те, що коханий покинув її, і вона ніяк не може в це повірити:

Залишайся, коханий, хіба ти можеш мене покинути?

Було б дуже жорстоко, якби ти мене зрадив!

Ти добре знаєш, скільки суму ти мені завдаєш,

Жорстокий коханий, невже ти підеш,

невже ти підеш?!

А то поет оспівує силу і вірність кохання (“Подруга вугільника”:

Не знаю, как тебя зовут,

Где ты живешь, не ведаю.

Живу везде – и там, и тут,

За угольщиком следую!

Вот эти нивы и леса,

И все, чего попросишь ты,

Я дам тебе, моя краса,

Коль угольщика бросишь ты!

Хоть горы золота мне дай

И жемчуга отборного,

Но не уйду я – так и знай,

От угольщика черного.

У нас любовь – любви цена,

А дом наш – мир просторный.

И платит верностью сполна

Мне угольщик мой черный!

М’який гумор, весела життєрадісність, жартівлива задеркуватість є типовими рисами більшості віршів Бернса. Показний у цьому плані вірш “Фіндлей”. Це – короткий вірш-діалог дівчини і юнака, в якому яскраво вимальовані характери обох (дівчина – ніжна, лукава, і примушує трохи страждати хлопця, і водночас приймає його; хлопець – сміливий, наполегливий, як добре, як і дівчина, розуміє любовну гру).

Жартівливі вірші Бернса: “Пісня про злу дружину”, “Пісня про старого чоловіка”. М’які, ліричні вірші: “Нічна розмова”, “Мірошник” (“Мельник”), “Мою долоню своєю накрий” та ін.

Значне місце в ліриці Бернса займає тема дружби. У віршах оспівується міцна, сувора чоловіча дружба. Показним є вірш “Багато років тому”, в якому розповідається про те, що колись малі хлопчаки товаришували, бігали до річки, бешкетували, але минули роки, а міцна чоловіча дружба так і єднає їх. Поет промовляє тост за свого вірного і доброго друга, з яким йому хороше ось уже десятки років.

Беззаботны и свободны,

Мы собрались у огня.

Дружба полночью холодной

Вас пригрела и меня.

В крепкой дружбе – наша сила.

Дружбе – слава и хвала,

Дружба кубок осветила

И сюда нас привела.

Є у Бернса чудові ліричні вірші, в яких живе природа Шотландії: сувора і м’яка одночасно (“Кінець літа”, “Росте комиш серед ріки”). Сердечні, проникливі його поезії про братів наших менших (Польовій миші, гніздо якої я розорив плугом”, “Про зайця, який прошкандибав повз мене”).

В поета є ціла низка яскравих, коротеньких за обсягом, але змістовних епіграм та епітафій, як наприклад, “Дівчині маленького зросту”:

На то и меньше мой алмаз

Гранитной темной глыбы,

Чтобы дороже во сто раз

Ее ценить могли бы.

“Одному заможному знайомцю”:

Склонясь у гробового входа,

- О смерть! – воскликнула природа, -

Когда удастся мне опять

Такого олуха создать!

“Якомусь викладачу”:

Тебе мы кланяемся низко,

В последний раз сказав «аминь».

Грешил ты редко по-английски.

Пусть бог простит твою латынь.

Таким він був – шотландський народний поет Роберт Бернс.