Регіональна політика держави та її основні компоненти

Основною метою державної регіональної політики є розв'язання соціально-економічних проблем регіону шляхом створення умов для подолання істотних відмінностей у рівнях їх соціально-економічного розвитку, що передбачає:

• децентралізацію функцій виконавчої влади, делегування регіонам значної їх частини;

• розмежування та збалансування повноважень між центральними і місцевими органами виконавчої влади та органами місцевого самоврядування;

• розроблення ефективного механізму контролю за виконанням місцевими органами виконавчої влади та органами місцевого самоврядування делегованих їм повноважень;

• зміцнення місцевих фінансів;

• завершення процесу формування власності територіальних громад;

• затвердження єдиних мінімальних соціальних стандартів та їх гарантоване забезпечення;

• затвердження на законодавчому рівні критеріїв, за якими регіони можуть бути віднесені до депресивних (слаборозвинутих), впровадження механізмів надання їм державної підтримки та стимулювання соціально-економічного розвитку;

• стимулювання розвитку регіонального міжнародного співробітництва.

В працях всесвітньо відомої організації по економічному співробітництву та розвитку, яка узагальнює досвід різних країн, визначається, що об'єктом регіональної політики в країнах перехідної економіки1 є різного роду регіональні істотні відмінності в рівнях та умовах життя, в зайнятості та безробітті, в темпах економічного розвитку окремих регіонів, в умовах підприємництва тощо. Державна регіональна політика виступає в формі державного втручання в різні підсистеми регіону, причому не тільки в економічну.

Узагальнення причин істотних відмінностей регіонів, що визначають задачі регіональної політики, зводиться до наступного:

• різкі відмінності природно-економічних умов;

• масштаби, якість та напрями природних ресурсів, які використовуються та визначають продуктивність регіонів;

• економіко-географічне розташування регіону (при периферійному розташуванні регіону підвищуються транспортні витрати, зростають ціни, звужується ринок збуту, що ускладнює його економічний розвиток);

• застаріла структура виробництва, до якої призвело запізнення з введенням інновацій;

• стадія технологічного розвитку, яка впливає на ті чи інші види виробництва товарів (сировинні ресурси, проміжні продукти, товари кінцевого споживання тощо);

• політичні умови, форми загальної та регіональної політики, ступінь регіональної автономії;

• фізичні фактори розміщення (наявність або відсутність портів, аеропортів, транспортних систем);

• соціально-культурні фактори (ступінь урбанізації, освіченість населення тощо). Регіональна політика держали не може бути спрямована на підвищення якості життя в одних регіонах на шкоду іншим.

В цілому державна регіональна політика України повинна базуватися на таких основних принципах:

1. Пріоритет загальнонаціональних інтересів.

2. Врахування особливостей регіонів, зближення рівнів їх соціально-економічного розвитку.

3. Соціальна справедливість, забезпечення всім регіонам однакових умов розвитку.

4. Забезпечення законності та стабільності в розподілі владних повноважень між центром і регіонами.

5. Ресурсне забезпечення проведення державної регіональної політики.

6. Планомірність проведення державної регіональної політики,

7. Створення системи регіонального управління, що відповідає державній регіональній політиці.

Регіональна політика повинна враховувати особливості державного устрою України, оскільки вона як держава не є однорідною. Кожний регіон провадить власну політику, під «кою розуміють його діяльність щодо досягнення власних регіональних цілей. Внутрішня політика регіонів спрямована на підвищення якості життя населення, використання всіх ресурсів регіону, удосконалення структурі матеріального виробництва, поліпшення стану навколишнього середовища. За змістом, регіональна політика держави охоплює аспекти, що відбивають основні параметри розвитку регіонів — економічні, соціальні, екологічні тощо. Економічний аспект передбачає інтенсифікацію виробництва в регіонах, раціональне розміщення продуктивних сил та ефективне використання природних ресурсів. Соціальний — орієнтується на посилення соціальної спрямованості господарської збалансованості в регіонах та охорону навколишнього середовища. Поселенський — покликаний забезпечити єдність при формуванні регіональних багатоступінчастих систем розселення і виробництва.

Рисунок 2. Зміст регіональної політики

Основними принципами регіональної економічної політики є наступні принципи: конституційності і загайності; забезпечення унітарності У країни-та цілісності її території; поєднання процесів централізації І децентралізації; стимулювання тісного співробітництва між органами державної влади та органами місцевого самоврядування; пріоритетності загальнонаціональних інтересів; створення умов для підвищення економічної самостійності регіонів та: забезпечення їх комплексного розвитку; здійснення чіткого розмежування повноважень між центральними і місцевими органами влади; вибірковості; програмно-цільового підходу до вирішення питань; моніторингу заходів регіональної політики ти ефективності використання ресурсів, партнерства, досягнення економічного ефекту.

Сьогодні формування бюджетної політики регіонів цілком залежить від державної бюджетної політики, основними принципами якої є:

• формування державного бюджету за програмно-цільовим методом;

• спрямування державної політики у сфері державних фінансів на створення соціально-орієнтованої економіки;

• зниження податкового тиску за рахунок розширення податкової бази, скасування податкових пільг з одночасним зменшенням ставок оподаткування та спрощення процедур податкового адміністрування;

• включення всіх коштів бюджетних організацій до спеціального фонду бюджету, видатки якого контролюються Державним казначейством;

• реформування міжбюджетних відносин;

• забезпечення сплати податків до бюджетів усіх рівнів у грошовій формі.

Інвестиційна - політика регіону будується відповідно до пріоритетів структурних перетворень в господарському комплексі. При цьому головними задачами є:

• створення сприятливого інвестиційного клімату;

• активізації інвестиційної діяльності суб'єктів господарювання;

• мобілізація всіх джерел інвестиційних ресурсів та підвищення рівня ефективності їх використання;

• сприяння широкому залученню іноземних інвестицій.

Мета зовнішньоекономічної політики — геогіолітична диверсифікація зовнішньоторговельних зв'язків України, в першу чергу, за рахунок спрямування зусиль на освоєння нових ринків: збуту української продукції та закріплення на традиційних. Зовнішньоекономічна політика визначається відповідною державною концепцією та діючим законодавством.

Напрями зовнішньоекономічної діяльності:

• оптимізація структури експорту та імпорту з метою наближення до структури, характерної для розвинутих країн.

• забезпечення внутрішнього ринку імпортними товарами та виконання-міжнародних обов'язків;

• оптимізація системи тарифного та нетарифного регулювання імпорту з врахуванням необхідності створення сприятливих умов для розвитку національного виробника;

• зменшення існуючої залежності від окремих ринків енергоносіїв та сировини;

• інтеграція України до світової торгової системи, розширення та диверсифікація ринків збуту вітчизняної продукції.

Соціальна політика. Здійснення соціальної політики знаходиться в тісній залежності від економічних можливостей країни та її регіонів..Мета регіональної політики в соціальній сфері --забезпечення достатньо.високого рівця життя населення в кожному регіоні. Надмірні регіональні контрасти становлять загрозу, національній безпеці країни. Регіональна соціальна політика покликана послабити внутрішнє соціальне напруження, зберегти цілісність та єдність держави. Соціальний захист населення здійснюють органи регіонального управління разом з розташованими на території підприємствами, організаціями різних форм власності.

До форм соціального захисту, які найбільш часто застосовуються, на рівні регіону належать:

• фінансова підтримка в доповненні до допомоги;

• разова фінансова допомога;

• організація продажу товарів за зниженими цінами;

• безкоштовне харчування різних видів;

• допомога по безробіттю;

• працевлаштування;

• перекваліфікація та підвищення кваліфікації;

• заохочення створення додаткових робочих місць;

• розширення кількості дитячих будинків, будинків-інтернатів психоневрологічних центрів тощо,

Демографічна політика: задача демографічної, політики — усунення наслідків демографічної кризи та запобігання її поширення. Останніми роками загальна економічна криза в усіх регіонах України призвела до різкого погіршення демографічної ситуації. Свідченням цього є зменшення загальної чисельності.населення, а також посилення еміграційних та депопуляційних процесів, що відбуваються як через істотне підвищення смертності, так і через різке падіння народжуваності, що спричинюється стрімким спадом життєвого рівня та зубожінням переважної більшості людей. Загальний коефіцієнт народжуваності знизився до 8, 7 народжених на і 000 чоловік населення, а смертності відповідно 14, 9. Демографічні процеси значною мірою залежать від тенденцій економічного розвитку, результативності проведення соціально-економічних реформ, поєднання можливостей бюджетного фінансування із сучасними соціальними механізмами підтримки населення. Демографічна політика здійснюється, в двох напрямах — збільшення народжуваності та зниження смертності. Збільшення народжуваності — це прерогатива державної політики через розробку заходів щодо захисту материнства та дитинства, їх соціальної підтримки (збільшення допомоги при народжуванні дітей, тривалості відпустки, яка сплачується, надання молодим сім'ям квартир, пільги багатодітним сім'ям, безкоштовне харчування дітей в школах до 4-го класу): Другий напрям демографічної політики — зниження смертності. Йото завдання розв'язуються шляхом розробки регіональних програм, спрямованих на поліпшення медичного обслуговування, забезпечення екологічно чистими продуктами населення, підвищення його життєвого; рівня. На галузевому рівні гуманітарна політика — це забезпечення охорони праці, оздоровлення працюючих, медичне страхування. Метою гуманітарної політики держави є духовний розвиток суспільства, його морального стану та фізичного здоров'я. В проведенні гуманітарної політики значна роль належить регіонам, на рівні яких вирішуються питання загальної професійної та вищої освіти, охорони здоров'я, культури, спорту.

Національна політика. В Україні національна політика спрямована на здійснення конституційних громадянських, політичних, економічних та соціальних прав і свобод, незалежно від статі, раси, національності, мови, віросповідання, згідно з загальновизнаними принципами та нормами міжнародного права. Проводячи національну політику в Україні, слід враховувати дві особливості:

• українці є неоднорідним етнографічним утворенням, яке складається з груп, які різняться між собою культурою, народною творчістю, менталітетом, що обумовлено географічними особливостями регіонів, історичними умовами розвитку, віковими традиціями;

• чверть населення, яке мешкає на території України, становлять росіяни, поляки, євреї, татари, німій та інші народності.

Національна регіональна політика спрямована на відродження української мови, культури, обрядів, вирішення питань депортації кримських татар, Німців, оформлення для них відповідної документації, розробку заходів щодо соціального захисту переселенців.

Екологічна політика. Метою екологічної політики є збереження навколишнього середовища, захист життя і здоров'я населення від негативного впливу, зумовленого забрудненням навколишнього природного середовища, охорона, раціональне використання і відтворення природних ресурсів, забезпечення екологічної безпеки у цілому. Особливу небезпеку в Україні з точки зору масштабності та непередбачуваності екологічних наслідків локального та глобального рівнів становлять екокризові регіони. До них належать Донецька, Дніпропетровська, Луганська, Запорізька, Кіровоградська, Київська області, з характерною колосальною концентрацією важких галузей промисловості з відсталою технологією, незбалансованістю використання природно-ресурсного потенціалу, надмірно високим техногенним навантаженням, що супроводжується деградацією Природного середовища, високою захворюваністю і смертністю населення. У цьому зв'язку першочерговими програмами екологічного оздоровлення екокризових регіонів повинні бути такі:

• формування маловідходних комплексів, побудованих за принципом замкненого технологічного циклу;

• впровадження природозберігаючих технологій в галузях основної спеціалізації регіону;

• екологічне виховання, навчання населення.

Регіональна структура має відповідати загальнодержавним інтересам, які визначаються державною регіональною політикою, її засади відповідно до Конституції затверджує Верховна Рада України.

Об'єктом державної регіональної політики — є регіон, соціально-економічну сутність якого відображає система суспільних відносин із забезпечення відтворювальних процесів у межах конкретної території. У зв'язку із цим регіоном може бути й спеціальна (вільна) економічна зона та Інші законодавче визначені територіальні утворення. Суб'єктами державної регіональної політики— є.органи державної влади, представницькі органи та органи місцевого самоврядування. Засобом реалізації державної регіональне'! політики є управління, одна із галузей якого -— управління регіональною економікою. Виділення цієї галузі започатковує відповідну наукову дисципліну, предметом якої є організаційно-управлінський механізм функціонування регіональної соціально-економічної системи. Завданням управління завжди є досягнення мети, заздалегідь визначених цілей. Цілі регіонального управління багатопланові, їх можна класифікувати за такими ознаками, як зміст, час, рівень управління. За змістом цілі регіонального управління поділяють на економічні, політичні, екологічні та науково-технічні. За ознакою, часу вирізняють цілі довгострокові (10-15 років і більше), середньострокові (3-5 років) і короткострокові (1-2 роки). За рівнем управління визначають загальнодержавні цілі та цілі територіальних одиниць. Група країн, які межують і становлять окремий географічний регіон та мають певні спільні ознаки, що відрізняють даний регіон від Інших, становить об'єкт державної регіональної політики (наприклад, Близькосхідний регіон). Цими країнами можуть утворюватися регіональні міжнародні організації.