Поняття робочого часу та його види за трудовим законодавством

Робочий час – час виконання трудових обов’язків.

Види робочого часу:

нормальна і скорочена тривалість робочого часу;

неповний робочий час; ненормований робочий день.

Тривалість робочого часу за нормального робочого тижня не може перевищувати 40 год, в незалежності від кількості робочіх днів

Cкорочені обсяги робочого часу:

-працівники віком 16 - 18 років - 36 годин на тиждень;

-од 15 до 16(учні 14 - 15 років, які працюють на

канікулах) - 24 години на тиждень;

-працівників, зайнятих на роботах зі шкідливими

умовами праці - не більше 36 годин на тиждень;

-учителям у середньому встановлено шести годинний

робочий день;

-лікарям - 5, 5 годинний;

Оплата праці за неповного робочого часу здійснюється пропорційно до відпрацьованого часу або залежно від виробітку, а за скороченого - в повному розмірі ставки.

За неповного робочого часу можливе зменшення тривалості як робочого дня так і днів робочого тижня. Законодавством передбачено можливість роботи понад установлену нормальну тривалість робочого часу.

88. Поняття та види часу відпочинку за трудовим законодавством.

Час відпочинку - час, вільний від виконання трудових обов'язків, використовуваний працівником на власний розсуд.

Час відпочинку має декілька видів - перерви в робочому дні для відпочинку і харчування,, святкові й неробочі дні, щорічні й додаткові відпустки.

Перерви на протязі 30 хвилин до 2 год через 4 години після початку роботи. Плюс додаткові перерви надавані через короткий відтинок часу

Щоденний відпочинок після роботи;

Щотижневі дні відпочинку;

Святкові дні: 1 січня - Новий рік; 7 січня - різдво христове; 8 березня - Міжнародний жіночий день; 1 і 2 травня - День міжнародної солідарності трудящих; 9 травня - День Перемоги; 28 червня - День Конституції України; 24 серпня - День незалежності України;

Дні релігійних свят: 7 січня - Різдво Христове; один день(неділя) - Пасха(Великдень); один день(неділя) - Трійця.

Відпустка має декілька видів: щорічна (мінімальна 24 дні); додаткова; творча; соціальна; відпустка без збереження заробітної платні.

89. Порядок надання та види щорічних відпусток

Щорічна основна відпустка не повинна бути меншою ніж 24 календарні дні за відпрацьований робочий рік.

Щорічна додаткова відпустка надається тривалістю до: 35 календарних днів працівникам, зайнятим на роботах, що пов'язані з негативним впливом на здоров`я шкідливих виробничих чинників; 7 календарних днів працівникам із ненормованим робочим днем. Загальна тривалість щорічних основної і додаткової відпусток не може перевищувати 59 календарних днів, а для працівників, зайнятих на підземних гірничих роботах, - 60 календарних днів.

Право на щорічну відпустку повної тривалості настає після закінчення шести місяців неперервної роботи на цьому підприємстві.

До закінчення шестимісячного терміну роботи в перший рік роботи на підприємстві, а також у наступні роки за бажанням працівника у зручний для нього час відпустка надається: неповнолітнім; інвалідам; жінкам перед відпусткою у зв'язку з вагітністю та пологами або після них; жінкам, які мають двох та більше дітей віком до 15 років або дитину-інваліда; іншим працівникам.

Права на відпустку позбавлено: осіб засуджених до виправних робіт без позбавлення волі з їх відбуванням за місцем роботи на весь строк покарання; осіб, яких звільняють за порушення трудової дисципліни.

90. Оплата праці, гарантійні та компенсаційні виплати

Заробітна плата – це винагорода, обчислена у грошовому виразі, яку власник виплачує працівникові за виконану ним роботу за трудовим договором.

За своєю структурою заробітна плата поділяється на основну, додаткову, інші заохочувальні і компенсаційні виплати.

Основна заробітна плата – це винагорода за виконану роботу відповідно до встановлених норм праці.

Додаткова заробітна плата – це винагорода за працю понад установлені норми, за трудові успіхи та винахідливість і за особливі умови праці. Вона включає доплати, надбавки, гарантійні і компенсаційні виплати; премії; премії

Мінімальна заробітна плата – це законодавчо встановлений розмір заробітної плати за просту, некваліфіковану працю, нижче якого не може провадитися оплата за виконану працівником місячну, погодинну норму праці.

91. Дисциплінарна відповідальність працівників. Ди-сциплінарні стягнення: види та порядок застосування Дисциплінарна відповідальність є одним із видів юр відповідальності й застосовується до порушників трудової дисципліни.

Види дисциплінарних стягнень: догана або звільнення.

До державних службовців, окрім загальних видів дисциплінарної відповідальності, застосовуються:

- попередження про неповну службову відповідальність;

- затримка до одного року у присвоєнні чергового рангу або у призначенні на вищу посаду.

Дисциплінарне стягнення застосовується власником безпосередньо за виявленням проступку, але не пізніше одного місяця від дня його виявлення і не пізніше 6-ти місяців від дня вчинення дисц проступку.

Перед застосуванням дисц стягнення власник повинен взяти письмове пояснення від порушника.

Стягнення оголошується наказом і повідомляється працівникові під розписку протягом трьох робочих днів. Якщо протягом року від дня накладення дисциплінарного стягнення працівника не буде піддано новому дисциплінарному стягненню, то він уважається таким, що не мав дисциплінарного стягнення.

92. Матеріальна відповідальність та умови її застосування за трудовим законодавством

Працівники несуть матеріальну відповідальність за шкоду, заподіяну підприємству, установі, організації внаслідок порушення покладених на них трудових обов'язків.

Ця відповідальність, як правило, обмежується певною частиною заробітку працівника і не повинна перевищувати повного розміру заподіяної шкоди.

Підставою длв несення матеріальної відповідальності є нанесення матеріальної шкода підпр, установі чи організації

Ознаки шкоди, заподіяної установі:

- пряма дійсна шкода;

- протиправність поведінки працівника;

- причинний зв'язок між протиправними діями та заподіяною шкодою;

- вина працівника.

Існує два види мат відповідальності: обмежена і повна

Повна матеріальна відповідальність настає в таких випадках:

- зa нaявнocтi пиcьмoвoгo дoгoвopy пpo те, що працівник бере на себе повну відпровідальність;

- кoли мaйнo бyло oдepжaно пpaцiвникoм пiд звiт зa paзoвoю дoвipeнicтю aбo зa iншими paзoвими дoкyмeнтaми;

- якщo працівник завдав шкоди злочинними діями;

- якшo працівник завдав шкоди y нeтвepeзoмy cтaнi;

- кoли шкoду зaвдaнo yмиcно.

- якщo нa пpaцiвникa зaкoнoдaвcтвoм пoклaдeнo пoвнy мaтepiaльнy вiдпoвiдaльнicть;

- якшo працівник завдав шкоди y не робочій час;

- якщo cлyжбoвa ocoбa є виннoю в нeзaкoннoмy звiльнeннi aбo пepeвeдeннi пpaцiвникa нa iншy poбoтy

93. Порядок вирішення індивідуальних трудових спорів Трудові спори розглядають: комісії по трудовим спорам; районними(міськими) народними судами

Працівник може звернутися до комісії по трудових спорах у 3-місячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права.

Комісія по трудових спорах зобов'язана розглянути трудовий спір у 10-денний строк з дня подання заяви.

У районних (міських) народних судах розглядаються трудові спори за заявами:

- працівника чи власника, коли вони не погоджуються з рішенням комісії по трудових спорах;

- прокурора, якщо він вважає, що рішення комісії по трудових спорах суперечить чинному законодавству.

У районних (міських) судах розглядаються трудові спори за заявами:

- працівників підприємств, де комісії по трудових спорах не обираються;

- працівників для поновлення на роботі;

- керівника підприємства, про відшкодування працівником матеріальної шкоди, заподіяної організації;

- про відмову в прийнятті на роботу працівників, які мають право поворотного прийняття на роботу або з якими власник зобов'язаний укласти трудовий договір відповідно до чинного законодавства.

94. Колективні трудові спори та порядок їх вирішення Колективні спори – це спори між найманими працівниками, трудовим колективом і власником із питань:

- установлення нових або змін чинних соц-економічних умов праці;

- виконання колективного договору;

- укладення або зміни колективного договору;

- невиконання вимог законодавства про працю.

Колективні спори вирішуються веденням переговорів із використанням спеціальних процедур і засобів. Формується спеціальна комісія, яка має назву примирювальної. Залежно від рівня спору (виробничий, територіальний, національний) комісія розглядає спір протягом, відповідно, 5, 10 або 15 днів.

У разі несхвалення комісією рішення зі спору, яке задово-льнило б сторони конфлікту, створюється трудовий арбітраж. Трудовий арбітраж ухвалює рішення протягом 10 днів од дня його утворення.

Для вирішення колективного спору, одержання підтримки своїх вимог трудовий колектив має право організовувати і проводити страйк, збори, мітинги, пікетування, демонстрації в порядку і формах, передбачених чинним законодавством.

95. Види матеріальної відповідальності. Порядок відшкодування заподіяних збитків

Працівник, який завдав матеріальної шкоди підприємству, організації, установі, несе матеріальну відповідальність незалежно від того, чи був він притягнутий до дисциплінарної відповідальності за діяння, що ними спричинено цю шкоду.

Чинне законодавство встановлює два види матеріальної відповідальності:

- обмежену, яка не перевищує середнього заробітку працівника

- повну.

Шкода, розмір якої перевищує середній заробіток працівника, може бути відшкодована працівником добровільно, а в разі відмови відшкодувати заподіяну шкоду питання відшкодування вирішується судом, який, до речі, також розглядає трудові спори.

102. Поняття, джерела кримінального права

Кримінальне право – сукупність юр норм,, що визначають, які суспільно небезпечні діяння є злочинними і які покарання належить застосовувати до осіб, що їх скоїли. Кримінальне право україни поділяється на дві частини – Загальну та Особливу.

Основним джерелом кримінального правіа України є Кримінальний кодекс, який було прийнято 2.04.01 р

103. Поняття, ознаки та види злочинів

Злочин - суспільно небезпечне винне діяння (дія чи бездіяльність), яке посягає на правопорядок.

Кримінальний кодекс, який було прийнято 2.04.01 р.

Ознаками злочину є:

- суспільна небезпечність – об’єктивна ознака злочину, спричинювати (створювати загрозу спричинення) шкоди об'єктам, що охороняються кримін законом.

- кримінальна протиправність – обов’язкова ознака злочину, за якої діяння можна класифікувати як злочин

- винність (не дивлячись на умисність чи необережність!)

- караність (за будь-який злочин в законі існують певний вид і термін покарання.

Злочини бувають:

злочини проти держави,

злочини роти життя, здоров`я, волі та гідності особи,

майнові злочини,

хуліганство,

знищення і зруйнування пам'яток історії та культури,

втягнення неповнолітніх у злочинну діяльність....