Політична реклама .

Політична реклама – комунікація за допомогою засобів масової інформації та інших засобів зв’язку з метою вплинути на установки людей щодо суб’єктів і об’єктів політики.

Політична реклама — це розповсюджувана суб’єктом проведення політичної агітації інформація про кандидата, оплачена за його рахунок з метою оформлення його політичного іміджу, створення позитивної громадської думки про нього та бажаного впливу на подальшу поведінку учасників виборчого процесу.

Суб’єктами політичної реклами виступають: кандидати на виборах, діячі політики, партії, державні структури. Об’єктами є програми, політичні події, документи, бюджет.

В політичній рекламі і антирекламі є обов’язковим використання політичної символіки. Наведемо її різновиди:

Ø політико-музична символіка (гімни, революційні і народні пісні). Яскравий приклад – пісня гурту Ґринджоли – „Разом нас багато”, як гімн Помаранчевої революції;

Ø люди – політичні символи (політичні лідери – Ленін, Сталін; легендарні герої – Ілля Муромець, Робін Гуд). В своїй президентській кампанії Кучма проти Симоненка використовував в рекламних роликах кадри концтаборів, розстрілів, голодомору, порожніх полиць в магазинах, пов’язуючи їх з комунізмом і теперішнім лідером компартії України;

Ø умовно-графічні символи (зірка, троянда, хрест, свастика, леви, ведмеді тощо);

Ø наглядно-агітаційна символіка (гасла, плакати, передвиборчі листівки, спалювання опудал і прапорів, портрети, карикатури тощо);

Етапи політичного рекламування:

1.Дослідження характеристик ідеального іміджу;

2.Дослідження характеристик реального іміджу;

3.„Упаковка” (проектування) іміджу, що планується на „продаж”;

4.Розробка форм, методів, засобів „упакованого” іміджу на політичний ринок;

5.„Продаж” створеного через засоби політичної комунікації, аналіз ефективності рекламної кампанії та коригування запланованих дій.

Види політичної реклами (за носіями): усна політична реклама; політична радіореклама; політична карикатура; фотографія; політичний плакат; листівка; телевізійна реклама; мультиплікація; сувенірна продукція із символікою.

Комунікативні функції реклами:

Ø привернення уваги до повідомлення;

Ø інформаційна функція – створення у адресата образу стосовно об’єкта реклами;

Ø переконуюча функція – за допомогою логічних схем, малюнків переконує людину, в тому, що цей об’єкт може задовольнити його потреби;

Ø спонукальна функція – зміна поведінки у відношенні до суб’єкта.

На відміну від реклами комерційної, політична часто місить неприємну критику опонента чи відверте „закидання багном” з метою створення різко негативного образу. Використання антиреклами є невід’ємною складовою політичного маніпулювання.

Політичне маніпулювання.

Політичне маніпулювання — приховане управління політичною свідомістю і поведінкою людей, щоб примусити їх діяти (або не діяти) всупереч власним інте­ресам. Маніпулювання ґрунтується на неправді й ошуканстві. Причому це — не «брехня в ім'я порятунку», а корисливі дії. Без належної боротьби з маніпулюван­ням вона може стати головною функцією ЗМІ і звести нанівець офіційно проголо­шувані державою демократичні принципи.

Вимагаючи більшої гнучкості в політиці, маніпулювання як спосіб соціального управління має для його суб'єктів ряд переваг порівняно із силовими й економіч­ними методами панування. Воно здійснюється непомітно для керованих, не спри­чинює прямих жертв і крові і не потребує великих матеріальних витрат, необхідних для підкупу чи заспокоєння численних політичних супротивників.

Способи маніпулювання.

Ефект первинності. При надходженні суперечливої інформації (перевірити яку неможливо) люди віддають перевагу тій, що надійшла першою. Цей ефект враховується при „зливі компромату”. Винен завжди той, кого облили брудом – йому потрібно відмитися.

Інформаційна блокада. Головне завдання позбавити конкурента можливості публічно відстоювати свою позицію. Влада може блокувати інформацію по якісь проблемі, а потім видає вигідну для себе точку зору. Оскільки люди до цього часу дуже зацікавлені в тому, що трапилось, то єдина доступна інформація розповсюджується швидко і стає головною версією того, що сталося.

Повторення. Постійне повторення одних і тих же тверджень, щоб до них звикли і стали розуміти не розумом, а на віру. Людині завжди здається переконливим те, що вона запам’ятала.

Констатація факту. Бажане становище речей подається як факт, що відбувся. Розрахунок простий – більшість людей переконані, що „диму без вогню не буває”. Така пропаганда подається під видом новин чи як результат соціологічних опитувань про рейтинги кандидатів.

Створення загрози. Потрібно примусити людей боятися. Загроза будь-якого явища (тероризм, повернення нацизму, бархатна революція) багаторазово посилюється і доводиться до абсурду. Масовий страх дозволяє легко маніпулювати громадською думкою.

Пробний шар. Аби не втрачати час, майбутні сенсації спочатку оприлюднюють невеликими порціями, аби перевірити реакцію публіки. Ті, що нікого не зацікавили більше не оголошуються. Інші посилено розкручуються за допомогою підконтрольних засобів масової інформації.