Соціально-економічне розшарування січового товариства

Як і в попередні десятиліття, основою господарського життя Запорожжя лишалося скотарство і рибальство. Поступово поширювалось і землеробство. Промисли на Запорожжі -мисливство, рибальство, млинарство, добування солі та ін.-вважалися привілеєм козаків і були майже недоступні поспо­литим. На промислах селяни могли працювати тількі наймитами у старшин і багатих козаків. Для бідних козакії самостійне заняття сільським господарством, промислам] і торгівлею також було недоступним через відсутність у них знарядь виробництва та коштів. На Запорожжі існувала значна група так званих половинчаків, козаків-сіромах, які працю­вали у старшини і багатих козаків на промислах за половину улову, мисливської здобичі тощо. Основна маса населення -селянство та козацька біднота (голота або сірома, як її нази­вали) працювала на старшину і багате козацтво. Проте на Січі не було панщини, як в інших місцях. Тому вона, як і раніше, приваблювала численних втікачів з різних кінців України.

У XVIII ст.значну кількість населення Запорожжя становили «посполиті» селяни, так звані «піддані Війська Запорозького». В цей період селяни-втікачі не завжди зараховувалися до складу запорізького козацтва, а входили в число «посполитих». В основному вони займалися хліборобством і городництвом, частково тваринництвом. Піддані Війська Запорозького поділялися на дві категорії: тяглих і піших. Тяглі мали робочу худобу, піші — найбідніша частина селянства - були позбавлені навіть і її. Документи запорозького архіву називають їх «край­нє нищенськими». їх кількість дорівнювала 30-40% селян­ства Запорожжя.

Селяни сплачували податки і відбували різноманітні повин­ності. Розміри і види їх встановлювала військова рада або

Тема 12

ходка курінних отаманів і військової старшини. Основним і щорічним податком був «військовий збір» («войсковой оклад»)» який разом з іншими повинностями і податками, в тому числі і повинністю військового постою та косінням сіна на військових луках, важким тягарем лягав на посполитих і йшов головним чином на користь старшини.

Таким чином, селяни були найбільш безправною, пригноб­леною і експлуатованою частиною населення Нової Січі. Але серед запорізького селянства був і заможний прошарок, у представників якого наймитували навіть запорізькі козаки. Багаті селяни добивалися від Коша переведення в козаки, яке відбувалося частіше і легше, ніж на Лівобережжі і Слобо­жанщині.

Козаки, які були основним населенням Нової Січі, порівняно з селянами формально користувалися багатьма привілеями. Проте процес розшарування запорізького козацтва, який по­чався ще з часу створення Січі, досяг в останнє п'ятдесяти­ліття перед її ліквідацією великого розвитку. Крім значного середнього прошарку козацтва на Запоріжжі існували дві проти­лежні групи: з одного боку, багате козацтво і старшина, з другого - малоімуще і неімуще козацтво, сірома, голота, «чернь військова».

Для сіроми всі козацькі права і привілеї, запорізькі «віль­ності», були пустою формальністю. За своїм економічним становищем вона мало чим відрізнялася від найбіднішої час­тини селянства, внаслідок чого все більш посилювалося злиття цих двох категорій запорізького населення, що іноді оформ­лялося навіть офіційним переводом козаків у селяни.

У виборах запорізьких органів управління брало участь вузьке коло тільки тих козаків, що мешкали на Січі. Взагалі ж ці «вибори», які старшина з самого початку існування Січі за допомогою підкупу, демагогії і прямого насильства намага­лася використовувати для встановлення свого економічного і політичного панування, в XVIII ст. стали своєрідною ширмою, що прикривала панування старшини і багатого козацтва. Протягом довгого періоду військова старшина була представ­лена одними і тими ж особами. Паланкова старшина з певного часу вже офіційно не обиралася, а призначалась Кошем і збо­рами кошових отаманів.

Козаки, що мешкали в паланках, сплачували податки («димове») і відбували військові повинності на користь стар­шини. Під час російсько-турецької війни двори козаків, які брали участь у поході і несли сторожову та допоміжну службу, звільнялися від податків і всіх інших нарядів, але сірома і мало-імуще козацтво, не маючи відповідних коштів на екіпіровку, часто не могли скористатися цим положенням.

Я і

ШШ

Історі

Тема 12

Січова старшина і багате козацтво дедалі більше прибирали до рук маси бідних козаків і селян. В руках старшини зосере­джувалась велика кількість землі, місць рибної ловлі, вели­чезні отари худоби. Наприклад, останньому кошовому отаману Петру Калнишевському належало близько 800 голів великої рогатої худоби і коней, понад 13 тисяч овець. Запорозький писар Глоба мав 14 тисяч голів різної худоби. Старшина нажи­вала чимраз більші багатства на експлуатації селян та козаків. Своїм життям та побутом вона наближалась до поміщиків.

В руках заможних козаків та старшини зосереджувалась основна маса землі та значні багатства, які вони нагромаджу­вали за рахунок розорення і пограбування козацької сіроми та селян. Вони володіли великими хуторами, так званими зимів­никами, що своїми розмірами і кількістю працюючих в них «наймитів», «молодиків», відбуваючих повинність козаків і се­лян подекуди мало чим відрізнялися від поміщицьких маєтків.

Старшина, крім цього, мала ще й інші джерела прибутків. До її кишені йшла основна частина «військового збору» з поспо­литих та «димового» з козаків. Більшу частину мита, яке збиралося на перевозах з купців і «промьішленников», також забирала собі старшина. Козаки, що знаходились на рибних промислах, повинні були віддавати старшині певну частину вилову. Судову «віру», приблудну худобу, дари купців, значну частину військових трофеїв - все це жадібною рукою загрібала собі старшина. До цього необхідно додати так зване царське жалування, яке щорічно одержувала старшина. Воно стано­вило від 27 до 70 крб на рік. Володіючи великими багатствами, старшина була звільнена від податків.

Багате козацтво і старшина вели широку внутрішню і зовнішню торгівлю - продавали коней, рогату худобу, сіль, що допомагало їм зосереджувати у своїх руках великі кошти. До Січі завозилися зброя, тканини, металеві вироби, хліб, шовк, вино, ізюм, прянощі, оливки.Сюди прибували великі групи українських, російських, польських, татарських, ногайських, турецьких, молдавських, грецьких, єврейських купців. Іноді виникали навіть купецькі об'єднання для тор­гівлі із Січчю.

Експлуатація і пригноблення старшиною та багатіями незаможного козацтва викликали з боку останнього обурення і протест. Класова боротьба на Запоріжжі особливо загост­рилася близько 60-х років XVIII ст. Майже щорічно виникали повстання рядових козаків проти старшини.

Цілком природно, що невдоволення бідного козацтва зрештою виливалось у повстання. Наприкінці 1768 року в Січі відбулося одне з найбільших за всю її історію повстань. Козацька біднота захопила військову артилерію і почалала

обстрілювати будинки старшини. Кошовий П. Калнишев-ський втік із Січі, звернувшись по допомогу російських військ для придушення повстання.

І все ж суспільно-політична організація Запоріжжя ще зберігала деякі демократичні елементи. Постійний приплив втікачів, що не хотіли миритися з феодальним гнітом і прихо­дили на Запоріжжя, живив собою настрої свободолюбства і незалежності. Як не давили старшина і багаті козаки, голос рядової запорізької козацької маси не раз ще давав себе знати на військових радах.