Гадяцький договір 1658 р.

Гадяцький договір 1658 р. був укладений гетьманом І. Ви-говським з урядом Речі Посполитої у м. Гадячі. Він був спробою зберегти суверенітет України в умовах російської експансії. За договором Україна (у межах Київського, Брацлавського і Чернігівського воєводств) повинна була входити на рівних правах у федерацію з Польщею і Литвою як незалежне Велике князівство Руське. Усі три держави повинні були проводити спільну зовнішню політику. На чолі князівства Руського повинен був стояти гетьман, який обирався довіч­но Радою і затверджувався королем. Раді, до якої входили представники козаків, міщан, духовенства і шляхта від всіх українських земель, повинна була належати законодавча влада. В Україні мала бути власна державна скарбниця, карбу­ватися власна монета, існувати своя армія (ЗО тис. коза­ків і 10 тис. найманого війська), діяти найвищий судовий трибунал. Польські і литовські війська могли перебувати на території України тільки під командуванням україн­ського гетьмана. Церковна унія скасовувалася, а право­славна церква в усьому зрівнювалася з католицькою. В Україні має бути засновано два університети, а колегіумів

126______________________________________________ Історія Україна

і гімназій з латинською і грецькою мовами навчання - «скільки потрібно». Передбачалося вільне друкарство. Козакам гаран­тувалися їхні соціальні права, а за поданням гетьмана щорічно 100 козаків одержували шляхетство. Таким чином, Гадяцький договір узаконював українську державність і за­безпечував можливість боротьби за об'єднання всіх україн­ських земель.

Надзвичайно сильні антипольські настрої в українському суспільстві зумовили неприйняття договору переважною біль­шістю козацтва. Польська сторона також не збиралася реалізу­вати державну рівноправність України. Усе це унеможливило реалізацію договору і призвело до усунення І. Виговського з гетьманства.

Гетьманство Ю. Хмельницького

14.09.1659 р. неподалік від Фастова чорна рада обрала гетьманом дев'ятнадцятирічного Юрія Хмельницького, який спочатку проводив політику лояльності до Росії. Але росій­ський уряд, відчуваючи свою перевагу, нав'язав йому новий договір (Переяславські статті 1659 р.), що надавали Україні лише обмежену автономію в складі Росії. Його умови не могли не викликати глибокого розчарування і обурення серед козаків і старшини, особливо Правобережжя.

Юний Ю. Хмельницький не мав авторитету серед стар­шини, не міг твердо тримати кермо влади і швидко став іграш­кою в руках лідерів політичних угруповань. Усвідомлюючи свою слабість як керівника, він вже в лютому 1660 р. почав висловлювати сумніви в доцільності свого перебування на посаді гетьмана.

У ході російсько-польської війни, яка незабаром почалась, Ю. Хмельницький не зміг чітко визначити зовнішньо­політичну орієнтацію і тому діяв повільно і нерішуче. Він допус­тив розгром російської армії під командуванням В. Шереметєва і пішов на підписання нерівноправного договору з польським урядом - Слободищенського трактату 1660 р. За цим договором на Правобережній Україні розташувалися на постій жовніри (польська наймана армія), що грабували населення, а також поверталися у свої маєтки вигнані раніше польські пани. Це викликало масове повстання проти гетьмана. Ю. Хмельни­цький після двох невдалих спроб поширити свою владу на Лівобережжя відмовився від гетьманства і постригся в ченці під ім'ям Гедеон.

Після його відходу Гетьманщина фактично поділилася на Лівобережну і Правобережну. Причому лівобережна старшина орієнтувалася переважно на Росію, правобережна - на Польщу.

Тема 10

Переяславські статті 1659 р.

Переяславські статті 1659 р. закріплювали зміни в україн­сько-московських політичних відносинах, викликані поси­ленням Росії й ослабленням українського козацтва. Договір, укладений Юрієм Хмельницьким, на відміну від договору 1654 р., був нерівноправним. Згідно з Переяславськими стат­тями 1659 р.:

- російські воєводи зі своїми гарнізонами, крім Києва, розта­
шовувалися в Переяславі, Ніжині, Чернігові, Брацлаві й Умані;

- гетьман утрачав право проводити самостійну зовнішню
політику, оголошувати війну або надавати військову допомогу
сусіднім державам;

- Київський митрополит переходив під владу московського
патріарха (Українська православна церква відкинула цю стат­
тю як неправомірну);

- заборонялося без царського дозволу переобирати гетьмана,
призначати і зміщати генеральну старшину і полковників;

- гетьман і його уряд повинні були видавати російським
поміщикам їхніх кріпаків, що утекли в Україну;

- козацькі загони повинні піти з Білорусії.

Таким чином, за договором українська держава втрачала незалежність, перетворюючись на автономну частину імперії.

Павло Тетеря

Павло Тетеря в 1663-1665 рр. був обраний правобережними козаками гетьманом замість Ю. Хмельницького, що призначив його своїм спадкоємцем. До цього він був переяславським пол­ковником, генеральним писарем, якийсь час знаходився на службі при дворі польського короля і за Ю. Хмельницького виконував обов'язки повноважного представника короля і сейму. Влада П. Тетері поширювалася тільки на Правобережжя. Лівобережне козацтво, не прийнявши Переяславського договору 1659 р., продовжувало визнавати владу російського царя.

Ставши гетьманом, Тетеря проводив політику, спрямо­вану на об'єднання Правобережної і Лівобережної України під своєю владою. Для цього він намагався перетягнути на свій бік наказного лівобережного гетьмана Якима Сомка, згур­тувати навколо себе старшинську верхівку (роздаючи своїм прихильникам гроші і землі), пробував заручитися допо­могою Польщі і Туреччини.

Це відштовхнуло від нього частину козаків, селян і міські низи, Що стали орієнтуватися на лівобережне козацтво, яке знаходилося під владою Росії. Разом із польськими і татар­ськими військами гетьман спробував установити свою владу на Лівобережжі, але його похід закінчився провалом. Проти

128_______________________________________ Історія України

польських окупантів і їхнього союзника П. Тетері піднялася хвиля повстань. До кінця року основні вогнища народного повстання були придушені, а територія Правобережжя перетво­рилася на руїни. Загинуло близько 100-120 тис. чол., десят­ки тисяч були захоплені в полон кримськими татарами.

Запідозривши змову проти себе в середовищі правобережної старшини, П. Тетеря домігся від польської влади ув'язнення архімандрита Гедеона (Ю. Хмельницького) і розстрілу І. Вигов-ського (котрий став на той час польським сенатором і київським воєводою).

Однак, наростаюче народне повстання проти гетьманської влади, підтримане запорожцями під проводом І. Сірка і лівобережним гетьманом І. Брюховецьким, змусило П. Тетерю в червні 1665 р., захопивши гетьманські клейноди і військову скарбницю, утекти до Польщі. Правобережжя залишилося без гетьмана.