Науково- практичний коментар житлового кодексу України

Авторський колектив коментарю до Житлового кодексу Української РСР

1.

АМІРОВА

Юлія Валентинівна

адвокат

Глави 3, 4 Розділу III (спільно з к. ю. н. Сабодашем Р. Б.)

2.

ВАЩЕНКО

Юлія В'ячеславівна

к. ю. н., доцент кафедри конституційного та адміністративного права КНУ ім. Т. Шевченка

Розділ II

3.

ДАВИДОВА

Наталія Олександрівна

к. ю. н., доцент кафедри права Київського національного лінгвістичного університету

Глава 2 Розділу III

4.

КОДИНЕЦЬ

Анатолій Олександрович

к. ю. н., доцент кафедри цивільного права КНУ ім. Т. Шевченка

Глава 1 Розділу III

5.

ОТРАДНОВА

Олеся Олександрівна

к. ю. н., доцент кафедри цивільного права КНУ ім. Т. Шевченка

Розділи I, V, VI, VII

6.

РАДЧЕНКО

Лілія Іванівна

викладач кафедри цивільного права КНУ ім. Т. Г. Шевченка

Глави 41, 5 Розділу III

7.

РЯБОКОНЬ

Євген Олександрович

к. ю. н., доцент кафедри цивільного права КНУ ім. Т. Шевченка

Глава 6 Розділу III

8.

САБОДАШ

Роман Богданович

к. ю. н., викладач кафедри цивільного права КНУ ім. Т. Шевченка

Глави 3, 4 Розділу III (спільно із Аміровою Ю. В.)

9.

ЦЮРА

Вадим Васильович

к. ю. н., доцент кафедри цивільного права КНУ ім. Т. Шевченка

Розділ IV

Стаття 1. Право громадян Української РСР на житло

Стаття 2. Завдання житлового законодавства Української РСР

Стаття 3. Житлове законодавство Союзу РСР і Української РСР

Стаття 4. Житловий фонд

Стаття 5. Державний житловий фонд

Стаття 6. Призначення жилих будинків і жилих приміщень

Стаття 7. Виключення з житлового фонду жилих будинків і жилих приміщень

Стаття 8. Переведення жилих будинків і жилих приміщень у нежилі

Стаття 9. Житлові права громадян

Стаття 10. Житлові обов'язки громадян

Стаття 11. Компетенція Союзу РСР у галузі регулювання житлових відносин

Стаття 12. Компетенція Української РСР у галузі регулювання житлових відносин

Стаття 13. Державне управління в галузі використання і забезпечення схоронності житлового фонду

Стаття 14. Компетенція виконавчих комітетів обласних, міських (міст республіканського підпорядкування) Рад народних депутатів у галузі використання і забезпечення схоронності житлового фонду

Стаття 15. Компетенція виконавчих комітетів районних, міських, районних у містах Рад народних депутатів у галузі використання і забезпечення схоронності житлового фонду

Стаття 16. Компетенція виконавчих комітетів селищних, сільських Рад народних депутатів у галузі використання і забезпечення схоронності житлового фонду

Стаття 17. Компетенція Міністерства житлово-комунального господарства Української РСР у галузі використання і забезпечення схоронності житлового фонду

Стаття 18. Управління житловим фондом

Стаття 19. Виключена.

Стаття 20. Виключена.

Стаття 21. Участь громадських організацій, трудових колективів і громадян в управлінні державним і громадським житловим фондом та в забезпеченні його схоронності

Стаття 22. Громадський контроль за забезпеченням громадян жилими приміщеннями

Стаття 23. Обов'язок державних органів враховувати пропозиції громадських організацій, трудових колективів і громадян

Стаття 24. Житлово-експлуатаційні організації

Стаття 25. Типове положення про житлово-експлуатаційну організацію

Стаття 26. Передача забудовниками виконавчим комітетам місцевих Рад народних депутатів та іншим організаціям для заселення частини жилої площі у новоспоруджених будинках

Стаття 27. Розподіл жилої площі в будинках, споруджених за рахунок коштів, переданих у порядку пайової участі

Стаття 28. Державний облік житлового фонду

Стаття 29. Завдання державного контролю за використанням і схоронністю житлового фонду

Стаття 30. Органи, які здійснюють державний контроль за використанням і схоронністю житлового фонду

Стаття 31. Право громадян на одержання жилого приміщення

Стаття 32. Вік, з якого громадяни здійснюють право на одержання жилого приміщення

Стаття 33. Забезпечення жилими приміщеннями потребуючих поліпшення житлових умов членів житлово-будівельних кооперативів, громадян, які мають жилий будинок (квартиру) у приватній власності, та інших громадян, що проживають у цих будинках (квартирах)

Стаття 34. Підстави для визнання громадян потребуючими поліпшення житлових умов

Стаття 35. Наслідки штучного погіршення житлових умов

Стаття 36. Облік громадян, які потребують поліпшення житлових умов, за місцем проживання

Стаття 37. Облік громадян, які потребують поліпшення житлових умов, за місцем роботи

Стаття 38. Порядок обліку громадян, які потребують поліпшення житлових умов

Стаття 39. Порядок взяття громадян на облік потребуючих поліпшення житлових умов

Стаття 40. Перебування громадян на обліку потребуючих поліпшення житлових умов. Зняття з обліку

Стаття 41. Контроль за станом обліку громадян, які потребують поліпшення житлових умов

Стаття 42. Надання жилих приміщень громадянам, які перебувають на обліку потребуючих поліпшення житлових умов

Стаття 43. Черговість надання громадянам жилих приміщень

Стаття 44. Перенесення черговості на одержання жилих приміщень

Стаття 45. Першочергове надання жилих приміщень

Стаття 46. Позачергове надання жилих приміщень

Стаття 46(1). Забезпечення жилим приміщенням дитячих будинків сімейного типу

Стаття 47. Норма жилої площі

Стаття 48. Розмір жилого приміщення, що надається громадянам

Стаття 48(1). Порядок та розмір надання громадянам грошової компенсації за належні їм для отримання жилі приміщення

Стаття 49. Додаткова жила площа

Стаття 50. Вимоги, що ставляться до жилих приміщень

Стаття 51. Порядок надання жилих приміщень у будинках житлового фонду місцевих Рад народних депутатів

Стаття 52. Порядок надання жилих приміщень у будинках відомчого житлового фонду

Стаття 53. Порядок надання жилих приміщень у будинках громадського житлового фонду

Стаття 54. Надання жилого приміщення, що звільнилося у квартирі

Стаття 55. Заселення жилих приміщень у будинках, переданих виконавчим комітетам місцевих Рад народних депутатів, а також у будинках, споруджених із залученням коштів у порядку пайової участі

Стаття 56. Заселення жилих приміщень, переданих забудовниками виконавчим комітетам місцевих Рад народних депутатів та іншим організаціям

Стаття 57. Оскарження рішень з питань обліку громадян, які потребують поліпшення житлових умов, і надання їм жилих приміщень

Стаття 58. Ордер на жиле приміщення

Стаття 59. Підстави і порядок визнання ордера на жиле приміщення недійсним

Стаття 60. Правила обліку громадян, які потребують поліпшення житлових умов, і надання їм жилих приміщень

Стаття 61. Договір найму жилого приміщення. Укладення договору найму жилого приміщення

Стаття 62. Застосування правил цивільного законодавства Союзу РСР і Української РСР до відносин, що випливають з договору найму жилого приміщення

Стаття 63. Предмет договору найму жилого приміщення

Стаття 64. Права і обов'язки членів сім'ї наймача

Стаття 65. Право наймача на вселення інших осіб у займане ним жиле приміщення

Стаття 65(1). Придбання громадянами займаних ними жилих приміщень у приватну власність

Стаття 66. Плата за користування житлом

Стаття 67. Плата за комунальні послуги

Стаття 68. Строки внесення квартирної плати та плати за комунальні послуги

Стаття 69. Пільги по квартирній платі та платі за комунальні послуги

Стаття 70. Безкоштовне користування жилим приміщенням з опаленням і освітленням

Стаття 71. Збереження жилого приміщення за тимчасово відсутніми громадянами

Стаття 72. Порядок визнання особи такою, що втратила право користування жилим приміщенням

Стаття 73. Бронювання жилого приміщення

Стаття 74. Умови, за яких бронювання жилого приміщення не допускається

Стаття 75. Видача охоронного свідоцтва (броні)

Стаття 76. Розірвання договору найму на заброньоване жиле приміщення

Стаття 77. Правила бронювання жилих приміщень

Стаття 78. Права і обов'язки тимчасово відсутніх наймача та членів його сім'ї

Стаття 79. Право на обмін жилого приміщення

Стаття 80. Обмін жилого приміщення в разі відсутності згоди між членами сім'ї

Стаття 81. Обмін частини жилого приміщення

Стаття 82. Обмін жилих приміщень у будинках підприємств, установ, організацій

Стаття 83. Набрання чинності угодою про обмін жилими приміщеннями

Стаття 84. Порядок обміну жилих приміщень

Стаття 85. Обмін жилих приміщень у будинках, розташованих на території Української РСР та іншої союзної республіки

Стаття 86. Умови, за яких обмін жилими приміщеннями не допускається

Стаття 87. Визнання обміну жилими приміщеннями недійсним

Стаття 88. Наслідки визнання обміну жилими приміщеннями недійсним

Стаття 89. Правила обміну жилих приміщень

Стаття 90. Право наймача вимагати надання йому жилого приміщення меншого розміру замість займаного

Стаття 91. Піднайом жилого приміщення

Стаття 92. Вселення членів сім'ї піднаймача

Стаття 93. Умови, за яких здача жилого приміщення в піднайом не допускається

Стаття 94. Наслідки недодержання встановленого порядку здачі жилого приміщення в піднайом

Стаття 95. Плата за користування жилим приміщенням за договором піднайму

Стаття 96. Вилучення жилого приміщення, використовуваного для одержання нетрудових доходів

Стаття 97. Припинення договору піднайму

Стаття 98. Тимчасові жильці

Стаття 99. Виселення піднаймачів і тимчасових жильців у разі припинення договору найму жилого приміщення

Стаття 100. Переобладнання і перепланування жилого будинку і жилого приміщення

Стаття 101. Надання громадянам жилих приміщень у зв'язку з капітальним ремонтом жилого будинку

Стаття 102. Надання громадянам іншого жилого приміщення, якщо в результаті капітального ремонту займане ними жиле приміщення не може бути збережене або його розмір істотно зміниться

Стаття 103. Зміна договору найму жилого приміщення

Стаття 104. Зміна договору найму жилого приміщення на вимогу члена сім'ї наймача

Стаття 105. Зміна договору найму жилого приміщення на вимогу наймачів, які об'єдналися в одну сім'ю

Стаття 106. Зміна договору найму жилого приміщення внаслідок визнання наймачем іншого члена сім'ї

Стаття 107. Розірвання договору найму жилого приміщення наймачем

Стаття 108. Розірвання договору найму жилого приміщення на вимогу наймодавця

Стаття 109. Виселення з жилих приміщень

Стаття 110. Виселення з наданням громадянам іншого благоустроєного жилого приміщення

Стаття 111. Надання жилого приміщення у зв'язку із знесенням будинку або переобладнанням будинку (жилого приміщення) в нежилий

Стаття 112. Надання жилого приміщення у зв'язку з виселенням з будинків (жилих приміщень), що загрожують обвалом

Стаття 113. Вимоги, що пред'являються до благоустроєного жилого приміщення, яке надається у зв'язку з виселенням

Стаття 114. Виселення з наданням громадянам іншого жилого приміщення

Стаття 114(1). Виселення з дитячих будинків сімейного типу

Стаття 115. Виселення з жилих приміщень з наданням громадянам іншого жилого приміщення в інших випадках

Стаття 116. Виселення без надання громадянам іншого жилого приміщення

Стаття 117. Виселення громадян у разі визнання ордера недійсним

Стаття 118. Службові жилі приміщення

Стаття 119. Категорії осіб, яким може бути надано службові жилі приміщення

Стаття 120. Службові жилі приміщення у будинках, що належать колгоспам

Стаття 121. Порядок надання службових жилих приміщень

Стаття 122. Ордер на службове жиле приміщення

Стаття 123. Порядок користування службовими жилими приміщеннями

Стаття 124. Виселення з службових жилих приміщень без надання іншого жилого приміщення

Стаття 125. Особи, яких не може бути виселено з службових жилих приміщень без надання іншого жилого приміщення

Стаття 126. Жиле приміщення, що надається в зв'язку з виселенням з службового жилого приміщення

Стаття 126(1). Надання народним депутатам України службових жилих приміщень і користування ними

Стаття 127. Гуртожитки

Стаття 128. Порядок надання жилої площі в гуртожитках

Стаття 129. Ордер на жилу площу в гуртожитку

Стаття 130. Порядок користування жилою площею в гуртожитках

Стаття 131. Примірне положення про гуртожитки

Стаття 132. Виселення з гуртожитків

Стаття 132(1). Жилі приміщення з фондів житла для тимчасового проживання

Стаття 132(2). Порядок надання і користування жилими приміщеннями з фондів житла для тимчасового проживання

Стаття 133. Право громадян на вступ до житлово-будівельного кооперативу і одержання в ньому жилого приміщення

Стаття 134. Облік громадян, які бажають вступити до житлово-будівельного кооперативу

Стаття 135. Умови прийому громадян до членів житлово-будівельного кооперативу

Стаття 136. Черговість прийому до членів житлово-будівельного кооперативу

Стаття 137. Порядок організації і діяльності житлово-будівельних кооперативів

Стаття 138. Контроль виконавчих комітетів місцевих Рад народних депутатів за діяльністю житлово-будівельних кооперативів

Стаття 139. Допомога держави житлово-будівельним кооперативам

Стаття 140. Передача житлово-будівельному кооперативу рівноцінного жилого будинку замість того, що зноситься

Стаття 141. Надання членові житлово-будівельного кооперативу квартири

Стаття 142. Переважне право члена житлово-будівельного кооперативу на одержання жилого приміщення, що звільнилося в будинку кооперативу

Стаття 143. Обмін жилого приміщення членом житлово-будівельного кооперативу

Стаття 144. Найом жилого приміщення в будинку житлово-будівельного кооперативу

Стаття 145. Користування жилим приміщенням членами сім'ї члена житлово-будівельного кооперативу

Стаття 146. Поділ жилого приміщення між подружжям

Стаття 147. Виключення з житлово-будівельного кооперативу

Стаття 148. Виселення з будинку житлово-будівельного кооперативу

Стаття 149. Визначення прав і обов'язків члена житлово-будівельного кооперативу

Стаття 150. Користування жилим будинком (квартирою), що належить громадянинові

Стаття 151. Обов'язки власника по забезпеченню схоронності жилого будинку (квартири)

Стаття 152. Порядок проведення переобладнання і перепланування жилого будинку (квартири), що належить громадянинові

Стаття 153. Сприяння держави в ремонті та благоустрої жилих будинків (квартир), що належать громадянинові

Стаття 154. Контроль за утриманням будинків (квартир), що належать громадянам

Стаття 155. Гарантії прав громадян, які мають в приватній власності жилий будинок (квартиру)

Стаття 156. Права і обов'язки членів сім'ї власника жилого будинку (квартири)

Стаття 157. Виселення членів сім'ї власника жилого будинку (квартири)

Стаття 158. Договір найму жилого приміщення в будинку (квартирі), що належить громадянинові

Стаття 159. Предмет і строк договору найму жилого приміщення в будинку (квартирі), що належить громадянинові

Стаття 160. Права і обов'язки членів сім'ї наймача жилого приміщення в будинку (квартирі), що належить громадянинові

Стаття 161. Право наймача на вселення інших осіб у займане ним жиле приміщення в будинку (квартирі), що належить громадянинові

Стаття 162. Плата за користування жилим приміщенням і за комунальні послуги в будинку (квартирі), що належить громадянинові

Стаття 163. Збереження жилої площі за тимчасово відсутніми наймачем та членами його сім'ї

Стаття 164. Обмін жилими приміщеннями в будинках (квартирах), що належать громадянам

Стаття 165. Виселення наймача на час капітального ремонту жилого будинку (квартири), що належить громадянинові

Стаття 166. Зміна договору найму жилого приміщення в будинку (квартирі), що належить громадянинові

Стаття 167. Розірвання наймачем договору найму жилого приміщення в будинку (квартирі), що належить громадянинові

Стаття 168. Припинення договору найму жилого приміщення в будинку (квартирі), що належить громадянинові. Розірвання договору за вимогою наймодавця

Стаття 169. Виселення наймача в разі припинення договору найму жилого приміщення

Стаття 170. Дія договору найму жилого приміщення при переході права власності на жилий будинок (квартиру) до іншої особи

Стаття 171. Забезпечення жилими приміщеннями громадян, будинки яких підлягають знесенню у зв'язку з вилученням земельних ділянок

Стаття 172. Перенесення жилих будинків та будівель, що підлягають знесенню

Стаття 173. Спорудження на новому місці жилих будинків, будівель та пристроїв для громадян, будинки яких підлягають знесенню

Стаття 174. Порядок надання квартир, відшкодування вартості будинків (квартир), будівель та пристроїв, що зносяться, і умови їх перенесення

Стаття 175. Забезпечення схоронності житлового фонду

Стаття 176. Обов'язки наймодавця по забезпеченню схоронності житлового фонду

Стаття 177. Обов'язки громадян по забезпеченню схоронності жилих будинків

Стаття 178. Сприяння громадянам у проведенні поточного ремонту жилих приміщень

Стаття 179. Додержання вимог Правил користування приміщеннями жилих будинків і прибудинковими територіями

Стаття 180. Експлуатація та ремонт державного житлового фонду в містах і селищах міського типу

Стаття 181. Технічне обслуговування та ремонт будинків громадського житлового фонду і будинків житлово-будівельних кооперативів

Стаття 182. Експлуатація та ремонт житлового фонду в сільській місцевості

Стаття 183. Планування капітального ремонту державного житлового фонду

Стаття 184. Фінансування затрат на експлуатацію та ремонт державного житлового фонду

Стаття 185. Фінансування затрат на експлуатацію та ремонт громадського житлового фонду

Стаття 186. Фінансування затрат, зв'язаних з експлуатацією та ремонтом нежилих будівель і нежилих приміщень у жилих будинках

Стаття 187. Фінансування затрат на експлуатацію та ремонт будинків житлово-будівельних кооперативів

Стаття 188. Матеріально-технічне забезпечення експлуатації та ремонту житлового фонду

Стаття 189. Відповідальність за неналежне використання житлового фонду та інші порушення житлового законодавства

Стаття 190. Відшкодування шкоди, заподіяної житловому фонду

Стаття 191. Порядок вирішення житлових спорів

Стаття 192. Забезпечення жилими приміщеннями громадян, направлених за кордон

Стаття 193. Міжнародні договори

Стаття 1. Право громадян Української РСР на житло

Відповідно до Конституції СРСР і Конституції Української РСР громадяни Української РСР мають право на житло. Це право забезпечується розвитком і охороною державного і громадського житлового фонду, сприянням кооперативному та індивідуальному житловому будівництву, справедливим розподілом під громадським контролем жилої площі, яка надається в міру здійснення програми будівництва благоустроєних жител наданням громадянам за їх бажанням грошової компенсації за належне їм для отримання жиле приміщення для категорій громадян, визначених законом, а також невисокою платою за квартиру і комунальні послуги.

Коментар:

Норма коментованої статті розвиває положення ст. 47 Конституції України, яка закріплює право людини на житло як одне з найважливіших соціальних цінностей, невід'ємне право кожної людини. Право на житло як складова більш широкого права кожної людини на достатній життєвий рівень закріплене також у найважливіших міжнародних актах. Так ст. 25 Загальної декларації прав людини від 10.12.48 р. встановлює, що кожна людина має право на такий життєвий рівень, включаючи їжу, одяг, житло, медичний догляд та необхідне соціальне обслуговування, який є необхідним для підтримки здоров'я та благополуччя його самого та його сім'ї. Право на достатній життєвий рівень, що включає достатню їжу, одяг та житло, закріплене також у ст. 11 Міжнародного пакту про економічні, соціальні та культурні права, прийнятого Генеральною асамблеєю ООН 16 грудня 1966 р. Право на повагу свого приватного і сімейного життя, до свого житла і кореспонденції закріплено також у п. 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 4 листопада 1950 р. Стаття 31 Європейської соціальної хартії від 3 травня 1996 року розглядає гарантії реалізації права на житло як вживання державами - учасницями заходів, спрямованих на вживати заходів, спрямованих на: 1) сприяння доступові до житла належного рівня; 2) запобігання бездомності та її скорочення з метою її поступової ліквідації; 3) встановлення на житло цін, доступних для малозабезпечених осіб.

Право на житло є складним, комплексним правом особи, яке включає в себе два основні елементи: право на отримання житла та право на користування житлом.

Відповідно до ст. 47 Конституції України держава створює умови, за яких кожний громадянин матиме змогу побудувати житло, придбати його у власність або взяти в оренду. Чинне українське законодавство передбачає такі способи отримання житла, як:

- будівництво приватного житла, яке регулюється положеннями Цивільного, Земельного кодексів України, Законами України " Про архітектурну діяльність", " Про основи містобудування" тощо;

- інвестування коштів у будівництво житла у багатоквартирних будинках, яке здійснюється на підставі положень Закону України " Про фінансово-кредитні механізми і управління майном при будівництві житла та операціях з нерухомістю";

- набуття права власності на житло на підставі цивільно-правових договорів (купівлі-продажу, ренти, довічного утримання, дарування) або внаслідок спадкування;

- приватизація житла, яка здійснюється на підставі Закону України " Про приватизацію державного житлового фонду".

Взяття житла в оренду оформлюється договором майнового найму (оренди), який укладається за правилами Глави 58 Цивільного кодексу України.

Громадянам, які потребують соціального захисту, житло надається державою та органами місцевого самоврядування безоплатно або за доступну для них плату відповідно до закону (ч. 2 ст. 47 Конституції України). Конституція України не містить визначення поняття " громадяни, які потребують соціального захисту", отже для визначення кола осіб, які мають право на безоплатне або пільгове житло, слід звертатися до спеціальних законів, що передбачають соціальний захист тих чи інших груп населення. Такими законами, зокрема, є Закони України " Про основні засади соціального захисту ветеранів праці та інших громадян похилого віку в Україні"; " Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту"; " Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні"; " Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи"; " Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" та ін.

Забезпечення реалізації права на житло осіб, що потребують соціального захисту, здійснюється державою шляхом прийняття відповідних нормативних актів. Так з 01 січня 2007 р. діє Закон України " Про житловий фонд соціального призначення", який визначає правові, організаційні та соціальні засади державної політики щодо забезпечення конституційного права соціально незахищених верств населення України на отримання житла. З 01.01.2009 р. діє Закон України " Про забезпечення реалізації житлових прав мешканців гуртожитків", який регулює правові, майнові, економічні, соціальні, організаційні питання щодо забезпечення реалізації конституційного права на житло громадян, які тривалий час на законних підставах проживають у гуртожитках, призначених для проживання одиноких громадян або для проживання сімей. Розпорядженням Кабінету міністрів України від 31 грудня 2004 р. N 994-р схвалена Концепція Державної комплексної програми " Житло - інвалідам". А 8 листопада 2007 року вийшов Указ Президента України N 1077/2007 " Про заходи щодо будівництва доступного житла в Україні та поліпшення забезпечення громадян житлом", метою якого є створення умов для реалізації конституційного права кожного громадянина України на житло, поліпшення забезпечення громадян житлом, зокрема, шляхом будівництва недорогого житла.

Регулятивні акти, спрямовані на забезпечення громадян житлом, приймаються також на місцевих рівнях. Як приклад можна навести рішення Київської міської ради від 27 грудня 2007 року N 1638/4471 " Про заходи щодо вирішення проблеми забезпечення житлом в м. Києві"; розпорядження Київської міської державної адміністрації від 27.02.2006 р. N 327 " Про будівництво загальної жилої площі для забезпечення житлом багатодітних сімей", від 27.02.2006 р. N 326 " Про будівництво загальної жилої площі для забезпечення житлом працівників житлово-комунального господарства" тощо.

Коментована стаття передбачає також право громадянина на невисоку плату за квартиру та комунальні послуги. Комунальні послуги визначаються як результат господарської діяльності, спрямованої на задоволення потреби фізичної чи юридичної особи у забезпеченні холодною та гарячою водою, водовідведенням, газо- та електропостачанням, опаленням, а також вивезення побутових відходів у порядку, встановленому законодавством. Основні правила надання комунальних послуг встановлені у Законі України " Про житлово-комунальні послуги".

Стаття 2. Завдання житлового законодавства Української РСР

Завданнями житлового законодавства Української РСР є регулювання житлових відносин з метою забезпечення гарантованого Конституцією СРСР і Конституцією Української РСР права громадян на житло, належного використання і схоронності житлового фонду, а також зміцнення законності в галузі житлових відносин.

Коментар:

Стаття, що коментується, визначає завдання житлового законодавства України, яким є регулювання житлових відносин. У зв'язку з цим постає питання - які правовідносини слід вважати житловими. В широкому розумінні житловими правовідносинами вважаються будь-які відносини, що складаються навколо спеціального об'єкта - житла. Дослідники виділяють шість основних видів житлових відносин: 1) відносини щодо користування жилими приміщеннями на підставі договору найму або за іншими підставами; 2) відносини в галузі забезпечення громадян жилими приміщеннями; 3) відносини щодо користування службовими жилими приміщеннями, гуртожитками, іншими спеціалізованими жилими приміщеннями (жилими будинками); 4) відносини, що виникають у галузі управління, експлуатації, забезпечення схоронності і ремонту житлового фонду; 5) відносини, що виникають у зв'язку з будівництвом і набуттям у власність житлового будинку або його частини; 6) відносини, пов'язані з житлово-комунальним обслуговуванням громадян1.

Житлові правовідносини є неоднорідними за своєю суттю та регулюються нормами різних галузей права. Переважна більшість житлових правовідносин є приватноправовими. Разом з тим відносини в галузі управління житловим фондом, забезпечення експлуатації та ремонту житлового фонду мають ознаки публічних.

Із коментованої статті та із практики регулювання житлових відносин на сьогодні можна зробити висновок про основні начала житлового законодавства, до яких відносяться: а) принцип рівності учасників житлових правовідносин у володінні, користуванні, розпорядженні житлом; б) забезпечення схоронності житлового фонду; в) принцип судового захисту житлових прав; г) використання житлових приміщень за призначенням.

Стаття 3. Житлове законодавство Союзу РСР і Української РСР

Житлові відносини в Українській РСР регулюються Основами житлового законодавства Союзу РСР і союзних республік та видаваними відповідно до них іншими актами житлового законодавства Союзу РСР, цим Кодексом та іншими актами житлового законодавства Української РСР.

Відносини, зв'язані з будівництвом жител, регулюються відповідним законодавством Союзу РСР і Української РСР.

Коментар:

Коментована стаття містить основні правила щодо джерел житлового права України. Оскільки чинний ЖК прийнятий у 1983 році, не всі його норми на сьогодні є беззастережно застосовуваними. Зокрема, коментовану статтю не можна застосовувати буквально, оскільки на сьогодні Україна є незалежною державою та має своє власне законодавство, яке регулює житлові відносини.

Законодавством в розумінні коментованої статті слід вважати закони України, чинні міжнародні договори України, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, а також постанови Верховної Ради України, укази Президента України, декрети і постанови Кабінету Міністрів України, прийняті в межах їх повноважень та відповідно до Конституції України і законів України. Подібне тлумачення терміну " законодавство" надав Конституційний Суд України у Рішенні від 9 липня 1998 року N 12-рп/98 у справі за конституційним зверненням Київської міської ради професійних спілок щодо офіційного тлумачення частини третьої статті 21 Кодексу законів про працю України (справа про тлумачення терміну " законодавство").

Особливістю структури житлового законодавства є те, що вона визначається розгалуженою системою нормативних актів, прийнятих органами різних рівнів у різний час2.

Основним нормативним актом, що регулює в тому числі і житлові відносини, є Конституція України від 28 червня 1996 р. Конституція має вищу юридичну силу. Закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй (ст. 8).

Кодифікованим галузевим нормативно-правовим актом у житловій сфері є Житловий кодекс від 30.06.83 р. (набув чинності з 1.01.84 р.). На сьогодні багато положень ЖК є застарілими, але в цілому кодекс має застосовуватися до прийняття нового ЖК України або іншого нормативного акта, який регулював би житлові відносини.

В житловій сфері діють різноманітні нормативно-правові акти сили закону, що регулюють окремі групи житлових правовідносин.

Так приватні відносини в житловій сфері регулюються Цивільним кодексом України. Будівництво житла регулюється Законами України " Про архітектурну діяльність", " Про основи містобудування". Інвестування будівництва житла здійснюється за правилами Закону України " Про фінансово-кредитні механізми і управління майном при будівництві житла та операціях з нерухомістю". Приватизація житла підкоряється положенням Закону України " Про приватизацію державного житлового фонду".

Також житлові правовідносини регулюються Законами України " Про житловий фонд соціального призначення", " Про житлово-комунальні послуги", " Про комплексну реконструкцію кварталів (мікрорайонів) застарілого житлового фонду", " Про іпотеку", " Про забезпечення реалізації житлових прав мешканців гуртожитків", " Про запобігання впливу світової фінансової кризи на розвиток будівельної галузі та житлового будівництва" тощо.

До житлового законодавства можна також віднести акти Президента України, в яких містяться положення, що регулюють житлові відносини. Тут слід згадати Укази Президента України " Про прискорення реформування житлово-комунального господарства" від 19 жовтня 1999 року N 1351/99; " Про додаткові заходи щодо погашення заборгованості населення за житлово-комунальні послуги" від 11 травня 1999 року N 492/99; " Про Концепцію ціноутворення у сфері житлово-комунальних послуг" від 28 грудня 2007 року N 1324/2007 тощо.

Ряд житлових питань вирішуються Кабінетом Міністрів України, який видає постанови та розпорядження, обов'язкові до виконання. Так в житловій сфері діють постанови Кабінету Міністрів України " Про затвердження Порядку надання державної підтримки для забезпечення громадян доступним житлом" від 11 лютого 2009 р. N 140; " Про заходи щодо здешевлення вартості будівництва житла" від 27 серпня 2008 р. N 772; " Деякі питання реалізації Закону України " Про житловий фонд соціального призначення" від 23 липня 2008 р. N 682; " Про встановлення тимчасових мінімальних норм забезпечення соціальним житлом" від 19 березня 2008 р. N 219; " Про затвердження Порядку розрахунку плати за соціальне житло" від 7 лютого 2007 р. N 155 тощо.

Також важливі питання житлових правовідносин висвітлюються у розпорядженнях Кабінету Міністрів України " Про схвалення Концепції Державної цільової соціально-економічної програми будівництва (придбання) доступного житла на 2009 - 2016 роки" від 22 жовтня 2008 р. N 1406-р; " Про схвалення Концепції Державної комплексної програми " Житло - інвалідам" від 31 грудня 2004 р. N 994-р тощо.

До житлового законодавства України можна також віднести акти інших органів державної влади та місцевого самоврядування, видані в межах їх компетенції. Станом на березень 2009 р. основним органом управління в житловій сфері є Міністерство з питань житлово-комунального господарства України, яке видає накази, що зокрема стосуються регулювання житлових відносин. Як приклад можна навести наказ від 7 липня 2008 року N 204 " Про затвердження Концепції Галузевої програми " Стандартизація та технічне регулювання у сфері житлово-комунального господарства"; наказ від 7 лютого 2009 року N 31 " Про затвердження СОУ ЖКГ 75.11-35077234.НННН: 2009 " Житлові будинки. Збірник укрупнених показників вартості відтворення багатоповерхових житлових будинків" тощо.

Стаття 4. Житловий фонд

Жилі будинки, а також жилі приміщення в інших будівлях, що знаходяться на території Української РСР, утворюють житловий фонд.

Житловий фонд включає:

жилі будинки і жилі приміщення в інших будівлях, що належать державі (державний житловий фонд);

жилі будинки і жилі приміщення в інших будівлях, що належать колгоспам та іншим кооперативним організаціям, їх об'єднанням, профспілковим та іншим громадським організаціям (громадський житловий фонд);

жилі будинки, що належать житлово-будівельним кооперативам (фонд житлово-будівельних кооперативів);

жилі будинки (частини будинків), квартири, що належать громадянам на праві приватної власності (приватний житловий фонд);

квартири в багатоквартирних жилих будинках, садибні (одноквартирні) жилі будинки, а також жилі приміщення в інших будівлях усіх форм власності, що надаються громадянам, які відповідно до закону потребують соціального захисту (житловий фонд соціального призначення).

До житлового фонду включаються також жилі будинки, що належать державно-колгоспним та іншим державно-кооперативним об'єднанням, підприємствам і організаціям. Відповідно до Основ житлового законодавства Союзу РСР і союзних республік до цих будинків застосовуються правила, встановлені для громадського житлового фонду.

До житлового фонду не входять нежилі приміщення в жилих будинках, призначені для торговельних, побутових та інших потреб непромислового характеру.

Коментар:

Коментована стаття має важливе значення для регулювання житлових правовідносин, оскільки надає визначення основного об'єкту таких відносин - житлового фонду - та здійснює його класифікацію.

Так житловим фондом України є житлові будинки та жилі приміщення в інших будівлях, що знаходяться на території України.

Житловий будинок - це будівля капітального типу, споруджена з дотриманням вимог, встановлених законом, іншими нормативно-правовими актами, і призначена для постійного у ній проживання (ст. 380 ЦК України). Інструкцією про порядок проведення технічної інвентаризації об'єктів нерухомого майна, затвердженою наказом Держбуду України від 24.05.2001 N 127, передбачено поділ житлових будинків на житлові будинки квартирного та садибного типу. Перша категорія житлових будинків поділяється на малоповерхові (1 - 4 поверхи) та багатоповерхові (5 поверхів та вище), які називаються багатоквартирними. При цьому багатоквартирними є також малоповерхові будинки блокового типу - так звана килимова забудова.

Житлове приміщення - це опалюване приміщення, розташоване у надземному поверсі, призначене для цілорічного проживання і яке відповідає санітарно-епідеміологічним вимогам щодо мікроклімату і повітряного середовища, природного освітлення, допустимих рівнів нормованих параметрів відносно шуму, вібрації, ультразвуку та інфразвуку, електричних та електромагнітних полів та іонізуючого випромінювання (Додаток Б ДБН В.2.2-15-2005 Будинки і споруди. Житлові будинки. Основні положення).

Таким чином, житловий фонд - це сукупність житлових приміщень незалежно від форм власності: житлових та спеціальних будинків (гуртожитків, будинків-інтернатів для громадян похилого віку та інвалідів, дитячих будинків, інтернатів при школах і шкіл-інтернатів), квартир (у т. ч. у багатоквартирних житлових будинках), садибних житлових будинків, службових житлових приміщень та інших житлових приміщень у будівлях, придатних для проживання.

Отже можна зробити висновок, що віднесення об'єкта нерухомості до житлового фонду можливе за наявності двох ознак житловості: юридичної та фактичної. Так житловий будинок (приміщення) має бути таким за юридичним статусом (спроектований, побудований, зданий в експлуатацію та зареєстрований саме як житловий). До складу житлового фонду не належать дачі, літні садові будиночки, спортивні та туристичні бази, мотелі, кемпінги, санаторії, будинки відпочинку, пансіонати, будинки для приїжджих, готелі, залізничні вагони й інші будівлі та приміщення, що використовуються для сезонного і тимчасового проживання.

Крім того, житловий будинок (приміщення) має бути придатним для постійного проживання в ньому, а отже відповідати нормам щодо опалення, санітарно-епідеміологічним вимогам, параметрам шуму, вібрації, випромінювання тощо. Придатність житла для проживання визначається шляхом планового обстеження житлових будинків, яке має здійснюватися на підставі Положення про порядок обстеження стану жилих будинків з метою встановлення їх відповідності санітарним і технічним вимогам та визнання жилих будинків і жилих приміщень непридатними для проживання, затвердженого постановою Ради Міністрів УРСР від 26 квітня 1984 р. N 189.

Відносини, пов'язані з використанням під житло приміщень у нежилих будинках, не призначених для постійного проживання громадян (дачах, садових будиночках тощо), регулюються нормами цивільного, а не житлового законодавства, незалежно від їх тривалості (п. 8 листа Верховного Суду України від 26.05.2001 р. " Правові позиції щодо розгляду судами окремих категорій судових справ (Житлове право)").

До житлового фонду не входять нежитлові приміщення в житлових будинках, призначені для торговельних, побутових та інших потреб непромислового характеру.

Коментована стаття також здійснює класифікацію житлового фонду, яка на сьогодні у певних моментах є застарілою.

В цілому житловий фонд можна класифікувати за двома критеріями:

1) за формою власності;

2) за метою використання (за призначенням).

За формою власності житловий фонд можна поділити на такі групи:

А) Державний житловий фонд (ст. 5 ЖК) - житловий фонд, який перебуває у оперативному управлінні або повному господарському віданні державних підприємств, установ, організацій.

Б) Комунальний житловий фонд - сукупність жилих будинків та приміщень, що належить на праві власності територіальним громадам сіл, селищ, міст, районів у містах.

В) Приватний житловий фонд - житловий фонд, що належить на праві власності фізичним або юридичним особам. Приватний житловий фонд в свою чергу можна поділити на житловий фонд, що належить на праві власності фізичним особам та житловий фонд, що належить на праві власності юридичним особам (зокрема кооперативним організаціям, профспілкам, іншим громадським організаціям).

За призначенням житловий фонд можна поділити на:

А) Житловий фонд загального призначення - сукупність житла всіх форм власності, призначеного для проживання фізичних осіб, що використовується на загальних приватноправових засадах;

Б) Житловий фонд соціального призначення - сукупність соціального житла, що надається громадянам України, які відповідно до закону потребують соціального захисту (ст. 1 Закону України " Про житловий фонд соціального призначення"). Соціальне житло, або житло із житлового фонду соціального призначення, що безоплатно надається громадянам України, які потребують соціального захисту, на підставі договору найму на певний строк, надається громадянам в порядку, передбаченому Законом України " Про житловий фонд соціального призначення".

В межах житлового фонду соціального призначення можна виділити житло соціального захисту, до якого відносяться: соціальні гуртожитки, спеціалізовані будинки для інвалідів, самотніх громадян похилого віку, притулки, спеціалізовані будинки для бідних та безпритульних.

В) Житловий фонд спеціального призначення - до якого можна віднести службове житло, гуртожитки для проживання самотніх громадян та гуртожитки сімейного типу, житлові приміщення із фонду тимчасового проживання.

Стаття 5. Державний житловий фонд

Державний житловий фонд перебуває у віданні місцевих Рад народних депутатів (житловий фонд місцевих Рад) та у віданні міністерств, державних комітетів і відомств (відомчий житловий фонд).

Відповідно до Основ житлового законодавства Союзу РСР і союзних республік будинки відомчого житлового фонду в містах і селищах міського типу підлягають поступовій передачі до відання місцевих Рад народних депутатів у порядку і в строки, що визначаються Радою Міністрів СРСР і Радою Міністрів Української РСР.

Жилі будинки, споруджені з залученням у порядку пайової участі коштів державних підприємств, установ, організацій, зараховуються (якщо інше не встановлено законодавством Союзу РСР) до житлового фонду місцевих Рад народних депутатів, коли функції єдиного замовника по спорудженню цих будинків виконував виконавчий комітет Ради народних депутатів.

Коментар:

Оскільки коментована стаття з'явилася у 1983 році, і в подальшому зміни до неї не вносилися, норми цієї статті не відповідають визначенню форм власності, що закріплено на сьогодні Конституцією України.

Так поняття " державний житловий фонд" в розумінні коментованої статті охоплює дві групи житлового фонду, виділені на підставі форми власності:

- власно державний житловий фонд (який перебуває у державній власності та знаходиться у оперативному управлінні або повному господарському віданні державних підприємств, установ, організацій) та

- комунальний житловий фонд (який перебуває у віданні місцевих рад.

Разом з тим, подібне розширення розуміння поняття " державний житловий фонд" властиво також і приватизаційному законодавству. Так у ст. 1 Закону України " Про приватизацію державного житлового фонду" визначається, що державний житловий фонд - це житловий фонд місцевих Рад народних депутатів та житловий фонд, який знаходиться у повному господарському віданні чи оперативному управлінні державних підприємств, організацій, установ. Це дозволяє розповсюдити положення даного закону також і на приватизацію житла, що перебуває у комунальній власності.

Управління жилими будинками, що знаходяться у державній власності, здійснюється відповідно до Закону України " Про управління об'єктами державної власності". Управління будинками, що перебувають на балансі або у віданні Верховної ради України здійснюється в порядку, передбаченому Законом України " Про правовий режим майна, що забезпечує діяльність Верховної Ради України" (див. також Постанову Верховної Ради України від 22 лютого 2007 року N 680-V " Про деякі питання управління державним майном, що передане Верховною Радою України в управління Державного управління справами").

Стаття 6. Призначення жилих будинків і жилих приміщень

Жилі будинки і жилі приміщення призначаються для постійного проживання громадян, а також для використання у встановленому порядку як службових жилих приміщень і гуртожитків. Надання приміщень у жилих будинках для потреб промислового характеру забороняється.

Коментар:

Коментована стаття встановлює загальне правило щодо цільового призначення жилих приміщень, тобто можливості їх використання для тих чи інших цілей. Основною метою використання жилих приміщень є постійне проживання фізичних осіб. У жилих будинках заборонено надання приміщень для потреб промислового характеру.

Подібна норма міститься і у ст. 383 ЦК України, відповідно до якої власник житлового будинку, квартири має право використовувати помешкання для власного проживання, проживання членів своєї сім'ї, інших осіб і не має права використовувати його для промислового виробництва.

У зв'язку із подібним формулюванням цільового призначення жилих приміщень існує практична проблема можливості застосування жилих будинків (квартир) для розміщення офісів. Думка фахівців з цього приводу розділилася. Деякі дослідники вважають, що жилі приміщення можуть використовуватися виключно для проживання фізичних осіб. Будь-яке інше цільове використання жилих приміщень вимагає переведення їх у нежилі (див. коментар до ст. 383 ЦК). Інші в деяких випадках допускають застосування жилих приміщень під офіс. Така можливість залежить від того, на якому правовому статусі особа має жиле приміщення.

Якщо жиле приміщення перебуває у власності особи, що бажає розмістити там офіс, така можливість підкріплюється положеннями ст. 319 ЦК України, відповідно до якої власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону. Також на користь такого дозволу діє стаття 320 ЦК України, відповідно до якої власник має право використовувати своє майно для здійснення підприємницької діяльності, крім випадків, встановлених законом.

Держкомпідприємництва також вважає можливим використання жилих приміщень для розміщення офісів. У листі від 31.07.2007 г. N 5620 він зазначає, що громадяни, які використовують жиле приміщення у відповідності із його призначенням (проживають в ньому), дотримуються правил користування жилими приміщеннями (не використовують жилі приміщення для здійснення господарської діяльності промислового характеру), не заподіюють шкоди навколишньому середовищу, не порушують права та охоронювані законом інтереси громадян, юридичних осіб та держави, - можуть використовувати жиле приміщення для здійснення підприємницької та іншої діяльності. Подібна думка висловлена Держкомпідприємництва також у листі від 15.09.2006 р. N 6700.

Якщо ж особа має намір орендувати жилий будинок (квартиру, приміщення) для розміщення офісу, то тут ЦК України містить пряму заборону. Ст. 815 ЦК встановлює, що наймач зобов'язаний використовувати житло лише для проживання у ньому, забезпечувати збереження житла та підтримувати його в належному стані. Також відповідно до ч. 2 ст. 813 ЦК якщо наймачем житла є юридична особа, вона може використовувати житло лише для проживання у ньому фізичних осіб.

Також жилі будинки та жилі приміщення можуть використовуватися як службових жилих приміщень і гуртожитків. Службові жилі приміщення призначаються для заселення громадянами, які у зв'язку з характером їх трудових відносин повинні проживати за місцем роботи або поблизу від нього (див. коментар до ст. 118 ЖК). Гуртожитки призначаються для проживання робітників, службовців, студентів, учнів, а також інших громадян у період роботи або навчання (див. коментар до ст. 127 ЖК).

У житловому будинку на першому, другому та цокольному поверхах можуть розміщуватися нежитлові приміщення: магазини, відділення банків, поліклініки, стоматологічні кабінети, юридичні, нотаріальні контори, філії бібліотек, дитячі художні та спортивні школи тощо (Державні будівельні норми " Будинки і споруди. Житлові будинки. Основні положення. ДБН В. 2.2.-15-2005"). Разом з цим зазначені об'єкти не відносяться до житлового фонду та є самостійними об'єктами цивільних правовідносин.

Стаття 7. Виключення з житлового фонду жилих будинків і жилих приміщень

Періодично, у строки, встановлювані Радою Міністрів Української РСР, провадиться обстеження стану жилих будинків державного і громадського житлового фонду.

Непридатні для проживання жилі будинки і жилі приміщення переобладнуються для використання в інших цілях або такі будинки зносяться за рішенням виконавчого комітету обласної, міської (міста республіканського підпорядкування) Ради народних депутатів.

Непридатні для проживання жилі приміщення в будинках житлово-будівельних кооперативів може бути переобладнано в нежилі за рішенням загальних зборів членів кооперативу, затвердженим виконавчим комітетом районної, міської, районної в місті Ради народних депутатів.

Порядок обстеження стану жилих будинків з метою встановлення їх відповідності санітарним і технічним вимогам та визнання жилих будинків і жилих приміщень непридатними для проживання встановлюється Радою Міністрів Української РСР.

Коментар:

Коментована стаття встановлює загальні підстави та порядок виключення будинків та жилих приміщень із складу житлового фонду. Відповідно до статті 6 ЖК України жилі будинки і жилі приміщення призначаються для постійного проживання громадян, а також для використання у встановленому порядку як службових жилих приміщень і гуртожитків. Надання приміщень у жилих будинках для потреб промислового характеру забороняється.

Згідно до статті 8 ЖК переведення придатних для проживання жилих будинків і жилих приміщень у будинках державного і громадського житлового фонду в нежилі, як правило, не допускається. Переведення жилих будинків та приміщень у нежилі допускається у виняткових випадках.

Таким випадком є перш за все непридатність жилого будинку або приміщення для проживання. Висновок про непридатність жилих будинків (приміщень) для проживання робиться на підставі їх обстежень, що проводяться за правилами Положення про порядок обстеження стану жилих будинків з метою встановлення їх відповідності санітарним і технічним вимогам та визнання жилих будинків і жилих приміщень непридатними для проживання, затвердженого постановою Ради Міністрів УРСР від 26 квітня 1984 р. N 189.

Так, обстеження стану жилих будинків державного і громадського житлового фонду має провадитися не менше одного разу на п'ять років. Під час обстеження стану жилих будинків перевіряється: а) двір будинку та елементи його благоустрою; б) фундаменти, підвали; в) стіни та елементи фасадів (балкони, еркери, карнизи тощо); г) стикові з'єднання у великопанельних жилих будинках; д) дах будинку та обладнання на ньому (димові і вентиляційні канали та інше); е) ліфти та їх обладнання; ж) поверхи жилого будинку, включаючи їх конструкції; з) інженерне обладнання.

Обстеження стану жилих будинків провадиться інженерно-технічними працівниками житлово-експлуатаційних організацій за участю представників громадськості. У разі необхідності до обстеження жилих будинків залучаються фахівці проектних і науково-дослідних організацій та органів і закладів санітарно-епідеміологічної служби.

На підставі матеріалів обстеження стану жилих будинків житлово-експлуатаційна організація визначає будинки, що відповідають санітарним і технічним вимогам, і складає про це відповідний акт, який затверджується керівником вказаної організації. Якщо під час обстеження стану жилих будинків буде виявлено невідповідність санітарним і технічним вимогам цих будинків (жилих приміщень), яку можливо і доцільно усунути шляхом проведення капітального ремонту, житлово-експлуатаційна організація вирішує в установленому порядку питання про проведення такого ремонту. Виконавчий комітет відповідної місцевої Ради народних депутатів розглядає подані комісією матеріали і приймає рішення щодо придатності жилого будинку (жилого приміщення) для проживання. У випадках, коли виконавчий комітет місцевої Ради дійде висновку про можливість і доцільність усунення негативних факторів шляхом проведення капітального ремонту жилого будинку (жилого приміщення), він приймає рішення про проведення такого ремонту.

В разі неможливості або недоцільності проведення капітального ремонту житлово-експлуатаційна організація вносить до виконкому районної, міської, районної у місті Ради народних депутатів пропозицію про визнання жилого будинку (жилого приміщення) таким, що не відповідає вказаним вимогам і є непридатним для проживання.

Визначення стану фізичного зносу жилого будинку здійснюється за правилами, закріпленими у Стандарті Міністерства з питань житлово-комунального господарства України СОУ ЖКГ 75.11-35077234.НННН: 2009 " Житлові будинки. Правила визначення фізичного зносу житлових будинків", затвердженому наказом Міністерства з питань житлово-комунального господарства України від 3 лютого 2009 року N 21.

В разі, якщо жилий будинок (приміщення) визнано непридатним для проживання, стосовно нього може бути прийнято одне із можливих рішень:

1) Про переобладнання для використання в інших цілях;

2) Про знесення

Непридатні для проживання жилі приміщення в будинках житлово-будівельних кооперативів може бути переобладнано в нежилі за рішенням загальних зборів членів кооперативу, затвердженим виконавчим комітетом районної, міської, районної в місті Ради народних депутатів.

За змістом положень частини другої статті 7 ЖК переведення жилих будинків і жилих приміщень у нежилі здійснюється за рішенням органів, які виконують функції виконавчих органів Верховної Ради Автономної Республіки Крим, обласних, Київської та Севастопольської міських рад, а саме: актами Ради міністрів Автономної Республіки Крим, обласних державних адміністрацій, Київської та Севастопольської міських державних адміністрацій (інформаційний лист Вищого господарського суду України від 07.06.2005 р. N 01-8/1051). Так, наприклад, згідно п. 2 розділу VII Закону України " Про столицю України - місто-герой Київ" виконавчим органом Київської міської ради є Київська міська державна адміністрація, яка саме вправі приймати рішення про знесення непридатних для проживання жилих будинків або переведення їх у нежилі. У м. Києві такі рішення приймаються на підставі Порядку переведення жилих будинків і жилих приміщень у нежилі у м. Києві, затвердженого розпорядженням Київської міської державної адміністрації від 1 жовтня 2002 р. N 1825.

Міські ради в інших містах (крім м. Севастополя) відповідно до Закону України " Про місцеве самоврядування в Україні" не мають повноважень щодо переведення жилих приміщень з житлового фонду в нежилі. Разом з тим, на думку Міністерства з питань житлово-комунального господарства України (лист від 12.05.2008 р. N 8/7-336) переведення жилих приміщень в нежилі мо