Главная страница Случайная страница
Разделы сайта
АвтомобилиАстрономияБиологияГеографияДом и садДругие языкиДругоеИнформатикаИсторияКультураЛитератураЛогикаМатематикаМедицинаМеталлургияМеханикаОбразованиеОхрана трудаПедагогикаПолитикаПравоПсихологияРелигияРиторикаСоциологияСпортСтроительствоТехнологияТуризмФизикаФилософияФинансыХимияЧерчениеЭкологияЭкономикаЭлектроника
Курсова робота
|
|
з економічної теорії
на тему: Форми організації суспільного виробництва
Студента (ки) 1 курсу,
групи БХА 15
напряму підготовки: Економіки
спеціальності: Облік і аудиту
Селіхової Д.О.
Перевірила: Крамчинина М.Д.
Лисичанск - 2016
Зміст1. Натуральне виробництво і його місце в історичному розвитку суспільства. 2. Товарна форма організації суспільного виробництва. 3. Товар і його властивості. 4. Проста і розвинена форми товарного виробництва. Загальні риси і відмінності.5. Практичні завдання 1. Натуральне виробництво і його місце в історичному розвитку суспільства Сутність і риси натурального господарства. Натуральне виробництво - це тип господарства, в якому виробництво спрямовано безпосередньо на задоволення особистих потреб і потреб виробництва. Для натуральних господарств характерною є економічна замкнутість. Це означає, що такі господарства повністю або майже повністю ізолювали себе від суспільного поділу праці. Натуральне господарство протилежне товарному, яке виробляє продукти для продажу. В умовах натурального господарства проявляються такі риси економіки: господарська одиниця не бере участі в суспільному поділі праці, хоча останнє може мати певний ступінь розвитку і використовується більшою чи меншою кількістю інших господарських одиниць кожне натуральне господарство намагається виробляти необхідні життєві засоби, тобто фонд життєвих благ для виробника і членів його сім'ї засоби виробництва виробляються безпосередньо в господарській одиниці з тим, щоб процес виробництва був забезпечений не тільки земельними ресурсами, а й засобами виробництва, створеними в даному господарстві. Економічною основою натурального господарства є сільське господарство і домашня промисловість. Домашня промисловість являє собою виробництво в сільському господарстві готових продуктів для особистого і виробничого споживання. Домашні промисли є необхідною складовою натурального господарства (ковальське, гончарне, ткацьке, столярне виробництво). Суспільство, в якому панувало натуральне господарство, складалося з маси розрізнених і роз'єднаних, досить однорідних господарських одиниць, кожна з яких являла собою відособлений, замкнений світ: патріархальне господарство, примітивна сільська община, феодальний маєток. Історичне значення натурального господарства полягає в тому, що: воно є історично першим типом господарської діяльності людей з'явилися перші галузі господарства: землеробство і тваринництво на базі домашньої промисловості створювались умови для виникнення ремесла і кустарного виробництва, а також для нового великого поділу суспільної праці людина вперше оволоділа методами виробництва засобів виробництва для землеробства, тваринництва і домашньої промисловості розширене застосування примітивних засобів праці і поступове їх удосконалення підносили продуктивність праці в системі натуральних господарств. Історичні межі натуральної форми організації виробництва. Історично кінцевої рисою натурального виробництва як єдиної і абсолютної форми є перший суспільний поділ праці. Наступною історичною межею натуральної форми виробництва є поступове відокремлення ремесла від домашньої промисловості. 2. Товарна форма організації суспільного виробництва Виникнення товарного виробництва і його сутність. Товарне виробництво виникло в період розкладу первіснообщинного ладу. Воно мало значне розповсюдження в рабовласницькому суспільстві і за феодалізму, а за капіталізму набуло всезагального характеру. Необхідною умовою виникнення товарного виробництва і обміну є суспільний поділ праці. У міру розвитку продуктивних сил за натуральної форми виробництва праця стає більш спеціалізованою. Складається система суспільного поділу праці. Так, тваринницькі племена виділяються з інших племен. У зв'язку з цим одні племена займаються переважно землеробством, а інші - тваринництвом. З відділення тваринницьких племен відбувся перший великий суспільний поділ праці. внаслідок появи надлишків продукту в спеціалізованих племенах виникає обмін продуктами між племенами і общинами. Таким чином, на стадії першого великого поділу праці виникає обмін надлишками вироблених продуктів між племенами і общинами. У міру зростання виробництва поряд із землеробством і тваринництвом розвивалися й інші види виробничої діяльності людей, зокрема, ремісниче виробництво. Ремесло - це дрібне виробництво, засноване на особистій праці виробника і ручному інструменті. Воно стає спеціальністю окремих осіб. З відокремленням ремесла від сільського господарства настав другий великий суспільний поділ праці. Це була перша в історії форма промисловості, яка відокремилася від натуральної. Відокремлення ремесла сприяло виникненню виробництва продуктів спеціально для обміну. Продукт, що виробляється не для особистого споживання, а для обміну, називається товаром. Спочатку товар безпосередньо обмінювався на інший товар, тобто за формулою Т-Т. З появою грошей обмін розпадається на два акти: продаж товару за гроші (Т-г) і купівля інших товарів на гроші (г-Т). Розгортання відносин купівлі-продажу товарів у сфері обміну сформувало ринок. Основні риси товарного виробництва. Товарне виробництво - це така організаційна форма суспільного виробництва, за якої продукти виробляються не для власного споживання, а для обміну через купівлю-продаж на ринку. Товарне виробництво має такі основні риси: суспільний поділ праці. В умовах товарного господарства виробництво складається з різнорідних і відокремлених господарських одиниць, кожна з яких спеціалізується на виробництві певного продукту приватна власність на засоби виробництва. В процесі розкладання первіснообщинного ладу і суспільного поділу праці виникла приватна власність на землі і на засоби виробництва обмін товарами як форма економічного зв'язку між виробниками. В умовах спеціалізованого виробництва, кожен виробник виробляє не для себе, а на ринок, і через ринок отримує все необхідне стихійний характер товарного господарства. Суспільний поділ праці та приватна власність на засоби виробництва дроблять економіку на безліч відокремлених підприємств, що виробляють продукцію на ринок і які залежать від ринку, об'єктивно породжує стихію виробництва наявність ринку, тобто особливої сфери, в якій відбувається обмін товарів, зіткнення й узгодження інтересів виробників і споживачів товарів. Простий обмін (Т-Т) поступово замінюється товарним обігом, а разом з грошима з'являються ціни. Суб'єкти і об'єкти товарних відносин. З твердженням глибокого суспільного поділу праці і спеціалізованого товарного виробництва виникають і розвиваються товарні економічні відносини. Об'єктами товарного виробництва все те, що виробляється ним на ринок: різноманітні предмети споживання (їжа, одяг, взуття, меблі, посуд та ін.), предмети праці (сировина, матеріали) знаряддя праці (інструменти, верстати, засоби транспортування), такі засоби праці, як будівлі і споруди. З розвитком товарного господарства розширюються межі його об'єктів. Суб'єктами товарних відносин є перш за все товаровиробники. Водночас, товаровиробник виступає і як суб'єкт пропозиції товарів на ринку. В даному випадку він уже виступає як торговець. З розвитком товарно-грошових відносин товарний обмін поступово перетворюється в систему регулярної торгівлі. У торгівлі з'являються особи, які спеціалізуються на торгових операціях, - купці. Вони не виробляють товари, а продають, однак і вони є суб'єктами товарних відносин. На певному етапі розвитку товарного виробництва його безпосереднім суб'єктом стає наймана робоча сила. Суб'єктом товарних відносин виступає покупець, той, хто купує вироблені товари. Товаровиробник є одночасно і покупцем товарів, які потрібні йому для задоволення потреб і які він купує на ринку. А взагалі покупцем - суб'єктом товарних відносин - є будь-яка фізична або юридична особа, яка має гроші і купує товар. Товарна форма продукту. Товарні відносини між економічними агентами спеціалізованого виробництва об'єктивно матеріалізуються в продукті виробництва, надаючи їм товарної форми. Товаром є не будь-який продукт виробництва, а той, що спеціально виготовляється для відчуження його на ринку за гроші. 3. Товар і його властивості Властивості товару та його суперечності. В умовах товарного виробництва кожне благо виробляється як товар. товар є попередником багатьох інших економічних категорій ринкової економіки - грошей, капіталу, найманої праці, капіталізму та ін.. Тому, щоб зрозуміти ці та інші категорії сучасної економічної системи, важливо пізнати і зрозуміти сутність товару. Товар - це насамперед продукт виробництва, здатний задовольняти яку-небудь потребу і призначений для обміну. Товаром можуть бути і такі блага чи ресурси, які не є результатом виробництва (земля, корисні копалини, інші продукти природи). Кожен товар має кілька властивостей. За Марксом, називають дві властивості товару: споживчу вартість і вартість. Товар, крім цих властивостей, має ще одну властивість - відносну рідкість. Термін «споживна вартість» є ідентичним поняттю «корисність». Властивість товару задовольняти будь-яку потребу людини називається його корисністю. Інша властивість товару - це його відносна рідкість. Все те, що продається, має бути обмеженим, тобто рідкісним. Ця рідкість є іншим вираженням закону зростаючих потреб та закону обмеженості виробничих ресурсів. Якби всі блага, що виробляються, не були щодо наших потреб відносно рідкісними, тоді не було б економічних благ, товарів і грошей. Всі блага були б безплатними, як повітря. Наступна властивість товару - це його вартість. Продукт, який суспільство виробляє в необмеженій кількості, не може бути товаром, він не може містити в собі таке економічне явище, яке політична економія називає вартістю. Вартість є категорією відносно рідкісних благ, які за цих умов виступають як товари спеціалізованого виробництва, з іншого боку, вона є категорією спеціалізованого виробництва та відносин обміну. У сфері обміну товарами виникає і функціонує категорія мінової вартості. Мінова вартість характеризується перш за все як кількісне співвідношення, пропорція, в якій один товар обмінюється на інший. Таким чином, товар як продукт виробництва являє собою єдність трьох основних властивостей: корисності, відносної рідкості і вартості. Ці властивості є загальними для всіх товарів, що виробляються. Вартість і ціна: альтернативні теорії. Існує три теорії вартості, які є найбільш поширеними в економічній науці: теорія трудової вартості, суб'єктивно-психологічної та неокласичної теорії вартості. Теорія трудової вартості. Її основоположниками є такі всесвітньо відомі вчені-теоретики, як А. Сміт, Д. Рікардо і Маркс К.. Згідно з цією теорією обмін товарів у певній пропорції означає, що вони кількісно порівнюються. А кількісне порівняння завжди передбачає наявність чогось якісно загального, єдиного. Таким загальним знаменником для товарів, що вступають в обмін, є праця, яка створила їх. Порівнянними товари стають тому, що всі вони - продукти праці взагалі, тобто затрат енергії людини, його мозку, м'язів, нервів, волі і т. д. Величина вартості товару визначається і вимірюється суспільно необхідним робочим часом, тобто часом, який потрібен для виготовлення якої-небудь споживної вартості за наявних суспільно нормальних умовах виробництва. Суб'єктивно-психологічна теорія вартості. Основоположники К. Менгера, Ст. Джевонс, Л. Вальрас, В. Парето. Для обґрунтування своєї концепції вартості вони застосували суб'єктивно-психологічний підхід до визначення цінності речей, використавши для цього теорію граничної корисності. Теоретичні проблеми граничної корисності були розглянуті в темі 2. Там ми доводили дію закону спадної граничної корисності. Представники суб'єктивно-психологічної теорії вважали, що «... цінність речі вимірюється величиною граничної корисності цієї речі. Більшість сучасних економістів не поділяє суб'єктивно-психологічної теорії вартості, оскільки вона ігнорує виробництво товарів, значення витрат виробництва і т. п.. Проте доведено, що гранична корисність впливає на поведінку покупця на ринку: купуючи той чи інший товар, він обов'язково враховує ту величину корисності, яку одержить у розрахунку на кожну одиницю ціни. Неокласична теорія вартості. Найбільш прийнятною теорією вартості (і найбільш детально розробленою) слід вважати розробки таких видатних економістів неокласичного напряму, як А. Маршалл і П. Самуельсон. А. Маршалл не тільки сприймає термін «вартість», а й намагається збагатити його новими здобутками теорії. Він розрізняє два види вартості: ринкову і нормальну. Ринковою є вартість, яка формується в короткі проміжки часу. На цю вартість впливають витрати виробництва і корисність товарів. При цьому в короткому періоді досить важко визначити, що більше впливає на ринкову вартість - витрати виробництва чи корисність товарів. Загальне правило таке: чим менший період, тим більше потрібно враховувати вплив попиту, а значить і корисності на вартість. Але в довгостроковому періоді роль витрат виробництва є визначальною для формування «нормальної» вартості. «Нормальна», або, за А. Смітом, «природна» вартість товару - це та його вартість, яку економічні сили створюють лише в кінцевому результаті. Чим більший період часу береться для аналізу, тим більше значення має вплив витрат виробництва на вартість. Справа в тому, що вплив змін у витратах виробництва потребує для свого вияву, як правило, більше часу, ніж вплив змін у попиті. Фактична вартість, або, як її називають, ринкова вартість, часто більше підвладна тимчасовим подіям, чинникам, дія яких нерівномірна і короткотривала, ніж постійно діючим чинникам. Однак у тривалі періоди ці нерівномірно, нерегулярно діючі чинники більшою мірою гасять вплив один на одного, а отже, постійно діючі причини зумовлені змінами. Бо вся структура виробництва модифікується, а співвідношення витрат виробництва різних товарів постійно змінюється зі зміною поколінь. Таким чином, коли розглядається нормальна вартість у широкому значенні та коли простежуються чинники, що визначають нормальну вартість «у кінцевому результаті», коли досліджуються «кінцеві» наслідки економічних чинників, тоді дохід, одержуваний від капіталу, входить до складу платежів, які мають покривати витрати виробництва даного товару. Вартість товару, що розглядається під кутом зору розширеного відтворення, містить у собі витрати, пов'язані з розширеним відтворенням речового й особистого капіталу, тобто чисте нагромадження. 4. Проста і розвинена форми товарного виробництва. Загальні риси і відмінності Проста форма товарного виробництва. Товарне господарство, в якому продукти виробляються для обміну самостійними дрібними виробниками - ремісниками, кустарями, селянами являє собою просту форму товарного виробництва. Вона представляє клас приватних власників міста і села, який займається дрібним виробництвом або дрібною торгівлею, застосовує особисту працю або працю членів сім'ї, іноді найману працю і живе на доходи свого господарства. Просте товарне виробництво виступає як перша форма товарного виробництва, яка ніколи, за рідкісним винятком, не була головною ні в докапіталістичних, ні, звичайно, у капіталістичному суспільствах. Навіть в умовах рабовласництва в дуже нерозвинених товарних відносин існували вільні землероби і ремісники, які виробляли продукти не тільки для себе, для власного споживання, але й для продажу. За феодалізму більшість селян перебувала в кріпацькій залежності від поміщиків, господарства мали натуральний або напівнатуральний характер, але водночас у селян, які відбували панщину, або тих, які платили натуральний оброк, утворювалися надлишки надавало їхньому господарству напівнатурального характеру і дозволяло певну частину цих надлишків продавати на місцевих ринках. Крім того, були некрипацьки селяни, яких зобов'язували сплачувати податки. Це були дрібні самостійні виробники, що вивозили частину створеної ними продукції землеробства і тваринництва на ринок для продажу з метою сплати податків і придбання необхідних товарів. Самостійні ремісники вільних міст майже всю продукцію виробляли для продажу. З розвитком капіталізму, концентрацією і централізацією виробництва значення простого товарного виробництва в розвинутих країнах швидко зменшується. Розвиток важкої промисловості привів до обмеження ремесла там, де воно довго мало масову базу. Дрібне товарне виробництво є досить значним у країнах, що розвиваються. Там просте товарне виробництво виступає важливим фактором господарського розвитку. У цих країнах дрібне товарне виробництво сприяє прогресу національної економіки. У деяких країнах просте товарне виробництво досить тривалий час є головною формою виробництва в усіх галузях народного господарства, в тому числі і промисловості. Очевидно, що Україна має використовувати досвід передових країн у розвитку простого товарного виробництва в сільському господарстві, у багатьох галузях промисловості, в будівництві і торгівлі, в інших сферах, що матиме позитивний результат для піднесення економіки країни. Розвинена форма товарного виробництва. У XIV-XV ст. з'являються елементи розвиненої форми товарного виробництва. Його вищий ступінь являє собою такий стан розвитку, коли товаром стають не тільки ресурси і продукти, що можуть відтворюватися людиною, а й такий ресурс, як робоча сила. Крім того, виникають і одержують товарну форму акції, облігації, кредитні ресурси. Об'єктами купівлі-продажу стають фабрики, заводи, шахти, а також гігантські корпорації. Класичним вираженням розвиненої форми товарного виробництва капіталістичний спосіб виробництва. Капіталістичне виробництво ведеться на основі використання найманої робочої сили. Розвиненій формі товарного господарства характерне формування широкого внутрішнього ринку, а також швидкий розвиток світової торгівлі, формування та удосконалення світового ринку. Розвинена форма товарного господарства є характерною і для змішаної економіки. Між простим і розвиненим товарним виробництвом існують такі суттєві відмінності: простому товарному виробництву властиве пряме поєднання виробника із засобами виробництва, а розвиненому, навпаки, властиве відокремлення виробника від засобів виробництва, перетворення маси виробників у найманих працівників, які позбавлені засобів виробництва, відчужені від власності на них просте товарне виробництво основане на особистій праці, а розвинене товарне виробництво - на найманій, відчуженій праці в умовах простого товарного господарства селяни і ремісники виробляють товар одноосібне, а при розвиненому товарному виробництві на кожному підприємстві колективно працюють десятки, сотні і тисячі найманих робітників просте товарне господарство породжує розвинене товарне господарство, але останнє, навпаки, намагається знищити просте товарне господарство. Незважаючи на ці відмінності, просте і розвинене товарне виробництво мають одну і ту саму економічну основу - приватну власність на ресурси і продукти. Спільна риса простого і розвиненого товарного виробництва - існування ринку та грошей. Функціонування товарного виробництва і його закони. Функціонування товарного господарства органічно пов'язане з приватною власністю на ресурси, а також з використанням системи ринків і цін для координації економічної діяльності та управління нею. В такій господарській системі поведениеа кожного її учасника мотивується його особистими, егоїстичними інтересами: кожна економічна одиниця намагається максимізувати свій дохід на основі індивідуального прийняття рішення. Ринок функціонує як механізм, завдяки якому індивідуальні рішення і потреби стають гласними і координуються. За товарної форми господарювання існує багато самостійно діючих покупців і продавців кожного продукту і ресурсу. Як наслідок, економічна влада широко розосереджена. Велику роль у функціонуванні товарного господарства відіграють такі закони виробництва, обміну, як: · закон вартості · закони попиту та пропозиції · закон конкуренції · закони грошового обігу.Закон вартості — закон, який передбачає, що виробництво і обмін товарів мають здійснюватись на основі їхньої вартості, тобто як обмін еквівалентів.
Закон вартості відповідає як теорії трудової вартості, так і теорії граничної корисності. Якщо вартість товару повинна детермінувати два фактори — витрати праці та ступінь цінності його для споживача, то еквівалентність обміну, відповідно до закону вартості, припускає еквівалентність обох факторів. Закон вартості діє через відхилення цін від вартості. Закон вартості полягає в тому, що вартість має відповідати суспільно-необхідним витратам праці
Коливання цін є механізмом дії закону вартості.
У ринковій економіці закон вартості виконує такі функції:
· регулює пропорції суспільного виробництва;
· стимулювання розвитку продуктивних сил;
· обумовлює диференціацію товару виробників
Закон попиту і пропозиції – закон, що виражає взаємозалежність між кількістю товарів і послуг, які хоче купити або отримати споживач, і обсягом товарів і послуг, які пропонує виробник. Особливості дії закону попиту і пропозиції залежать передусім від рівня цін чим вищі ціни, тим менше буде реалізовано товарів та послуг і навпаки. Цю залежність графічно зображують кривою попиту і пропозиції. Ринкова ціна досягає конкретної рівноваги, коли ці дві криві перетинаються, а попит і пропозиція зрівнюються.Закон конкуренції. Процесом-причиною цього закону є те, що в умовах існування багатьох господарських суб'єктів, які діють незалежно один від одного, кожний з них прагне реалізувати свій економічний інтерес — одержати доход (прибуток) при існуванні різних витрат виробництва і відмінностей споживних вартостей, що створюються.
Цей процес-причина діє в умовах ринкової економіки, яка не може створити єдині для всіх виробників і продавців умови реалізації, тому що діє закон вартості, і споживачі обирають тільки те, що відповідає їхнім інтересам. Отже, об'єктивно існує суперечність між можливостями виробництва товарів і послуг і можливостями їхньої реалізації.
Суперечність, яка виникає в умовах ринкової економіки, розв'язується через конкуренцію. Сутність її полягає у прагненні виробника задовольнити власний інтерес. Отже, суперечність долається конкуренцією, що є процесом-наслідком відповідного економічного закону.
Формами вияву економічного закону конкуренції є боротьба за виживання, одержання місця на ринку, привернення уваги споживачів до своєї продукції. Формами цієї боротьби є удосконалення виробництва завдяки досягненням науково-технічного прогресу, зниженню витрат виробництва і досягненню високої норми прибутку.
Закон грошового обігу Закон вартості і форма його прояву у сфері обігу (закон грошового обігу) характерні для всіх суспільних формацій, у яких існують товарно-грошові відносини. Аналізуючи шляхи розвитку форм вартості грошового обігу, К. Маркс вивів закон грошового обігу, сутність якого виражається в тому, що кількість грошей, необхідних для виконання функцій засобу обігу, повинна дорівнювати сумі цін товарів, що реалізуються, яка поділена на кількість обертів (швидкість обороту) однойменних одиниць. Закон грошового обігу виражає економічну взаємозалежність між масою товарів в обігу, рівнем їхніх цін і швидкістю обігу грошей. Розвиток кредитних відносин обернено впливає на кількість грошей. Зменшення кількості грошей спричинене погашенням певної частини боргових вимог і зобов'язань шляхом взаємозаліку. Кількість грошей для обігу і платежу визначається в умовах розвинутого кредитного господарства такими умовами: o загальним обсягом товарів та послуг, що перебувають в обігу (пряма залежність); o рівнем товарних цін і тарифів на послуги (пряма залежність, тому що чим вищі ціни, тим більше потрібно грошей); o ступенем розвитку безготівкових розрахунків (обернена залежність); o швидкістю обігу грошей, зокрема кредитних (обернена залежність). Таким чином, закон, що визначає кількість грошей в обігу (кг), набуває такого вигляду:
де - сума цін товарів і послуг, які реалізуються в певний період; К - сума цін товарів і послуг, які продані в кредит (^ К); П - сума платежів за борговими зобов'язаннями (^ П); В - сума взаємопогашуваних безготівкових платежів (^В); О - середня кількість обігів грошової одиниці. Отже, суть закону грошового обігу полягає в тому, що в обігу кожної економічної системи (економіки) на певний період повинна бути та необхідна сума грошей (М), яка потрібна всім активним суб'єктам господарювання для оплати товарів і послуг за поточними ринковими цінами. Між загальною кількістю грошей і швидкістю їхнього обігу існує певний зв'язок. Він виявляється в тому, що зі збільшенням швидкості обігу грошей їхня кількість, яка необхідна для забезпечення обігу всієї товарної маси, зменшується, і навпаки, при зменшенні швидкості обігу грошей їхня кількість, яка необхідна економічній системі для обслуговування товарно-грошових операцій, збільшується. Для ілюстрації цього зв'язку розглянемо малюнок на якому економічну систему (економіку) відобразимо у вигляді терезів, де спробуємо її урівноважити завдяки взаємодії її основних елементів (рис. 2.4): - на одній половині нашій моделі буде добуток середнього рівня цін на кількість товарів та послуг які виробляються в економіці - P х Q (ВВП): o проте не всі товари, які реалізуються, оплачуються негайно. Частина їх продається в кредит (К) і для їхньої реалізації гроші в певний момент не потрібні. Отже, при збільшення реалізації товарів і послуг у кредит (ТК) відповідно зменшується величина необхідної маса грошей в обігу Мн (М4<); o водночас в обігу гроші обслуговують не тільки реалізацію товарів чи послуг, виконуючи функцію купівельного засобу, а й забезпечують погашення різних боргових зобов'язань (П), передусім щодо купівлі товарів у кредит, виконуючи функцію платіжного засобу. За умови збільшення цих платежів в обігу (ПТ) необхідна додаткова маса грошей (МТ) понад ту, яка обслуговує реалізацію товарів і послуг (Мн). o однак не всі боргові зобов'язання погашаються реальними грошима. Якщо вони мають зустрічний характер (В), то можуть взаємно зараховуватися без участі реальних грошей. За умови збільшення взаємопогашуваних безготівкових платежів (ТВ) необхідна маса грошей зменшується (М.4-). на другій: сукупна маса грошей, яка обслуговує всі економічні процеси, М; " плече" терезів визначимо як середню кількість обігів грошової одиниці О. Таким чином, на кількість грошей, необхідних для обігу, безпосередньо повинна впливати кількість товарів і послуг, які вироблені та реалізовані за певний період, а зворотний вплив на кількість грошей, необхідних для обігу, мають: розвиток кредитних відносин, безготівкові розрахунки, а також швидкість обігу грошей як основний показник ділової активності всіх суб'єктів господарювання в економічній системі. Модель закону грошового обігу 
Рис. 2.4. Модель закону грошового обігу Забезпечення стійкості грошового обігу, його впорядкування та стабілізації мають найважливіше значення для нормалізації товарно-ринкових відносин у будь-якій країні. Адже грошам, що перебувають в обігу, належить особлива роль: саме через їхнє посередництво здійснюється суспільне оцінювання затрат і результатів праці різних товаровиробників, відбувається розподіл національного продукту між споживачами та здійснюються зв'язки між усіма суб'єктами господарювання. За відсутності стійкості валюти, яка спричинена збалансованістю між кількістю грошей і товарною масою, що перебувають в обігу, ринок стає непрогнозованим та непередбаченим, що призводить до інфляційних процесів, які можуть досягти катастрофічних масштабів. o При металевому обігу кількість грошей регулювалася стихійно, за допомогою грошей у функції засобу накопичення та заощадження (скарбу). Якщо потреба в грошах зменшувалася, то зайві гроші (золота монета) вилучалися з обігу в скарби, а якщо збільшувалась, то відбувався приплив грошей в обіг. Тому кількість грошей в обігу завжди підтримувалась на необхідному рівні. o При обігу розмінних на золото банкнот можливість їхнього вільного обміну на метал (золото, срібло) виключає перебування в обігу зайвої кількості їх. o Якщо обіг обслуговується банкнотами, нерозмінними на золото, чи паперовими грошима (казначейськими білетами), то в цьому випадку обіг готівкових грошей здійснюється відповідно до закону паперово-грошового обігу. Нічим не обмежена емісія грошей призводить до порушення цього закону, переповнення сфери грошового обігу зайвими грошовими знаками та їхнього знецінення. Умови та закономірності підтримки грошового обігу визначаються взаємодією двох факторів: потребами господарства в грошах та фактичним надходженням грошей в обіг. Це головна умова стабільності грошової одиниці. Якщо в обігу більше грошей, ніж потребує господарство, то це призводить до знецінення грошей - зниження купівельної спроможності грошової одиниці. Існує багато механізмів зміни маси грошей в обороті, зокрема: - емісія готівкових грошей Національним банком України (НБУ) і продаж її комерційним банкам (КБ); - емісія безготівкових грошей Центральним банком: - надання позичок комерційним банкам шляхом їхнього рефінансування; - через купівлю в комерційних банках цінних паперів; - через купівлю в комерційних банках та їхніх клієнтів іноземної валюти для поповнення золотовалютного резерву; - купівля готівкових грошей комерційними банками у НБУ; - вилучення безготівкових грошей з обороту шляхом погашення зобов'язання КБ перед НБУ; - безготівкова емісія грошей комерційними банками через грошово-кредитну мультиплікацію їхніх вільних резервів та депозитних вкладів (див. 3.2). 
Рис. 3.2. Місце і роль грошового (фінансового) ринку в системі ринкових відносин. 5. Практичні завдання Задача 1 У 1975 році американський долар дорівнював 40 бельгійським франкам. Визначте масштаб цін Бельгії.Рішення1$= 40 бельгійським франкам; X =1 бельгійському франку.Складемо пропорцію: Висновок: масштаб цін Бельгії 0, 025$. Задача 2 Авансований капітал дорівнює 150 тис.$. На придбання засобів виробництва витрачено 70 тис.$. Найняті 4-х найманих робітників, норма додаткової вартості становить 200%. Скільки нової вартості створює 1 робітник? Рішення(2.2) де - постійний капітал; - змінний капітал; маса додаткової вартості.Капітал(= (2.3)(2.4)(2.5)де - норма додаткової вартості у %.80 тис+ 70 тис+ 160 тис = 310 тис $- створюють нової вартості 4 робітників.310 тис $: 4= 77, 5 тис $- створює 1 робочий.Висновок: 1 робітник створює 77, 5 тис $ нової вартості. Задача 3 За здану в оренду ділянку землі щорічно отримує власник 7000 грн. орендної плати. Визначте, яку частину цієї суми становить земляна рента, якщо на ділянці зведені будівлі вартістю 42000 грн. з середнім строком служби 12 років. Ставка відсотка на поміщений у землю капітал - 6 %.Розв'язання задачі: Орендна плата включає в себе земельну ренту, амортизацію будівель, відсоток на позиковий капітал, звідси: R=7000-42000 ⁄ 12+(42000 × 6%) ⁄ 100%=980Відповідь: 980 грн Задача 4 Авансований капітал фірми дорівнює 750 гр. од., постійний капітал – 500 гр. од.; споживана в одному циклі частина постійного капіталу становить 200 гр. од.: норма додаткової вартості – 300%. Підрахуйте: капіталістичні витрати виробництва, вартість товару, норму прибутку.Для розв'язання завдання використаємо формулу вартості товару: W=C+V+MДо складу вартості й витрат виробництва включаємо не весь постійний капітал, а лише споживану в одному циклі частина постійного капіталу. Модифікуємо формулу вартості товару для даного випадку: W=Спотр+V+MВизначимо додаткову вартість з формули норми додаткової вартості: m'=(m ⁄ V)× 100%, звідси m=(m'× V) ⁄ 100%Знайдемо змінний капітал з формули авансованого капіталу: K=C+V, звідси V=K-C=750-500=250 гр. од.Тоді m=(300%× 250) ⁄ 100%=750 гр. од.а вартість товару буде дорівнює: W=200+250+750=1200 гр. од.Визначимо витрати виробництва: K=Спотр+V=200+250=450 гр. од.Обчислимо норму прибутку як відношення додаткової вартості до всього авансированному капіталу у відсотках: P'=(m ⁄ K)× 100%=(750 ⁄ 750)× 100%=100%. Задача 5 Авансований капітал 100 млн. $, вартість сировини, палива|пальні|
допоміжних матеріалів – 15 млн. $. Машини мають середній термін
служби 10 років. Визначите розміри амортизаційного фонду|фундації| через 7 років
якщо відомо, що фонд|фундацію| заробітної плати складає 25 млн. $.
Вправа Ціна товару 600 грн. золотом. Як зміниться ціна товару, якщо продуктивність праці у виробництві даного товару підвищиться в 4 рази, а в золотодобувній промисловості знизився в 2 рази? Якою буде ціна товару після цих змін? РішенняЯкщо продуктивність праці у виробництві даного товару підвищиться в 4 рази, то ціна буде дорівнює 600 грн: 4= 150 грн.Якщо продуктивність праці в золотодобувній промисловості знизиться в 2 рази, то ціна буде дорівнює 600 грн × 2= 1200 грн.600 грн: 4× 2= 300 грн - ціна після всіх змін.Висновок: ціна товару після змін дорівнює 300 грн золотом. Проблемні завдання В якій формі орендної плати більшою мірою зацікавлений орендар. У вигляді фіксованої суми або відсотка від виручки? Чому? Аналогічно з точки зору орендодавця. Орендар у великій мірі зацікавлений в оплаті оренди у вигляді відсотка від виручки, так як в цьому випадку він не несе жодних збитків у разі простою, ремонту. Однак, така система орендної плати вигідна не тільки орендареві, а й орендодавцю, оскільки фіксована орендна плата у важкі часи для торгівлі може стати тією лопатою, яка викопає могилу для торгового підприємства, а орендодавець позбудеться сумлінного клієнта. Виплата оренди у вигляді фіксованої суми більш вигідна для орендодавця. Так, всі ризики несе орендар, ця форма для нього є одним з видів постійних витрат, а орендодавець не піддає себе ризику від можливого зниження доходів. Але він програє, коли орендар веде виробництво високоефективно.
|
|