Тристороння структура МОП

Роботодавці, працівники та уряд на Міжнародній конференції праці

МОП завжди була унікальним форумом, на якому уряди та соціальні партнери 175 держав-членів можуть вільно і відкрито обговорювати свою національну політику й прак­тику. Тристороння структура МОП робить її єдиною серед всесвітніх організацій, в якій організації роботодавців і працівників мають однаковий голос з урядом у формуванні її політичного курсу та програм.

МОП заохочує трипартизм і в межах держав-членів, сприяючи соціальному діалогу між профспілками та роботодавцями, які беруть участь у розробці, за потреби, політики в со­ціально-економічній галузі, а також інших питань. ТРІПАРТІЗМ – регулювання трудових і пов'язаних з ними економічних і політичних стосунків на основі рівноправної взаємодії, співпраці представників найнятих робітників, працедавців і держави. Кожна держава-член має право послати на Міжнародну конференцію праці чотирьох делегатів: двох від уряду і по одному від пра­цівників і роботодавців, які можуть виступати та голосувати незалежно один від одного.

Конвенція міжнародної організації праці

Це міжнародний договір на рівні урядів держав в питаннях трудо­вих стосунків (включаючи охорону праці), передбачливе дотримання загальновиз­наних, погоджених правил. Конвенція (франц. convention (лат. conventio – договір, погодження) приймається щорічно на Міжнародній конфе­ренції праці, яка є найвищим органом Міжнародної орга­низації праці (МОП).

У Декларації про засадничі принципи і права в сфері праці, прий­нятій МОП в 1998 р., заявлено, що всі держави-чле­ни МОП мають зобов'язання, випливаючі з єдиного факту їх членства в Організації, — дотримувати, укріплювати, реалізовувати у дусі доброї волі і відповідно до Статуту засадничі принципи в сфері праці:

· свободу асоціації і реальне визнання права на ведення коллек­тивных переговорів;

· скасування всіх форм примусової або обов'язкової праці; реальна заборона дитячої праці; недопущення дискримінації в сфері праці і зайнятості.

Загальновизнані принципи і норми міжнародного права і між­дународних договорів різних країн відповідно до конституцій є складовою частиною їх правової системи. Якщо міжнародним договором встановлені інші правила, ніж передбачені зако­нами і іншими нормативними правовими актами, що містять норми трудового права, застосовуються правила міжнародного до­говора.

МОП прийнято 179 конвенцій і 184 рекомендації. Вони охоплюють практично всі аспекти трудового права і права у сфері соціального забезпечення. 50 конвенцій було ратифіковано СРСР, з них 43 продовжують діяти в РФ. Україною за станом на 2007 р. ратифіковано 62 Конвенції МОП.

Міжнародна агенція з атомної енергії МАГАТЕ (International Atomic Energy Agency — IAEA)

 Заснована в 1956 р., є автономною організацією в системі ООН. Автономний статус надає МАГАТЕ певної самостійності у вирішенні завдань, що постають перед нею. Головна мета МАГАТЕ визначає її основні завдання та функції:

• гарантії недопущення того, щоб допомога МАГАТЕ (у вигляді атомної сировини, матеріалів та інформації) використовува-лась у військових цілях;

• сприяння розвиткові атомної енергетики в мирних цілях, від-повідна матеріальна й технічна допомога країнам, які мають у цьому потребу;

Міжнародні організації з регулювання відносин у виробничій сфері

• здійснення системи контролю за нерозповсюдженням ядерної зброї;

• сприяння науково-дослідним роботам у галузі ядерної енергетики й практичному її застосуванню в мирних цілях;

• надання інформації з усіх аспектів ядерної науки й техніки;

• здійснення консультацій з проблем ядерної технології в прак-тичних ситуаціях;

• підготовка фахівців по використанню атомної енергії в мирних цілях.

Членами МАГАТЕ є 150 держави, в тому числі й Україна. Керівництво Агенції міститься у Відні.

Одна з головних функцій МАГАТЕ полягає в застосуванні системи гарантій для забезпечення того, щоб ядерні матеріали, призначені для мирних цілей, не використалися для озброєння. Система гарантій складається з трьох блоків:

• звітність про використання атомних матеріалів;

• технічні засоби контролю за контейнерним зберіганням матеріалів;

• інспекції.

Прийняття гарантій є добровільною справою. Але якщо держава підписала угоду про гарантії, то вона повинна надавати Агенції всю інформацію про використання атомної енергії й науково-практичні роботи в цій галузі, а також допускати інспекторів МАГАТЕ для перевірки. Гарантії розповсюджуються як на ядерні, так і на неядерні держави, які використовують атомні матеріали в мирних цілях (наприклад, мають атомні електростанції, що працюють на довізній сировині).

Інспектуванню підлягають усі держави-члени МАГАТЕ, за винятком великих держав. Але в добровільному порядку США, Росія, Китай, Франція й Велика Британія також поставили деякі свої ядерні установи під гарантії Агенції. Угоду про гарантії повинні укладати з МАГАТЕ держави, які не мають зброї, але є учасниками Договору про нерозповсюдження ядерної зброї (ДНЯЗ), Договору про заборону ядерних випробувань у Латинській Америці (Договір Тлателолко) або Договору про утворення без’ядерної зони в південній частині Тихого океану (Договір Раротонга).

Останніми роками представники МАГАТЕ ретельно перевіряли наявність ядерної зброї в Іраку (напередодні озброєного втручання в Міжнародні організації як регулятор міжнародних економічних відносин... цю країну низки держав), але не знайшли її. У 2006 р. виник конфлікт навколо атомних програм Ірану, й МАГАТЕ зайняла рішучу позицію недопущення процесу збагачення атомної сировини в цій країні, бо це об’єктивно створює умови для виготовлення ядерної зброї.

Технічна допомога — інший важливий напрям діяльності МАГАТЕ. Вона призначена для становлення й розвитку національних систем ядерної енергетики для мирних цілей. Технічна допомога включає:

• надання послуг експертів;

• підготовку національних кадрів в галузі атомної енергетики;

• поставку обладнання для АЕС та наукових лабораторій.

Технічне співробітництво фінансується Фондом технічної допомоги й співробітництва, а також коштами ПРООН.

Серед функцій МАГАТЕ є також: розроблення планів ядерної безпеки; знешкодження діяльності атомних установок; радіаційний захист; використання атомних матеріалів (ізотопів тощо) в медицині, фармацевтиці, сільському господарстві; теоретичні дослідження в галузі ядерної фізики, радіобіології та ін. МАГАТЕ є спонсором Міжнародного центру теоретичної фізики в Трієсті (Італія), має Лабораторію морського середовища в Монако. Агенція поширює інформацію про можливості використання атомної енергії в мирних цілях. Зокрема разом з АЯЕ, вона публікує «Червону книгу» з інформацією про ресурси, виробництво урану й попит на нього. МАГАТЕ пропо-нує також цілу серію програм та послуг по заходам безпеки на АЕС. Ці програми набувають особливого значення після Чорнобильської катастрофи.

Всесвітня організація охорони здоров'я (World Health Organization (WHO)

Всесвітня організація охорони здоров'я (ВООЗ) почала функціонувати 7 квітня 1948 р. після того, як 26 держав — членів ООН ратифікували її статут. Ця дата щорічно відмічається як Всесвітній день здоров'я. Створенню ВООЗ передували багаторічні зусилля, спрямовані на налагодження міжнародного співробітництва в галузі охорони здоров'я.

Головною метою ВООЗ є сприяння забезпеченню охорони здоров'я населення усіх країн світу. Текст Уставу ВООЗ можна коротко сформулювати як «Право на здоров'я».

У Статуті зафіксовано, що головною метою ВООЗ є «досягнення всіма народами якомога вищого рівня здоров'я», при цьому сам термін «здоров'я» визначається як «стан повного фізичного, духовного та соціального добробуту, а не тільки відсутність хвороб та фізичних дефектів». Підкреслювалося, що «уряди несуть відповідальність за здоров'я своїх народів, і ця відповідальність потребує вживання відповідних заходів соціального характеру та в галузі охорони здоров'я». Статут проголошував, що «здоров'я усіх народів є головним фактором у досягненні миру та безпеки і залежить від повного співробітництва окремих осіб та держав». Цей документ визначає найважливіші функції ВООЗ, регламентує діяльність її головних органів та відносини із державами-членами. Вперше в міжнародній практиці здоров'я було проголошено одним із невід'ємних прав людини незалежно від раси, релігії, політичних поглядів, соціального та економічного становища.

У 1977 р., коли Всесвітня асамблея охорони здоров'я прийняла рішення про те, що першочерговим завданням ВООЗ є забезпечення «Здоров'я для всіх до 2000 року», було розроблено глобальну стратегію виконання цієї програми. Стратегія, здійснення якої потребує об'єднаних зусиль урядів та народів, заснована на принципі налагодження первинної медико-санітарної допомоги. В неї входять вісім головних складових елементів: просвітницька робота, пов'язана із роз'ясненням суті проблем охорони здоров'я; належне забезпечення продуктами харчування; безпечна для здоров'я вода та санітарія; охорона здоров'я матері та дитини, включаючи планування сім'ї; імунізація населення від основних інфекційних хвороб; профілактика місцевих захворювань та контроль над ними; належне лікування загальнорозповсюджених хвороб та травм; забезпечення основними лікарськими засобами.

Співдружність Незалежних Держав – СНД

Співдружність Незалежних Держав (СНД) утворилася в 1991 р. після розпаду Радянського Союзу. До неї увійшло 12 з 15 колишніх радянських республік: Азербайджан, Білорусь, Вірменія, Грузія, Ка-захстан, Киргизстан, Молдова, Росія, Таджикистан, Туркменістан, Узбекистан, Україна. В 1992 р. було підписано Статут СНД, який визначив цілі й принципи діяльності Співдружності. В 2008 р. Грузія вийшла із Співдружності.

СНД не є державою і не має наднаціональних повноважень. Всі органи СНД мають виключно консультативні та координаційні функції. Членство в СНД є добровільним, і, згідно зі ст.10 Угоди про Співдружність Незалежних Держав, кожен з учасників має право призупинити чи припинити своє членство, повідомивши про це її учасників за рік.

Головною метою СНД задекларовано співробітництво в політичній, економічній, гуманітарній, екологічній та культурній областях для всебічного й збалансованого економічного й соціального розвитку держав-членів. Таке співробітництво має перетворитися в мйбутньому на Економічний союз.

Принципи СНД: держави-члени суверенні й рівні, держави-члени є самостійними й рівноправними суб’єктами міжнародного права.

Передбачалося, що СНД стане потужним економічним об’єднанням на кшталт Європейського співтовариства. Для цього, здавалося, були об’єктивні підстави. Промисловий потенціал держав СНД становить 10% від світового, запаси основних видів природних ресурсів – 25, експортний потенціал – 4, 5%, простір СНД має досить розвинуту транспортну інфраструктуру

У вересні 1993 року глави держав СНД підписали Договір про створення Економічного союзу, що базується на концепції трансформації економічної взаємодії в рамках СНД з урахуванням тих реалій, що склалися; на розумінні необхідності: формування загального економічного простору, заснованого на вільному переміщенні товарів, послуг, робочої сили, капіталів, розробки погод­женої грошово-кредитної, податкової, цінової, митної, зовнішньо­еко­номічної політики, зближення методів регулювання господарської діяльності, створення сприятливих умов для розвитку прямих виробничих зв’язків.

Взаємодія країн у рамках СНД здійснюється через його координу­ючі інститути: Раду глав держав – учасниць Співдружності, Раду голів урядів, Міжпарламентську Асамблею, Виконавчий комітет СНД, який є правонаступником Виконавчого Секретаріату СНД і Міждержавного економічного комітету Економічного союзу та інші структури. Всього в рамках СНД функціонує біля 70 галузевих структур, які координують взаємодію в форматі зацікавлених держав у сферах економіки, війсь­кового співробітництва, охорони кордонів і боротьби з організованою злочинністю, транспорту, екології, культури, туризму тощо.

¨ ¨ ¨ ¨ ¨

3. Міжнародне співробітництво в сфері охорони праці

Важливими нормативними актами з питань охорони праці є міжнародні договори та угоди, до яких приєдналась Україна у встановленому порядку. Статтею 3 Закону “Про охорону праці” передбачається, якщо міжнародним договором, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України, встановлено інші норми, ніж ті, що передбачені законодавством України про охорону праці, застосовуються норми міжнародного договору.

Переважна більшість міжнародних договорів та угод, в яких бере участь Україна і які більшою або меншою мірою стосуються охорони праці, можна об‘єднати в чотири групи:

1. Конвенції, Рекомендації та інші документи Міжнародної Організації Праці;

2. Директиви Європейського Союзу;

3. договори та угоди, підписані в рамках Співдружності Незалежних Держав;

4. двосторонні договори та угоди.

Крім вищезазначених організацій у справу охорони праці вносять свій внесок також Міжнародне агентство з атомної енергії (МАГАТЕ), Всесвітня організація охорони здоров‘я (ВООЗ), Міжнародна організація по стандартизації (ІСО), Міжнародна організація авіації (ІКАО) та ряд інших.

Значне мicцe серед міжнародних договорів, якими регулюються трудові відносини, займають конвенції Міжнародної Організації Праці у галузі поліпшення умов праці та рекомендації щодо їх застосування. До МОП зараз входить 173 країни. Структурно МОП складається з Міжнародної Конференції праці, Адміністративної Ради та Міжнарод­ного Бюро праці.

Міжнародна Конференція праці – вищий орган МОП і тому вона зветься також Всесвітнім Парламентом праці – проводиться щороку у червні за участю представників всіх країн-членів.

Всі механізми прийняття рішень в МОП пов‘язані з її унікальною структурою, яка базується на принципі трипартизму, тобто рівного представництва трьох сторін – уряду, роботодавців і робітників. Так приймаються рішення кожної країни-члена, так приймаються рішення по суті роботи комітетів Конференції по Міжнародним Конвенціям, Рекомендаціям тощо.

Технічне сприяння МОП у сфері охорони праці носить різні форми. Деякі проекти допомогли країнам-членам при розробці нових законодавств з охорони праці і при зміцненні інспекційних служб. В інших країнах здійснювалась підтримка при створенні інститутів з виробничої безпеки та гігієни праці для сприяння науковим дослідженням і розробці навчальних програм. Основними формами діяльності МОП є розробка стандартів, дослідження, збір та розповсюдження інформації, технічне сприяння. При активному співробітництві з країнами-членами ці заходи роблять більш успішною боротьбу за досягнення соціальної справедливості та миру у всьому світі. За свою діяльність МОП отримала у 1969 р. Нобелівську Премію Миру.

З часу свого заснування МОП ухвалила понад 179 Конвенцій, 74 з яких пов‘язані з умовами праці. Вагома частина цих конвенцій стосується питань охорони пpaцi. Особливе місце серед Конвенцій МОП займає Конвенція № 155 “Про безпеку і гігієну праці та виробничу санітарію”, яка закладає міжнародно-правову основу національної політики щодо створення всебічної і послідовної системи профілактики нещасних випадків на виробництві і професійних захворювань.

У МОП діє система контролю за застосуванням в країнах-членах Організації конвенцій і рекомендацій. Кожна держава зобов‘язана подавати доповіді про застосування на своїй території ратифікованих нею конвенцій, а також інформації про стан законодавства і практики з питань, що порушуються в окремих, не ратифікованих нею конвенціях.

Директиви, що приймаються в рамках Європейського Союзу і є законом для всіх його країн, відповідають конвенціям МОП. З іншого боку, при розробці нових конвенцій, рекомендацій та інших документів МОП враховується передовий досвід країн-членів ЄС. Все зростаюча важливість директив ЄС обумовлена багатьма причинами, серед яких найсуттєвішими є наступні чотири:

· спільні стандарти здоров‘я і безпеки сприяють економічній інтеграції, оскільки продукти не можуть вільно циркулювати всередині Союзу, якщо ціни на аналогічні вироби різняться в різних країнах-членах через різні витрати, які накладає безпека та гігієна праці на бізнес;

· скорочення людських, соціальних та економічних витрат, пов‘язаних з нещасними випадками та професійними захворюваннями, приведе до великої фінансової економії і викличе суттєве зростання якості життя у всьому Співтоваристві;

· запровадження найбільш ефективних методів роботи повинно принести з собою ріст продуктивності, зменшення експлуатаційних (поточних) витрат і покращення трудових стосунків;

· регулювання певних ризиків (таких, як ризики, що виникають при великих вибухах) повинно узгоджуватися на наднаціональному рівні в зв‘язку з масштабом ресурсних затрат і з тим, що будь-яка невідповідність в суті і використанні таких положень приводить до “викривлень” у конкуренції і впливає на ціни товарів.

Україна не являється членом ЄС, але неодноразово на найвищих рівнях заявляла про своє прагнення до вступу до цієї організації. Однією з умов прийняття нових країн до ЄС є відповідність їхнього законодавства законодавству ЄС, тому в нашій країні ведеться активна робота по узгодженню вимог законів та нормативно-правових актів директивам ЄС.

В останні роки успішно розвивається співробітництво і взаємодію сил цивільної оборони (ЦО) країн-членів НАТО і особливо країн-членів Європейського економічного співтовариства.

Комісією європейських співтовариств прийнята спільна програма країн-учасниць щодо взаємодії у сфері цивільного захисту.

Відповідно до досягнутої низкою європейських країн «Відкри­тим частковим угодою щодо запобігання стихійним і технологічних лих, захисту від них і надання допомоги постраждалим» в Греції створено Європейський центр запобігання лих і прогнозування землетрусів (ЕЦПП).

Міжнародною організацією ГО (МОГО) постійно повсюдно проводиться всебічна і цілеспрямована підготовка керівного складу організацій, сил ЦО та населення до ведення рятувальних робіт

Активна робота щодо розвитку та удосконалення правової бази охорони праці проводиться в країнах-членах СНД. Важливу роль в цій роботі відіграють модельні закони, прийняті на міждержавному рівні. Мета цих законів сприяти зближенню національного законодавства в галузі охорони праці на міждержавному рівні, створення єдиної правової бази, спрямованої на максимальне забезпечення соціальної захищеності працівників.

4. Соціальний діалог в Україні

Однойменний Закон «Про соціальний діалог в Україні» визначає правові засади організації та порядку ведення соціального діалогу в Україні з метою вироблення та реалізації державної соціальної і економічної політики, регулювання трудових, соціальних, економічних відносин та забезпечення підвищення рівня і якості життя громадян, соціальної стабільності в суспільстві

Соціальний діалог – процес визначення та зближення позицій, досягнення спільних домовленостей та прийняття узгоджених рішень сторонами соціального діалогу, які представляють інтереси працівників, роботодавців та органів виконавчої влади і органів місцевого самоврядування, з питань формування та реалізації державної соціальної та економічної політики, регулювання трудових, соціальних, економічних відносин.

Законодавство України про соціальний діалог базується на Конституції України і складається із законів України «Про професійні спілки, їх права та гарантії діяльності», «Про організації роботодавців», «Про колективні договори і угоди», «Про порядок вирішення колективних трудових спорів (конфліктів)», цього Закону, трудового законодавства, інших нормативно-правових актів.

Якщо міжнародним договором, згода на обов'язковість якого
нада­на Верховною Радою України, встановлено інші норми, ніж ті, що пере­д­бачені законодавством України про соціальний діалог, застосову­ються норми міжнародного договору.

Соціальний діалог здійснюється на принципах:

· законності та верховенства права;

· репрезентативності і правоможності сторін та їх представників;

· незалежності та рівноправності сторін;

· конструктивності та взаємодії;

· добровільності та прийняття реальних зобов'язань;

· взаємної поваги та пошуку компромісних рішень;

· обов'язковості розгляду пропозицій сторін;

· пріоритету узгоджувальних процедур;

· відкритості та гласності;

· обов'язковості дотримання досягнутих домовленостей;

· відповідальності за виконання прийнятих зобов'язань.

Соціальний діалог здійснюється на національному, галузевому, територіальному та локальному (підприємство, установа, організація) рівнях на тристоронній або двосторонній основі.

До сторін соціального діалогу належать:

¨ на національному рівні – профспілкова сторона, суб'єктами якої є об'єднання професійних спілок, які мають статус всеукраїнських; сторона роботодавців, суб'єктами якої є об'єднання організацій робото­давців, які мають статус всеукраїнських; сторона органів виконавчої влади, суб'єктом якої є Кабінет Міністрів України;

¨ на галузевому рівні – профспілкова сторона, суб'єктами якої є всеукраїнські профспілки та їх об'єднання, що діють у межах певного виду або кількох видів економічної діяльності; сторона роботодавців, суб'єктами якої є всеукраїнські об'єднання організацій роботодавців, що діють у межах певного виду або кількох видів економічної діяльності; сторона органів виконавчої влади, суб'єктами якої є відповідні центральні органи виконавчої влади;

¨ на територіальному рівні – профспілкова сторона, суб'єктами якої є профспілки відповідного рівня та їх об'єднання, що діють на території відповідної адміністративно-територіальної одиниці; сторона роботодавців, суб'єктами якої є організації роботодавців та їх об'єд­нання, що діють на території відповідної адміністративно-територі­альної одиниці; сторона органів виконавчої влади, суб'єктами якої є місцеві органи виконавчої влади, що діють на території відповідної адміністративно-територіальної одиниці. На території відповідної адміністративно-територіальної одиниці стороною соціального діалогу можуть бути органи місцевого самоврядування в межах повноважень, визначених законодавством;

¨ на локальному рівні – сторона працівників, суб'єктами якої є первинні профспілкові організації, а в разі їх відсутності – вільно обрані для ведення колективних переговорів представники (предста­вник) працівників; сторона роботодавця, суб'єктами якої є роботода­вець та/або уповноважені представники роботодавця.

Для участі у колективних переговорах з укладення колективних договорів і угод, тристоронніх або двосторонніх органах та у міжна­ро­дних заходах склад суб'єктів профспілкової сторони та сторони робото­давців визначається за критеріями репрезентативності.

Соціальний діалог здійснюється між сторонами відповідного рівня у формах:

· обміну інформацією;

· консультацій;

· узгоджувальних процедур;

· колективних переговорів з укладення колективних договорів і угод.

Обмін інформацією здійснюється з метою з'ясування позицій, досягнення домовленостей, пошуку компромісу і прийняття спільних рішень з питань економічної та соціальної політики.

Порядок обміну інформацією визначається сторонами. Жодна із сторін не може відмовити в наданні інформації, крім випадків, якщо така інформація відповідно до закону належить до інформації з обмеженим доступом.

Консультації проводяться за пропозицією сторони соціального діалогу з метою визначення та зближення позицій сторін при прийнятті ними рішень, що належать до їх компетенції.

Узгоджувальні процедури здійснюються з метою врахування позицій сторін, вироблення компромісних узгоджених рішень під час розроблення проектів нормативно-правових актів.

Недосягнення компромісу між сторонами за результатами узгоджувальних процедур не може бути підставою для перешкоджання роботі органів соціального діалогу.

Колективні переговори проводяться з метою укладення колективних договорів і угод.

За результатами колективних переговорів укладаються колективні договори та угоди:

· на національному рівні – генеральна угода;

· на галузевому рівні – галузеві (міжгалузеві) угоди;

· на територіальному рівні – територіальні угоди;

· на локальному рівні – колективні договори.

Порядок проведення колективних переговорів визначається законом.

З метою сприяння застосуванню міжнародних трудових норм та національним заходам, що стосуються діяльності Міжнародної організації праці, Кабінет Міністрів України проводить консультації на національному рівні з іншими сторонами соціального діалогу, суб'єктами яких є репрезентативні всеукраїнські об'єднання профспілок та репрезентативні всеукраїнські об'єднання організацій роботодавців.

¨ ¨ ¨ ¨ ¨

Тема 2. Система управління охороною праці в організації.

1. Основні законодавчі та нормативно-правові акти про охорону праці.

2.Структура управління охороною праці.

3. Загальні обов’язки посадових осіб підприємства в системі управління охороною праці.

4. Права посадових осіб підприємства в системі управління охороною праці.

5. Відповідальність посадових осіб підприємства в системі

управління охороною праці.

6. Планування роботи з охорони праці.

1. Основні законодавчі та нормативно-правові акти
про охорону праці

Правовою основою охорони праці на автомобільному транспорті є:
- Конституція України;
- ЗУ «Про охорону праці»;
- ЗУ «Про дорожній рух»;
- Правила дорожнього руху України;
- Правила охорони праці на автомобільному транспорті ДНАОП 0.00-1.28-97, які затверджені Наказом Державного комітету України з нагляду за охороною праці (тепер – Державний комітет України з промислової безпеки, охороні праці та гірничому нагляду) від 13.01.97 №5, та які погодженні листом Міністерства транспорту і зв’язку України від 11.06.96 №6/22–17-2907 і які введені в дію 1.10.1997;
- Санітарні правила з гігієни праці водіїв автомобілей;
- Правила перевезень вантажів автомобільним транспортом України;
- Правила технічної єксплуатації рухомого складу автомобільного транспорту;
- Нормы технологического проектирования предприятий автомобильного транспорта ОНТП 01-91;
- ГОСТ 12.4.026-76 «Цвета сигнальные и знаки безопасности»
- Положення про профілактичне обслуговування і ремонт рухомого складу автомобільного транспорту.

2. Структура управління охороною праці.

1. Загально керівництво системою охорони праці на підприємстві покладається на керівника підприємства.
2. Керівництво роботою по забезпеченню безпечності виробничого обладнання та автомобільної техніки покладається на механіка підприємства.
3. Керівництво роботою по забезпеченню санітарно-побутових умов праці, лікувально-профілактичного та санітарно-побутового обслуговування працюючих покладається на керівників відповідних структурних підрозділів.
4. Керівництво роботою по забезпеченню оптимальних режимів праці і відпочинку працюючих, виконанню Правил внутрішнього трудового розпорядку підприємства покладається на менеджера з персоналу.
5. Забезпечення планування фінансування міроприємств по охороні праці, контроль за правильним використанням коштів на ці цілі покладається на головного бухгалтера підприємства.
6. Керівництво роботою по забезпеченню електробезпеки покладається на головного енергетика.
7. Керівництво роботою по забезпеченню газобезпеки покладається на інженера-теплотехніка.
8. Керівництво роботою по забезпеченню пожежної безпеки покладається на заступника голови правління з питань будівництва.
9. Керівництво роботою по контролю за виконанням вимог законодавчих і нормативних актів по охороні праці, надання методичної допомоги керівникам структурних підрозділів по виконанню цього напрямку роботи покладається на інженера з охорони праці.
10. Керівництво роботою по управлінню охороню праці в структурних підрозділах, персональна відповідальність за створення та забезпечення на дільницях безпечного виконання робіт, виконання нормативних актів з охорони праці, електро-, газо-, пожежобезпеки, правил поводження з машинами та механізмами, обладнанням та іншими засобами виробництва покладається на керівників цих структурних підрозділів.

3. Загальні обов’язки посадових осіб підприємства в системі управління охороною праці.

Керівник підприємства зобов’язаний:

• створити відповідні служби та призначити посадових осіб, які забезпечують вирішення конкретних питань охорони праці, розглянути та затвердити їхні посадові інструкції з конкретизацією покладених на них обов’язків;
• за участю профспілкового комітету (уповноваженого трудового колективу з питань охорони праці) розробляти і реалізовувати комплексні міроприємства по досягненню встановлених нормативів з охорони праці;
• забезпечити усунення причин, які викликають нещасні випадки, професійні захворювання та виконання профілактичних заходів, визначених комісіями по результатах розслідування цих причин;
• організовувати проведення лабораторних досліджень умов праці, атестацію робочих місць на відповідність нормативним актам про охорону праці;
• розглядати і затверджувати Положення, Інструкції, інші нормативні акти про охорону праці, які діють в межах підприємства;
• через службу охорони праці, відповідні служби і структурні підрозділи підприємства здійснювати постійний контроль за виконанням робіт у відповідності з вимогами з охорони праці, електро-, газо- і пожежобезпеки;
• організовувати пропаганду безпечних методів праці, співробітничати з працівниками в сфері охорони праці;
• видавати відповідні накази і розпорядження.

Механік зобов’язаний:

• знати виробничі процеси та обладнання, яке представляє собою підвищену небезпеку для навколишнього середовища, життя і здоров’я працюючих;
• очолювати експертну комісію по проведенню оцінки небезпечних виробничих факторів підприємства;
• розробляти, погоджувати та затверджувати в установленому порядку міроприємства по підвищенню рівня безпеки виробництва, передбачаючи на це необхідні матеріальні засоби;
• розробляти плани по ліквідації можливих аварій та проведенню аварійно-рятувальних робіт;
• забезпечити своєчасне виконання робіт по технічному обслуговуванню та ремонту всього технологічного обладнання та автомобільної техніки підприємства, звертаючи особливу увагу на обладнання з підвищеним фактором ризику;
• організовувати навчання своїх підлеглих з питань охорони праці;
• чітко знати і керуватися в повсякденній діяльності вимогами Правил безпеки руху на підприємстві;
• здійснювати жорсткий контроль за виконанням вимог інструкцій з охорони праці, електро-, газо-, пожежобезпеки в своєму структурному підрозділі;
• забезпечувати утримання автомобільного транспорту в технічно справному стані;
• організовувати і особисто випускати автомобілі в рейс;
• аналізувати причини ДТП і опрацьовувати міроприємства по їх попередженню;
• виконувати реєстрацію автомобільної техніки в ДАЇ і органах Держнаглядохоронпраці;
• вести облік напрацювання автотехніки і розробляти плани її ремонту і обслуговування.

Керівник структурного підрозділу зобов’язаний:

• чітко знати всі виробничі і технологічні процеси в підпорядкованому структурному підрозділі;
• забезпечувати своєчасне виконання робіт по технічному обслуговуванню і ремонту всього технологічного обладнання структурного підрозділу, не допускати виконання робіт на несправному обладнанні;
• організовувати і забезпечувати трудову та навчальну діяльність на кожному робочому місці в суворій відповідності з вимогами законодавчих та нормативних актів по охороні праці, норм та правил по електро-, газо- і пожежобезпеці;
• розробляти, погоджувати і затверджувати у встановленому порядку програми інструктажів, інструкції з охорони праці та ін.;
• особисто проводити первинний, повторний, позаплановий та цільовий інструктажі з охорони праці, вести необхідну документацію;
• не рідше одного разу на рік організовувати навчання і подати на здачу заліків по питаннях охорони праці працівників, які виконують роботи з підвищеною небезпекою;
• не допускати до роботи осіб, які не пройшли інструктаж та не здали заліки по питаннях охорони праці;
• контролювати виконання підлеглими на робочих місцях інструкцій з охорони праці, правил електро-, газо- і пожежобезпеки;
• відсторонювати від роботи осіб, які порушують вимоги інструкцій з охорони праці, ухиляються від проходження обов’язкових медичних оглядів та ін.;
• забезпечувати надання першої медичної допомоги постраждалим при нещасних випадках;
• приймати участь в роботі комісії по розслідуванню нещасних випадків в структурному підрозділі;
• приймати заходи по усуненню виявлених недоліків по питаннях охорони праці;
• притягувати до відповідальності підлеглих, які винні в порушенні норм і правил охорони праці, електро-, газо- і пожежобезпеки.

Менеджер з персоналу зобов’язаний:

• розробляти, погоджувати і затверджувати у встановленому порядку Правила внутрішнього трудового розпорядку, здійснювати контроль за його виконанням усіма категоріями працюючих;
• при оформленні документів при прийомі на роботу направляти працівника до інженера з охорони праці і контролювати проходження ним вступного інструктажу з охорони праці, доводити під розписку працівника, вимоги колективного договору та Правил внутрішнього трудового розпорядку;
• очолювати комісію по визначенню Переліку посад з ненормованим робочим днем та визначенню кількості днів додаткової оплачуваної відпустки, затверджувати цей Перелік у встановленому порядку;
• при прийомі на роботу жінок, неповнолітніх та інвалідів суворо дотримуватись вимог ст. 55, 63, 172-200 КЗПП України, Законом України «Про основи соціального захисту інвалідів в Україні», наказів Міністра охорони здоров’я України від 10.12.93 р. № 241, від 29.12.93 р. № 256, від 31.03.94 р. № 45, від 31.04.94 р. № 46, іншими нормативними документами;
• скеровувати працівників на проходження попереднього медичного огляду;
• при зміні посад посадових осіб в межах підприємства своєчасно інформувати інженера з охорони праці для прийняття заходів по їх навчанню та атестації по охороні праці.

Головний бухгалтер підприємства зобов’язаний:

• вносити свої пропозиції щодо відсотків відрахування прибутку від госпрозрахункової діяльності (з наступним затвердженням в колективному договорі) для включення в фонд охорони праці підприємства;
• створити Фонд охорони праці підприємства за рахунок: відсоткового відрахування частини прибутку від госпрозрахункової діяльності (відповідно до колдоговору);
• здійснювати контроль за правильністю використання коштів Фонду охорони праці підприємства у відповідності з «Переліком заходів, виконання яких може виконуватися за рахунок фонду охорони праці підприємства», затвердженим наказом Держнаглядохоронпраці України від 2.06.99 р. № 102;
• при плануванні фонду заробітної плати підприємства завбачати кошти на доплати до посадових окладів працівників, які зайняті на роботах з підвищеною небезпекою та шкідливими умовами праці.

Головний енергетик підприємства зобов’язаний:

• чітко знати і керуватися в повсякденній діяльності вимогами правил по забезпеченню електробезпеки на підприємстві;
• приймати заходи по забезпеченню електробезпеки на всіх об’єктах підприємства;
• здійснювати загальне керівництво роботою, надавати методичну допомогу керівникам структурних підрозділів по забезпеченню електробезпеки на робочих місцях;
• мати та своєчасно вести комплект виконавчо-технічної документації по електробезпеці на підприємстві;
• розробляти, погоджувати і затверджувати у встановленому порядку інструкції по електробезпеці на підприємстві, своєчасно доводити їх до керівників структурних підрозділів підприємства;
• проводити інструктажі по питаннях електробезпеки зі всіма категоріями осіб, які приймаються на роботу на підприємство;
• не рідше одного разу на рік організовувати і проводити навчання по питаннях охорони праці, пожежно-технічному мінімуму з електротехнічним персоналом, приймати участь в роботі комісії по прийманню заліків в цієї категорії працівників.

Відповідальний за газове господарство підприємства (інженер-теплотехнік) зобов’язаний:

• чітко знати та керуватися в повсякденній діяльності вимогами правил по забезпеченню газової безпеки на підприємстві;
• приймати необхідних заходів по забезпеченню газової безпеки на всіх об’єктах підприємства;
• здійснювати загальне керівництво роботою, надавати методичну допомогу керівникам структурних підрозділів по забезпеченню газової безпеки на робочих місцях;
• мати і своєчасно вести комплект виконавчо-технічної документації по газовій безпеці на підприємстві;
• розробляти, погоджувати та затверджувати в установленому порядку інструкції по газовій безпеці на підприємстві, своєчасно доводити їх до керівників структурних підрозділів;
• проводити інструктажі по газовій безпеці зі всіма категоріями осіб, яких приймають на роботу на підприємство;
• не рідше одного разу на рік організовувати і проводити заняття по охороні праці, пожежно-технічному мінімуму з персоналом, зайнятим експлуатацією газових установок, приймати участь в роботі комісії по прийому заліків в цієї категорії працівників.

Відповідальний за пожежну безпеку на підприємстві зобов’язаний:

• чітко знати і керуватися в повсякденній роботі вимогами правил забезпечення пожежної безпеки на підприємстві;
• приймати заходи по забезпеченню пожежної безпеки на всіх об’єктах підприємства;
• здійснювати загальне керівництво роботою, надавати методичну допомогу керівникам структурних підрозділів по забезпеченню пожежної безпеки на робочих місцях;
• мати і своєчасно вести комплект виконавчо-технічної документації по пожежній безпеці на підприємстві;
• розробляти, погоджувати та затверджувати в установленому порядку інструкції по пожежній безпеці на підприємстві, своєчасно доводити їх до керівників структурних підрозділів;
• проводити інструктажі по пожежній безпеці зі всіма категоріями осіб, яких приймають на роботу на підприємство;
• не рідше одного разу на рік організовувати і проводити заняття по охороні праці, пожежно-технічному мінімуму зі всім персоналом, приймати участь в роботі комісії по прийому заліків у працівників.

Інженер з охорони праці підприємства зобов’язаний:

• здійснювати оперативно-методичне керівництво всією роботою з охорони праці на підприємстві;
• керувати складанням комплексного плану заходів по охороні праці, приймати участь в створенні розділу «Охорона праці» в колективному договорі;
• забезпечувати проведення вступного інструктажу з охорони праці всім категоріям працівників, яких приймають на роботу;
• приймати заходи по забезпеченню працівників нормативними актами з охорони праці;
• вести встановлену документацію;
• очолювати комісію по розслідуванню нещасних випадків, професійних захворювань та аварій на підприємстві; приймати участь в роботі комісій: по прийманню заліків у працівників, зайнятих на роботах з підвищеною небезпекою; атестації робочих місць за умовами праці; приймання в експлуатацію новозбудованих, перепрофільованих, відремонтованих споруд, будівель та приміщень підприємства;
• надавати методичну допомогу керівникам структурних підрозділів в розробці та реалізації заходів з охорони праці;
• контролювати виконання законодавчих і нормативних актів з охорони праці в структурних підрозділах, доповідати про всі виявлені недоліки керівнику підприємства;
• готувати проекти наказів і розпоряджень по охороні праці.

4. Права посадових осіб підприємства в системі управління охороною праці.

Всі посадові особи підприємства, які перераховані в 3 питанні мають право:

1. вносити вмотивовані пропозиції по організації виконання правових, організаційно-технічних, санітарно-гігієнічних, соціально-економічних і лікувально-профілактичних заходів, які направлені на запобігання нещасним випадкам, професійним захворюванням та аваріям в процесі виробництва;
2. в межах своєї компетенції, Посадовою інструкцією, зупиняти роботу окремого обладнання у випадку порушення технологічного процесу, при його експлуатації, відсторонювати від роботи осіб, які грубо порушують вимоги нормативних актів з охорони праці, норм та правил по забезпеченню електро-, газо- та пожежної безпеки, про що треба терміново повідомляти керівника підприємства;
3. клопотати перед керівником підприємства про заохочення працівників за ініціативу та добросовісне відношення до роботи по охороні праці, а також притягнення до відповідальності осіб, які порушують вимоги нормативних актів по охороні праці, норм і правил електро-, газо-, пожежної безпеки.

5. Відповідальність посадових осіб підприємства в системі
управління охороною праці.

Всі посадові особи підприємства несуть персональну відповідальність за:

1. невідповідність прийнятих ними рішень вимогам існуючих в Україні законодавчих та нормативних актів по охороні праці;
2. невиконання своїх обов’язків, передбачених розділом 3 цього Положення, Посадовими інструкціями;
3. недостовірність інформації, яка надається керівнику підприємства, про положення справ в системі управління охороною праці на дорученій дільниці;
4. низька якість ведення документації, передбаченої системою управління охороною праці, невідповідність переданих даних фактичному положенню справ на дільниці.

6. Планування роботи з охорони праці.

Функція планування, в основі якої лежить прогнозтичний аналіз, має вирішальне значення в системі управління охороною праці. Планування роботи з охорони праці поділяється на перспективне, поточне та оперативне.

Перспективне планування охоплює найбільш важливі, трудомісткі й довгостро­кові за терміном виконання заходи з охорони праці, виконання яких, як правило, вимагає сумісної роботи кількох підрозділів підприємства. Можливість виконання заходів перспективного плану повинна бути підтверджена обгрунтованим розрахун­ком необхідного матеріально-технічного забезпечення і фінансових витрат із зазна­ченням джерел фінансування. Основною формою перспективного планування робо­ти з охорони праці є розроблення комплексного плану підприємства (на 3—5 років) щодо покращення стану охорони праці.

Поточне планування здійснюється у межах календарного року шляхом розроблен­ня та включення відповідних заходів до розділу «Охорона праці» колективного договору.

Оперативне планування роботою з охорони праці здійснюється за підсумками контролю стану охорони праці в структурних підрозділах і на підприємстві в цілому або перевірок органів державного нагляду. Оперативні заходи щодо усунення вияв­лених недоліків зазначаються у наказі роботодавця.

Тема 3. Державний нагляд і громадський контроль за станом охорони праці.

Самостійне вивчення.

1. Державний нагляд за станом охорони праці на підприємстві.

2. Громадський контроль за станом охорони праці на підприємстві.

1. Державний нагляд за станом охорони праці на підприємстві.

Державний нагляд за додержанням законів та інших нормативно-правових актів про охорону праці здійснюють:

· спеціально уповноважений центральний орган виконавчої влади з нагляду за охороною праці;

· спеціально уповноважений державний орган з питань радіаційної безпе­ки;

· спеціально уповноважений державний орган з питань пожежної безпеки;

· спеціально уповноважений державний орган з питань гігієни праці.

Органи державного нагляду за охороною праці не залежать від будь-яких господарських органів, суб'єктів підприємництва, об'єднань громадян, політичних формувань, місцевих державних адміністрацій і органів місцевого самовряду­вання, їм не підзвітні і не підконтрольні.

Діяльність органів державного нагляду за охороною праці регулю­ється законами України «Про охорону праці», " Про викорис­тання ядерної енергії і радіаційну безпеку", " Про пожежну безпеку", " Про забезпечення санітарного та епідемічного благополуччя населення", «Про основні засади державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності», іншими нормативно-правовими актами та положеннями про ці органи, що затверджуються Президентом України або Кабінетом Міністрів України.

Посадові особи спеціально уповноваженого центрального органу виконавчої влади з нагляду за охороною праці мають право:

· безперешкодно відвідувати підконтрольні підприємства (об'єкти), виробництва фізичних осіб, які відповідно до законодавства викори­стовують найману працю, та здійснювати в присутності роботодавця або його представника перевірку додержання законодавства з питань, віднесених до їх компетенції;

· одержувати від роботодавця і посадових осіб письмові чи усні пояснення, висновки експертних обстежень, аудитів, матеріали та інформацію з відповідних питань, звіти про рівень і стан профіла­ктичної роботи, причини порушень законодавства та вжиті заходи щодо їх усунення;

· видавати в установленому порядку роботодавцям, керівникам та іншим посадовим особам юридичних та фізичних осіб, які відповідно до законодавства використовують найману працю, міністерствам та іншим центральним органам виконавчої влади, Раді міністрів Авто­номної Республіки Крим, місцевим державним адміністраціям та органам місцевого самоврядування обов'язкові для виконання приписи (розпорядження) про усунення порушень і недоліків в галузі охорони праці, охорони надр, безпечної експлуатації об'єктів підвищеної небезпеки;

· забороняти, зупиняти, припиняти, обмежувати експлуатацію підпри­ємств, окремих виробництв, цехів, дільниць, робочих місць, будівель, споруд, приміщень, випуск та експлуатацію машин, механізмів, устаткування, транспортних та інших засобів праці, виконання певних робіт, застосування нових небезпечних речовин, реалізацію продукції, а також скасовувати або припиняти дію виданих ними дозволів і ліцензій до усунення порушень, які створюють загрозу життю працюючих;

· притягати до адміністративної відповідальності працівників, винних у порушенні законодавства про охорону праці;

· надсилати роботодавцям подання про невідповідність окремих посадових осіб займаній посаді, передавати матеріали органам проку­ратури для притягнення цих осіб до відповідальності згідно із законом.

1. Громадський контроль за станом охорони праці на підприємстві.

Громадський контроль за додержанням законодавства про охорону праці здійснюють професійні спілки, їх об'єднання в особі своїх виборних органів і представників.

Професійні спілки також мають право на проведення незалежної експертизи умов праці, а також об'єктів виробничого призначення, що проектуються, будуються чи експлуатуються, на відповідність їх нормативно-правовим актам про охорону праці, брати участь у розслідуванні причин нещасних випадків і професійних захворювань на виробництві та надавати свої висновки про них, вносити роботодавцям, державним органам управління і нагляду подання з питань охорони праці та одержувати від них аргументовану відповідь.

У разі відсутності професійної спілки на підприємстві громадський конт­роль за додержанням законодавства про охорону праці здійснює уповноважена найманими працівниками особа.

Уповноважені найманими працівниками особи з питань охорони праці мають право безперешкодно перевіряти на підприємствах виконання вимог щодо охорони праці і вносити обов'язкові для розгляду роботодавцем пропозиції про усунення виявлених порушень нормативно-правових актів з безпеки і гігієни праці.

Для виконання цих обов'язків роботодавець за свій рахунок організовує навчання, забезпечує необхідними засобами і звільняє уповноважених найма­ними працівниками осіб з питань охорони праці від роботи на передбачений колективним договором строк із збереженням за ними середнього заробітку.

Не можуть бути ущемлені будь-які законні інтереси працівників у зв'язку з виконанням ними обов'язків уповноважених найманими працівниками осіб з питань охорони праці. Їх звільнення або притягнення до дисциплінарної чи матеріальної відповідальності здійснюється лише за згодою найманих праців­ників у порядку, визначеному колективним договором.

Якщо уповноважені найманими працівниками особи з питань охорони праці вважають, що профілактичні заходи, вжиті роботодавцем, є недоста­тніми, вони можуть звернутися за допомогою до органу державного нагляду за охороною праці. Вони також мають право брати участь і вносити відповідні пропозиції під час інспекційних перевірок підприємств чи виробництв фізичних осіб, які відповідно до законодавства використовують найману працю, цими органами.

Уповноважені найманими працівниками особи з питань охорони праці діють відповідно до типового положення, що затверджується спеціально уповно­важеним центральним органом виконавчої влади з питань праці та соціальної політики.

Тема 4. Соціальне страхування від нещасного випадку та професійного захворювання на виробництві.

1. Завдання страхування від нещасного випадку. Принципи та види страхування.

2. Суб’єкти та об’єкти страхування. Страховий ризик і страховий випадок.

3. Фонд соціального страхування від нещасних випадків.

4. Страхові експерти з охорони праці, їх функції і повноваження.

Самостійне вивчення:

1. Фінансування страхових виплат, соціальних послуг та профілактичних заходів. Джерела фінансування Фонду

2. Страхові тарифи. Страхові виплати.

3. Обов’язки Фонду. Права та обов’язки застрахованої особи. Права та обов’язки роботодавця як страхувальника.

1. Завдання страхування від нещасного випадку.
Принципи та види страхування.

Всі питання страхування від нещасного випадку регламентовані Законом України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності».

Завданнями страхування від нещасного випадку є:

· проведення профілактичних заходів, спрямованих на усунення шкідливих і небезпечних виробничих факторів, запобігання нещасним випадкам на виробництві, професійним захворюванням та іншим випадкам загрози здоров'ю застрахованих, викликаним умовами праці;

· відновлення здоров'я та працездатності потерпілих на виробництві від нещасних випадків або професійних захворювань;

· відшкодування шкоди, пов'язаної з втратою застрахованими особами заробітної плати або відповідної її частини під час виконання трудових обов'язків, надання їм соціальних послуг у зв'язку з ушкодженням здоров'я, а також у разі їх смерті здійснення страхових виплат непрацездатним членам їх сімей.

Держава гарантує усім застрахованим громадянам забезпечення прав у страхуванні від нещасного випадку на виробництві та профе­сійного захворювання.

Принципи та види страхування

Основними принципами страхування від нещасного випадку є:

¨ паритетність держави, представників застрахованих осіб та роботодавців в управлінні страхуванням від нещасного випадку;

¨ своєчасне та повне відшкодування шкоди страховиком;

¨ обов'язковість страхування від нещасного випадку осіб, які працюють на умовах трудового договору (контракту) та інших підставах, передбачених законодавством про працю, а також добровільність такого страхування для осіб, які забезпечують себе

¨ роботою самостійно, та громадян – суб'єктів підприємницької діяльності;

¨ надання державних гарантій реалізації застрахованими громадянами своїх прав;

¨ обов'язковість сплати страхувальником страхових внесків;

¨ формування та витрачання страхових коштів на солідарній основі;

¨ диференціювання страхового тарифу з урахуванням умов і стану безпеки праці, виробничого травматизму та професійної захворюваності на кожному підприємстві;

¨ економічна заінтересованість суб'єктів страхування в поліпшенні умов і безпеки праці;

Враховуючи різноманіття об'єктів, що підлягають страхуванню, відмінності в обсязі страхової відповідальності і категоріях страхуваль­ників, всю сукупність відносин страхування можна поділити на п'ять наступних галузей: майнове страхування, соціальне страхування, осо­бисте страхування, страхування відпові­дальності, страхування підпри­єм­ницьких ризиків.

Об'єктами майнового страхування є матеріальні цінності; соціаль­ного страхування — рівень добробуту громадян; особистого страхування — життя, працездатність і здоров'я громадян.

2. Суб’єкти та об’єкти страхування.
Страховий ризик і страховий випадок.

Суб'єкти та об'єкти страхування від нещасного випадку

Суб'єктами страхування від нещасного випадку є застраховані громадяни, а в окремих випадках – члени їх сімей та інші особи, страхувальники та страховик.

Застрахованою є фізична особа, на користь якої здійснюється страхування.

Страхувальниками є роботодавці, а в окремих випадках – застраховані особи.

Страховик – Фонд соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України.

Об'єктом страхування від нещасного випадку є життя застрахованого, його здоров'я та працездатність.