Народна влада Отто Куусінена в Фінляндії

Одночасно з початком радянської військової агресії проти Фінляндії, в Москві було оголошено про створення Народного уряду Фінляндії (Тимчасового уряду Фінляндії в еміграції). В історичній літературі цей створений Кремлем уряд часто іменується Терійокським, за назвою фінляндського містечка в декількох кілометрах від радянського кордону, куди після вторгнення Червоної Армії «Народний уряд» було перевезено. Очолив його Отто Віллі Куусінен.

У січні 1918 р. Куусінен був ініціатором збройного виступу соціал-демократів, що послужило початком громадянської війни в Фінляндії. На нелегальному становищі О.Куусінен залишався в країні ще близько двох років після закінчення громадянської війни і втечі основної маси фінських більшовиків у Росії, переважно в Карелію. Тільки в 1920 р. в Радянську Росію перебрався і сам керівник фінських комуністів.

В Радянській Росії Отто Вільгельмович продовжив діяльність професійного революціонера. Він був учасником установчого конгресу Комуністичного інтернаціоналу, в 1921 р. став одним з його секретарів. У традиціях того часу, і члени сім'ї О.Куусінена були професійними партійними бійцями: в кінці тридцятих років його дружина працювала у складі групи радянського розвідника Р.Зорге. Дочка О.Куусінена, Херта, в 1939 р. стала членом ЦК компартії Фінляндії [11; 58].

Про «буржуазну Фінляндську республіку» О.В.Куусінен завжди відгукувався як про «тимчасове явище». Але спочатку, мабуть, Сталін вважав, що секретар Комінтерну – занадто велика фігура для того, щоб перемістити його на пост глави Терійокського уряду. Очолити Народний уряд Фінляндії запропонували секретарю нелегальної компартії Фінляндії Арво Туомінену, що жив в еміграції у Швеції. Несподівано для Кремля, А.Туомінен відмовився: випадок на ті часи, славні «партійною дисципліною», неймовірний. Часу для пошуку інших глав уряду у Кремля вже не залишалося. Було вирішено затвердити кандидатуру Куусінена.

Деякі труднощі виникли і з формуванням «істинно демократичного уряду Фінляндії»: для нього не вистачало кадрів. «Партійні чистки» тридцятих років настільки прорідили шеренги фінських емігрантів-комуністів, що до складу Народного уряду довелося вводити молоді кадри «другого ешелону».

Тепер у Кремля був «власний» уряд Фінляндії в повному складі. Можна було знову діяти не тільки на військовому фронті (тут активність поки тільки розгорталася), але і в дипломатичному напрямі.

Власне, на першому етапі терійокський уряд повинен був зробити один-єдиний крок: звернутися до СРСР за допомогою.

Вторгнутися в Фінляндію Червона Армія не могла: Радянський Союз, як всім відомо, миролюбна держава. Але Червона Армія могла прийти на допомогу братам-робітником на їх прохання, могла підсилити бойові порядки Першої фінської армії, щоб потім надати сприяння зміцненню могутності Народної армії Фінляндії.

«Народний Уряд Фінляндії звертається до Уряду СРСР з пропозицією укласти договір про взаємодопомогу між Фінляндією і Радянським Союзом та здійснити вікову мрію фінського народу: возз'єднати народ Карелії з народом Фінляндії, приєднавши його до єдиної і незалежної держави Суомі.» – Заява Народного уряду Фінляндії, 1939 р. [17; 61].

Після цього прохання Народного уряду Фінляндії, Радянський Союз в Лізі Націй оголосив, що всі подальші переговори він буде вести з народним терійокським урядом, а не з гнітючим власний народ буржуазним урядом Гельсінкі [16].

Між іншим, терійокському уряду, на відміну від тільки що покинулої Москву делегації буржуазної Фінляндії, дуже швидко вдалося укласти з СРСР вигідний для Фінляндії договір про кордон. Радянському Союзу відходила південна частина Карельського перешийка. Зате нова межа «Демократичної Фінляндії» повинна була пройти на південь від Олонця, східним берегом Сямозера, східніше Ругозера до Кестеньги і до населеного пункту Саллі. Вважалося, що це відповідає «мовному кордону» між карельськими і фінськими населеними пунктами.

Деякі історики, зокрема, В.І. Симененко, Л.А. Радченко вважають, що метою агресії Радянського Союзу проти Фінляндії була не зміна кордонів, а приведення до влади прорадянського уряду в Гельсінкі. Про це пізніше обмовився А. Жданов: «Адже Радянський Союз не хоче нічого більшого, ніж такого уряду в Фінляндії, який разом з імперіалістичними державами не становив би загрози безпеці Ленінграда» [35; 178]. В опублікованому документі ця фраза була відсутня, бо головний ідеолог ВКП(б) викреслив її з тексту оригіналу.

Слід визнати, що сам факт створення уряду Куусінена був помилковим кроком у загальнополітичному плані, викликавши негативну реакцію світової громадськості. Помилковим він виявився і в тактичному плані: повідомлення про створення цього уряду викликало серйозні побоювання фінів за незалежність країни. Внаслідок цього опір фінської армії різко посилився.

Після укладання мирного договору в 1940 р. цей уряд саморозпустився.

У терийокского уряду була й армія – Народна армія Фінляндії. Власне, поки тільки її частина – Перший горнострілковий корпус Фінської народної армії – «міцне ядро майбутньої Народної армії Фінляндії». Військовим міністром був призначений генерал-майор А.Антгіла, що мав до того часу досвід боїв не тільки цивільного спрямування, але і воював в Іспанії. Цікаво, що формування армії почалося раніше, ніж було утворено уряд, якому ця армія належала: перший корпус Народної армії Фінляндії почав комплектуватися 11 листопада 1939 року як 106-й корпус РСЧА.

Фінів, карелів, вепсів в «Червону Армію Фінляндії» довелося збирати по всьому Радянському Союзу: епоха «чисток», «посадок» і переселень була в розпалі. В одній тільки Карелії лише в 1937-38 рр. було репресовано 2746 карельців 1984 фіннів. У Ленінградській області в 1937 р. було розстріляно 13 тисяч фінів і фінів-інгерманландців. Тепер з таборів і в'язниць поспішно звільняли уцілілих колишніх командирів Червоної Армії «підходящих» національностей, відновлювали в званнях і призначали на посади в Першій фінській армії. Знову були зібрані частини розформованої в 1935 р. Карельської єгерської бригади – унікальної для Радянського Союзу частині, що існувала в 1925-35 рр., як власні війська Карельської автономної республіки [44; 368].

І все ж «національних» військових кадрів не вистачало. Не стали витрачати час на комплектування частин з представників інших фінських народів Союзу – зирян, пермяків, удмуртів, марійців, мордви. За спогадами очевидців, багато солдатів Першої фінської армії і значна частина її вищих командирів були росіянами, українцями – тільки деяким довелося переінакшити «на фінський лад» імена і прізвища. Особливо це стосувалося командирського і комісарського складу. Як згадував карельський письменник Яакко Ругоєв, головним редактором армійської газети «Касан Армейя» («Народна Армія») був Михайло Іванович Мелентьєв, він же капітан Мікко-Лахті.

Ось чого у Народної армії Фінляндії було в достатку, так це обмундирування. «Червоних фінів» одягли в захоплені кількома місяцями раніше на Західній Україні довгі зелені польські шинелі. Замість петель були введені погони, а замість «будьоновок» – знайомі тепер всім шапки-вушанки з червоними зірками – правда, трохи іншого покрою, ніж зараз, з більш округлою верхньою частиною.

Станом на 26 листопада 1939 р., особовий склад Народної армії Фінляндії дорівнював 13405 штикам. До кінця війни (у лютому 1940 року) він збільшився вдвічі і становив 25 тисяч осіб [27].

Останнє, що потрібно сказати про цю армію, в боях вона участі не брала. Очевидно, побоюючись занадто великої концентрації «реальних» фінів в її лавах, радянське командування всю війну протримало її в другому «політичному» ешелоні.