Мовні засоби наукового стилю.

Основними мовними засобами наукового стилю є велика кількість термінів, схем, таблиць, графіків, абстрактних (часто іншомовних) слів, наукова фразеологія (стійкі термінологічні словосполучення), цитати, посилання; уникання емоційно-експресивних синонімів, суфіксів, багатозначних слів, художніх тропів, індивідуальних неологізмів.

До мови наукової літератури ставляться особливо суворі вимоги щодо дотримання норм, що сприяє посиленню логізації викладу. Адже метою наукових творів є ознайомлення читача з результатами досліджень учених у різних галузях знань. Меті підпорядковані спосіб викладу матеріалу, і, відповідно, мовні засоби, які використовуються. Вони повинні забезпечувати повне й точне осмислення теми, послідовність і взаємозв'язок думок. Усі міркування автора твору мають спрямовуватися на переконливе обґрунтування висновків, результатів, яких було досягнуто він під час дослідження. Чітка послідовність мислення автора передбачає насамперед логічне, а не емоційно-чуттєве сприйняття наукового твору, тому емоційно-експресивні мовні засоби не мають бути домінантними в ньому.

Розглянемо головні мовні засоби в науковому стилі за рівнями літературної мови.

Лексика та фразеологія. Загальновживані слова, загально-наукова лексика й терміни визначають мовні особливості стилю творів, у яких ідеться про результати досліджень, досягнення науковців. Слова у таких текстах вживаються у своїх прямих значеннях, синонімів майже немає. Із зображальних засобів переважають порівняння. Вони допомагають скласти виразніше уявлення про предмет розповіді.

Фразеологія наукової мови також вельми специфічна. Вона покликана, з одного боку, визначати логічні зв'язки між частинами висловлювань (наприклад, такі стійкі словосполучення, як навести результати, як показав аналіз, на підставі отриманих даних, підсумовуючи сказане, звідси випливає, що тощо; див. наведений нижче перелік); з іншого боку, позначати певні поняття, будучи термінами (вільна економічна зона, мертва мова, струм високої напруги, форма релігійного світогляду).

Найбільшу частину інформації викладено з застосуванням наукових і спеціальних термінів. Вживають також слова й усталені словосполучення, що допомагають послідовно, логічно пов'язати між собою окремі елементи наукового тексту:

o таким чином;

o однак;

o крім цього;

o з іншого боку;

o у свою чергу;

o у даному разі;

o по-перше (по-друге, по-третє тощо);

o описаний вище;

o наведені результати;

o на підставі отриманих даних;

o як показали дослідження.

Особливо необхідно виділити слова, які свідчать про ступінь вірогідності (дійсно, зрозуміло, вірогідно), об'єктивність наведеної інформації (думають, вважають, стверджують, здається, можливо). Ці мовні звороти нададуть висловлюванню відносності. А от абсолютні твердження вимагатимуть від автора найвищої відповідальності.

Морфологія. У науковому стилі розширені функції іменників і прикметників за рахунок дещо звуженого використання дієслова. Для всіх форм останнього, а також для іменника, характерні абстрактні, узагальнені значення.

У науковій прозі широко представлені відносні прикметники, оскільки саме вони, на відміну від якісних, дають змогу з максимальною точністю визначати потрібні ознаки понять.

Дієслова й дієслівні форми мають у тексті наукових праць особливе інформаційне навантаження. Вони використовуються для окреслення постійної ознаки предмета, у висвітленні дослідження, доведення, в описі будови приладів і машин.

Рідше застосовуються дієслова умовного (у формулюванні гіпотез) і майже ніколи - наказового способу. Часто використовуються зворотні дієслова, пасивні конструкції, що зумовлено необхідністю підкреслити об'єкт дії, предмет дослідження (наприклад, " У цій статті розглядаються..", " Передбачено надати додаткові кредити".**).

Серед займенників особливо поширені вказівні (цей, той, такий, який, котрий), які не лише конкретизують предмет, а й визначають логічні зв'язки між частинами висловлювання.

Синтаксис наукового стилю має яскраво виражений книжний характер, чітко організовану будову речень, без чого неможливо було б висловити складну логічну структуру думок.

Важливою рисою синтаксису наукової мови є переважання розгорнених складних речень із розгалуженою системою різних видів підрядності, відокремлених зворотів (особливо дієприкметникових та дієприслівникових).

У науковій літературі поширені безособові, неозначено-особові речення, які використовуються для описування явищ, фактів, процесів.

Опис явищ, фактів і процесів, які вивчаються, майже повністю виключає емоційно забарвлені слова та вигуки.

Ще одна композиційна особливість наукового стилю - документування тверджень, посилання, цитати. За типом мовлення сучасні наукові тексти є монологічними, вживаються в усній та писемній формах із переважанням останньої. Стиль писемної наукової мови - безособовий монолог. Тому викладають, зазвичай, від третьої особи, оскільки увагу зосереджено на змісті й логічній послідовності повідомлення, а не на суб'єкті. Порівняно рідко використовуються форми першої й зовсім не використовуються форми другої особи займенників однини. Авторське " я" поступається значущості й вагомості тих наукових явищ, які досліджуються.