Функції менеджменту та форми управління підприємством

Функції менеджменту — певний вид діяльності, здійснюваний посадовою особою чи структурним підроз­ділом апарату управління, в процесі якого відбувається ефективний вплив на об’єкт управління і вирішуються по­ставлена мета, завдання та ін.

Основними функціями управління є планування, ор­ганізація, добирання та розміщення кадрів і їх стимулю­ вання, координування, контроль. Раціональне плануван­ня — основа успішного виконання менеджерами всіх інших функцій.

Планування — процес розробки і практичного втілення планів, а також шляхів, засобів досягнення втіленої у них мети підприємства.

Таке планування означає розробку планів господарсь­кої діяльності підприємства, що втілюється у певному комплексі економічних показників. Важливо, щоб вони відображали послідовність і зміст робіт. Так, для промислового підприємства плануються доставка матеріалів і комплектуючих виробів, виробництво продукції, її скла­дування, збут. Тому за сферами планування розрізняють планування виробничої діяльності, планування підбору та переміщення працівників, фінансове планування та ін. Основним планом діяльності підприємства є бізнес-план.

Організація діяльності підприємства — процес створення організаційної структури підприємства (відділів, служб, груп тощо), закріплення за ними ресурсів, узгодження повноважень, а також розробка доцільних засобів їх дії з метою досягнення мети.

Важливою умовою успішної організаційної діяльності є створення системи інформаційного забезпечення.

Добиранням, розміщенням кадрів та їх стимулюван­ням займається кадровий менеджмент. Важливо при цьо­му орієнтуватися на людину як основне джерело підви­щення продуктивності праці й ефективності виробництва, залучати працівників до вироблення та прийняття управлінських рішень тощо.

Координування діяльності підприємства — процес упорядкування та узгодження дій різних підрозділів підприємства.

Координування є конкретизацією процесу організації підприємницької діяльності.

Контроль за діяльністю підприємства — систематичне спостереження за станом господарської діяльності під­приємства з метою перевірки відповідності фактичних результатів запланованим і в разі потреби коригування такої діяльності.

Найважливішою сферою контролю є виробнича діяль­ність. Він передбачає спостереження за діяльністю пра­цівників (зокрема за заповненням вакантних робочих місць); за завантаженістю устаткування, приміщень тощо; за наявністю запасів сировини та комплектуючих виробів; за якістю продукції, термінами виконання робіт.

Функції менеджменту по-різному виконуються у пев­них організаційних формах управління підприємством. Такими основними формами за сучасних умов є: 1) лінійна; 2) функціональна; 3) лінійно-функціональна; 4) програмно-цільова; 5) дивізіональна; б) матрична.

За лінійної форми управління здійснюється у взаємо­відносинах між начальником і підлеглими за ієрархічною структурою згори донизу. Так, в американській компанії “Ексон” та багатьох інших крупних корпораціях налі­чується 11-14 рівнів ієрархії. Усі розпорядження йдуть від одного начальника, а для керівника кожного ієрархічного рівня потрібно підібрати оптимальну кількість підлеглих, якими можна ефективно управляти. Керівник підрозділу повинен приймати рішення з багатьох проблем виробничо-фінансової діяльності свого підрозділу.

Основним недоліком такої форми організаційної структури є надзвичайно складна процедура прийняття управлінських рішень, оскільки дозвіл на кожний крок діяльності треба отримувати знизу нагору через всю ієрар­хію керівників. Таке рішення ухвалюють на тривалих засі­даннях, після численних узгоджень і за колективної відпо­відальності за будь-які дії. Лінійна структура управління дуже складна і повільно реагує на внутрішні та зовнішні зміни, значною мірою виключає новаторський ризик під­приємця. В ній відсутня автономія керівників підрозділів, наявний бюрократизм та інші негативні риси.

За функціональної форми спільні для кількох підрозділів функції управління передають одному органу (підрозділу) або виконавцю. Він виконує їх, отримуючи накази від кількох керівників. Таким чином, субординація в уп­равлінні здійснюється за функціями.

Позитивним у цій організаційній формі є можливість уникнення дублювання діяльності виконавців. Кожен з них може доводити до найдосконаліших форм виконання окремої функції. Недолік — відсутність єдності при отри­манні розпоряджень, погіршення координації в управлінській діяльності в міру зростання складності вироб­ничого процесу й поглиблення спеціалізації.

Лінійно-функціональна форма управління певною мірою усуває ці недоліки. Управлінські рішення тут розробляють висококваліфіковані, досвідчені спеціалісти, а розпоряд­ження віддають по лінійних ланках. В основу лінійно-функціональної структури покладено принцип, згідно з яким у кожного підлеглого може бути лише один началь­ник. Попередньо зазначмо, що за матричної структури підлеглий може мати кількох начальників, кожен з яких відповідає за певні проекти або види діяльності корпо­рації.

За програмно-цільової форми управління призначають керівників окремих проектів або підрозділів, які дають розпорядження щодо найефективнішого використання усіх ресурсів (матеріальних, трудових і фінансових) для до­сягнення конкретних цілей виробництва. Такими цілями можуть бути будівництво нового заводу або цеху, рекон­струкція діючого підприємства, конструювання і розробка нової техніки тощо. Керівник проекту отримує завдання від вищого керівництва і звітує перед ним. Йому, у свою чергу, підпорядкований цілий штат працівників.

Певні завдання виконують окремі підрозділи, що ус­кладнює координацію між ними. Для узгодження діяль­ності підрозділів створюють єдиний координаційний центр. З часом вони можуть бути перетворені на внутрішні фірми, тобто відносно незалежні господарські одиниці, які мають більшу самостійність, ніж підрозділи.

У матричній формі організаційної структури управ­ління поєднуються лінійна, програмно-цільова та фун­кціональна. Їх вибір і поєднання залежать від типу вироб­ництва, характеру технологічних операцій, поставленої мети і цілей. Так, для масового серійного виробництва придатніші лінійні та функціональні форми; для розробки нової техніки — програмно-цільова.

У дивізіональній формі управління поєднуються процес управління за продуктовим (коли материнська компанія відповідає за діяльність фірми у даній країні) і регіональ­ним (коли дочірня компанія об’єднує філіали в інших країнах) принципами. Головними елементами цієї форми управління є відділи (від англ. division), які наділені опе­ративною самостійністю, вступають між собою у договірні відносини і, отримуючи прибутки, здійснюють са­мофінансування.

Вище керівництво за цієї форми управління приймає стратегічні рішення, які визначають розвиток компанії на тривалу перспективу (поставлення довготривалих цілей, розширення масштабів виробництва, модернізація під­приємств, виробництво нових видів продукції тощо). За таким принципом побудоване управління в могутній аме­риканській корпорації “ІВМ” (“Інтернешнл Бізнес Мешінз”), причому дивізіональна форма управління поєдну­ється з програмно-цільовою.

Вибір певної форми управління залежить також від історичних традицій, типу організаційної культури і цін­ностей країни тощо.