Студопедия

Главная страница Случайная страница

КАТЕГОРИИ:

АвтомобилиАстрономияБиологияГеографияДом и садДругие языкиДругоеИнформатикаИсторияКультураЛитератураЛогикаМатематикаМедицинаМеталлургияМеханикаОбразованиеОхрана трудаПедагогикаПолитикаПравоПсихологияРелигияРиторикаСоциологияСпортСтроительствоТехнологияТуризмФизикаФилософияФинансыХимияЧерчениеЭкологияЭкономикаЭлектроника






Джерела фінансових ресурсів та процес інвестування




 

Фінансові ресурси на капіталістичному підприємстві отримали назву “грошового капіталу”. Вони є сукупністю усіх видів грошових коштів, фінансових активів підприємства.

Фінансові ресурси поділяють на власні та залучені. До власних належать засоби: а) отримані від випуску та ре­алізації акцій та облігацій; б) резервний капітал, який ут­ворюється внаслідок відрахувань від прибутку та їх інвестування у виробництво; в) пайові внески членів трудового колективу; г) частина статутного капіталу, який скла­дається із внесків засновників в оборотні фонди. Власний грошовий капітал також може збільшуватися шляхом на­ступних випусків акцій.

До залучених фінансових ресурсів належать капітал, який утворюється за рахунок банківського довготерміно­вого кредиту (понад один рік) та коштів, отриманих від випуску облігацій, а також орендовані підприємством за­соби праці.

Управління фінансовими ресурсами передбачає передусім оптимальне співвідношення власного і залученого капіталу, тобто раціональну структуру грошового капіталу.

З цього погляду найважливішим завданням фінансового менеджменту є досягнення самофінансування під­приємства.

Самофінансування підприємства — забезпечення із власних джерел як поточних витрат, так й інвестицій у процесі фінансово-господарської діяльності підприєм­ства.

Водночас частка позичок у загальних фінансових фон­дах американських корпорацій за період 60-90-х років зростає. Особливо швидко збільшується частка коротко­термінового боргу.

Джерелом самофінансуваня є насамперед прискорена амортизація, тобто грошове вираження процесу перене­сення вартості основних виробничих фондів на готовий продукт в міру не лише їх фізичного, а й морального зношування (морального старіння). Іншими словами, при­скорена амортизація означає списання у перші роки ек­сплуатації нових засобів праці значно більшої частини їх вартості стосовно пропорційного терміну служби. Фізичне зношування означає втрату фізичних властивостей і якос­тей основного капіталу, а моральне — його старіння і знецінення, внаслідок появи досконаліших основних фондів, пов’язаних з НТР. Проте в Україні норми аморти­зації приблизно у два рази нижчі, ніж у розвинутих країнах світу.

За рахунок амортизаційних відрахувань у США в сере­дині 90-х років формувалося майже 65% загального обся­гу інвестицій. В Україні за період 1990-1998 рр. цей по­казник знизився майже у 5 разів і становив до 12%.

Одним з джерел фінансування є збільшення частки не­розподіленого прибутку, з якого формуються страховий та резервний фонди.

Загалом фінансовий менеджмент щодо джерел фінан­сування передбачає вирішення таких ключових проблем:



а) розробку інвестиційної політики, визначення по­треб у фінансових ресурсах та обгрунтування форм, ме­тодів і засобів її реалізації;

б) планування інвестицій на поточний, середньо- та довгостроковий терміни, розробку такої початкової форми планування інвестицій, як інвестиційний проект. Основ­ними етапами підготовки та реалізації такого проекту є попереднє техніко-економічне обгрунтування, експертиза прийняття його, реалізація та процес експлуатації;

в) обгрунтування політики оптимального поєднання використаних власних і залучених коштів, а також методів та засобів її втілення у практику, зокрема залучення фінансових ресурсів на найбільш вигідних умовах;

г) розробка дивідендної політики та засобів її ре­алізації, які втілюються в управлінні портфелем цінних па­перів.

Вихідним пунктом реалізації фінансового менеджмен­ту є фінансове планування.

 

3. Сутність та механізм фінансового планування на підприємстві

 

Фінансове планування — складова частина фінансового менеджменту, яка передбачає визначення стратегічної мети в управлінні фінансами; розробку і фактичну ре­алізацію фінансових планів на довготерміновий (понад 5 років), середньотерміновий (від 1 до 5 років) і поточний (до 1 року) періоди та конкретних дій для впровадження цієї стратегії.

Основними фінансовими документами, в яких втілю­ється фінансове планування, є бюджет грошових до­ходів — видатків, прогнозування обсягів очікуваного при­бутку, обсягів інвестицій, розміру дивідендів, зовнішніх запозичень та інше.

Довготермінове фінансове планування містить такі ос­новні елементи:



1) визначення потреб у грошових ресурсах, у тому числі на фінансування основного та оборотного капіталів, на будівництво нових філіалів, цехів, на модернізацію та реконструкцію існуючого підприємства;

2) визначення оптимального співвідношення між вла­сним і залученим капіталами, шляхів та умов отримання довготермінових кредитів;

3) розробку інвестиційного плану, який є ширшим за план капіталовкладень (тобто вкладень лише в основний капітал) і передбачає передусім вкладення у розвиток всіх продуктивних сил підприємства, в тому числі у розвиток особистісного чинника, інформаційне забезпечення, науково-дослідних і дослідно-конструкторських розробок;

4) довготермінове планування ліквідності балансу підприємства, тобто співвідношення між активами і пасивами. До активів належать грошові ресурси, банківські вклади, товарно-матеріальні запаси (тобто поточні активи) і основний капітал за остаточною вартістю. До пасивів — рахунки до оплати, нараховані заробітна плата і податки, облігації до оплати (тобто поточні пасиви), а також іпотечні цінні папери, звичайні акції, нерозподілений прибуток.

П’ятирічний фінансовий план враховує цілі підпри­ємства; різні види економічних ризиків (постачальницько-збутові; інвестиційні, кредитні, відсоткові, валютні, мар­кетингові, ризик вкладень у цінні папери та ін.); сферу прикладення капіталів корпорації; передбачає підсумок аналізу очікуваних підприємницьких результатів;плану­вання у сфері виробництва товарів та послуг; проведення науково-дослідних і дослідно-конструкторських розробок та ін. П’ятирічні фінансові плани є також конкретизацією фінансової стратегії. На крупних підприємствах у розвинутих країнах світу вони складаються протягом 6 і більше місяців фінансовими відділами.

На відміну від довго- та середньотермінових планів, які конкретизують фінансову стратегію підприємства, є засо­бами реалізації такої стратегії, оперативні плани, які скла­дають, як правило, на один рік, конкретизують тактику підприємства.

Найважливішими принципами при складанні фінан­сових планів є:

1) інвестиції (в тому числі капіталовкладення) з трива­лими термінами окупності повинні фінансуватися за раху­нок довготермінових надходжень за максимального вико­ристання внутрішніх джерел фінансування;

2) необхідно обирати найдешевші способи інвестуван­ня, а брати кредити лише тоді, коли вони дешевші за власні джерела самофінансування;

3) слід обирати ті варіанти інвестицій, які дають най­вищу рентабельність та ефективність;

4) планові показники виробництва, збуту товарів і по­слуг повинні відповідати обсягам платоспроможного по­питу та його структурі;

5) найбільш ризикові інвестиції слід здійснювати за рахунок власних джерел фінансування;

6) при складанні фінансових планів, зокрема при розробці інвестиційної політики, необхідно враховувати, що частка самофінансування у загальному обсязі інвес­тицій, передусім крупних підприємств, становить при­близно 75%.

 

4. Інвестиційні проекти підприємств та їх ефективність

 

Інвестиції, які планує здійснити і реалізовує підпри­ємство, набувають спочатку форми інвестиційних проектів.


mylektsii.ru - Мои Лекции - 2015-2019 год. (0.008 сек.)Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав Пожаловаться на материал