Місце і роль малого підприємництва в економіці

В усіх розвинутих країнах світу кількісно переважають малі підприємства. В окремих державах до них відносять різні за величиною підприємства (у США та країнах Європейського Союзу — підприємства з кількістю працівників до 500 осіб, в Україні у промисловості та будів­ництві — до 200, а в інших галузях сфери матеріального виробництва — до 50 осіб).

Серед розвинутих країн найбільша кількість малих підприємств зосереджена в США, Японії, Італії. З погляду структури народного господарства такі підприємства пере­важають у сфері послуг, роздрібної торгівлі, сільському господарстві. В Україні найбільша кількість малих підприємств у 1998 р. була сконцентрована у торгівлі та гро­мадському харчуванні (76, 8 тис.), промисловості (22, 0 тис.), будівництві (15, 6 тис.), транспорті та зв’язку (майже 3 тис.), сільському господарстві — 2, 7 тис.

Основними кількісними критеріями зарахування під­приємств до категорії малих є чисельність зайнятих на них працівників, обсяг валової виручки, обсяг податку, балан­сова вартість активів та ін.

У розвинутих країнах частка малих підприємств в за­гальній кількості підприємств є абсолютно переважаю­чою. Так, у США серед понад 20 млн підприємств до ка­тегорії малих належать до 18 млн, у Великобританії — приблизно 96%, в Італії з 800 тис. промислових підприємств — 99% малі й середні, в Польщі — до 2 млн. В Україні їх кількість становила в 1990 р. 10 тис., в 1994 — 70 тис., в 2000 — 171 тис. В середньому на малому підприємстві працює 10 осіб.

Проте частка малих підприємств у сукупних доходах незначна. Так, у США малі підприємства привласнювали лише до 8% валових доходів. Частка малих та середніх підприємств у промисловому виробництві України становила в 1998 р. лише 2, 8% (в 1991 — 0, 8%). Водночас вони забезпечують у розвинутих країнах світу більшу кількість робочих місць. Так, у США протягом 1981-1990 рр. малі підприємства створили 60% робочих місць, а великі ско­ротили чисельність працівників на 3 млн осіб. За цим по­казником малі підприємства мають вищу соціальну відповідальність, ніж крупні.

Невідповідність між величезною кількістю малих під­приємств, чисельністю зайнятих на них працівників, з од­ного боку, та відносно незначною величиною валового до­ходу, внеску у створення товарів і послуг — з іншого, по­яснюється такими чинниками:

1) нижчою продуктивністю праці на таких підпри­ємствах (порівняно з крупними);

2) неспроможністю впроваджувати новітні вагомі до­сягнення науки і техніки;

3) промонополістичною політикою ножиць цін (зави­щених на товари і послуги крупних підприємств та зани­жених на створювані блага в малих підприємствах);

4) вищими відсотками на отримувані кредити;

5) певною мірою дискримінаційними контрактними відносинами значної кількості малих підприємств з гігантськими компаніями;

6) намаганням багатьох людей, які не мають підпри­ємницького хисту, створювати нові підприємства; від­сутністю належного досвіду в управлінні ними тих осіб, які мають такий хист.

Незважаючи на ці негативні тенденції, чисельність ма­лих підприємств у розвинутих і слаборозвинутих країнах постійно зростає. Наприклад, у США на початку XX ст. налічувалося всього 300 тис. таких підприємств, в середині 60-х років — майже 5 млн, а наприкінці XX ст. — понад 18 млн. Щорічно в цій країні виникають понад 600 тис. малих підприємств, у Великобританії щотижня — до 900.

Своєрідний “ренесанс” малого бізнесу почався з роз­гортанням НТР, яка посилює процес спеціалізації, коопе­рування виробництва, формує великий попит на вузько-спеціалізовану продукцію, на інтелектуальні види про­дукції — нові ідеї, “ноу-хау”, роль малих підприємств як експериментаторів тощо. Тому не випадково широкого розвитку набули ризикові (або венчурні) підприємства, які працюють над втіленням у виробництво певної ідеї чи проекту, беручи на себе ризик нововведень тощо. Так, кожна п’ята новинка науки і техніки, швидко впровадже­на крупними компаніями розвинутих країн, запозичена у невеликих фірм і дає високий комерційний ефект.

Якщо розвитку малих підприємств властиві зазначені вище негативні тенденції, то цілком логічно виникає запи­тання, яким чином вони не лише виживають, а й кількісно зростають? Це пояснюється такими сторонами цих підприємств:

1) вища інтенсивність праці, в тому числі за рахунок подовження робочого дня;

2) нижча заробітна плата;

3) економія на техніці безпеки, умовах праці;

4) нижча організованість та самосвідомість найманих працівників, що, в свою чергу, пояснюється відсутністю профспілок і сприяє додатковій експлуатації.

Незважаючи на це, у США із приблизно 600 тис. но­вих підприємств щорічно розорюється понад 400 тис. Ви­сокий ступінь збанкрутіння малих підприємств має місце і в інших країнах.