Специфіка обладнання й утримування вертодромів і аеродромів спеціального призначення

Перелік і розміри споруд, устаткування й утримування вертодромів залежать від їх класу, призначення, і багато в чому аналогічні аеродромам. Суттєві відмінності полягають у вимогах до привертодромної території та маркування покриттів.

Для зльоту вертольота за способом II (з використанням ефекту ПП) необхідні більш вільні повітряні підходи. Тому довжина зон обмеження висотних перешкод, особливо у напрямі зльоту стає значно більшою, ніж в двох інших. Проте форма і розміри в плані цих зон набагато простіші та менші, ніж для аеродромів. Однак, як і для них, велику увагу приділяють розташуванню ЛЕП, які значною мірою впливають на БП.

Неабияку роль відіграє стан поверхні елементів вертодрому. Якщо вона ґрунтова, то повинна мати міцний дерновий покрив, який запобігає видуванню і руйнуванню ґрунту через роботу НГ. Сам грунт повинен мати достатню міцність. Незначну в'язкість навіть при перезволожуванні, здатність до швидкого розвитку дернини і бути практично безпильним. Поряд з РД і МС недопустима наявність піщаних або пилеподібних наносів та незакріплених щебеню, гальки або інших аналогічних ґрунтів. Тому навіть на тимчасових вертодромах з економічної доцільності влаштовують тверде покриття з надійним укріпленням узбочин, особливо на МС. З цією метою придатні настили з деревини, металевих листів, які використовують для військових аеродромів і т. ін.

Маркування робочої площі постійного вертодрому наносять білою фарбою по твердому покриттю, а контур зони обслуговування вертольота на групових МС - червоною. На індивідуальних МС контур зони не наносять. Стартову лінію для позначення місця встановлення

передньої опори вертольота при зльоті або місця приземлення при посадці, показують тільки на ТЗГТС, яка має форму витягнутого прямокутника. Місце приземлення по-вертолітному (пунктирне коло діаметром 7-18 м) розташо­вують у центрі ТЗПС.

Лінії контуру зони обслуговування віддаляють від крайніх габаритних точок (НГ і хвостової частини) на 2 і 1, 5 м відповідно для вертольотів І та ІІ-ІV класів. Т-подібний знак - місце вста­новлення носової частини вертольота і номер МС фарбують у жовтий (оранжевий) колір, як і шляхи руління. Вони мають вигляд пунктирної лінії (на відміну від суцільної, для літаків) і відходять від контуру проти номера стояння. Шляхи руху спецтранспорту маркують аналогічно аеродрому білим кольором. На індивідуальних МС позначають тільки Т-подібний знак і номер стояння, а швартовні майданчики маркують Т-подібним знаком і літерою " Ш" замість номера МС.

На ґрунтових вертодромах постійні примежові знаки роблять із слабкого бетону, цегли або каміння (врівень з ґрунтовою поверхнею) і фарбують вапном. Взимку, за наявності снігу, знаки фарбують чорним кольором. Межі ЗПС, РД і МС можна позначати (як і для ґрунтових аеродромів) зовнішніми конусами, пірамідами або дерев'яними щитами з каркасів, оббитих легким листовим матеріалом (наприклад, жерстю або фанерою), їх фарбують почерговими смугами білого і чорного (червоного) кольорів. Для тимчасових посадкових майданчиків ці знаки замінюють прапорцями - білими влітку і чорними (червоними) взимку або хвойними гілками (взимку).

Аеродроми спеціального призначення відносяться до класу Е. Найбільшого розповсюдження вони набули для виконання сільськогосподарських робіт як тимчасові або постійні (рис.2). Через великий обсяг щоденних робіт до ТЗПС прибудовують МРД (рис.1, пунктирна лінія), яка має тільки кінцеві СРД. До цих аеродромів пред'являють спрощені вимоги до вертикального планування, водовідвідних заходів і приаеродромної території. На ТЗПС маркують поріг, знак ПМШК і вісь, причому поріг замість " зебри" можна позначати суцільною широкою поперечною смугою без знака ПМШК. Поверхню ГЗПС інодіукріплюють дерев'яними решітковими щитами або обробкою фунту різноманітними матеріалами, найчастіше дернуванням.

Догляд за аеродромами та вертодромами спеціального призначення не відрізняється від загальноприйнятого. Тверді покриття періодично очищають і ремонтують дрібні ушкодження, зашпаровуючи тріщини, поновлюючи шви і маркування. На ґрунтових елементах періодично контролюють міцність ґрунту, часто використовуючи пробне руління завантаженим ПК зі швидкістю 8-15 км/год. При такому випробуванні глибина колії від коліс не повинна перевищувати на дернині 6 см (для попередження руйнування дерену), а без неї - 7-8 см. Періодично косять траву і виправляють мікрорельєф. Взимку ущільнюють чи прибирають сніг, руйнують і прибирають крижану корку.

Рис. 2. Принципова схема генплану постійного аеродрому класу Е спеціального при­значення: 1 - автодорога; 2- вантажна техніка; 3 - склад мінеральних добрив; 4 - склад отрутохімікатів; 5 - розчиновий вузол отрутохімікатів; 6 —завантажувальні майдан­чики; 7— МС; 8 - дегазаційний майданчик з відстійниками; 9 - ЛС; 10 — паливосховище; 11 — огорожа; 12 — комплекс протипожежних засобів; 13 - службово-технічний будинок з майстернею; 14 - гуртожиток

Слід дотримуватися заходів безпеки відносно авіаційних хімічних робіт. Хімікати доцільно зберігати в спеціально обладнаному складі, а кожен вид хімікатів - в окремому відсіку із суцільними перегородками. Збереження неприпустимо в приміщенні із земляною підлогою чи на підстилках із соломи, хмизу чи тирси. Підлога має бути водонепроникною і солестійкою. Дерев'яну підлогу піднімають на 0, 3-0, 5 м над фунтовою поверхнею. Сам склад необхідно розташовувати на високому сухому місці далеко від водоймища. Захист від стічних і талих вод здійснюють огорожею складу канавами із земляними валами, провітрюючи приміщення в теплу суху погоду.

Враховуючи особливу небезпеку для людей і тварин, склад необхідно розміщують, не ближче 200 м від житлових будинків, побутових споруд, джерел водопостачання іводоймищ, сховищ фуражу і продуктів, скотарників та інших будівель. У складі передбачають спеціальні ніші для збереження отрутохімікатів, що надходять у скляній чи металевій тарі, яку складають під навісом і знешкоджують на спеціальному майданчику, обладнаному відстійниками. Проте зберігати отрутохімікати під навісом поза приміщенням заборонено. Відстань у плані від найближчого краю складу, завантажувального або дегазаційного майданчика до споруд службової території має бути не меншою ніж 50 м.