Зниження ризиків виникнення надзвичайних ситуацій техногенного характеру.

Науково-технічний прогрес характеризується зростанням кількості надзвичайних ситуацій техногенного характеру та їх руйнівного ефекту. Періодичність або ймовірність техногенних катастроф становить для глобальних - 0, 02-0, 03 рік^-1; для національних 0, 05-0, 1 рік^-1; для місцевих 1-20 рік^-1; для об'єктових 10-500 рік^-1.

На останнє десятиліття припадає майже половина загиблих і 40% постраждалих в катастрофах і стихійних лихах XX століття.

Вихід із такого становища один - зниження ризиків і пом'якшення наслідків НС, що вирішується на основі нової ідеології протидії катастрофам і розробленної на її базі державної стратегії управління ризиками.

Зниження ризикучі і пом'якшення наслідків НС техногенного характеру є стратегічною задачею держави у забезпеченні національної безпеки.

У розв'язанні цього завдання важливе місце займає правове забезпечення.

Регулювання законом господарської і іншої діяльності людей, з метою зниження ризику НС, можна здійснювати на трьох рівнях:

по-перше, повна заборона соціально-економічної діяльності (проживання людей, будівництво, функціонування об'єктів, технологій і ін.) у тих випадках, коли рівень ризику неприпустимо великий. Наприклад в разі неприйнятне високого ризику заборона розселення людей безпосередньо в зонах затоплення, підвищення рівня зсувів і т. ін.;

по-друге, постійне обмеження деяких видів господарської діяльності а/або використання (застосування) спеціальних прийнятних способів діяльності у районах, де рівень ризику прийнятний за деяких умов. Це означає що необхідно застосовувати спеціальні організаційні, технічні і інші заходи щодо захисту людей і об'єктів господарювання. Наприклад, використання спеціальних захисних споруд і особливих конструкцій на радіацйно-, взриво- і особливо пожежонебезпечних об'єктах,

по-третє, тимчасове обмеження проживання і господарської діяльності (тимчасова евакуація) на визначені території, рівень ризику для якої в цілому прийнятний у зв'язку з порушенням умов безпеки в процесі указаної діяльності. Наприклад, провали і просадки ґрунту і руйнування будівель через незадовільну якість будівництва водопровідних мереж міста.

У розв'язанні проблеми зниження ризику НС важливим є прогнозування і попередження аварій, катастроф, різні нестабільності в техногенній сфері.

Для своєчасного прогнозування і виявлення небезпечного явища на стадії його зародження необхідно добре налагоджена загальнодержавна система моніторингу за передвісниками катастрофи.

Методи прогнозування наслідків НС за часом проведення можно поділити на дві групи:

- методи, що базуються на апріорних оцінках (припущеннях) отриманих

за допомогою теоретичних моделей і аналогій;

- методи, що основані на апостеріорних оцінках (оцінках наслідків вже здійснених НС).

Головна ціль другого етапу реалізації Програми запобігання та реагування на НС техногенного характеру - реалізація інвестиційних проектів, спрямованих на зниження ризиків і пом'якшення наслідків НС техногенного характеру. Основними напрямками вкладання фінансових ресурсів на сучасному етапі є:

- удосконалення системи моніторінгу і прогнозування катастроф;

- розробка і впровадження функціонального комплексу інформаційного забезпечення процесів управління в НС;

- модернізація автоматизованої системи централізованого сповіщення населення;

реалізація заходів щодо першочергового життєзабезпечення населення в НС;

- забезпечення населення засобами індивідуального захисту і медикаментами;

- впровадження мобільних комплексів оцінки стійкості будівель і споруд;

- удосконалення системи підготовки штатних працівників державних службовців у складі спеціально уповноважених органів виконавчої влади з питань надзвичайних ситуацій та безпеки життєдіяльності об'єктів, професійних рятувальників і т. ін.