Студопедия

Главная страница Случайная страница

КАТЕГОРИИ:

АвтомобилиАстрономияБиологияГеографияДом и садДругие языкиДругоеИнформатикаИсторияКультураЛитератураЛогикаМатематикаМедицинаМеталлургияМеханикаОбразованиеОхрана трудаПедагогикаПолитикаПравоПсихологияРелигияРиторикаСоциологияСпортСтроительствоТехнологияТуризмФизикаФилософияФинансыХимияЧерчениеЭкологияЭкономикаЭлектроника






Специфіка підприємництва в аграрному секторі.




 

Як нам вже відомо, будь-яке виробництво починається з привласнення людьми засобів виробництва. Як це положення може бути застосоване до сільського господарства, де основним засобом виробництва виступає земля. Проблема власності на землю є однією з важливих складових частин системи соціальної справедливості у суспільстві. Економічна реформа в сільському господарстві України передбачає формування багатоукладної економіки шляхом розвитку підприємництва на основі різноманітних форм власності (державної, приватної, колективної). При цьому нові суб’єкти підприємницької діяльності, для яких визріли певні умови, виникають як у надрах старих форм власності, так і поруч з ними, але не в якому разі не як альтернатива: або колективне підприємство, або приватне підприємство тощо.

Будь-який суб’єкт підприємництва у сільському господарстві повинен мати право самостійно вибирати напрям спеціалізації (з урахуванням умов даного господарства), визначати перспективу й економічно ефективну структуру посівних площ та виробництва в цілому, включаючи розвиток підсобних підприємств та обслуговуючих цехів. Потрібна також свобода вибору партнера, договірних взаємовідносин з суб’єктами ринку, форм організації та оплати праці. Без цього ні приватна, ні колективна власність не зробить підприємця повноцінним господарем, тим більше, що досвід розвинених країн (Японії, США, Франції, Німеччини та інших) свідчить: успіх у господарській діяльності робить не форма власності, а підприємець, якому “дихає в потилицю” конкурент.

Не менш важливо використати і такий досвід: у розвинутій соціально орієнтованій економіці кожен підприємець, коли починає займатися бізнесом, старанно відшукує нішу своєї господарської діяльності, яка б вдало вписувалася у крупний бізнес. Що стосується організації сільськогосподарських колективних структур у сучасних умовах, то альтернативними сегментами їхньої діяльності можуть бути такі, що доповнюють основне виробництво: переробка сільськогосподарської продукції, матеріально-технічне постачання, реалізація продукції, виробництво будівельних матеріалів і т. д. Подібна система організації основного виробництва і допоміжних виробництв фермерських і колективних господарств, безумовно, знімає ряд суперечностей, що виникають між окремими суб’єктами в аграрному секторі економіки.

Первинна виробнича ланка в сільському господарстві (фермерське або особисте господарство, колективне підприємство) функціонують на основах комерційного (господарського) розрахунку. Це означає, що для забезпечення своєї діяльності, вона повинна мати певні матеріальні й грошові ресурси, які виступають у вигляді виробничого капіталу (виробничих фондів).



Оборот капіталу в сільському господарстві, на відміну від інших галузей, зокрема промисловості, має свою специфіку.

По-перше, в джерелах формування капіталу. Певна частина виробничого капіталу в сільському господарстві (будівлі, споруди, машини, обладнання, передаточні та транспортні засоби) формується звичайним шляхом через сферу товарного обігу. Проте, значна частина засобів виробництва, що споживається, створюється в самому господарстві і входить у виробничий оборот, минаючи сферу товарного обігу. Тобто, відновлюється безпосередньо в натуральній формі (формування стада власним молодняком, вирощування садів, виробництво насіння, кормів і т.д.). А це означає, що в процесі відтворення певна кількість створеної продукції не набуває форми кінцевого продукту.

По-друге, особливості в обороті капіталу. Вони обумовлені сезонним характером сільськогосподарського виробництва, а також участю в процесі виробництва природно-біологічних факторів. Так, механічні знаряддя праці застосовуються сільському господарстві відносно короткий час (наприклад, зернові комбайни 10-20 днів на рік). У той же час високоефективне господарство вимагає наявності повного комплексу машин для того, щоб усі операції виконувалися своєчасно й високоякісно. Це, з одного боку, передбачає вищий, ніж у промисловості, рівень капітало- та енергоозброєності, а з іншого, – уповільнення обороту капіталу порівняно з іншими галузями народного господарства.

За таких умов підтримання нормального процесу відтворення вимагає наявності надійних каналів фінансування сільськогосподарського виробництва. Ринкова економіка з її жорсткими правилами передбачає, що такими каналами для підприємств неаграрної сфери виступають, по-перше, самофінансування; по-друге, банківське кредитування. Підприємства аграрної сфери в силу вище названої специфіки витримати, як показує світовий досвід, такого ринкового режиму не можуть. Тому практично в усіх розвинених країнах світу сільськогосподарське виробництво знаходиться на державній дотації.



Правові підстави різноманітних форм організації підприємництва в аграрній сфері закладені в таких законах, як: “Про селянське (фермерське) господарство”, в якому визначаються економічні, правові та соціальні основи створення й діяльності селянських (фермерських) господарств; “Про колективне сільськогосподарське підприємництво”, “Про плату за землю”, де визначаються порядок, розміри, строки сплати земельного податку та орендної плати.

 


mylektsii.ru - Мои Лекции - 2015-2019 год. (0.006 сек.)Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав Пожаловаться на материал