Види прибутку.

Прибуток від реалізації продукції (робіт, послуг) - виручка від реалізації продукції, зменшена на суму ПДВ, акцизного збору, ввізного мита, митного збору, інших обов'язкових зборів платежів, а також на суму витрат, що включаються в собівартість продукції.

Q_р – виручка від реалізації продукції, грн.;

С_рп – повна собівартість реалізованої продукції, грн.

Ц_і – ціна одиниці і-го виду продукції, грн.

С_і – повна собівартість одиниці і-го виду продукції, грн.

Q_р – обсяг реалізації і-го виду продукції в натуральному виразі, шт.

Балансовий прибуток - загальна сума прибутку від усіх видів діяльності за звітний період, отримана як на території України, так і за її межами.

Балансовий прибуток включає:

• результат від реалізації продукції (прибуток від реалізації);

• інші операційні доходи - продаж ОФ і НМА, оренда, ЦП, валютні операції;

• доходи від володіння корпоративними правами;

• відсотки до отримання;

• інші позареалізаційні доходи за вирахуванням витрат - надходження боргів, як раніше списаних;

• прибутки і збитки минулих років, неустойки та інше.

Чистий прибуток - частина валового прибутку, що залишається в розпорядженні підприємства після сплати податку на прибуток та інших податків і обов'язкових платежів до бюджету, включаючи фінансові санкції за порушення податкового законодавства.

Чистий прибуток - кінцевий результат виробничо-господарської діяльності підприємства.

Рентабельність - це показник прибутковості підприємства, який відображає рівень прибутку відносно певної бази, виражений у відсотках і характеризує ефективність роботи підприємства.

Найбільш часто використовуються наступні показники:

• pагальна рентабельність;

• рентабельність продажів;

• рентабельність по відношенню до витрат;

• рентабельність продукції (виробів).

Лекція 3. ЗАГАЛЬНИЙ МЕНЕДЖМЕНТ

План.

1. Менеджмент: основні цілі і завдання.

2. Загальні функції менеджменту.

3. Функції менеджменту в залежності від конкретних видів управлінської діяльності.

4. Поділ управлінської праці.

5. Організаційні структури управління.

6. Методи менеджменту.

1. Менеджмент: основні цілі і завдання.

Менеджер – це керівник – професіонал, який працює за наймом і спеціалізується на примноженні прибутку. Це керівник підприємства в ринковій економіці.

Сучасний менеджмент включає дві невід'ємні частини:

- теорію керівництва;

- практичні способи ефективного управління або мистецтво управління.

Основною ціллю менеджменту є забезпечення прибутковості в діяльності фірми шляхом раціональної організації господарської діяльності.

Найважливішим завданням менеджменту є організація виробництва товарів і послуг з урахуванням потреб споживачів, забезпечення рентабельності діяльності підприємства і його стабільного становища на ринку.

Для виконання основного завдання менеджер повинен вирішити низку локальних завдань:

· забезпечення автоматизації виробництва і перехід до використання робітників, які мають високу кваліфікацію;

· стимулювання роботи працівників фірми шляхом створення для них кращих умов праці та встановлення більш високої заробітної плати;

· постійний контроль за ефективністю діяльності фірми, координація всіх підрозділів фірми;

· постійний пошук і освоєння нових ринків.

2. Загальні функції менеджменту.

Під функціями менеджменту слід розуміти відносно відокремлені напрями управлінської діяльності, які забезпечують управлінську дію. Управління розглядається як процес взаємопов'язаних дій, а саме:

• планування;

• організація;

• мотивація;

• контроль;

• координація.

Планування – процес розроблення і практичної реалізації планів, а також шляхів, засобів, досягнення втіленої у них мети підприємства.

Функція планування припускає рішення про те, якими повинні бути мета організації і що повинні робити її члени, щоб досягти цих цілей. По суті – це підготовка сьогодні до завтрашнього дня, визначення того, що потрібно і як цього домогтися.

Планування, як основна функція менеджменту являє собою вид діяльності по формуванню засобів впливу, що забезпечують єдиний напрямок зусиль усіх членів фірми на досягнення загальних цілей. Планування як процес управління включає розробку і реалізацію засобів впливу: концепцію, прогноз, програму, план. Кожне з засобів впливу має свою специфіку й умови використання.

Єдиного методу планування, який би відповідав кожній ситуації, не існує. Тип планування й акцент, що робить менеджер у процесі планування, залежить від його положення в організаційній ієрархії фірми, тобто процес планування здійснюється відповідно рівням організації. Так, стратегічне планування (вищий рівень) – це спроба глянути в довгостроковій перспективі на основні складові організації.

На середньому рівні управління займаються тактичним плануванням, тобто визначаються проміжні цілі на шляху досягнення стратегічних цілей і задач. Тактичне планування по своїй суті подібно зі стратегічним.

Планування здійснюється і на нижньому рівні організації. Воно називається оперативним плануванням. Це – основа основ планування. Усі три типи планів складають загальну систему, що називається генеральним, чи загальним планом, чи бізнес-планом функціонування організації.

За допомогою функції планування у визначеній мірі зважується проблема невизначеності в організації. Планування допомагає краще справитися з невизначеністю і більш ефективно на неї реагувати.

Організація – процес створення організаційної структури підприємства (відділів, служб), закріплення за підрозділами необхідних ресурсів, узгодження повноважень, а також розроблення доцільних засобів їх діяльності для досягнення мети. Функція організації складається у встановленні постійних і тимчасових взаємин між усіма підрозділами організації, визначення порядку й умови її функціонування. Це процес об'єднання людей і засобів для досягнення поставлених організацією цілей.

Ціль планування – це дозволити невизначеність. Проте як би важливим не було планування – це тільки початок. Організація, що має велику кількість різних планів і не має цільної схеми структури перетворення їх у життя, приречена на неуспіх. Справа в тім, що функції планування й організації тісно зв'язані між собою. У деякому змісті планування й організація поєднуються. Планування готує сцену для того, щоб реалізувати мету організації, а організація як функція управління створює робочу структуру, головним компонентом якої виступають люди.

Мотивація – процес заохочення себе та інших до праці з метою досягнення особистих цілей чи цілей організації.

Поведінка людини завжди мотивована. Вона може працювати ретельно, з наснагою й ентузіазмом, а може ухилятися від роботи. Поведінка особистості може мати будь-які інші прояви. В усіх випадках варто шукати мотив поведінки.

Традиційний підхід ґрунтується на вірі в те, що співробітники – усього лише ресурси, активи, якими повинні змусити ефективно працювати.

Прагнення людини реалізувати себе у своїй справі безперечно. Так уже вона улаштована. Так, де управління й організація праці надають співробітникам такі можливості, їхня праця буде високоефективна, а мотиви до праці – високими. Значить мотивувати співробітників – це торкатися їхніх важливих інтересів, дати їм шанс реалізуватися в процесі трудової діяльності.

Контроль – систематичне спостереження за станом господарської діяльності підприємства з метою перевірки відповідності фактичних результатів запланованим і, в разі потреби, корегування діяльності.

Контроль – це особливий вид діяльності на підприємстві, який зосереджений на спостереженні за процесом управління та на його оцінці. Контроль є кінцевою функцією менеджменту. У самому загальному виді контроль означає процес порівняння (зіставлення) фактично досягнутих результатів із запланованими.

Контроль є таким типом діяльності щодо управління, який дає змогу вчасно виявити проблеми, розробити і здійснити заходи, спрямовані на коригування ходу та змісту робіт в організації до того часу, коли проблеми набудуть ознак кризи.

Функція контролю не є кінцевим пунктом усього процесу управління організацією. На практиці такого кінцевого пункту не існує взагалі, тому що кожна управлінська функція спонукувана інший. Виникає свого роду поступовий круговий рух. Наприклад, інформація, отримана в процесі контролю, може використовуватися на етапі планування, організації і мотивації співробітників.

Менеджери високого рівня велику частину свого робочого часу витрачають на здійснення функцій плануванні і контролю, а більш низького рівня більше зайняті підбором кадрів, організацією їхньої праці. Однак на всіх рівнях управління вони у визначеній мірі використовують і виконують усі чотири функції управління: планування, організації, мотивації і контролю. Менеджерів на всіх рівнях оцінюють по двох основних критеріях: результативності (тобто можливості досягти бажаного результату) і ефективності (можливості досягнути результату з найменшими витратами).

Координація – процес упорядкування та узгодження дій різних підрозділів підприємства.

Кожна функція менеджменту являє собою сферу дії визначеного процесу управління, а система управління конкретним видом діяльності – це сукупність функцій, зв'язаних єдиним управлінським циклом. Основні функції мають самостійність і випливають одна за іншою поки кожна конкретна не виконається.

3. Функції менеджменту в залежності від конкретних видів управлінської діяльності.

В залежності від конкретних видів управлінської діяльності функції управління конкретизуються наступним чином:

- управління персоналом;

- управління інформацією;

- управління виробництвом;

- управління фінансами;

- управління майном;

- управління якістю;

- управління запасами;

- управління маркетингом.

Управління персоналом - стратегічне та оперативне управління діяльністю спрямоване на підвищення ефективності використання людських ресурсів (Humen Resurce Management).

В загальному вигляді управління персоналом, будучи однією з функцій управління організацією, включає в себе наступне:

- аналіз змісту функцій кожного працівника;

- планування потреби у персоналі;

- підбір, створення бази даних та відбір персоналу;

- наймання і звільнення працівників;

- орієнтацію, адаптацію і навчання нових працівників;

- управління оплатою і стимулюванням працівників;

- оцінку працівника;

- комунікації в організації;

- навчання, розвиток, планування кар'єри працівника;

- техніку безпеки.

Будь-яка проблема управління людськими ресурсами - загальна для лінійних і кадрових менеджерів.

Управління інформацією (інформаційний менеджмент) передбачає планування, організацію, координацію та контроль інформаційної діяльності організації та інформаційних процесів для цілеспрямованого використання інформації як ресурсу.

Управління виробництвом (виробничий менеджмент) полягає в управлінні об'єктами або процесами, які виробляють товари та (або) надають послуги; управління виробництвом забезпечує узгодженість між процесами (операціями) і виконує основні функції, що виникають у життєдіяльності виробничої або сервісної системи в цілому.

Управління фінансами (фінансовий менеджмент) - це сукупність концепцій, правил, методів вироблення і прийняття фінансових та інвестиційних рішень. Інвестиційні рішення відповідають на питання: куди вкласти гроші з метою отримання доходу. Фінансові рішення виникають тоді, коли потрібно віднайти необхідні фінансові ресурси. Основні цілі фінансового менеджменту:

- максимізація прибутку;

- платоспроможність;

- зростання вартості акціонерного (власного) капіталу.

Основні види діяльності в системі фінансового менеджменту:

- фінансове планування;

- облік і контроль;

- ціноутворення;

- управління ліквідністю;

- управління фінансовою стійкістю;

- управління акціонерним капіталом;

- дивідендна політика та ін

Управління майном - це стратегічне та оперативне управління діяльністю спрямоване на підвищення ефективності використання (збереження та збільшення) власності (майна, нерухомості, землі та ін).

Управління якістю - вид діяльності, спрямованої на досягнення якості діяльності, конкурентоспроможності як основної мети в ринкових умовах.

Управління запасами - раціоналізація запасів вироблених товарів, незавершеного виробництва, сировини та інших об'єктів діяльності підприємствами з метою зменшення витрат зберігання при забезпеченні рівня обслуговування і безперебійної роботи підприємства.

Управління маркетингом являє собою вид діяльності організації, спрямованої на досягнення узгодженості внутрішніх можливостей організації до вимог зовнішнього середовища (ринку) для забезпечення прибутку. Основною особливістю цієї функції є тісна взаємодія з такими загальними функціями, як виробнича, фінансова, інформаційна та ін.

4. Поділ управлінської праці.

Будь-яка сучасна організація є складною соціально-технічною системою і для повноцінного функціонування потребує різноманітних фахівців, в тому числі і менеджерів. З метою забезпечення певної впорядкованості та оптимальної взаємодії між різними менеджерами в організації вдаються до поділу управлінської праці. З огляду на його спрямування виокремлюють горизонтальний (призначення конкретних менеджерів для керівництва підрозділами) і вертикальний (координація управлінської роботи) види поділу.

Наслідком вертикального поділу є створення рівнів менеджменту. Американський соціолог Толкотт Парсонс (1902— 1979) називає три основних рівні менеджменту:

- технічний;

- управлінський;

- інституційний.

Цим рівням відповідають три групи менеджерів (керівників):

1. керівники низової ланки (операційні управлінці);

2. керівники середньої ланки;

3. керівники вищої ланки.

5. Організаційні структури управління.

Головна мета поділу праці менеджерів за вертикаллю та горизонталлю є передумовою формування ефективної організаційної структури управління. Цей процес забезпечує чітку ієрархію, спеціалізацію управлінської праці, функціональний розподіл, що сприяє зростанню ефективності системи менеджменту організації. Збільшення чи зменшення кількості рівнів менеджменту може спричинити зниження ефективності управлінської діяльності в організації.

Організаційна структура управління будь-яким суб`єктом господарювання – це форма системи управління, яка визначає склад, взаємодію та підпорядкованість її елементів.

Типи організаційних структур управління:

Лінійна – це така структура, між елементами якої існують лише одноканальні взаємодії, кожен підлеглий має лише одного лінійного керівника, який виконує всі адміністративні та інші функції у відповідному підрозділі.

Функціональна – структура, яка передбачає наявність штабів, але їх персонал має не лише дорадчі права, а й право керівництва і прийняття рішень.

Лінійно-функціональна – структура управління, яка спирається на розподіл повноважень та відповідальність за функціями управління і прийняття рішень по вертикалі.

Дивізіональна – це структура управління, яка будується не за функціональними ознаками, а за принципами групування виробничих підрозділів за продуктами, групами споживачів, за місцем розташування.

Матрична – це структура, яка передбачає створення поряд з лінійними керівниками та функціональним апаратом управління тимчасових проектних груп, які формуються із спеціалістів функціональних підрозділів і займаються створенням нових видів продукції (послуг).

Програмно-цільова – структура управління, за якою призначають керівників окремих проектів або підрозділів, які дають розпорядження щодо найефективнішого використання усіх ресурсів (матеріальних, трудових, фінансових) для досягнення конкретних цілей виробництва.