Агро-промисловий комплекс.

За офіційними даними, Китай в кінці 20 століття мав близько 95 мільйонів гектарів оброблюваних земель. Нерідко з одного оброблюваної ділянки за два роки знімають три і більше врожаїв, а в басейні ріки Янцзи щороку мають два врожаї. У районах Південного Китаю на багатьох полях збирають три врожаї на рік основних культур і до п’яти урожаїв овочів. Сільське господарство Китаю сформувалося за рахунок його величезній території і різноманітних кліматичних умов. На території країни вирощують більше 50 різних польових культур, більше 80 видів городних і майже 60 видів садових.

Розведення великої рогатої худоби, овець, коней та кіз проводиться в гірських місцевостях західних районів Китаю, а також у розлогих степах Тибету і Сіньцзян-Уйгурського автономного району. В оазисах пустельних районів Сіньцзяну вирощуються кавуни і виноград. У холодних північних провінціях Хейлунцзян і Цзілінь проводиться високомеханізоване вирощування кукурудзи, пшениці і соєвих бобів. У Північному Китаї, де випробовують хронічну нестачу води, вирощуються посухостійкі культури, такі як кукурудза, пшениця і просо. На Північно-китайської рівнині оброблювані землі приносять в рік по два врожаї зернових, олійних культур і тютюну.

Сільське господарство Китаю має у своєму складі найпродуктивніші за обсягом валової сільськогосподарської продукції області: провінція Сичуань, долина нижньої течії річки Янцзи і субтропічна провінція Гуандун. Тут нормою є отримання декількох урожаїв в рік, широко використовується зрошення і застосовуються добрива. Провінції Сичуань, Хунань і Цзянсу є найбільшими в країні виробниками рису. У районах провінцій Гуансі і Гуандун обробляють більшу частину цукрової тростини. А в субтропічних

районах сільське господарство Китаю виробляє, в основному для постачання на експорт, апельсини, мандарини, ананаси і лічжі.

Трудові ресурси в сільському господарстві Китаю грають практично найважливішу роль. Земля в результаті програми приватизації була в комунах поділена між сім’ями і її обробка проводиться на основі сімейного підряду. Спочатку земля здавалася в оренду на 1-3 роки, але потім була введена довготривала система володіння (50 років і більше). Уряд Китаю провело цілий ряд коригувань закупівельних цін на зерно і м’ясо, це стало стимулюючим фактором, який допоміг значно підвищити продуктивність праці. До кінця 20 століття сільське господарство Китаю виробляло близько 500 мільйонів тонн зернових, у тому числі 185 мільйонів тонн рису. Серед продовольчих культур на другому місці за значенням стоїть пшениця. А по збору кукурудзи (понад 100 мільйонів тонн на рік) країна займає після США друге місце в світі.

Описуючи різні типи сільського господарства Китаю, не можна не відзначити, що країна є одним з найбільших в світі постачальників багатьох сортів чаю. Крім цього, вирощуються просо, овес, гаолян, жито, гречку, з коренеплодів – батат і картопля, з бобових – сою. Важливе місце серед технічних культур належить бавовні. Під його вирощування відведено 40% площ, зайнятих технічними культурами. Також вирощуються льон, коноплі і джут. Тютюн збирається в найбільших обсягах в світі. Серед олійних лідирують кунжут, арахіс і соняшник. Вирощуються цукрові буряки та цукрова тростина. З плодових вирощуються ананаси, цитрусові, банани, яблука, манго, груші та інші. Тваринництво в Китаї раніше займало другорядне місце, проте зараз воно стало розвиватися прискореними темпами. Також на протязі вже 4000 років в Китаї практикується шовківництво.

Незважаючи на успіхи сільського господарства Китаю, воно не справляється з великим зростанням чисельності населення країни. За прогнозами фахівців, в 21 столітті потреба в імпортному зерні становитиме щорічно від 55 до 175 мільйонів тонн.