Студопедия

Главная страница Случайная страница

Разделы сайта

АвтомобилиАстрономияБиологияГеографияДом и садДругие языкиДругоеИнформатикаИсторияКультураЛитератураЛогикаМатематикаМедицинаМеталлургияМеханикаОбразованиеОхрана трудаПедагогикаПолитикаПравоПсихологияРелигияРиторикаСоциологияСпортСтроительствоТехнологияТуризмФизикаФилософияФинансыХимияЧерчениеЭкологияЭкономикаЭлектроника






Вульфила – реформатор глаголиці






У літературі зустрічається думка, що творцем глаголиці був архієпископ готів Вульфила. Вона основана на тому, що Вульфила був лідером аріянства, а в середні віки глаголичні тексти називали «готськими письменами». Тобто слов’янське (готське) аріянство поширювалося за допомогою глаголичного письма – і це природно, адже глаголиця була призначена для сфери священного. Проте вона існувала задовго до Вульфили, тож він не міг бути її творцем. Він був великим реформатором. Цілком можливо, що відома нам глаголиця з притаманною для неї чіткою системою – це продукт його праці.

Як повідомляють історики ранньої церкви Сократ (Церк. іст., IV, 33) і Філосторгій (книга 2), Вульфила створив готську абетку і переклав на неї Святе Письмо. Це означає, що Вульфила систематизував аріянські тексти і здійснив переклад Євангелія на слов’янську мову. Можна сказати, сформував «аріянський стандарт». Завдяки діянням Вульфили аріянство стало державною релігією слов’янських (готських) королівств.

Біблія Вульфили була написана глаголичним письмом і, скоріше всього, складалася з Євангелія і деяких апостольських послань. Річ у тім, що для аріянства іудейські тексти не були жодним авторитетом – їх вивчали тільки для того, щоб викривати суперечливість і неспроможність іудохристиянства.

Можливо, що реакцією на аріянську Біблію Вульфили стала біблія Ієроніма Стридонського, що була написана на кілька десятиліть пізніше – також для слов’ян (а тому глаголицею), але з позиції Римської церкви.

А як же всесвітньо відома «Біблія Вульфили», написана «готською мовою»?

Це стара містифікація. Ця книга, відома в науці як «Срібний кодекс» була виготовлена в 17 ст. на основі уривків рукопису, написаного на невідомій мові германської групи (Йордан Табов. О датировке Серебряного Кодекса (Codex Argenteus) – 2007).

Мова була малопоширеною, тому, окрім згаданого рукопису, від неї нічого не залишилося. Сама ж «готська мова» була відтворена на основі саме цього рукопису. Інші «готські» документи, – нечисленні палімпсести, написи на зброї і прикрасах і т. п. – фрагментарні або спірні.

«Біблія Вульфили» не має жодного відношення ні до Вульфили, ні до готів. Фантазії навколо цього кодексу є частиною штучного міфу про древність германського народу. Основою цього міфу є вигадка про те, що готи були германським народом з північної Європи. «Так як готів до часу знахідки уривків вважали германцями, то і прийнято усіма, що написані вони на готській мові і являють собою уривки біблії Вульфили. Доказів – ніяких, все це лише здогадка. Більше того, є цілий ряд міркувань, які показують, що рукопис цей нічого спільного з Ульфилою і мовою гетів не має. Як міг бути «Кодекс Аргентеус» написаний на напівгерманскій мові, якщо гети точно германцями не були? Якби «Кодекс Аргентеус» був дійсно написаний на мові готів, ми повинні були б знайти безліч документів і написів на цій мові цим алфавітом. Згідно з Йорданом, гети були культурним народом, що майже нічим не відрізнявся від греків. У них були свої вчені, філософи і т.д. Захопивши Італію, вони стали на чолі римської культури. Цілком природно, що, будучи переможцями, маючи власну писемність, вони не могли не залишити безлічі слідів її. Чи можна повірити, що народ, який мав свою писемність, Біблію, перекладену на свою мову, 58 років панував над Римом, який мав писану історію (Кассіодора), на яку посилався в римському сенаті їх король Теодоріх, не залишив жодного надгробного напису, жодного пам’ятника з присвятою, жодного прикордонного стовпа з написом, жодного напису на стіні (графіті)» (Лесной Сергей. Откуда ты, Русь? – Ростов н/Д: «Донское слово», «Квадрат», 1995. – 352 с., с. 145.).

«Нам ні з чим порівняти шрифт і мову цієї єдиної книги вестготів. Небагато готських слів, вичленених філологами з інших джерел, звучать по-іншому, ніж ті, що містяться в тексті “Біблії Вульфили”. І я не можу позбутися думки, що ми маємо справу з плодами буйної фантазії діячів Відродження, яких не могла зупинити така дрібниця, як необхідність вигадати неіснуючу мову» – пише відомий німецький критик історіографії та хронології Уве Топпер. Серед іншого, він звертає увагу на те, що в період Відродження (15–16 ст.) почали масово змивати з пергаментів оригінальні тексти і писати на них нові (це т. зв. палімпсести). «Від 12 ст. папір ввозили спочатку з Китаю, потім з Аравії; незабаром у Центральній Європі почали виробляти дешевий (дешевший, чим пергамент) папір відмінної якості. Від пергаменту відмовилися, бо працювати з ним було набагато клопітніше. Однак у часи гуманістів він раптом знову увійшов у моду. Незліченну кількість “старих” текстів знову почали наносити на пергаменти – і це при тому, що стрімко розвивалося друкарство. Чим це пояснити? Початком “Широкомасштабної операції”» (Уве Топпер. Великий обман. Выдуманная история Европы. – СПб.: Нева, 2004. – 320 с. – Глава 8).


«Codex argenteus» (Срібний кодекс) виготовлений у 17 ст., зберігається в бібліотеці університету шведського міста Уппсали.

«Виникають запитання: Чи було щось схоже у світі, щоб був створений алфавіт мови, а письмових свідчень його використання не знаходили? Чому на готську мову перекладена всього одна книга, оригінал якої також не зберігся? Якщо створюється писемність, значить, на її основі вчать дітей і дорослих. А якщо це так, то чому окрім єпископа ніхто не навчився готської писемності? Тоді навіщо було перекладено Біблію на мову, якою ніхто не володів, окрім єпископа? Відповідь коротка і проста: якщо ніхто більше крім єпископа не володів письмовою “східно-германською” мовою, значить, не було ні алфавіту, ні писемності. Загублена “готська” письмова мова і алфавіт – вигаданий у наступні століття міф для доказу німецького походження готів, і ніякого відношення до готів він не має... Вульфила створив готський алфавіт і цей алфавіт нам відомий під назвою глаголиці. Тоді стає природним і зрозумілим той факт, що готи – це нащадки слов’ян, а ніякої східно-германської мови не існувало» (Пименов Н.И. Истоки Западной цивилизации – Магнитогорск, 2011). «Можемо стверджувати, що у слов’ян вже принаймні з 4 ст. була власна абетка – глаголиця, винайдена скоріше всього Ульфилою» (Лесной Сергей. Откуда ты, Русь? – Ростов н/Д: «Донское слово», «Квадрат», 1995. – 352 с., с. 189).

Аріанські тексти готів писалися саме глаголицею, тому що вона була добре знайома слов’янам і, на відміну від протокирилиці, вважалася священним, брахманським письмом. Це було сакральне «письмо для своїх». Наявність власного тайнопису завжди дає переваги тим спільнотам, які ним володіють.

Таким чином, серед слов’ян паралельно існували дві абетки: для священних справ використовувалася тільки глаголиця, а для світських – протокирилиця, яку пізніше почали називати «грецьким письмом» через подібність до гелленського алфавіту. Але якщо глаголиці вдалося зберегти свою первинну цілісність до нашого часу, то протокирилиця стала жертвою «хакерської атаки». Імена цих двох хакерів добре відомі. Хто? Здогадайтеся з одного разу:)

 






© 2023 :: MyLektsii.ru :: Мои Лекции
Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав.
Копирование текстов разрешено только с указанием индексируемой ссылки на источник.