Студопедия

Главная страница Случайная страница

Разделы сайта

АвтомобилиАстрономияБиологияГеографияДом и садДругие языкиДругоеИнформатикаИсторияКультураЛитератураЛогикаМатематикаМедицинаМеталлургияМеханикаОбразованиеОхрана трудаПедагогикаПолитикаПравоПсихологияРелигияРиторикаСоциологияСпортСтроительствоТехнологияТуризмФизикаФилософияФинансыХимияЧерчениеЭкологияЭкономикаЭлектроника






Поняття, види та значення форм влаштування дітей, позбавлених батьківського піклування.






 

В усьому світі визнано, що діти внаслідок їх фізичної і розумової незрілості потребують спеціальної охорони і піклування з боку держави і суспільства в цілому. Це підкреслюється в різноманітних міжнародно-правових актах, таких як Женевська декларація прав дитини 1924 р., Декларація прав дитини, прийнята Генеральною Асамблеєю ООН в 1959 р., Конвенція про права дити­ни 1989 р. та ін. Відповідні норми закріплюються в національному законодавстві України — Конституції України, Цивільному та Сімейному кодексах, спеціальних законах «Про охорону дитинства», «Про попередження насильства в сім’ї» та інших законодавчих актах.

Природним середовищем для зростання і благополуччя дітей, їх повного і гармонійного розвитку є сім’я. Кожна дитина має право і повинна зростати в сімейному оточенні, атмосфері щастя, любові і розуміння[1]. Однак не завжди життєві обставини складаються так, що батьки в змозі забезпечити дитині такі сприятливі умови дитинства. В деяких випадках діти виявляються позбавленими батьківського піклування. Причини цього можуть бути різними: смерть батьків чи одного з них, оголошення їх померлими, визнання батьків безвісно відсутніми чи недієздатними, позбавлення їх батьківських прав, засудження їх до позбавлення волі, перебування батьків під вартою на час слідства, тривала хвороба, яка перешкоджає їм виконувати батьківські обов’язки. Є діти, покинуті батьками, батьки яких невідомі або відмовились від дітей, діти, які самі залишили сім’ю або дитячі заклади, де вони виховувалися, і не мають пев­ного місця проживання.

З метою забезпечити повноцінне життя, всебічне виховання та розвиток таких дітей держава реалізує систему заходів, спрямованих на захист їх прав та інтересів і визначає форми влаштування дітей, що позбавлені батьківського піклування. Такі діти можуть бути усиновлені, над ними може встановлюватися опіка (піклування) або патронат.

Усиновленням є прийняття особою дитини у свою сiм’ю на правах дочки чи сина, що здiйснене на пiдставi рiшення суду. Усиновлення здійснюється у найвищих iнтересах дитини для забезпечення стабільних і гармонійних умов її життя. Усиновити дитину може повнолітня дієздатна особа, якщо вона старша за дитину, яку бажає усиновити, не менше ніж на 15 рокiв.

Не можуть бути усиновлювачами особи, якi обмеженi у дiєздатностi; визнанi недiєздатними; позбавленi батькiвських прав, якщо цi права не були поновленi; були усиновлювачами іншої дитини, але усиновлення було скасовано або визнано недiйсним з їхньої вини; перебувають на облiку або на лікуванні у психоневрологiчному чи наркологічному диспансері; зловживають спиртними напоями або наркотичними засобами; не мають постiйного місця проживання та постійного заробiтку (доходу); страждають на певні хвороби, перелiк яких затверджений Мi­нiстерством охорони здоров’я України, а також особи, iнтереси яких суперечать iнтересам дитини.

Якщо батьки дитини живі і відоме місце їх перебування, то усиновлення дитини може бути здiйснене лише за їх згодою, яка має бути вiльною, безумовною, виражена в письмовій формі і посвiдчена нотарiусом. Вона може даватися батьками лише пiсля досягнення дитиною двомісячного вiку. Не допускається укладення угод про дитину з батьками, надання ними згоди на усиновлення дитини за плату.

Усиновлення провадиться без згоди батьків, якщо вони невідомі, визнанi безвiсно вiдсутнiми, недiєздатними, позбавленi батькiвських прав, якщо судом встановлено, що вони, не проживаючи з дитиною понад шiсть мiсяцiв без поважних причин, не виявляють щодо неї батькiвської турботи та піклування, не виховують та не утримують її.

Для усиновлення необхідна згода самої дитини яка надається у такій формі, яка відповідає віку дитини. Якщо дитина проживає у сiм’ї усиновлювачiв i вважає їх своїми батьками, або у зв’язку з віком або станом здоров’я не усвідомлює факту усиновлення, то воно здійснюється без її згоди.

Дитина, покинута батьками в пологовому будинку чи іншому медичному закладі, може бути усиновлена після досягнення нею двомісячного віку. А якщо дитину було пiдкинуто чи знайдено, вона може бути усиновлена пiсля спливу двох мiсяцiв з моменту її знаходження.

Усиновлення є складною процедурою і здійснюється в судовому порядку за участю органів опіки та піклування. З моменту усиновлення виникають взаємнi особистi та майновi права та обов’язки мiж особою, яка усиновлена (а в майбутньому — мiж її дiтьми, внуками), та усиновлювачем i його родичами за походженням. Усиновлення надає права i накладає обов’язки на усиновлювача і дитину, яку вiн усиновив, у такому ж обсязi, який мають батьки і діти.

Над дiтьми, якi залишилися без батькiвського пiклування, може бути встановлена опiка та пiклування. Опiка встанов-
люється над дитиною, яка не досягла 14 років, а пiклування — над дитиною у вiцi вiд 14 до 18 рокiв. Опіка та піклування встановлюються органом опіки та піклування або судом. Опiкуном чи пiклувальником дитини може бути повнолiтня, дiєздатна особа, яка погоджується виконувати такі функції. При призначеннi дитинi опiкуна або пiклувальника враховуються особистi якостi особи, її здатнiсть до виховання дитини, ставлення до неї, а також бажання самої дитини. Не може бути опiкуном чи пiклу­вальником дитини особа, яка зловживає спиртними напоями, наркотичними засобами, позбавлена батькiвських прав, а також особа, інтереси якої суперечать iнтересам дитини.

Дитина, над якою встановлено опiку або пiклування, має право на проживання в сiм’ї опiкуна або пiклувальника, на пiклу­вання з його боку; забезпечення їй умов для всебiчного розвитку, освiти, виховання i на повагу до її людської гiдностi; збереження права користування житлом, в якому вона проживала до призначення опіки або піклування, а при вiдсутностi такого — право на його отримання вiдповiдно до закону; захист вiд зловживань з боку опiкуна або пiклувальника.

Опiкун та пiклувальник зобов’язаний виховувати дитину, пiклуватися про її здоров’я, фiзичний, психiчний, духовний розвиток, забезпечити здобуття дитиною повної загальної середньої освіти. Він вправі самостiйно визначати способи виховання дитини з урахуванням думки дитини та рекомендацій органу опiки та пiклування. Він не має права перешкоджати спiлкуванню дитини з її батьками та iншими родичами, за винятком випадкiв, коли таке спiлкування суперечить iнтересам дитини. Обов’язки з опiки та пiклування щодо дитини виконуються опiкуном та пiклувальником безоплатно.

Над дитиною, що позбавлена батьківського піклування, може встановлюватися патронат. За договором про патронат орган опiки та пiклування передає дитину, яка є сиротою або з інших причин позбавлена батькiвського пiклування, на виховання у сiм’ю iншої особи (патронатного вихователя) до досягнення дитиною повнолiття за відповідну плату.

На встановлення патронату потрiбна згода самої дитини, якщо вона досягла такого віку, що може її висловити. Патронатний вихователь зобов’язаний забезпечити дитину житлом, одягом, харчуванням тощо; створити дитинi умови для навчання, фiзичного та духовного розвитку; захищати дитину, її права та iнтереси як опiкун або пiклувальник, без спеціальних на те повноважень. Розмiр плати за виконання таких функцій визначається за домовленістю органу опіки та піклування і патронатного вихователя.

Договiр про патронат припиняється у разi вiдмови вiд нього вихователя або дитини, яка досягла 14 років. Він також може бути розiрваний за згодою сторін або за рішенням суду у разi невиконання вихователем своїх обов’язкiв, або якщо між ним та дитиною склалися стосунки, які перешкоджають виконанню обов’язків за договором

2. Поняття та сутність усиновлення

Конвенція про права дитини, учасницею якої є й Україна, передбачає, що дитина, яка тимчасово або постійно позбавлена сімейного оточення або яка в її власних якнайвищих інтересах не може залишатися в такому оточенні, має право на особливий захист і допомогу, що надається державою, яка забезпечує зміну догляду за дитиною.
Стаття 52 Конституції України покладає на державу вирішення питань щодо утримання та виховання дітей-сиріт і дітей, позбавлених батьківського піклування. Виходячи з цього, СК називає усиновлення однією з форм влаштування дітей, позбавлених батьківського піклування, поряд з опікою та піклуванням, а також патронатом. За допомогою усиновлення усуваються несприятливі для формування особистості дитини обставини і створюються умови, найближчі до тих, що складаються у сім’ї.
Усиновлення — правовий інститут, що здійснюється в інтересах дитини, єдиний або обидва батьки якої: померли, невідомі, позбавлені батьківських прав, визнані в судовому порядку недієздатними, безвісно відсутніми чи оголошені померлими; дали згоду на усиновлення; понад шість місяців не проживають разом із дитиною та без поважних причин не беруть участі в її вихованні та утриманні, не виявляють щодо дитини батьківської уваги і турботи.
Облік осіб, які бажають усиновити дитину, ведеться системою державних органів: відділами та управліннями районних, районних у містах Києві та Севастополі державних адміністрацій, виконавчих комітетів міських, районних у містах рад, на які покладається безпосереднє ведення справ щодо опіки та піклування, Міністерством освіти Автономної Республіки Крим, відповідними управліннями освіти обласних, Київської та Севастопольської міських державних адміністрацій, а також Центром з усиновлення дітей при спеціально уповноваженому центральному органові виконавчої влади в галузі освіти (далі — Центр з усиновлення дітей) у порядку, встановленому Кабміном України (ст. 215 СК). Облік іноземців та осіб без громадянства, які бажають усиновити дітей, ведеться виключно вказаним Центром з усиновлення дітей.
Облік дітей, які залишилися без батьківського піклування і можуть бути усиновлені, здійснюється Центром з усиновлення дітей, основними завданнями якого є формування банку даних про дітей-сиріт і дітей, позбавлених батьківського піклування, надання громадянам України та іноземцям необхідної інформації про дітей, стосовно яких виникли підстави для усиновлення.
Усиновлення — це юридичний акт, який є складним за своїм фактичним складом і включає волевиявлення усиновлювача (ст. 223 СК) та рішення суду (ст. 224 СК). Що стосується згоди інших осіб та органів на усиновлення: дитини (ст. 218 СК), батьків (ст. 217 СК), опікуна, піклувальника (ст. 221 СК), закладу охорони здоров’я або навчального закладу (ст. 222 СК), то вони не входять до складу юридичних фактів, які тягнуть виникнення усиновлення, бо у певних випадках усиновлення провадиться і без їх згоди (ч. 3, 4 ст. 218; ст. 219 СК; ч. 3 ст. 221СК).
Усиновлення одночасно встановлює і припиняє певні відносини. У день набрання чинності рішенням суду про усиновлення між усиновлювачем і усиновленим виникають правовідносини, аналогічні батьківським, і одночасно втрачається правовий зв’язок між усиновленим та його батьками і родичами. Хоча з цього правила можуть бути і винятки. Наприклад, при усиновленні дитини однією особою особисті та майнові права і обов’язки можуть бути збережені за бажанням матері, якщо усиновлювачем є чоловік, або за бажанням батька, якщо усиновлювачем є жінка (п. 2 ч. 1 ст. 232 СК).
Суб’єкти відносин щодо усиновлення. Суб’єктами відносин щодо усиновлення є усиновлювачі і усиновлені. Відповідно до ст. 208 СК усиновленою може бути дитина, а виходячи зі ст. 6 СК, яка встановлює, що правовий статус дитини має особа до досягнення нею повноліття, усиновлення, за правилом, відбувається щодо неповнолітніх дітей. Це цілком виправдано, бо саме неповнолітня дитина потребує належного забезпечення та сімейного виховання.
Новелою є те, що СК встановив можливість за виняткових обставин усиновлення повнолітньої особи (ст. 208). Це можливо тоді, коли повнолітня особа, наприклад, не має матері, батька, тобто є сиротою, або була позбавлена батьківського піклування і ці умови настали до досягнення нею повноліття. Хоча закон не наводить навіть приблизного переліку таких обставин, вважаємо, що, в першу чергу, тут повинні враховуватися не тільки інтереси повнолітньої особи, а також і інтереси усиновлювача. Про це свідчить норма, яка встановлює, що суд повинен брати до уваги сімейний стан усиновлювача, зокрема відсутність у нього своїх дітей, можливість спільного проживання з усиновленим, стан здоров’я та інші обставини, що мають істотне значення (п. 2 ч. 2 ст. 208, ч. 4 ст. 224 СК). Тобто можна припустити, що це може бути перебування усиновлювача на момент усиновлення у скрутному становищі за умови, що він піклувався про дитину у той час, коли вона була неповнолітньою; що цих осіб поєднують родинні зв’язки, про що вони не знали, втрата усиновлювачем єдиної рідної дитини у похилому віці тощо.
Усиновлювачами може бути, перш за все, подружжя, бо вважається, що інтересам дитини в своїй більшості відповідає виховання в сім’ї. Закон забороняє особам, що не перебувають між собою в шлюбі, усиновити одну і ту cаму дитину.
Законодавець пред’являє до усиновлювачів певні вимоги. По-перше, ними можуть бути тільки повнолітні дієздатні особи. Подруге, усиновлювач обов’язково повинен бути старшим за дитину, яку він бажає усиновити, не менш як на п’ятнадцать років, а при усиновленні повнолітньої особи різниця у віці не може бути меншою, ніж вісімнадцять років.
Законом установлено перелік тих осіб, які не можуть бути усиновлювачами (ст. 212 СК).

 

3.Умови усиновлення та порядок його здійснення
Усиновлення здійснюється за взаємною згодою осіб. Згода на усиновлення усиновлювача та дитини, про що згадувалося вище, є необхідною умовою усиновлення. Але окрім зазначених, законом передбачено ще ряд важливих умов, дотримання яких є необхідним для здійснення усиновлення.
Як правило, усиновлюються діти, які не мають батьків. Факт відсутності батьків у дітей, які підлягають усиновленню, посвідчується Свідоцтвом про смерть обох батьків або рішенням суду про оголошення їх померлими. Але досить часто усиновлюється дитина, яка має одного або й обох батьків. За таких обставин усиновлення дитини здійснюється за вільною згодою її батьків. Згода батьків на усиновлення дитини має бути безумовною і може надаватися ними лише після досягнення дитиною двомісячного віку.
Закон застерігає про недопустимість плати за згоду батьків на усиновлення їх дитини. Угода про надання усиновлювачем плати за згоду на усиновлення дитини батьками, опікунами чи іншими особами, з якими вона проживає, є нікчемною (ст. 217 СК України). Письмова згода батьків на усиновлення засвідчується нотаріусом.
Якщо мати чи батько дитини є неповнолітніми, крім їхньої згоди на усиновлення, потрібна згода їхніх батьків.
Мати чи батько дитини мають право відкликати свою згоду на усиновлення до набрання чинності рішенням суду про усиновлення. Лише в окремих випадках закон дозволяє проведення усиновлення без згоди батьків дитини (ст. 219 СК України). Так, усиновлення дитини провадиться без згоди батьків, якщо вони:
1) невідомі;
2) визнані безвісно відсутніми;
3) визнані недієздатними;
4) позбавлені батьківських прав щодо дитини, яка усиновлюється.
Без згоди повнолітніх батьків усиновлення дитини може бути проведено, якщо судом буде встановлено, що вони, не проживаючи з дитиною понад шість місяців без поважних причин, не виявляють щодо неї батьківської турботи та піклування, не виховують та не утримують її.
В силу ст. 220 СК України на усиновлення дитини одним із подружжя потрібна письмова згода другого з подружжя, засвідчена нотаріально. Таким чином, згода на усиновлення дитини другого з подружжя є окремою умовою здійснення усиновлення. Усиновлення дитини може бути проведено без згоди другого з подружжя, якщо він визнаний безвісно відсутнім, недієздатним, а також за наявності інших обставин, що мають істотне значення. Чоловік, дружина можуть також усиновити дитину без згоди другого з подружжя у разі встановлення режиму окремого проживання подружжя (ст. 120 СК України).
На усиновлення дитини, над якою встановлено опіку або піклування, як і на усиновлення дитини, над батьками якої встановлено опіку або піклування, потрібна письмова згода опікуна або піклувальника незалежно від згоди батьків.
Якщо опікун або піклувальник не дав згоди на усиновлення дитини, така згода може бути дана органом опіки та піклування. Якщо суд встановить, що усиновлення дитини відповідає її інтересам, воно може бути проведене без згоди опікуна, піклувальника або органу опіки та піклування.
Відповідно до ст. 222 СК України в разі усиновлення дитини, яка не має батьків і перебуває у закладі охорони здоров'я або у навчальному закладі, потрібна письмова згода цього закладу. Без згоди закладу охорони здоров'я, навчального закладу усиновлення може бути проведене, якщо суд встановить, що воно відповідає інтересам дитини.
Справи про усиновлення дітей, які проживають на території України, розглядаються районним (міським) судом за місцем проживання усиновлюваної дитини або за місцем проживання заявника (заявників) (ст. 265-1 ЦПК України). Особа, яка бажає усиновити дитину, подає до суду заяву про усиновлення. Форма такої заяви - письмова, а її зміст повинен відповідати вимогам ст. 265-2 ЦПК України. Подання заяви через представника не допускається.
До заяви додається висновок органу опіки і піклування про доцільність усиновлення та відповідність інтересам дитини, а у разі усиновлення одним з подружжя також письмова згода на це другого з подружжя. Іноземними громадянами до заяви додається також дозвіл Центру по усиновленню дітей при Міністерстві освіти України.
Заявник (заявники) у разі зміни свого рішення може відкликати заяву про усиновлення. Така заява може бути відкликана особисто заявником (заявниками) до набрання чинності рішенням суду про усиновлення.
За результатами розгляду заяви про усиновлення суд постановляє рішення. Постановляючи рішення про усиновлення дитини, суд враховує обставини, що мають істотне значення, зокрема:
а) стан здоров'я та матеріальне становище особи, яка бажає усиновити дитину, її сімейний стан та умови проживання, ставлення до виховання дитини;
б) мотиви, на підставі яких особа бажає усиновити дитину;
в) мотиви того, чому другий із подружжя не бажає бути усиновлювачем, якщо лише один із подружжя подав заяву про усиновлення;
г) взаємовідповідність особи, яка бажає усиновити дитину, та дитини, а також те, як довго ця особа вже опікується дитиною;
д) особу дитини та стан її здоров'я;
е) ставлення дитини до особи, яка бажає її усиновити. При дотриманні всіх умов, встановлених СК України (бажання усиновлювача;
згода дитини; згода іншого з подружжя; згода батьків дитини; згода опікуна, піклувальника; згода закладу охорони здоров'я або навчального закладу), здатності особи, яка бажає усиновити дитину, забезпечити стабільні та гармонійні умови її життя суд постановляє рішення, яким оголошує цю особу усиновлювачем дитини.
Судові витрати, пов'язані з розглядом справи про усиновлення, відносяться на рахунок заявника (заявників).
Постановляючи рішення про усиновлення повнолітньої особи, суд враховує мотиви, на підставі яких особи бажають усиновлення, можливість їхнього спільного проживання, їх сімейний стан та стан здоров'я, а також інші обставини, що мають істотне значення. Суд не може відмовити особі в усиновленні на тій підставі, що вона вже має або може народити дитину (ст. 224 СК України).
Усиновлення вважається здійсненим у день набрання чинності рішенням суду про усиновлення. Для внесення змін до акта про народження усиновленої дитини копія рішення суду надсилається до відділу реєстрації актів цивільного стану за місцем винесення рішення, а в справах про усиновлення дітей іноземними громадянами - також до Центру по усиновленню дітей при Міністерстві освіти України.
За бажанням усиновлювача державний орган реєстрації актів цивільного стану видає на підставі рішення суду Свідоцтво про усиновлення.

4. ПРАВОВІ НАСЛІДКИ УСИНОВЛЕННЯ (СТАТТЯ 232 СК)

 

ч. 1 ст, 232 СК передбачає правові наслідки усиновлення: повне розривання особистих майнових і немайнових обов'язків між батьками та дитиною, а також між дитиною та іншими її родичами за походженням і одночасно породжує особисті майнові та немайнові права і обов'язки між усиновленою дитиною та усиновлювачем, а також між дитиною та його (усиновлювача) родичами за походженням.

Обсяг прав і обов'язків між дитиною та усиновлювачем (усиновлювачами) не залежить від того, записані усиновлювачі як батьки чи ні в Книзі реєстрації народжень і свідоцтві про народження (ст. 229 СК), тобто спосіб оформлення усиновлення не справляє ніякого впливу на права і обов'язки, які виникають з акта усиновлення.

На відносини між усиновленими та їх потомством, з одного боку, усиновителями та їх родичами за походженням, з іншого боку, поширюються всі права і обов'язки, передбачені чинним законодавством для осіб, пов'язаних відносинами кровної спо-рідненості.

Тому усиновителі зобов'язані утримувати усиновлених за правилами, установленими

для відносин між батьками і дітьми (ст. 180 СК).

Наприклад, якщо усиновителі розривають шлюб, вони також на загальних підставах, як батьки, повинні сплачувати аліменти, продовжувати виховувати усиновлену дитину, яка проживає з іншим батьком-усиновителем; якщо один з усиновлювачів помре, усиновлена дитина нарівні з його дітьми і другим усиновлювачем спадкує за законом згідно з правилами ст. 1260 ЦК України тощо.

Оскільки усиновлені «прирівнюються» до кровних дітей, вони втрачають особисті та майнові права і звільняються від обов'язків щодо своїх батьків та їх родичів. Однак це не завжди так. Статтею 210 СК передбачено як виняток при усиновленні роз'єднувати братів і сестер. Переривання правового зв'язку з братом, сестрою у зв'язку з усиновленням не перериває родинних, кровних зв'язків між ними і, наприклад, законом заборонений між ними шлюб (ст. 26 СК).

Стаття 232 СК передбачає, що при усиновленні дитини однією особою особисті та майнові права та обов'язки, які раніше виникли з факту спорідненості, можуть бути збережені щодо матері (за її бажанням), якщо усиновитель — чоловік, або щодо батька, якщо усиновитель — жінка. Ця стаття має на увазі не тільки випадай, коли вітчим або мачуха усиновлюють дитину, але й випадки, коли дитину усиновлює особа, яка не перебуває з матір'ю або батьком дитини у шлюбі.

Нерідко в інтересах дитини необхідно зберегти зв'язок з батьками померлого її батька, матері, іншими родичами, наприклад, з дідом, бабою, сестрою, братом.

Такий зв'язок відповідно до ч. З ст. 232 СК може бути збережений за таких умов, які визначені цією статтею:

а) смерть (або оголошення померлим) одного з батьків дитини;

б) визнання одного з батьків недієздатним в установленому законом порядку;

в) вступ у повторний шлюб другого з батьків;

г) усиновлення дитини другою дружиною, другим чоловіком батька, матері дитини;

д) подання заяви до суду про збереження між ними та дитиною, яку усиновлюють,

правового зв'язку. При цьому така заява повинна бути подана під час розгляду заяви

про усиновлення. Після усиновлення суд таку заяву не буде розглядати;

е) якщо суд вирішить це питання позитивно, то при цьому суд буде виходити лише

з інтересів дитини.

Як уже вказувалося, правовий зв'язок може бути збережений між близькими родичами: бабою, дідом, рідними братами, сестрами. Слід мати на увазі, що правовий зв'язок залишається між дідом і бабою усиновленого, які названі в пп. «а — в» цього коментаря.

Частина 5 ст. 232 СК передбачає зворотний зв'язок між усиновленим і усиновлювачем. Так, повнолітні усиновлені зобов'язані піклуватися про своїх усиновителів, як про батьків, утримувати їх і піклуватися про них у разі їх непрацездатності та якщо вони потребують матеріальної допомоги (ст. 202, 203, 206 СК). Якщо усиновлені відмовляються добровільно утримувати своїх усиновителів, вони можуть бути притягнені до сплати аліментів у судовому порядку на загальних підставах, як і рідні діти (ст. 205 СК). Вони можуть бути притягнені до кримінальної відповідальності за ухилення від сплати коштів на утримання непрацездатних батьків (ст. 165 КК).

У разі смерті усиновителів обов'язок з утримання неповнолітніх усиновлених по-кладається на родичів усиновителів — батьків усиновителів (дід і баба усиновленого) і повнолітніх рідних дітей усиновлювачів (брат, сестра усиновленого) (ст. 265, 267 СК). І, навпаки, якщо родичі усиновителів потребують матеріальної допомоги, є не-працездатними і не можуть стягнути аліменти на своє утримання у зв'язку зі смертю осіб, зобов'язаних їх утримувати, то обов'язок з утримання родичів усиновителів (наприклад, їх батьків) покладається на повнолітніх усиновлених (ст. 266 СК).

 

 

5. Забезпечення таємниці усиновлення

Сімейний кодекс по-новому, толерантно, виважено і неоднозначно підійшов до цієї проблеми509.

Насамперед, у частині 1 ст. 227 СК усиновлювачеві надано право приховувати від дитини факт її усиновлення. А у частині 2 цієї ж статті підкреслюється право усиновлювача приховувати від дитини факт усиновлення, якщо розкриття таємниці усиновлення може завдати шкоди її інтересам. Хоча у цій ситуації мова мала би йти не про право, а про обов'язок усиновлювача, який слід було б закріпити через слово " повинен". Отже, йдеться про утаємничення факту усиновлення віл самої дитини.

Сімейний кодекс містить низку засобів забезпечення таємниці усиновлення. Усі вони були запозичені з Кодексу 1969 р. Найперше, усиновлювачі можуть бути записані матір'ю, батьком дитини. Запис усиновлювача батьком дитини веде до зміни по батькові дитини.

Якщо в усиновлювачів різні прізвища, прізвище дитини визначається за їх згодою.

За заявою усиновлювача може бути змінено й ім'я дитини. " Для такої зміни потрібна згода дитини", - зазначено в абзаці 2 ч. 1 ст. 231 СК. Звичайно, мова не може йти про згоду немовляти. Але у три ЧИ чотири роки дитина уже дуже прив'язана до свого імені і, як правило, противиться, коли називають її інакше. Ця норма була складена на підставі конкретної життєвої ситуації, коли чотирирічна дитина дуже бурхливо протестувала проти нового імені, яким її хотіли називати.

Проте, якщо дитина уже охрещена, змінювати її ім'я не варто.

Усиновлювачам надано право заявити про своє бажання змінити місце народження дитини, а також дату народження дитини, але не більше як на шість місяців510.

Зміна місця народження пов'язується з тим, що у вказаному місті чи селі усиновлювачі в час народження дитини не були або навіть не могли бути. Зміна місця народження дитини можлива лише в межах території України, На вимогу заявника - іноземця суд не може змінити місце народження в Україні на будь-який населений пункт у країні його проживання. Це пов'язано з тим, що дитина, усиновлена іноземцями, залишається громадянином України.

Натомість, іноземне місце народження може бути змінене на місто чи село в Україні.

Зміна дати народження зумовлюється іноді необхідністю узгодити дні народження усиновленої та рідної дитини або імітацією вагітності усиновителькою. У Кодексі немає конкретних застережень щодо можливості задоволення такої заяви. У статті 230 СК міститься лише загальне правило про те, що суд задовольняє її, якщо це відповідає інтересам дитини. Більш вдалим було б застереження " якщо це не суперечить інтересам дитини".

Таємниця усиновлення забезпечується обов'язком мовчати, який покладений на кожного, навіть того, хто отримав інформацію від самого усиновлювача. У разі невиконання цього обов'язку на винного може бути покладено обов'язок відшкодувати завдану моральну шкоду.

Згідно зі статтею 168 КК, за розголошення таємниці усиновлення всупереч волі усиновителя встановлена кримінальна відповідальність у виді штрафу або виправних робіт. Якщо ж те саме діяння вчинила службова особа або працівник медичного закладу, яким відомості про усиновлення стали відомі з огляду на службове становище, або якщо це спричинило тяжкі наслідки - вони можуть бути покарані обмеженням воді на строк до трьох років або позбавленням волі на той же строк, 3 позбавленням права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю на строк до трьох років або без такого.

 

6. Визнання усиновлення недійсним. Перше питання, яке виникає: хто може звертатись до суду щодо визнання усиновлення недійсним? Згідно зі ст..240 СКУкраїни особами, які мають право на звернення до суду з позовом про визнання усиновлення недійсним є:
1. Батьки;
2. усиновлювач;
3. опікун;
4. піклувальник;
5. орган опіки та піклування;
6. прокурор;
7. усиновлена дитина, яка досягла 14 років.
Позивач в своєму позові повинен вказати причину, яка на його думку може бути підставою для визнання усиновлення недійсним. Підстави недійсності усиновлення:
1. Усиновлення визнається недійсним за рішенням суду, якщо воно було проведене без згоди дитини та батьків, якщо така згода була необхідною.
2. За рішенням суду, якщо усиновлювач не бажав настання прав та обов’язків, які виникають у результаті усиновлення (фіктивне усиновлення).
3. За рішенням суду, якщо воно було проведене на підставі підроблених документів.
4. За рішенням суду у разі відсутності згоди на усиновлення осіб, зазначених у статтях 220-222 СК України.
5. Якщо одним із подружжя усиновлена дитина другого з подружжя, усиновлення може бути визнане недійсним за рішенням суду, якщо буде встановлено, що на момент усиновлення другий із подружжя не мав наміру продовжувати з ним шлюбні відносини.
У разі задоволення позову про визнання усиновлення недійсним виникає питання про наслідки такого рішення. Правові наслідки визнання усиновлення недійсним (ст.237 СК):
1. Усиновлення, визнане недійсним, анулюється з моменту його здійснення (тобто припиняються права та обов’язки, які виникли раніше і встановлені законом для усиновлювача, його родичів та усиновленої дитини і відновлюються права та обов’язки між дитиною, її батьками та іншими родичами за походженням).
2. У разі визнання усиновлення недійсним дитина, яка не досягла 14 років, за бажанням батьків або інших родичів передається їм. У разі визнання усиновлення недійсним щодо дитини, яка досягла 14 років, місце її подальшого проживання визначається за її згодою. У разі якщо передання дитини батькам або іншим родичам неможливе, вона передається на опікування органу опіки та піклування.
3. Унаслідок визнання усиновлення недійсним відновлюються прізвище, ім’я та по батькові дитини, які вона мала до усиновлення. За бажанням дитини вона має право надалі іменуватися прізвищем, ім’ям та по батькові, які вона одержала у зв’язку з усиновленням.
4. Суд може постановити рішення про стягнення аліментів на дитину з особи, яка була її усиновлювачем, на строк не більш як 2 роки, якщо дитина не має батьків або батьки не мають змоги її утримувати, за умови, що усиновлювач може надавати матеріальну допомогу.
Після набрання чинності рішенням суду про визнання усиновлення недійсним суд у місячний строк зобов’язаний надіслати копію рішення до державного органу РАЦС за місцем реєстрації народження дитини, який вносить відповідні зміни до актового запису про народження дитини.
2. Скасування усиновлення. На відміну від визнання усиновлення недійсним, скасування усиновлення має на меті скасування усиновлення, здійсненого відповідно до вимог вказаних в законі, але яке в процесі реалізації усиновлювачем своїх прав і обов’язків щодо усиновленої дитини втратило мету, задля якої здійснювалось усиновлення. Згідно зі ст.240 СК особами, які мають право на звернення до суду з позовом про скасування усиновлення, є ті ж особи, які мають право на звернення до суду з позовом про визнання усиновлення недійсним. Підстави скасування усиновлення передбачені ст. 238 цього ж Кодексу:
1. Воно суперечить інтересам дитини, не забезпечує їй сімейного виховання;
2. Дитина страждає недоумством, на психічну чи іншу тяжку невиліковну хворобу, про що усиновлювач не знав і не міг знати на час усиновлення;
3. Між усиновлювачем і дитиною склалися, незалежно від волі усиновлювача, стосунки, які роблять неможливими їхнє спільне проживання і виконання усиновлювачем своїх батьківських обов’язків.
Скасування усиновлення не допускається після досягнення дитиною повноліття. Усиновлення може бути скасоване після досягнення дитиною повноліття, якщо протиправна поведінка усиновленого, усиновлювача загрожує життю, здоров’ю усиновлювача, усиновленого або інших членів сім`ї.
Усиновлення повнолітньої особи може бути скасовано судом за взаємною згодою усиновлювача і усиновленого або на вимогу одного з них, якщо сімейні відносини між ними не склалися.
Усиновлення скасовується від дня набрання чинності рішенням суду.
Правові наслідки скасування усиновлення:
1. У разі скасування усиновлення припиняються на майбутнє права та обов'язки, що виникли у зв'язку з усиновленням між дитиною та усиновлювачем і його родичами.
2. У разі скасування усиновлення відновлюються права та обов'язки між дитиною та її батьками, іншими родичами за походженням.
3. У разі скасування усиновлення дитина передається за бажанням батьків або інших родичів їм, а якщо це неможливо, - вона передається на опікування органові опіки та піклування.
4. У разі скасування усиновлення з підстави, зазначеної у пункті 1 частини першоїстатті 238 цього Кодексу, якщо дитина не передається батькам, за нею зберігається право на проживання у житловому приміщенні, в якому вона проживала після усиновлення.
5. У разі скасування усиновлення дитина має право на збереження прізвища, імені та по батькові, які вона одержала у зв'язку з усиновленням. За бажанням дитини їй присвоюється прізвище, ім'я, по батькові, які вона мала до усиновлення.
6. У разі скасування усиновлення з підстави, зазначеної у пункті 1 частини першоїстатті 238 цього Кодексу, якщо дитина не передається батькам, суд може постановити рішення про стягнення аліментів на дитину з особи, яка була її усиновлювачем, за умови, що останній може надавати матеріальну допомогу.
3. Позбавлення усиновлювача батьківських прав – нова підстава припинення усиновлення. Ця новела стосується не всіх усиновлювачів, а лише тих, хто в процесі усиновлення висловив бажання бути записаним в Книзі реєстрації народжень матір’ю або батьком дитини і суд задовольнив таку заяву. Тому і підстави позбавлення усиновлювача батьківських прав такі самі, як і підстави позбавлення батьківських прав рідних батьків (ч. 1 ст.242 СК):
1. без поважної причини і протягом шести місяців не виявляв щодо усиновленої дитини батьківського піклування;
2. ухилявся від виконан ня своїх обов'язків щодо виховання дитини;
3. жорстоко поводився з дитиною;
4. є хронічним алкоголіком або наркоманом;
5. вдається до будь-яких видів експлуатації дитини, примушує її до жебракування та бродяжництва;
6. засуджений за вчинення умисного злочину щодо дитини.
Правові наслідки позбавлення батьківських прав (ст. 166 СК України):
1. Особа, позбавлена батьківських прав:
1) втрачає особисті немайнові права щодо дитини та звільняється від обов'язків щодо її виховання;
2) перестає бути законним представником дитини;
3) втрачає права на пільги та державну допомогу, що надаються сім'ям з дітьми;
4) не може бути усиновлювачем, опікуном та піклувальником;
5) не може одержати в майбутньому тих майнових прав, пов'язаних із батьківством, які вона могла б мати у разі своєї непрацездатності (право на утримання від дитини, право на пенсію та відшкодування шкоди у разі втрати годувальника, право на спадкування);
6) втрачає інші права, засновані на спорідненості з дитиною.
2. Особа, позбавлена батьківських прав, не звільняється від обов'язку щодо утримання дитини.
Одночасно з позбавленням батьківських прав суд може на вимогу позивача або за власною ініціативою вирішити питання про стягнення аліментів на дитину.

 

7. Встановлення опіки та піклування

Особливою формою державної турботи про нужденних осіб, які за станом здоров'я не можуть самостійно здійснювати свої права і виконувати обов'язки а також потребують сторонньої допомоги є опіка або піклування.

Згідно з чинним законодавством України, опіка та піклування встановлюються з метою забезпечення особистих немайнових і майнових прав та інтересів малолітніх, неповнолітніх осіб, а також повнолітніх осіб, які за станом здоров'я не можуть самостійно здійснювати свої права і виконувати обов'язки, тобто право на опіку або піклування мають особи зі статусом дитини, а також повнолітні особи, які потребують опіки або піклування внаслідок певних життєвих обставин.

Опіка встановлюється з метою захисту особистих і майнових прав та інтересів осіб, які не досягли 14 років (малолітні особи), та осіб віком від 14 до 18 років (неповнолітні особи), які внаслідок смерті батьків, хвороби батьків або позбавлення їх батьківських прав чи з інших причин залишились без батьківського піклування. У випадку встановлення опіки або піклування над малолітніми або неповнолітніми особами головною функцією є забезпечення належного виховання та захист їх особистих немайнових і майнових прав та інтересів. Опіка та піклування повнолітньої особи, яка за станом здоров'я не може самостійно здійснювати свої права і виконувати обов'язки, встановлюється (оскільки йдеться про особу, яка сформована психологічно та інтелектуально і тому не потребує виховання), для забезпечення захисту особистих немайнових і майнових прав та інтересів цієї повнолітньої особи.

Поняття опіки та піклування розмежовується через особливе поєднання складних елементів або через особливий критерій. Таким особливим поєднанням складних елементів є стан (фізичний або психологічний) повнолітньої фізичної особи та прийняте з урахуванням стану повнолітньої особи рішення уповноваженого державою органу (суду), що набрало законної сили. У випадку коли йдеться про встановлення опіки або піклування над особою, яка має статус дитини, тобто яка не досягла повноліття (18 років), таким особливим критерієм є вік дитини, отже, опіка встановлюється над дитиною, яка не досягла чотирнадцяти років, а піклування - над дитиною у віці від чотирнадцяти до вісімнадцяти років.

Опіка встановлюється над повнолітньою особою у тому випадку, якщо за рішенням суду вона була визнана недієздатною (внаслідок хронічного, стійкого психічного розладу не здатна усвідомлювати значення своїх дій та (або) керувати ними).

Над фізичною особою, цивільна дієздатність якої обмежена, встановлюється піклування (суд може обмежити цивільну дієздатність фізичної особи, якщо вона страждає на психічний розлад, який істотно впливає на її здатність усвідомлювати значення своїх дій та (або) керувати ними, якщо вона зловживає спиртними напоями, наркотичними засобами, токсичними речовинами, азартними іграми тощо і тим ставить себе чи свою сім'ю, а також інших осіб, яких вона за законом зобов'язана утримувати, у скрутне матеріальне становище).

Встановлення опіки або піклування над особою, яка має статус дитини, відбувається у випадку якщо:

· батьки померли;

· невідомі;

· визнані в судовому порядку безвісно відсутніми або померлими;

· позбавлені судом батьківських прав або прийнято рішення про відібрання дитини і передачу її під опіку незалежно від того, позбавлені вони батьківських прав чи ні, оскільки перебування з ними небезпечне для життя дитини;

· визнані у встановленому порядку недієздатними або обмежено дієздатними (психічно хворі, розумово відсталі або перебувають на тривалому стаціонарному лікуванні в лікувально-профілактичному закладі чи на державному утриманні в будинках-інтернатах);

· понад шість місяців не можуть займатись вихованням своїх дітей (засуджені до позбавлення волі на тривалий час за скоєння злочину, за станом здоров'я (інваліди 1 II групи) тощо);

· понад шість місяців не проживають разом з дитиною та без поважних причин не беруть участі в її вихованні та утриманні, не виявляють щодо дитини батьківської уваги та турботи;

· підкинули (залишили) дитину, і це підтверджено відповідними актами, складеними органами внутрішніх справ;

· відмовились від дітей в установленому законом порядку;

· виїхали на постійне місце проживання або на постійне місце роботи за кордон чи перебувають у довготривалому відрядженні;

· перебувають під слідством

Процедура встановлення опіки та піклування чітко регламентована чинним законодавством. Встановлення опіки та піклування здійснюється уповноваженими державою органами, правову основу діяльності яких становлять: Конституція України, Цивільний кодекс України, Сімейний кодекс України, закони України " Про охорону дитинства" " Про попередження насильства в сім'ї" та інші нормативно-правові акти.

Відповідно до Цивільного кодексу органами опіки та піклування є районні, районні в містах Києві та Севастополі державні адміністрації, виконавчі органи міських, районних у містах, сільських, селищних рад. Права та обов'язки органів, на які покладено здійснення опіки та піклування, щодо забезпечення прав та інтересів фізичних осіб, які потребують опіки та піклування, встановлюються законом та іншими нормативно-правовими актами.

Права та обов’язки опікунів і піклувальників щодо дитини:

· виховувати дитину, піклуватися про її здоров’я, фізичний, психічний, духовний розвиток, забезпечити одержання дитиною повної загальної середньої освіти;

· вимагати повернення дитини від будь-якої особи, яка тримає її у себе не на підставі закону або рішення суду;

· не перешкоджати спілкуванню дитини з її батьками та іншими родичами, за винятком випадків, коли таке спілкування суперечить інтересам дитини;

· вчиняти правочини від імені та в інтересах підопічного.

Не мають право вчиняти правочини від імені підопічного:

· відносно себе;

· відносно своїх близьких родичів;

· відносно осіб, яких вони одночасно представляють;

· дарування;

· поруку.

 

 






© 2023 :: MyLektsii.ru :: Мои Лекции
Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав.
Копирование текстов разрешено только с указанием индексируемой ссылки на источник.