Інформаційне забезпечення аналітичного процесу. Закордонні і українські аналітичні центри.

В текущий момент поли­тическая экспертиза перестала быть до­стоянием только властных структур. Круг потребителей аналитической про­дукции сегодня крайне широк. Одну из классификаций структур, осуществляющих аналитическую деятельность, предлагает Л. Пал. Он разделил все структуры на два сектора: государственный и негосударственный. Каждый из них был разбит Л. Палом на более мелкие подгруппы:

государственный делится на

правительственные и

квазиправительственные ана­литические подразделения,

негосударственный - на аналитические цент­ры

а) работающие на получение прибыли,

б) созданные на базе университетов

в) не считающие финансовую прибыль основной целью своего функционирования.

Правительственные аналитические структуры в классификации Л. Пала представляют собой те подразделения, которые являются частью его орга­низационной структуры. Входящие в их штат аналитики имеют ста­тус государственных служащих и выполняют функцию аналити­ческой поддержки решений, принимаемых кабинетом министров.

Ква­зиправительственные же структуры в систематизации Пала — это те аналитические центры, которые также работают исключитель­но на правительство, но не входят непосредственно в его структуру и не являются по этой причине его частью.

Большинство в негосударственном аналитическом секторе со­ставляют центры, ориентированные на получение прибыли, для которых политическая аналитика — товар, продвигаемый ими на рынок. Они в первую очередь работают с крупными коммерчески­ми компаниями, вовлеченными в политическую жизнь и сталкивающимися с необходи­мостью просчитывать политические риски, а также политически­ми партиями и общественными организациями.

Но в ряде случаев подобные аналитические центры выполняют работы и для государственных структур, которые в подобной ситуации выступают как покупатели аналитических услуг на открытом рынке. К данной груп­пе субъектов политического анализа Л. Пал относит и фирмы, за­нимающиеся социологическими опросами.

Центры, не ставящие в качестве своей основной задачи получе­ние прибыли, существуют на спонсорские средства и гонорары от публикаций собственных исследований. Фактически они являются крупными научно-исследовательскими структурами, выполняющи­ми как теоретические, так и прикладные разработки. Достаточно часто определенную долю расходов на их функционирование бе­рет на себя государство, рассматривающее их как академические исследовательские подразделения. Аналогичным образом функционируют и аналитические центры, созданные на базе крупнейших университетов.

Д. Веймер и А. Вайнинг, которые рассматривают в первую очередь амери­канскую политическую систему, делят правительственные структуры в соответствии с теми органами государственной власти, на которые они работают. Они пишут о президентских аналитических службах - группах типа Совета по национальной безопасности и Совета по внутренней политике, осуществляющих аналитическую поддержку решений, принимаемых президентом США; аналитических структурах, интегрированных в различные федеральные агентства, которые выполняют в США функции министерств; службах аналитического обеспечения деятельности парламента.

Следующую группу субъектов политического анализа состав­ляют крупные исследовательские институты, называемые американ­скими политологами «резервуарами мысли». Д. Веймер и А. Вайнинг относят к ним те структуры, которые занимаются разработкой прин­ципиально новых методов анализа, а затем используют их на прак­тике. Наиболее ярким примером такого рода учреждений является «РЭНД Корпорейшн», разработавшая, в частности, метод Дельфи. При этом научные структуры, занятые фундаментальными исследованиями и выполняющие лишь разо­вые прикладные работы, вряд ли могут быть включены в класси­фикацию субъектов политического анализа.

Третью группу субъектов политического анализа Д. Веймер и А. Вайнинг называют частными аналитическими центрами — она соответствует центрам, имеющим получение прибыли своей основ­ной целью по классификации Л. Пала. А. Макарышев предлагает выделять центры прямой поддержки и центры широкой поддержки. Первые из них ориентированны на одного финансирующего их за­казчика, в то время как вторые диверсифицируют свою деятель­ность и не привязаны к одному источнику финансирования.

Центры прямой поддержки часто функционируют в качестве подразделений каких-либо крупных коммерческих компаний, ак­тивно участвующих в политической жизни и просчитывающих по­литические риски. Существуют и формально независимые аналитические структуры, но реально поставляющие свою продукцию одному крупному клиенту, что также позволяет причислить их к данной категории субъектов политического анализа.

Центры же широкой поддержки не привязаны к одному источнику финанси­рования и осуществляют исследования по заказу сразу нескольких политических акторов, среди которых могут быть как коммерчес­кие компании, политические партии или отдельные политики, так и государственные структуры. Деятельность таких центров в боль­шей степени диверсифицирована, так как они работают с большим количество клиентов, запросы которых могут быть достаточно раз­нообразными».

Резюмируя вышесказанное, можно выделить следующие группы субъектов политического анализа:

- аналитические подразделе­ния властных структур, зависящие от конкретного органа государственной власти, на который они работают и в который они инкорпорированы;

- крупные исследовательские центры, занимающиеся разработкой новых аналитических методов и апробирующие их в прикладных политических исследованиях;

- коммерчес­кие аналитические центры, среди которых выделяются привязанные к одному субъекту политического процесса или же работающие сразу с несколькими заказчиками.

Аналітичні центри виконують ряд функцій:

- інноваційна — оскільки саме в науковому оточенні генеруються найбільш перспективні ідеї, що мають концептуальний характер, а політично орієнтовані інтелектуали завжди є «агентами змін»;

- комунікативна — «мозкові центри», налагоджуючи інформаційний «міст» між науковою і політичною елітами, прагнуть привернути увагу політичних лідерів до наукових розробок і протиснути корисну інформацію «нагору»;

- представницька — «мозкові центри», як правило, подають інтереси відповідних політичних груп, своїх клієнтів, і доводять їх до уваги політиків;

- мобілізаційна — «мозкові центри» надаючи публіці аргументи, схиляють суспільну думку на користь тієї чи іншої ідеї, мотивуючи активність рядових громадян, пробуджуючи в них інтерес до політичної дії;

- легітимна — «мозкові центри» виправдовують діяльність тих чи інших політичних еліт, які обґрунтовують свою лінію посиланнями на думку вчених, набуваючи тим самим легітимний авторитет в очах населення;

- індикативна — вивчаючи суспільну думку, експертно-аналітичні організації є своєрідним «барометром змін» у суспільстві;

- контролююча — вивчаючи і висвітлюючи діяльність державних органів влади, ці організації роблять офіційну політику відкритою.

Данную классификацию правильно было бы дополнить таким субъектом политического анализа, как средства массовой инфор­мации. Ведь наиболее авторитетные из них выступают уже не просто как поставщики информации, но и как фирмы, способные обработать ее и препарировать именно в аналитическом ключе.

Наиболее часто СМИ работают в жанре анализа политической ситуации. Однако в них все чаще можно встретить попытки спрогнозировать развитие си­туации. Политические анализы, осуществ­ляемые СМИ, во-первых, потребляются политически активным читателем, зрите­лем или слушателем, который в большинстве своем является участни­ком политического процесса, пусть даже и в самых простых фор­мах. Во-вторых, на основе материалов СМИ могут принимать реше­ния и более серьезные политические акторы, являющиеся членами властных структур, лидерами политических партий или обществен­ных организаций. Достаточно вспомнить, как расследование журналистов двух американских газет привело к решению палаты представителей Кон­гресса США начать процедуру импичмента президента Р. Никсона, после чего он вынужден был добровольно уйти в отставку.

Якщо говорити про інформаційне забезпечення політичного процесц в Україні і діяльність аналітичних центрів, то крім вже згадуваних державних структур варто назвати ще й Національний інститут стратегічних досліджень.

В Україні у 90-і роки створювалися також незалежні (принаймні офіційно) аналітичні центри. Вони самостійно визначають тематику і спрямованість своїх досліджень, самостійно добувають кошти для їх проведення, і можуть розпоряджатися отриманими результатами як товаром. Суттєвим тут є те, що діяльність таких центрів спрямована не на теоретичні рефлексії, а на обслуговування політичної практики.

Серед аналітичних і науково-дослідницьких центрів, що типово репрезентують такий клас інституцій функціонування знання про політику, в Україні можна назвати такі.

Міжнародний центр перспективних досліджень - незалежна аналітична організація, яка досліджує проблеми публічної політики, пропонує висновки й рекомендації для вдосконалення політики державного та приватного секторів.

Український центр економічних і політичних досліджень ім. Олександра Разумкова (створений у 2001 році) - досліджує актуальні проблеми політичного, соціально-економічного розвитку України та її міжнародних відносин. Не обмежуючись критичним аналізом проблем, його члени намагаються виробити дієві та реалістичні пропозиції щодо їх розв'язання, конструктивно співпрацювати з владою та з опозицією.

CASE Україна - Центр соціально-економічних досліджень - неурядова неприбуткова організація, заснована в 1999 році польською фундацією CASE. Мета центру - проведення досліджень з економічних, політичних та соціальних питань, сприяння розвитку громадянського суспільства в Україні. Експерти центру працювали над багатьма проектами разом з Гарвардським інститутом Міжнародного розвитку (HI1D), Міжнародною консультативною групою Сороса (SIEAG), Барентс Груп та ін.

Суспільно-гуманітарний консорціум (СГК) «Генеза» інформаційно-аналітична, науково-навчальна інституція - вивчає зміни політичного простору в посткомуністичному світі, зокрема в Україні. «Генеза» виникла у 1992 році як ініціатива молодих інтелектуалів, своєрідна альтернатива до організаційної системи наукових досліджень, що була успадкованою від комуністичного періоду. Працює як незалежне, структуроване на професійній основі навчально-дослідницьке середовище аналітиків та аналітичних структур західного регіону України.

Інститут політики (створений у 1998 році) – це аналітична інституція, що досліджує соціально-економічні й політичні процеси в сучасній Україні та за її межами; проводить аналіз та експертизу в галузі політичних наук; готує аналітичні матеріали й проводить дослідження в галузі суспільних наук. Серед сфер інституту - політика влади та суспільна думки про владну політику; соціально-економічна та політична ситуація в Україні; суспільно-правові відносини в українському суспільстві та ін.

Інститут реформ (створений у 1997 році) - недержавний аналітичний центр, метою якого є сприяння проведенню економічних перетворень в Україні та утвердження цінностей соціальної ринкової економіки і громадянського суспільства.

Школа політичної аналітики (заснована у 2001 році) - незалежний аналітичний проект при Національному університеті «Києво-Могилянська академія», що об'єднує професійних політологів, займається аналізом політичних процесів в Україні, українського законодавства, а також підготовкою професійних аналітиків у сфері політики.

Серед недержавних аналітичних центрів можна ще назватиМіжнародний центр перспективних досліджень, Український незалежний центр політичних досліджень, Всеукраїнська експертна мережа.

Не можна не зазначити, що нерідко експерти аналітичних і науково-дослідницьких центрів невибагливо послуговуються не цілком коректними концептуальними положеннями, що часом має наслідком дилетантизм і публіцистичність висновків. Навіть, коли в діяльності аналітичних і науково-дослідницьких центрів немає відвертого сервілізму і політичної заангажованості, теоретична недбалість у вживанні, приміром, таких понять, як „держава", „громадянське суспільство", „політична культура" призводить щонайменше до зменшення продуктивності їхніх проектів.

Серед ЗМІ, що здійснюють аналіз політичної ситуації і політичне прогнозування варто назвати газети «День», «Дзеркало тижня», «Сегодня», веб-ресурс «Главред», політологічне інтернет-видання «Політична думка», Інформаційне агентство УНІАН та ін.