Поняття ідентифікації людини за ознаками зовнішності.

Ідентифікація людини за ознаками зовнішності являє собою встановлення тотожності або відмінності конкретної особи в оперативно розшукових або кримінально-процесуальних цілях. Така ідентифікація можлива через індивідуальність зовнішнього вигляду людини та відносну його незмінність (стійкість).Ідентифікованою за ознаками зовнішності є особа, яка перевіряється (розшукувана особа). Це може бути підозрюваний, обвинувачений, підсудний, засуджений. Ідентифікуючими об’єктами виступають: 1) мисленнєвий образ зовнішнього вигляду, який зафіксований у пам’яті свідка, потерпілого, іншої особи; при цьому ототожнення здійснюється шляхом пред’явлення для впізнання; 2) матеріальна фіксація зовнішнього вигляду людини на фотознімку або відеоплівці; 3) словесний опис зовнішності людини з використанням спеціальної термінології (наприклад, у криміналістичному обліку розшукуваної особи) чи в довільній формі (під час допиту потерпілого); 4) останки людини (труп, частини розчленованого трупа, череп). Формами ототожнення людини за ознаками зовнішності є: 1) впізнання; 2) оперативне узнавання; 3) експертна ідентифікація. У криміналістиці вирізняють також види ідентифікації людини за ознаками зовнішності: 1) ідентифікація людини шляхом пред’явлення її для впізнання

(можуть бути пред’явлені живі особи, труп або його частини, їх фотозображення); 2) ідентифікація людини шляхом безпосереднього зiставлення зовнішності з фото- чи ізопортретом (комбінованим портретом); 3) ідентифікація людини шляхом безпосереднього зiставлення її зовнішності зі «словесним портретом»; 4) ідентифікація людини шляхом зіставлення «словесного портрета» з фотозображенням; 5) відновлення обличчя загиблого за черепом (скульптурна реконструкція портрета); 6) експертне ототожнення людини за фотознімками (фотопортретна ідентифікаційна експертиза).

Ідентифікація людини за ознаками зовнішності здійснюється: 1) за матеріально-фіксованими відображеннями (фотознімками, відеозаписом живих осіб і трупів; за трупами і кістковими останками; наприклад, відновлення вигляду загиблого за черепом із застосуванням методу професора М. М. Герасимова); 2) за уявними образами (за ідеальними слідами); 3) за описом прикмет. На сьогодні існують різні системи для створення суб’єктивних портретів (методи відтворення зовнішності розшукуваного за показаннями очевидців чи потерпілих): 1) синтетичні портрети — виготовляються з фрагментів фотозображень різних осіб шляхом їх підбирання та компонування під ке-

рівництвом слідчого або оперативного працівника; 2) рисовані портрети — виконуються художниками зі слів очевидців чи потерпілих; 3) фоторобот — комплекти фотографічних зображень частин обличчя, які використовуються з певною механізацією (у 1952 р. французький криміналіст П’єр Шабо вперше використав набір фотознімків); 4) ідентифікаційний комплект рисунків (ІКР) — діапозитивів; 5) комп’ютерний фоторобот — найсучасніший метод формування суб’єктивного портрета розшукуваної особи; являє собою використання комп’ютерної програми та засобів комп’ютерної графіки з метою побудови фотокомпозиційних портретів зі слів очевидців (або потерпiлих).

46.Опис прикмет зовнішності людини за анатомічними та функціональними ознаками (словесний портрет)

Словесний портрет — це метод опису людини з метою її ідентифікації за ознаками зовнішності. Як єдиний метод класифікації та опису зовнішніх ознак людини з метою розшуку і ототожнення він був розроблений наприкінці ХІХ ст. А. Бертільйоном і вдосконалювався потім іншими криміналістами. Застосовується в оперативно-розшуковій,

слідчій та експертній практиці. Головними принципами словесного портрета є повнота і систематичність опису. Принцип повноти полягає в докладному описі зовнішньої анатомії, функціональних ознак (постава, хода, жестикуляція, міміка, мовлення, манера поведінки) і одягу. Принцип систематично сті означає: 1) певну черговість опису окремих груп зовнішніх ознак; 2) послідовність опису кожної групи зовнішніх ознак за правилом «від

загального — до окремого», «зверху донизу»; 3) обов’язкове використання спеціальної термінології. Словесний портрет використовується для: 1) розшуку невідомих злочинців за їх прикметами; 2) розшуку осіб, які переховуються від слідства і суду, втекли з місць позбавлення волі; 3) розшуку безвісти зниклих осіб; 4) встановлення загиблих осіб за неупізнаними трупами; 5) перевірки осіб, заарештованих на слідстві, у суді, місцях виконання покарань; 6) проведення впізнання живих осіб і трупів; 7) проведення

огляду; 8) експертизи фотозображень з метою ототожнення особи; 9) перевірки документів, що посвідчують особу; 10) проведення оперативно-розшукових заходів.

Всі ознаки зовнішності поділяють на групи: анатомічні (характеризують зовнішню будову тіла людини: зріст, статуру, форму голови, риси обличчя тощо); функціональні (рухові, мовні та інші функції, які виявляються зовнішньо, в тому числі поведінки: хода, постава, жестикуляція, міміка, голос, звички та ін.); прикмети одягу, взуття та інших предметів, що носилися постійно. Дані зовнішності людини, що підлягають опису. При характеристиці загальнофізичних зовнішніх даних описуються стать (чоловіча, жіноча) та вік (визначається за документами, на вигляд або шляхом освідування). Демографічні дані охоплюють відомості про расу, національність, народність, етнічну групу. При характеристиці анатомічних даних використовуються такі показники, як розміри, контури

(форма), положення, колір. Розміри вказуються зазвичай не в абсолютних цифрах, а щодо інших частин (деталей) тіла і передаються через такі поняття, як малий, середній, великий; низький, середній, високий; довгий, середній, короткий; вузький, середній, широкий; глибокий, середній, дрібний; товстий, середній, тонкий. Контур описується за

подібністю з геометричними фігурами, а форма — щодо форм поверхні (або за аналогією з загальновідомими предметами).__ У словесному портреті вказуються особливі та разючі прикмети. Особливі прикмети — це відмітні особливості, які мають цінність для ідентифікації людини за ознаками зовнішності (татуювання, родимки,

шрами). Особливі прикмети, які легко доступні для спостереження і звертають на себе увагу, дуже помітні, впадають в очі, називаються разючими прикметами.

До особливих прикмет належать татуювання — наколоті особливою фарбою візерунки на тілі.

Татуювання має поширення переважно серед злочинців. У злочинному середовищі татуювання називають «картинкою», «наколкою», «прошивкою» або «регалкою». Існують різноманітні способи нанесення татуювання. Найпоширенішим способом, що використовується у місцях позбавлення волі, є застосування двох–трьох голок, спеціальних штампів, пресів із зображеннями. Як барвник застосовують туш, графіт,

ультрамарин, чорнило. Великого поширення набули татуювання з зображеннями хрестів і перснів на пальцях рук, могильних пагорбів і церковних куполів, морського якоря, жінок, карт. Трапляються татуювання у вигляді цифр («1981», № 43), окремих букв і абревіатур («зло», «туз», «клен»), слів («люблю», «пам’ятаю»), виразів («Дружина полає іпростить, коханка ж — відомстить»). Деякі татуювання наносяться в примусовому порядку. Татуювання у вигляді малюнків (або інших зображень), як правило, мають певний прихований зміст, а саме: можуть вказувати на становище в злочинному середовищі, належність до злочинної діяльності, судимість і строки покарання, злочинний досвід і

ступінь кваліфікації, належність до певної категорії злочинців, спосіб вчинення злочину, знаряддя злочину. Татуювання мають важливе ідентифікаційне значення, використовуються з метою кримінальної реєстрації злочинців та в оперативно-розшукових цілях.