Студопедия

Главная страница Случайная страница

Разделы сайта

АвтомобилиАстрономияБиологияГеографияДом и садДругие языкиДругоеИнформатикаИсторияКультураЛитератураЛогикаМатематикаМедицинаМеталлургияМеханикаОбразованиеОхрана трудаПедагогикаПолитикаПравоПсихологияРелигияРиторикаСоциологияСпортСтроительствоТехнологияТуризмФизикаФилософияФинансыХимияЧерчениеЭкологияЭкономикаЭлектроника






Увага! не починайте вимірювання, поки не переконаєтеся у відсутності напруги на об’єкті, який вимірюється. 2 страница






Таблиця 4.1 – Розподіл пошкоджень між елементами масляних вимикачів

Елементи вимикача, % Номінальна напруга, кВ
6 – 10  
Вводи і зовнішня ізоляція    
Внутрішньобакова ізоляція    
Дугогасні камери і контактна система    
Тягова система і привід    

З цієї таблиці можна зробити висновки, що найбільш слабким місцем у вимикачів до 35 кВ є механічна система вимикача і його електропривід.

Вимикач типу ВМП – 10 (Рис. 4.1) складається з трьох полюсів і вбудованого в раму пружинного приводу, однакового для вимикачів на різні номінальні струми.3

Рис. 4.1 – Вимикач типу ВМП – 10

Привід був призначений для автоматичного або ручного, а також дистанційного керування вимикачем. Привід дає можливість широкого вживання оперативного змінного струму і автоматичного повторного включення (АПВ) з реле побічної дії.

При використовуванні приводу можна не застосовувати складних схем релейного захисту. Автоматичні і дистанційні операції включення і відключення здійснюються вбудованими в привід електромагнітами управління і відключаючими елементами захисту (релейний блок), забезпечений покажчиками спрацьовування. В приводі є кнопки для безпосереднього ручного управління вимикачем. При автоматичному дистанційному або ручному керуванні вимикачем здійснюється незалежне включення і відключення вимикача за рахунок енергії, що заздалегідь запасається. Процес включення або відключення, що при цьому почався, завершується незалежно від волі оператора. Робочі пружини запасають енергію в приводі після спрацьовування приводу за допомогою електромагніту закладу робочих пружин і забезпечують можливість здійснення однократного АПВ.

Кожний полюс (2) вимикача (Рис. 4.1) підвішений на опорних ізоляторах (9) типу ОМБ – 11Т до рами (1) і зв'язаний ізоляційною тягою (10) з валом вимикача. Між полюсами встановлено ізоляційні перегородки (4).

Пружинний привід (Рис. 4.2), вбудований в раму (7), складається з валу приводу (14), заводного пристрою (10, 11), механізмів включення і відключення, електромеханічних блокувань, механічних блокувань (36, 37).

В заводний пристрій входять електромагніт (10) пристрою робочих пружин, зв'язаний важелем з обгінною муфтою (16), переривник (11) з кулачком (23), поворотні пружини (18), випрямляч (21), блокувальний контакт (34).

Для зменшення іскріння контакти переривника шунтуються конденсатором МБГП – 1 (ємність 2 мкФ, напруга 1500 В) (19).

На стінці рами (7) були розміщені механізми включення і відключення. Механізм включення складається із замочного пристрою включення (25), зв'язаного тягою (26, 38) і важелем (39) з фіксатором (28), утримуваної в замкнутому положенні собачкою (30). В механізм відключення входить пристрій відключення (27), пов'язане з фіксатором (31), яка утримується в замкнутому положенні собачкою (32).

В приводі було передбачено примусове замикання механізмів включення і відключення в процесі операцій включення і відключення.

При ручному взводі робочих пружин в приводі передбачене механічне блокування, що перешкоджає їх перезаводці.

Електромеханічне блокування, що не дозволяє включити привід при включеному вимикачі, пов'язано з положенням валу вимикача. Якщо вимикач був відключений, кнопка ручного виключення розблокована і включаюча котушка через замкнуті блок – контакти типу КСА – 8 може отримати команду на включення вимикача.

Електромеханічне блокування, що не дозволяє включити вимикач при не повністю заведених робочих пружинах, зв'язано з блок-контактами положення робочих пружин (БКП). При повністю заведених пружинах через ці блок - контакти живлення подається на електромагніт включення і одночасно розблокує кнопка ручного включення. Крім того, при натисканні кнопки ручного включення проводиться електричне блокування, що перешкоджає взводу робочих пружин за допомогою блокувального контакту.

Котушка електромагніту закладу робочих пружин виготовляється на напругу постійного струму 110 і 220 В. У разі живлення від мережі змінного струму напругою 127 і 220 В використовується селеновий випрямляч типу 75 ЕМ 28Г.

Аварійні блок-контакти (БКА) дають сигнал про аварійне відключення при дії будь-якого відключаючого елемента захисту, блок-контакти БКА 9 (Рис.4.2), що мають два кола, замикаються при включенні вимикача. При відключенні вимикача, коли спрацьовує захист, блок-контакти залишаються замкнутими. У разі відключення вимикача електромагнітом дистанційного відключення ЕВ або кнопкою ручного відключення контакти розмикаються. За допомогою контактів БКА створюється коло невідповідності положення ВМП – 10П і команди управління.

Рис. 4.2 – Пружинний привід, вбудований в раму

 

Реле максимального струму миттєвої дії РТМ було виконано на уставки струму від 5 до 120 А і дає можливість плавно регулювати струм у всьому діапазоні. При досягненні або перевищенні проходячим через обмотку реле струмом величини струму уставки реле миттєво спрацьовує. Відхилення струму спрацьовування від його середнього значення на кожній уставці не більше 2%. В реле був застосований комбінований спосіб зміни уставок струму. Східчасте регулювання здійснюється перемикачем кількості витків відмотування, а плавне регулювання – зміною повітряного зазора між осердям і контрполюсом. Осердя в поєднанні з великим повітряним зазором між контполюсом і осердям забезпечує при спрацьовуванні достатню енергію для відключення вимикача. Конструктивно осердя виконано порожнистим. Реле має покажчик спрацьовування (блінкер).

Електромагніт відключення з живленням від незалежного джерела оперативного струму ЕВнп виготовляється на напругу постійного струму (24, 48), 110 і 220 В і змінного струму 100, 127 і 220 В. Дія електромагніту миттєва. Електромагніт надійно працює при напрузі на його клемах 65 – 120% номінальнї, для електромагніту відключення ЕВ і 80 – 110% номінального для електромагніту включення ЕВ.

Наладка і випробування ВМП – 10П

«Електроустаткування до 500 кВ, знов що вводиться в експлуатацію в енергосистемах і у споживача, повинно бути піддано приймально-здавальним випробуванням.» [ ПУЕ гл. 1 – 8 ].

Масляний вимикач ВМП – 10П піддається випробуванням в процесі і після виконання комплексу налагоджувальних робіт.

Налагоджувальні роботи:

1. Зовнішній огляд, чищення, смазування:

- виводи – технічним вазеліном (ГОСТ 782 – 59);

- частини механізму, що труться, – 1 частина графіту (ГОСТ 5279 – 61) і 5 частин ЦИАТІМ – 203 (ГОСТ 8773 – 63).

2. Перевірка наявності масла в масляному буфері (згідно заводської інструкції).

3. Перевірка і регулювання ходу рухомих контактів.

4. Перевірка одночасності замкнення контактів.

5. Вимірювання швидкості включення і відключення вимикача.

6. Вимірювання величини опору токопроводів (перехідні опори контактів).

7. Перевірка схем кіл управління приводом.

8. Перевірка роботи вимикача при включенні і відключенні приводом, дистанційно і вручну (8 – 10 операцій).

9. Вимірювання опору ізоляції кіл первинної комутації мегаометром 2500 В і кіл вторинної комутації – мегаометром 1000 В.

10. Випробування ізоляції підвищеною напругою кіл первинної комутації – 42 кВ протягом однієї хвилини.

 

4.3 Послідовність виконання роботи

1. Провести ретельний зовнішній огляд масляного вимикача ВМП – 10П.

В процесі огляду (ревізії) перевірити:

затягування кріпильних деталей, їх контрування;

наявність мастила на деталях шарнірів, що труться;

зчленовування елементів механізмів (шарнірів), що рухаються, на предмет фіксації положення осей за допомогою шплінтів, розрізних шайб і інших фіксуючих деталей (болти з гайками без контрування не допускаються);

цілість і чистоту ізолюючих деталей;

наявність трансформаторного мастила в полюсах (мастилоуказчики) і демпфері (мастильному буфері) (Рис. 4.2. поз. (17));

чистоту контактних поверхонь апаратів КСА (контрольно-сигнальних апаратів) і переривника пристрою взводу включаючої пружини (Рис.4.2., поз. (11));

наявність межполюсних ізоляційних перегородок (Рис. 4.1., поз. (4));

наявність кришок на апаратах КСА;

надійність кріплення рами вимикача до опорної конструкції;

наявність кришки приводу (Рис. 4.1, поз. (3));

наявність і надійність пристрою заземлення;

Результати огляду занести в протокол випробувань (табл. 4.3).

2. Контроль ходу рухомих частин масляного вимикача

Тягова система вимикача вимагає ретельного регулювання і контролю під час експлуатації, оскільки, як самовільне вимикання, так і відмова у увимкненні призводять до порушення нормальної роботи електроустановки.

У процесі регулювання під час наладки і профілактичного обслуговування проводять вимір параметрів, зв’язаних з ходом рухомих частин, до яких у першу чергу слід віднести вільний хід рухомого контакту, втиск та неодночасність замикання контактів.

Вільним ходом вимикача називають відстань, яку проходить рухомий контакт від моменту торкання до нерухомого контакту до положення «Увімкнено» (тобто хід у контактах). Значення повного ходу рухомих контактів (траверси) являє собою суму двох величин: вільного ходу контактів і втиску.

Хід у контактах (втиск) визначають таки способом, Контакти вимикача включають у схему живлення контрольної лампи (рис. 4.3). Потім повільно ручку вимикач вимикають. У момент загоряння лампи на стержні наносять першу позначку, потім вимикач доводять до положення «Увімкненно». На стержні наносять другу позначку, яка відповідає новому положенню вимикача. Виміряна лінійкою відстань між цими позначками буде відповідати параметру втиску. Такі виміри проводять на всіх трьох полюсах вимикача.

Рис. 4.3 – Вимірювання ходу рухомих частин масляного вимикача ВМП-10

Величини ходу рухомих частин нормовані і повинні знаходитися в межах, вказаних у таблиці 4.9.

Для визначення ходу рухомих контактів скористуємося лінійкою з розподілами, закріпленою на полюсі фази «А» і стрілкою, встановленою на стрижні, укрученому у верхній торець рухомого контакту, тобто пристроєм «лінійка – стрілка».

На вал вимикача рис. 4.2, поз. (12) одягнути важіль ручного включення і поволі повертати важіль вниз (на включення) до моменту торкання рухомим контактом нерухомого. У момент торкання повинна засвітитися лампочка, схема включення якої була приведена на рис. 4.3. У момент включення лампочки слід зупинити рух важеля і записати показання пристрою «лінійка – стрілка». Продовжити поворот важеля на включення до моменту клацання механізму вільного розчіплення приводу. Після клацання, тобто постановки механізму приводу на фіксатор обов'язково зняти важіль з валу і записати показання пристрою «лінійка – стрілка». Різниця показань дасть величину ходу в контакті («вжим») фази «А». Отриману величину записати в таблицю 4.9 протоколу.

Провести відключення вимикача кнопкою ручного відключення (рис. 4.1).

Знову одягнути на вал важіль і повернути на відключення до упора. Обов'язково зняти важіль з валу і записати показання пристрою «лінійка - стрілка».

Обчислити величину повного ходу рухомого контакту як різницю свідчень останнього і попереднього (рис. 4.4).

Рис. 4.4 – Вимірювання ходу рухомих частин масляного вимикача типу ВМП-10П

Результати занести в таблицю 4.7 протоколу.

Контрольні величини:

- повний хід рухомого контакту – 245-5 мм;

- хід рухомого контакту в нерухомому («вжим») - мм для ВМ на 600 і 1000 А і мм для ВМ на 1500 А.

- Максимальний хід механізму - 252 мм (рис. 4.3).

- Операції, описані в п. 2 виконати також для фаз В і С.

Визначити одночасність замикання і розмикання контактів.

Необхідність одночасного відключення струмів навантаження і короткого замикання у всіх трьох полюсах вимагає регулювання одночасності спрацьовування контактів. Для виміру одночасності замикання в маломасляних вимикачах збирають схему, показану на рис. 4.5.

Рис. 4.5 – Схема виміру неодночасності замикання контактів

Плюс батарейки підключають до нижніх виводів вимикача, а мінус – через лампочки до його рухомих контактів. Під час включення вимикача вручну при загорянні першої й останньої лампочок наносять позначки на вимірювальної лінійки. Відстань між позначками і визначає різночасність включення, яка не повинна перевищувати нормованих значень, наведених в таблиці 4.7.

Результати занести в таблицю 4.8.

3. Вимір опору струмоведучого контуру

Опір струмоведучого контуру будь-якого масляного вимикача залежить від конструкції контакту, величини струму, на який розрахований вимикач, стану поверхні контактів, сили натискання тощо. Таким чином, якість регулювання і стан струмоведучого контуру кожного полюса вимикача можна контролювати за допомогою вимірювання опору постійному струмові.

Вимір здійснюють шляхом пропускання через полюс струму певної величини і виміру падіння напруги на ньому. До початку вимірів треба кілька разів провести операцію вмикання і відключення вимикача з метою самоочищення контактуючих поверхонь.

У бакових вимикачах вимір проводять за умови опущеного баку або злитого масла. Ці умови викликані необхідністю виключення штучного впливу масла на результати вимірів. В інших типів вимикачів вимір опору здійснюють, якщо залите масло.

У зв’язку з тим, що опір струмоведучого контуру вимикача не перевищує 2000 мкОм, його вимірюють за допомогою подвійних мостів типу Р-316, мікроомметрів типу М-246 або методом амперметра-вольтметра.

При вимірюванні вимикач переводять у включений стан, і одним із зазначених методів вимірюють опір кожної контактної системи полюсів. Результати вимірів не повинні перевищувати максимально допустимих величин опору контактів конкретного типу вимикача. Граничні значення опору контактів вимикачів постійному струму наведені в таблиці 4.2.

Таблиця 4.2 – Граничні значення опору контактів масляних вимикачів постійному струму

Тип вимикача Номінальна напруга, кВ Номінальний струм, А Граничні опори, МкОм
ВМП-10      
ВМП-10      
ВМП-10      

Якщо опір стумоведучого контуру перебільшує величину, зазначену в таблиці, то необхідно з’ясувати причину його підвищення. З цією метою переві- ряють струмоведучий контур поелементно. Після визначення дефектного елемента і його відновлення здійснюють повторний вимір опору всього струмоведучого контуру.

4.4 Визначити опор струмоведучого контуру методом «вольтметра – амперметра».

Для цього зібрати схему (рис. 4.5). Встановити величину струму, рівну 10 А, зміряти падіння напруги за законом Ома. На кожній фазі зробити три вимірювання, провівши три включення і визначити середнє значення з трьох.

Рис. 4.6 – Опор струмоведучого контуру вимикача методом «вольтметра – амперметра».

Результати занести в протокол випробувань (таблиця 4.3).

4. Заміряти опір ізоляції кожної фази вимикача відносно заземленого корпусу вимикача мегаомметром на 2, 5 кВ.

Норма Rиз 1000 Мом. (таблиця 4.5).

5. Зміряти опір ізоляції електромагнітів включення і відключення, а також катушок реле максимального струму щодо корпуса вимикача мегаомметром на 1000 В (500 В). Норма Rиз 1 МОм. Отримані результати занести в протокол (табл. 4.4).

4.5 Зміст звіту

1) Завдання для виконання лабораторної роботи.

2) Отримані дані по кожному дослідженню, представлені у вигляді таблиць 4.3 – 4.8.

3) Висновки.

 

4.4 Контрольні питання

1. Чим відрізняються вимикачі ВМП – 10 від ВМП – 10П?

2. За допомогою яких електромагнітів здійснюється дистанційне керування вимикачами типу ВМП – 10?

3. Якими реле прямої дії можуть оснащуватися вимикачі ВМП – 10?

4. За допомогою якого пристрою проводиться взведення включаючої пружини в приводі вимикача ВМП – 10?

5. Яким пристроєм пом’ягчується удар механізму приводу при відключенні вимикача ВМП – 10?

6. Якого типу нерухомі контакти в полюсах вимикачів ВМП – 10П?

7. Яким чином виконується ручне включення вимикача ВМП – 101П?

 


Протокол

Наладки масляного вимикача типу ВМП – 10П

Таблиця 4.3 – Контроль стану масляного вимикача ВМП-10П

№ п/п Оглянуто Стан оглянутих деталей, вузлів Що слід зробити для усунення недоліків Примітка
  Затягування кріпильних деталей і контрення їх        
  Цілість і чистота ізолюючих деталей        
  Наявність трансформаторного мастила в полюсах і демпфері     В полюсах- 4, 5 л В демпфере- 70 см3
  Чистота контактних поверхонь апаратів КСА і переривника пристрою закладу включаючої пружини      
  Наявність міжполюсних перегородок        
  Наявність кришок на апаратах КСА        
  Надійність кріплення рами вимикача до опорної конструкції      
  Надійність заземлення        

Випробування вимикача

Таблиця 4.4 – Паспортні дані ВМ

Вимикач Привід
тип Заводський № Напруга, кВ Струм, А   тип Заводський № Оперативні кола
Рід струму Напруга, В Примітки
                 

 

Таблиця 4.5 – Опір ізоляції

Опір ізоляції, МОм
Кола ВН (мегаомметр на 2.5 кВ) Кола НН (мегаомметр на 1, 0 кВ)
заміряно норма заміряно норма
А   ЕВ 1, 0
В   ЕО 1, 0
С   ЕЗ пруж. 1, 0

 

Таблиця 4.6 – Опір контактів вимикача

Фаза Дослід Жовта Фаза А Зелена Фаза В Червона Фаза С
Опір контактів, мкОм1        
       
       
Середнє значення, мкОм      

 

Таблиця 4.7 – Вимірювання ходу рухомих контактів вимикача

Повний хід рухомого контакту, мм Хід рухомого контакту в нерухомому, мм Недохід рухомого контакту до упора
Включення, мм Відключення, мм
  Заміряно Норма Заміряно Норма Заміряно Норма Заміряно Норма
Фаза А   245-5        

 

Таблиця 4.8 – Одночасність замикання і розмикання контактів

Свідчення пристрою «лінійка – стрілка»
Фази При включенні, мм При відключенні, мм
А   А – В   А –В
В   В – С   В – С
С   С – А   С – А

 

 

Лабораторна робота 5

Дослідження ємнісних методів контролю зволоженості ізоляції високовольтного обладнання

 

5.1 Мета роботи

1. Усвідомити фізичний зміст ємнісних методів контролю залежності ємності ізоляції високовольтного обладнання

2. Одержати уявлення про методи і засоби вимірювання ємності ізоляції та контролю її зволоженості методами «ємність-час» і «ємність-частота».

3. Засвоїти методи придбати практичні навички використання ємностних методів контролю зволоження ізоляції електрообладнання.

 

5.2 Загальні положення

Одним із чинників, що погіршують технічний стан ізоляції електроустаткування, є її зволоження. У зв’язку з тим, що вода має відносно велику провідність і диелектричну проникність, у зволоженій ізоляції збільшуються діелектричні втрати, прискорюється її старіння, знижується електрична міцність.

У практиці експлуатації часто виникає необхідність визначення ступеня зволоження ізоляції перед включенням електроустаткування під напругу. Наприклад, питання про можливість увімкнення трансформатора в роботу без сушіння його ізоляції не можна вирішити без визначення ступеня вологості ізоляції його обмоток.

Наявність водяних парів оцінюють за абсолютною вологістю, тобто за кількістю водяних парів, що знаходяться в одиниці об’єму повітря m (г/м3), і відносною вологістю (%), яку визначають відношенням абсолютної вологості повітря в даний момент до абсолютної вологості при насиченні mнас:

. (5.1)

Повітря при певних величинах температури і тиску може містити певну кількість парів, які його насичують. Чим віще температура, тим більше пари в стані насичення може мати повітря. При охолодженні, наприклад, під зіткнення з холодною поверхнею устаткування повітря перенасичується, що викликає випадіння роси.

Разом з підвищенням насичення зростає і парціальний тиск водяних парів. Чим віще цей тиск, тим більше вологи проникає в пори ізоляції. Для характеристики здатності зволоження діелектричних матеріалів введено поняття гігроскопічності, під яким розуміють їх здатність поглинати вологу з навколишнього середовища.

Гігроскопічність діелектриків значною мірою залежіть від їх структури і складу. Наприклад, дуже малу гігроскопічність мають такі ізоляційні матеріали, як парафін, поліетилен, лита ізоляція на основі епоксидних смол, які навіть при тривалому перебуванні у вологому середовищі не втрачають своїх діелектричних властивостей. Однак більшість твердих електроізоляційних матеріалів, маючи на своїй поверхні мікроскопічні й субмікроскопічні пори, легкодоступні для проникнення в них молекул води. Це пояснюється незначними розмірами молекул води в порівнянні з молекулами інших речовин (діаметр молекул води складає приблизно 2, 2*10-8 см, тоді як молекули кисню мають діаметр близько 3, 7*10-8 см). Завдяки цьому волога легко проникає через різноманітні отвори, подряпини. щілини в ізоляційних матеріалах. а також через тріщини в місцях армування ізоляторів і т.п.

Вологість знизує якість ізоляції різними шляхами. Насамперед при змочуванні поверхонь відбувається зменшення поверхневого опору. Проникнення вологи в товщу діелектрика різко знизує питомий опір і електричну міцність. збільшує діелектричні втрати, що добре видно на прикладі кабельного паперу (рис. 5.1). Проникаючи в пори, вода з’єднується з деякими смолами (наприклад, з формальдегідними), утворюючи речовини з підвищеною провідністю.

Висока діелектрична проникність води в порівнянні з більшістю ізоляційних матеріалів є причиною підвищення ємності ізоляції, що веде до збільшення діелектричних втрат.

Рис. 5.1 – Залежність характеристик діелектрика від зволоження

Волога істотно впливає на діелектричні властивості рідинних діелектриків. Розчинність води в чистих мінеральних діелектриках незначна, але помітно залежіть від температури (рис.5.2).

Рис. 5.2 – Залежність розчину води в мінеральному маслі від температури

Гігроскопічність трансформаторного масла різко збільшується також навіть при незначній кількості (частки проценту) полярних добавок (нафтанату свинцю, кислот, луг, та ін.). При цьому електрична міцність масла різко зменшується.

При зволоженні масла одночасно відбувається і зволоження твердих діелектриків, які знаходяться в ньому. Практика показала, що ізоляційний папір у маслі силових трансформаторів відповідає зволоженню паперу на повітрі при температурі 200 і відносній вологості близько до 50%.

Експлуатаційні характеристики ізоляційних матеріалів прийнято характеризувати діелектричними властивостями, під якими розуміють сукупність властивостей, пов’язаних з явищем поляризації. Ці властивості характеризують такими показниками, як абсолютна та відносна діелектрична проникність, діелектрична сприйнятливість, кут діелектричних втрат і т.п.

У загальному випадку під поляризацією розуміють обмежений зсув зв’язаних зарядів або орієнтацію дипольних молекул діелектриків, вміщених в електричне поле. Зв’язані й невіддільні одна від одної молекули діелектриків, позитивні й негативні заряди яких зсунуті один щодо одного, утворюють елементарні диполі, кожний з яких характеризується моментом pi:

, (5.2)

де – заряд диполя;

– плече диполя.

Під впливом електричного поля диполі орієнтуються певним чином у просторі, створюючи сумарний момент. Такий момент, віднесений до одиниці об’єму діелектрика, визначає вектор поляризації:

, (5.3)

де V – об’єм діелектрика.

Вектор поляризації у багатьох випадках можна вважати пропорційним напруженості зовнішнього поля:

(5.4)

де - діелектрична стала (8, 84*1012 Ф/м);

– діелектрична сприйнятність діелектрика, яка пов’язана з відносною діелектричною проникністю співвідношенням ;

– абсолютна діелектрична сприйнятність або питома поляризованість.

Оскільки будь-який діелектричний матеріал, вміщений в електричне поле між двома електродами, можна уявити як конденсатор, заряд якого

Q = CU, (5.5)

де C – ємність конденсатора;

U – прикладена до конденсатора напруга,

то відносна діелектрична проникність може бути подана як величина, що показує, в скільки разів заряд конденсатора, яким є цей діелектрик, більше за заряд конденсатора тих же розмірів і при тій же напрузі, якби між електродами знаходився вакуум:






© 2023 :: MyLektsii.ru :: Мои Лекции
Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав.
Копирование текстов разрешено только с указанием индексируемой ссылки на источник.