Скасування кріпосного права

У ДРУГІЙ ПОЛОВИНІ 19 СТ.

1. Скасування кріпосного права.

2. Суспільний лад.

3. Державний устрій.

4. Характеристика права.

Скасування кріпосного права

Правову основу селянської реформи 1861 р. в Україні становили як спільні для всієї Російської імперії законодавчі акти, так і низка спеціально призначених для українських губерній указів і постанов. 19 лютого 1861 р. імператор Олександр ІІ підписав Маніфест і серію законів про скасування кріпосного права. На територію України поширювались загальноімперські “Загальне положення про селян, що вийшли з кріпосної залежності”, “Положення про викуп селянами їх садиб та польових угідь” та ін. Для більшості місцевостей України з родючою землею встановлювались невеликі селянські наділи. У 3 місцевих положеннях, дія яких поширювалась на українські губернії, відбилась специфіка відносин між поміщиками і селянами, що історично склалась у різних районах України. Так, Катеринославська, Херсонська і частково Таврійська губернії, а також ті повіти Харківської і Чернігівської губерній, де переважало общинне землекористування, підпадали під дію “Місцевого положення про поземельний устрій селян, оселених на поміщицьких землях в губерніях великоросійських, новоросійських і білоруських”. Губернії, на які поширювалось це положення, поділялись на 3 основні смуги: нечорноземну, чорноземну і степову; а смуги поділялись на місцевості, для кожної з яких встановлювався розмір наділу на ревізьку душу, у який входили присадибні ділянки, орні і сінокосні землі та пасовиська. Для губерній Південної України передбачався єдиний указний наділ, розмір якого у різних місцевостях становив 3-6, 5 десятин на ревізьку душу. Розміри наділів у повітах Харківської губернії були вищими: 3-4, 5 десятин, і нижчими: 1-1, 5 десятин. Якщо дореформений наділ перевищував встановлені норми, а також, якщо після виділення селянам землі у їх колишнього поміщика залишалось на Лівобережжі менше 1/3, а на Півдні – менше ½ земельних площ, які належали йому до 1861 р., то він міг відрізати у селянина надлишок на свою користь.

Такий же конфіскаційний характер мало і “Місцеве положення про поземельне упорядкування селян, оселених на поміщицьких землях в губерніях малоросійських: Чернігівській, Полтавській та частини Харківської” – в основу наділення селян землею був покладений принцип спадково-сімейного землекористування: земля розподілялась у межах сільської общини не за зрівняльним принципом з періодичними переділами, як це відбувалось при общинній формі землекористування, а на основі сімейних ділянок, які складались із садиби і польового наділу або лише із садиби. Вищий наділ на душу залежно від місцевості становив 2, 75-4, 5 десятин, а нижчий – ½ вищого. У Лівобережній Україні поміщики отримали право на зменшення наділів селян, заміну їх угідь, перенесення їх садиб та інші обмеження селянського землекористування.

В основу поземельного упорядкування поміщицьких селян Правобережної України, яке визначалось “Місцевим положенням про поземельний устрій селян, оселених на поміщицьких землях в губерніях: Київській, Подільській і Волинській”, було покладено Інвентарні правила 1847-1848 рр. – селянам надавалось право на отримання повного інвентарного наділу, а якщо фактичний наділ був меншим за інвентарний, селяни могли подавати мировому посереднику клопотання про повернення у їх користування вилученої поміщиками громадської землі. Однак, клопотання приймались лише від імені усієї сільської громади, а також вимагалась наявність певних доказів про зменшення поміщиками розміру інвентарного наділу; спір остаточно вирішувало губернське присутствіє у селянських справах. У 1863 р. з питань провадження селянської реформи у Правобережній Україні було видано додатково ще близько 10 законодавчих актів.

Селянська реформа 1861 р. створила певні умови для швидкого розвитку промислового капіталізму, зумовленого попитом на продукцію чорної металургії і машинобудування, кам`яне вігулля, залізну руду. Інтенсивному зростанню промисловості сприяли якісні зміни у засобах виробництва в металургійній, паперовій, цукровій та інших галузях. Розвиток промисловості, товарного хліборобства, транспорту зумовлював значний попит на робочу силу і сприяв припливу сільського населення у промислове виробництво. На зростання продуктивних сил впливав і розвиток транспорту, передусім залізничного – до середини 80-х рр. в Україні було завершено прокладання головних залізничних магістралей, які пролягли через усі основні економічні райони, з`єднавши їх з Центральною Росією, чорноморськими, азовськими і балтійськими портами, залізницями Західної Європи. Швидке зростання основних галузей важкої індустрії спричинилось до утворення таких великих промислових районів, як Донецький вугільно-металургійний, Придніпровський металургійний, Криворізький залізорудний, Нікольський марганцевий, а завдяки розвитку цукроваріння утворився великий район цукрового виробництва. Розвиток капіталізму супроводжувався зростанням міст, у яких зосереджувалось населення, яке займалось торгово-промисловою діяльністю. Найбільш швидкими темпами зростало міське населення у промислово розвинутих губерніях України: Катеринославській, Київській і Харківській; у пореформений період населення Катеринослава зросло у 6 разів, Одеси, Києва і Харкова – у 4 рази. Розвиток промисловості, швидке зростання міст і неземлеробського населення, залізничного, річкового і морського транспорту, розширення внутрішньої і зовнішньої торгівлі вагомо впливали на характер і структуру сільськогосподарського виробництва – землеробство втягувалось у товарний обіг і поступово перетворювалось на підприємницьке, капіталістичне.

Однак, цей процес гальмувався багатьма залишками кріпосництва, а передусім збереженням поміщицького землеволодіння – реформа 1861 р. залишила за колишніми кріпосниками величезні площі землі, надаючи їм широкі можливості для значного зменшення селянського землеволодіння, тож селяни були приречені на малоземелля і безземелля (вони втратили понад 15% загальної площі земель, якими користувались раніше, і 94% колишніх поміщицьких селян отримали наділи менше 5 десятин, що було нижче норми середнього прожиткового мінімуму), а відтак, і напівкріпацьку кабалу.

Поза тим, скасування кріпосного права і наступні реформи 60-70 рр. та утвердження приватної власності зумовили значні зміни у суспільному ладі - змінилось становище не лише селянства, а й відбулись зміни у правовому статусі інших станів феодального суспільства, спрямовані на пристосування їх до капіталістичних умов, і виникли соціально-економічні умови для формування нових класів – буржуазії і промислового пролетаріату. Однак, попри утвердження буржуазно-капіталістичних відносин зберігались залишки феодального ладу, передусім політичне панування дворян-поміщиків, становий поділ суспільства та ін.