Короткі теоретичні відомості. Компонування персонального комп'ютера на основі заданої конфігурації

Компонування персонального комп'ютера на основі заданої конфігурації

Методичні вказівки до розрахункової роботи

з дисципліни

“АРХІТЕКТУРА КОМП'ЮТЕРІВ”

Для студентів:

галузі знань 0501 " Інформатика і обчислювальна техніка"

напрямів підготовки

6.050101 “Комп’ютерні науки”

6.050102 “Комп’ютерна інженерія”

Львів – 2011

Мета роботи.

Вивчити методи підбору компонентів персонального комп’ютера.

Короткі теоретичні відомості.

2.1. При збірці типового ПК зазвичай використовуються перераховані нижче компоненти:

· Корпус з блоком живлення.

· Системна плата.

· Процесор з тепловідводним елементом.

· Пам'ять.

· Накопичувач на гнучких магнітних дисках.

· Накопичувач на жорсткому диску.

· Накопичувач CD_ROM/DVD.

· Клавіатура і пристрій позиціонування (миша).

· Відеоадаптер і монітор.

· Звукова карта і акустичні системи.

· Вентилятори і радіатори.

· Кабелі.

2.2. Корпус з блоком живлення

Блок живлення зазвичай вбудований в корпус. Існує декілька його модифікацій, але найпоширеніші нові конструкції для системних плат ATX. Розмір і форму корпусу, блоку живлення і системної плати називають формфактором. Нижче приведені найпопулярніші формфактори.

· Full Tower (висока башта).

· Mini-Tower (міні- башта).

· Desktop (настільний).

· Плоский корпус Low Profile (також званий Slimline).

Перед вибором корпусу необхідно з'ясувати, яке апаратне забезпечення буде встановлюватись в комп'ютер (для визначення формфактора корпусу і правильного вибору джерела живлення) і де він встановлюватиметься - на столі або на підлозі (для визначення довжини кабелів монітора, клавіатури і миші).

Визначившись з розміром корпусу, також не слід забувати про те, що він повинен допускати установку системної плати і блоку живлення, на яких зупинено вибір. У невеликі корпуси часто можна встановити тільки системні плати формфактора MicroATX, FlexATX, MicroBTX або PicoBTX, що обмежує можливості вибору. Якщо вибраний корпус допускає установку повнорозмірної плати ATX, в нього можна буде встановити і системні плати MicroATX і FlexATX, які характеризуються зменшеними розмірами. Те ж саме стосується і формфактора BTX. Системні плати FlexATX (а також такі варіанти, як MiniITX) і PicoBTX використовуються в сучасних системах компактного розміру.

Більшість корпусів Middle-tower і більшого розміру допускають установку повнорозмірних плат ATX, які стали стандартом для більшості сучасних комп’ютерних систем.

При покупці блоку живлення слід враховувати кількість пристроїв, які будуть встановлені в системі, а також їх споживану напругу.

2.3. Процесор

Існує два основні типи реалізації процесорів Intel і AMD - продаж “коробочних” і OEM‑ процесорів.

Процесори різних типів, які можуть мати однакові технічні характеристики, відрізняються комплектністю, наприклад наявністю або відсутністю додаткових компонентів, і періодом гарантійного терміну.

Істотною відмінністю коробочних і OEM-процесорів і є їх фізична компоновка. Процесори обох типів надходять у продаж в упакованому вигляді, проте коробочні процесори Intel або AMD поставляються в яскраво розфарбованих коробках, у котрих окрім процесора знаходиться також радіатор, вентилятор, інструкції по установці, сертифікат достовірності, гарантійне зобов'язання і т.д. Коробочні процесори зазвичай мають трирічну гарантію, яка надається їх безпосереднім виробником.

Процесори ОEМ не забезпечуються гарантійними зобов'язаннями з боку безпосереднього виробника (Intel або AMD); проте компанія, в якій придбавається той або інший процесор, надає 30- або 90-денну гарантію.

Системні плати, на які слід звернути увагу, повинні містити такі гнізда:

· Socket 775 - для процесорів Intel Pentium 4, зокрема нові Pentium 4 EE (Extreme Edition), Pentium D і Pentium 4 E;

· Socket 939 - для другого покоління процесорів Athlon 64 FX, а також процесорів Athlon 64 X2;

· Socket 940 - для процесорів Athlon 64 FX першого покоління і Opteron;

· Socket 754 - для процесорів Athlon 64.

· Socket 478 - для процесорів Intel Pentium 4 другого і третього поколінь;

· Socket A (462) - для процесорів Athlon, Athlon XP і Duron;

· Socket 370 (зване також PGA370) - для “гніздових” версій процесорів Pentium III і Celeron компанії Intel.

· LGA 1156 - для процесорів Intel Core i3

· LGA1160 - для процесорів Intel Core i5

· LGA 1366 - для процесорів Xeon і Core i7 з ядром Nehalem

Оскільки вибрана системна плата зумовлює тип процесора, який можна використовувати, починати слід з вибору процесора, щоб визначити, яким саме гніздом (роз'ємом) має бути оснащена системна плата.

Залежно від вибраного типу системної плати, на ній можуть знаходитися перемички, за допомогою яких задається тип і швидкодія процесора. Також з допомогою перемичок може задаватися напруга живлення процесора. Як правило, на системних платах з гніздом Socket 7 або Super7 розташовані перемички, за допомогою яких задається частота шини, коефіцієнт множення процесора, а також напруга його живлення.

Всі сучасні системні плати виконують відповідні налаштування автоматично, тому вірогідність завдання невірних значень параметрів мінімальна. Проте при цьому користувачеві надається можливість задавати значення параметрів уручну, так як без цього був би неможливий ефективний розгін процесорів. Для цього використовуються налаштування в програмі BIOS Setup; ніякі перемикачі і перемички при цьому зазвичай не використовуються.

2.4. Системна плата

Процес вибору материнської плати можна умовно розділити на декілька етапів:

a. Вибір виробника.

b. Вибір підтримуваного процесора.

c. Вибір чіпсету і типу підтримуваної оперативної пам'яті.

d. Вибір необхідних додаткових функцій материнської плати.

Існує декілька формфакторів для системних плат, які визначають фізичні розміри плати, а отже, і тип корпусу. Нижче перераховані відомі в даний час формфактори системних плат.

· BTX;

· ATX;

· Micro‑ ATX;

· Flex‑ ATX;

· NLX;

· Mini‑ ITX (частково патентовані).

Необхідно також переконатися, що системна плата підтримує не тільки той процесор, який буде встановлений у нинішній момент часу, але і його майбутню заміну. Крім того, необхідно звернути увагу і на ряд інших чинників.

2.5. Набір мікросхем

Другим важливим моментом при покупці системної плати (після процесора) є встановлений набір мікросхем (chipset). Звичайно це від однієї до п'яти мікросхем, в яких містяться основні схеми системної плати. До набору мікросхем можуть входити контролери локальної шини (зазвичай PCI), кеш-пам’яті, основної пам'яті, переривань, прямого доступу до пам'яті і інші схеми.

Використовуваний набір мікросхем істотно впливає на продуктивність системної плати і визначає такі параметри і обмеження продуктивності, як об'єм і швидкодія кеш-пам’яті, об'єм і швидкодія основної пам'яті, тип і швидкодія процесора і т.д. Ці набори мікросхем забезпечують працездатність пристроїв AGP (Accelerated Graphics Port) і USB (Universal Serial Bus).

Очевидно, що вибір набору мікросхем значною мірою залежить від процесора і ряду інших компонентів комп'ютера.

Проте, як би там не було, слід віддавати перевагу наборам мікросхем, в яких повністю влаштовують наступні характеристики:

· частота і тип шини;

· підтримуваний тип пам'яті;

· інтерфейс AGP 4х/8x або PCI Express;

· інтерфейс Parallel ATA або Serial ATA;

· підтримка USB 2.0 (високошвидкісний порт USB).

При збірці високоефективного ПК слід вибирати найшвидший процесор; проте не варто використовувати дорогий процесор, повноцінне використання якого може бути обмежене можливостями набору мікросхем системної плати. Слід переконатися в тому, що вибрана системна плата містить необхідну кількість роз'ємів, відповідних використовуваним периферійним пристроям (PCI, AGP і PCI Express).

2.6. BIOS

Ще одним важливим елементом системної плати є BIOS.

Необхідно переконатися, що BIOS, по-перше, належить одному з ведучих в цій області виробників (AMI, Phoenix, Award або Microid Research) і, по-друге, міститься в спеціальній перепрограмованій мікросхемі Flash ROM або EEPROM (Electrically Erasable Programmable Read Only Memory). Це дозволить завантажувати оновлення BIOS.

Слід переконатися, що системна плата і BIOS підтримують технологію Plug and Play. Це значно спростить установку нових плат, особливо плат Plug and Play, завдяки автоматичному призначенню їх параметрів і вирішенню апаратних конфліктів на рівні операційної системи.

Окрім цього, слід переконатися, що BIOS підтримує процесор, який буде встановлений у нинішній момент часу, а також його майбутню заміну.

2.7. Пам'ять

У більшості старих систем кеш-пам’ять другого рівня встановлювалася на системній платі. У всіх нових системах вона є частиною процесора.

Основна пам'ять зазвичай встановлюється у вигляді модулів DIMM. Сьогодні в РС-сумісних комп'ютерах використовується три різні види модулів основної пам'яті, і кожен з них має декілька модифікацій. Ось ці мікросхеми:

· 168-контактний DIMM (SDRAM);

· 184-контактний DIMM (DDR SDRAM);

· 240-контактний DDR2 DIMM.

· 240-контактний DDR3 DIMM.

У всіх системах високого класу використовуються DIMM, оскільки вони є 64-разряднимі і можуть виконувати роль повного банку пам'яті.

Пам'яттю DDR (Double Data Rate) SDRAM є варіант стандартної пам'яті SDRAM, що має подвоєну швидкість передачі даних. Ця модель є найбільш поширеним типом пам'яті, використовуваної в сучасних системах. Пам'ять DDR2 DIMM з'явилася в нових системах в 2004 році.

DDR3 SDRAM - це тип оперативної пам'яті (третє покоління), використовуваної в обчислювальній техніці як оперативна і відео-пам'ять. Прийшла на зміну пам'яті типу DDR2 SDRAM.

У DDR3 зменшено на 40 % споживання енергії в порівнянні з модулями DDR2, що обумовлене зниженою (1, 5 В, у порівнянні з 1, 8 В для DDR2 і 2, 5 В для DDR) напругою живлення елементів пам'яті.

Модулі DIMM з пам'яттю DDR3, що мають 240 контактів, не сумісні з модулями пам'яті DDR2 електрично і механічно. Ключ розташований у іншому місці, тому модулі DDR3 не можуть бути встановлені в слоти DDR2.

У перехідний період виробники випускали материнські плати, які підтримували установку і модулів DDR2, і DDR3, маючи відповідні роз'єми (слоти) під кожен з двох типів, але одночасна робота модулів різних типів не допускалася.

Системи, в яких використовуються модулі DDR DIMM або DDR2 DIMM, також підтримують так званий двоканальний режим, тобто модулі DIMM використовуються попарно, завдяки чому пропускна спроможність підсистеми пам'яті подвоюється.

Трьохканальний режим - режим роботи оперативної пам'яті комп'ютера, при якому здійснюється паралельна робота трьох каналів пам'яті. Тобто паралельно працюють 3 (або три пари) модулів - 1(і 2), 3(і 4) і 5(і 6). Теоретично дає до 300% продуктивності в порівнянні з одноканальним режимом.

Модулі пам'яті також можуть підтримувати ще один біт на додаток до кожних 8 біт для підтримки ECC. Якщо підтримка ECC грає велику роль, слід переконаєтеся, що відповідну підтримку забезпечує і системна плата.

2.8. Порти вводу/виводу

У більшість сучасних системних плат порти вводу/виводу вбудовані. Якщо вони невбудовані, їх необхідно підключити до плати розширення, що, на жаль, займе вільний роз'єм розширення. Більшість систем містять наступні порти:

· підключення клавіатури (типу mini‑ DIN);

· підключення миші (типу mini‑ DIN);

· два послідовних (з буфером типу 16550А);

· паралельний (типу EPP/ECP);

· два або чотири порти USB (якщо планується займатися редагуванням відеоданих, можна також додати порти Firewire);

· роз'єм відео (необов'язково);

· інтегрований мережевий адаптер 10/100 Ethernet або 10/100/1000 Ethernet;

· роз'їм аудіо/ігровий (MIDI/джойстік, гучномовець і мікрофон);

· два порти ATA (первинний і вторинний) з підтримкою ATA_100/133 або Serial ATA.

У деяких системних платах замість послідовного/паралельного портів і порту миші використовується виключно порт USB.

Всі інтегровані порти підтримуються безпосередньо набором мікросхем системної плати або додатковою мікросхемою Super I/O і інтерфейсними компонентами.

Використання відеоадаптера і звукового інтерфейсу, інтегрованих в системну плату, дозволяє непогано заощадити і звільнити слоти розширення, що особливо актуально для недорогих систем.

Основний недолік вбудованих відеоадаптера або мережевого адаптера полягає в тому, що тоді відсутні можливості вибору з погляду функціональності і якості. Звичайно, подібні рішення справляються з поставленим завданням, проте вони не забезпечують швидкодію на рівні дорогих зовнішніх адаптерів. Часто перевага віддається саме окремим адаптерам, оскільки при цьому отримуються більш функціональні і швидкодіючі рішення в порівнянні з системами, оснащеними інтегрованими адаптерами.

Системна плата з інтегрованими адаптерами позбавляє користувача можливості додати окремі плати розширення. Як правило, відео- або аудіоадаптер можна встановити в системну плату з інтегрованими компонентами без особливих проблем.

Чотири і більш портів USB, використовувані в одній системі, зазвичай розподіляються по двох шинах USB. При цьому один набір роз'ємів розташовується на задній частині плати, а інший знаходиться на системній платі. Кабель, що підключається до цього роз'єму, дозволяє винести порт другої шини USB на передню панель системного блоку. Подібна компоновка портів USB використовується в більшості сучасних корпусів, дозволяючи спростити під'єднування різних пристроїв, таких, як цифрові камери і програвачі МР3.

Для встановлення окремого адаптера в системну плату з інтегрованими відео- і аудіомікросхемами останні необхідно відключити в Setup BIOS.

Для інтегрованих пристроїв в меню BIOS мають бути представлені параметри Enable/Disable (включити/відключити).

2.9. Накопичувачі на жорстких дисках

Жорсткі диски можуть бути підключені як через PATA (Parallel ATA), так і через SATA (Serial ATA).

Деякі системні плати підтримують інтерфейс ATA, сумісний з RAID, що дозволяє підключати два однакові жорсткі диски IDE і використовувати їх як один диск подвійного об'єму.

Багато сучасних системних плат підтримують інтерфейси Serial ATA (SATA), причому деякі з них також сумісні з масивами RAID. Не дивлячись на те що інтерфейс SATA надає вищу швидкість передачі даних, чим самі швидкодіючі інтерфейси АТА, що існують на сьогоднішньому ринку (АТА-133), насправді продуктивність накопичувачів SATA приблизно така ж, як у накопичувачів АТА. Проте вибір накопичувачів SATA є оптимальним (якщо, звичайно, системна плата підтримує відповідний інтерфейс). Це пов'язано із зменшенням розмірів кабелю даних і можливістю майбутнього підвищення продуктивності накопичувачів SATA.

Практично в усіх системах є порти USB 2.0. Крім того, в багатьох комп'ютерах також є порти IEEE_1394a (Firewire 400), вбудовані в системну плату або встановлені на платі PCI. Накопичувачі з інтерфейсом Firewire 400 або USB 2.0 мають таку ж продуктивність, як і дисководи ATA. Проте перші два типи жорстких дисків краще використовувати як додаткові запам’ятовуючі пристрої, або для створення резервної копії основного жорсткого диска.

2.10. Накопичувачі на змінних носіях

Не дивлячись на втрату позицій, накопичувач на гнучких магнітних дисках (дисковод) залишався традиційним компонентом ПК більше 20 років. Проте після появи накопичувачів CD_RW дисковод поступово перейшов в роль допоміжного завантажувального пристрою.

Багато сучасних систем навіть не укомплектовуються накопичувачем 3, 5 дюйма ємкістю 1, 44 Мбайт, оскільки підтримують завантаження з компакт-диска. У зв'язку з цим CD-R або CD-RW виявилися прекрасною заміною для дискет і дисків ZIP.

Проте як додатковий пристрій зберігання доцільно використовувати накопичувачі DVD+/‑ RW (що дозволяє працювати з перезаписуваними дисками DVD), а не дисководам, накопичувачам ZIP і навіть CD-RW. Дані накопичувачі дозволяють працювати як зі всіма типами компакт-дисків, так і зі всіма типами DVD.

Незалежно від формату, оптичні накопичувачі вважаються обов'язковими компонентами ПК; практично все сучасне програмне забезпечення поставляється на компакт-дисках або DVD.

Для резервного копіювання даних також можна використовувати зовнішні жорсткі диски. Навіть двошарові DVD не в змозі змагатися із зовнішніми жорстких дисками, об'єм яких може досягати 1 Тбайт і навіть більше з інтерфейсом USB 2.0 або Firewire (випускаються моделі з підтримкою обох стандартів). Часто накопичувачі поставляються з програмним забезпеченням, яке дозволяє виконувати резервне копіювання натисненням однієї кнопки.

2.11. Пристрої вводу

Очевидно, що для комп'ютера знадобляться клавіатура і пристрій позиціонування курсору, наприклад миша.

Клавіатура і миша зазвичай випускаються з інтерфейсом PS/2 або USB. Хоча до цих пір найбільш популярні рішення з інтерфейсом PS/2, які оснащені 6-контактним роз'ємом mini‑ DIN (PS/2), нові комп'ютери переважно укомплектовуються периферійними пристроями з інтерфейсом USB. Безпровідна клавіатура і миша, наприклад лазерна миша Logitech G7, часто взагалі не підтримують підключення до порту PS/2.

Хоча це і не складає проблеми у разі використання нових систем, дуже важливо пам'ятати про те, що для забезпечення роботи пристроїв з інтерфейсом USB також потрібна їх підтримка з боку операційної системи. При використанні клавіатури і миші з інтерфейсом USB також потрібна підтримка системної функції BIOS, яка називається Legacy USB або USB Keyboard and Mouse і дозволяє застосовувати мишу і клавіатуру USB не тільки при роботі з графічним інтерфейсом користувача Windows. Дану функцію підтримують всі сучасні версії BIOS.

Якщо вибір зупиняється на безпровідній клавіатурі або миші, має сенс вибирати пристрої з радіоінтерфейсом (RF), а не інфрачервоним (IR); при цьому дуже зручно, щоб миша і клавіатура обслуговувалися одним приймачем. Частина пристроїв з радіоінтерфейсом використовує власні стандарти передачі даних, а частина базується на стандартній архітектурі Bluetooth. Пристроям Bluetooth віддається перевага в тому випадку, якщо необхідно використовувати клавіатуру або мишу з цілим рядом пристроїв або ж на відстані більше двох метрів від системи.

2.12. Відеоадаптер і монітор

Особливу увагу слід приділити вибору монітора. Він є основним засобом спілкування з системою.

Зазвичай для роботи з дрібними зображеннями рекомендується використовувати монітор мінімум з 19-дюймовим екраном (або рідкокристалічний монітор з діагоналлю екрану 17 дюймів), оскільки монітори меншого розміру не зможуть якісно відобразити дрібні деталі зображення з роздільною здатністю 1024х768 крапок і доведеться перемкнутися в режим 800х600. Це може внести деяку плутанину, оскільки насправді 15-дюймові монітори можуть показувати зображення з роздільною здатністю 1024х768 і більше, але проблема в тому, що при такій роздільній здатності дрібні деталі буде важко розрізнити на екрані. Потрібно вибирати електронно-променеві монітори з меншим кроком розташування крапок (0, 28 крапок на дюйм і менше), що визначає розмір крапок і відстань між ними в тіньовій масці ЕПТ. Чим менше відстань між крапками, тим вище роздільна здатність екрану і якість зображення.

Рідкокристалічний 15-дюймовий дисплей еквівалентний по видимій області екрану 17-дюймовому електронно-променевому монітору. В більшості випадків монітори підключаються до звичайного аналогового порту VGA, але сучасніші моделі працюють тільки з роз'ємом DVI, вбудованим в новітні відеоадаптери. Якщо постійно використовується “рідна” роздільна здатність екрану (як правило, 1024х768), то в цьому випадку найбільш прийнятним варіантом є рідкокристалічний монітор (LCD). Якщо ж доводиться постійно міняти екранний дозвіл (наприклад, в комп'ютерних іграх або при перегляданні WEB‑ сторінок), краще скористатися електронно-променевим монітором.

Відеоадаптер і монітор мають бути сумісні по частоті регенерації. Щоб зображення не мерехтіло, частота кадрів повинна складати не менше 72 Гц (чим більше, тим краще).

Якщо новий відеоадаптер дозволяє відображати 16 млн. кольорів з роздільною здатністю 1024х769 і частотою оновлення екрану 76 Гц, а монітор при цьому підтримує тільки частоту 56 Гц, значний потенціал відеоадаптера залишиться нереалізованим. Налаштування відеоадаптера для передачі сигналів, не підтримуваних монітором, може фізично його пошкодити.

У останні кілька років відеоадаптери випускалися переважно з інтерфейсом AGP. Проте в даний час все більше і більше відеоадаптерів - особливо в сегменті високопродуктивних рішень - випускається для інтерфейсу PCI Express x16.

Windows 98, Windows Me, Windows 2000 і Windows XP підтримують декілька моніторів, що дуже зручно у цілому ряді випадків. Якщо ж необхідна максимальна швидкодія, буде потрібна система, оснащена двома відеоадаптерами з інтерфейсом PCI Express x16.

Компанії NVIDIA і ATI пропонують подібні графічні процесори, пара яких забезпечує максимальний рівень швидкодії.

2.13. Звукова плата і акустичні системи

Всі сучасні системи мають бути в змозі в тому або іншому ступені відтворювати звук, а значить, необхідні як мінімум пара динаміків, системна плата з інтегрованою звуковою системою, або окрема звукова плата. Більшість сучасних систем, навіть ті з них, які не мають інтегрованої графічної системи, оснащені інтегрованою звуковою системою, проте її можна відключити, якщо віддається перевага якіснішим рішенням.

Виділені звукові плати, такі, як плати серії X-Fi від компанії Creative, виявляються ідеальним рішенням в тому випадку, якщо необхідна висока якість звуку при відтворенні DVD, захопленні і редагуванні звуку, а також об'ємне звучання в іграх. Практично всі сучасні інтегровані звукові рішення підтримують такі стандарти, як Creative Sound Blaster, Windows Directsound і деякі інші.

2.14. Допоміжні компоненти

Більшість сучасних процесорів виділяють багато тепла. Це тепло необхідно відводити, інакше комп'ютер працюватиме нестабільно або взагалі не працюватиме. Існує два типи тепловідвідних елементів: пасивні і активні.

Пасивні тепловідвідні елементи - це шматки металу (зазвичай алюмінію), які приєднуються або приклеюються до процесора. Вони виконують роль радіаторів, стаючи додатковими елементами процесора, що розсіюють тепло. Активні тепловідвідні елементи - це вентилятори. Вони забезпечують якісніше охолоджування, ніж пасивні елементи, але вимагають додаткового живлення і не мають високої надійності.

Активні тепловідводи забезпечують ефективніше охолоджування, ніж пасивні. Версії коробочних процесорів від компаній Intel і AMD продаються в комплекті з тепловідводом і вентилятором. І хоча OEM-версії процесорів не поставляються разом з тепловідводом від виробника, на ринку доступні пасивні і активні тепловідводи від цілого ряду виробників. Часто подібні рішення виявляються ефективніші, ніж тепловідводи, які поставляються разом з версіями коробочних процесорів. Таким чином, OEM-версії процесора має перевагу, якщо планується займатися розгоном.

Вентилятора в блоці живлення і на процесорі часто буває недостатньо для охолоджування сучасних високопродуктивних систем. Рекомендується використовувати системні блоки, оснащених хоч би одним додатковим вентилятором. Зазвичай він вбудований в передню частину блоку, втягує повітря зовні і скеровує його на системну плату. Іноді ще один вентилятор розташований біля відсіків для дискових накопичувачів і також призначений для їх охолоджування.

Додаткові вентилятори можуть стати в нагоді і в тому випадку, якщо використовуються жорсткі диски з частотою обертання шпінделя 10000 об/хв, оскільки вони гріються значно більше, чим стандартні диски з частотою обертання шпінделя 7200 об/хв. Також випускаються спеціальні пристрої для обдування відеоадаптерів. Як правило, це пристрої турбінного типу, які видувають повітря назовні через задню стінку системного блоку. Температура усередині системного блоку не повинна перевищувати 37 °C; при температурі вище 43° значно скорочується життєвий цикл компонентів і знижується загальний рівень стабільності.