Збірка поділяється на три цикли («жмутки»), вірші в них – «зів’ялі листочки».

Зів’яле листя – алегоричний образ, що символізує «завмерлеє в серці кохання».

Ліричний герой боляче переживає любов без взаємності, це породжує в його душі песимізм. Але поет не ототожнюється зі своїм ліричним героєм, поет підносить кохання на небувалу- височінь, співпереживає з ним, але не поділяє його думки про самогубство.

І. Франко передає трагедію нерозділеного кохання, його беззахисність та вразливість.

Чого являєшся мені у сні?..

Чого являєшся мені

У сні?

Чого звертаєш ти до мене

Чудові очі ті ясні,

Сумні,

Немов криниці дно студене?

Чому уста твої німі?

Який докір, яке страждання,

Яке несповнене бажання

На них, мов зарево червоне,

Займається і знову тоне

У тьмі?

Чого являєшся мені

У сні?

В житті ти мною згордувала,

Моє ти серце надірвала,

Із нього визвала одні

Оті ридання голосні -

Пісні.

В житті мене ти й знать не знаєш,

Ідеш по вулиці - минаєш,

Вклонюся - навіть не зирнеш

І головою не кивнеш,

Хоч знаєш, знаєш, добре знаєш,

Як я люблю тебе без тями,

Як мучусь довгими ночами

І як літа вже за літами

Свій біль, свій жаль, свої пісні

У серці здавлюю на дні.

О ні!

Являйся, зіронько, мені!

Хоч в сні!

В житті мені весь вік тужити -

Не жити.

Так най те серце, що в турботі,

Неначе перла у болоті,

Марніє, в'яне, засиха, -

Хоч в сні на вид твій оживає,

Хоч в жалощах живіше грає,

По-людськи вільно віддиха,

І того дива золотого

Зазнає, щастя молодого,

Бажаного, страшного того

Гріха!

Чого являєшся мені у сні?..» (1895) – поезія із другого жмутка збірки «Зів’яле листя», написана у формі внутрішнього монологу, щирої сповіді ліричного героя, душа якого зазнала страждань.

У творі представлена історія нерозділеного кохання. Горда дівчина не відповіла ліричному героєві взаємністю, знехтувала його почуттями. А той не може забути очі коханої, вони являються йому уві сні, і він питає, навіщо тривожать душу. Потім сам собі відповідає, що хай кохана приходить до нього, хоч у сні він зазнає щастя.

Глибину страждань передають сповнені болю запитання. Епітети, порівняння передають чарівність образу коханої, її стриманість у ставленні до ліричного героя («німі уста», «чудові очі ті ясні, сумні, немов криниці дно студене»).

Сила почуттів, пристрасть виливається у героя в пісні, і вони тривожать душу інших, знаходять у їхніх серцях відгук.

Поезію написано чотиристопним ямбом, що чергується з одностопним ямбічним рядком. Така побудова надає твору особливого ритму, напруженості.

Вірш має автобіографічні мотиви, покладений на музику (композитор – К. Данькевич), є однією з перлин світової інтимної лірики.

«Мойсей» (1905)

Поема є одним з найкращих творів цього жанру. І. Франко сподівався, що революційна хвиля, яка піднімалася в Росії, принесе визволення й українському народові. Для реалізації гостро актуальної суспільно-політичної проблеми Франко обрав біблійну історію про те, як старозавітний пророк Мойсей вивів єврейський народ з єгипетської неволі. Поема спроектована на сучасну авторові дійсність. У Цьому переконує пролог до твору, безпосередньо звернений до рідного «замученого, розбитого» народу («Народе мій, замучений, розбитий»).

Автор розмірковує над долею рідного краю, поневоленого сусідніми державами, які його «скували й запрягли на вірність»; пророкує відродження України в процесі невідворотного поступу історії, вірить у те, що вона-засяє «у народів вольних колі».