Методичні рекомендації щодо вивчення теми

Найбільш потужною напередодні Першої світової війни була українська кредитна кооперація. Усього на 1913 р. в Галичині діяло 1011 кредитних товариств. Між тим, перший із них — " Віра" виник тільки 1894 р. у м. Перемишль (зараз на території Польщі) з ініціативи адвоката Теофіля Кормоша (1861—1927 рр.). Т. Кормош сам уклав статут цього товариства. Він також став автором першого україномовного посібника для кооператорів, у якому детально роз'яснив, як засновувати, реєструвати та організовувати діяльність кооперативів, на зразок " Віри", що їх потім називали " кормошівками". (Практичний підручник для товариств задаткових, основаних на підставі закону 9 квітня 1873 р., 1895 р.).

У 1899 р. 27 існуючих на той час " кормошівок" об'єднались у Крайовий союз кредитовий (КСК) — першу українську спілку кредитних кооперативів. Очолив Союз знаний громадський діяч і публіцист Кость Паньківський (1855—1915 рр.).

Новостворена спілка взялась за організацію серед українців кооперативів усіх видів, забезпечення їм дешевого й доступно­го кредиту, консультації і допомогу у веденні справ, кон­троль за проведенням господарських операцій. Крім того, статут передбачав діяльність у сфері парцеляції землі.

Частина перелічених завдань пізніше перейшла до інших організацій української кооперації, але в 1899—1903 pp. саме Крайовий союз кредитовий відіграв роль центру й одночасно каталізатора українського кооперативного руху.

Протягом перших 15 років своєї роботи (до початку світової війни) він зумів забезпечити зростання кількості кредитних кооперативів у 16 разів, а власних капіталів — у 58 разів (1 110 094 крон у 1913 p.). Крім власних коштів, Крайовий союз кредитовий оперував заощадженнями своїх клієнтів (сума вкладів за 15 років його існування зросла в 10 разів) та банків­ськими кредитами (лише в 1913 р. — 5 млрд крон).

Належить зазначити, що вклади на рахунках КСК були зроблені переважно його фізичними членами та деякими громадськими інституціями, зокрема церковними братствами. Українським кооперативам не вистачало коштів, тож їх заощадження залишалися мізерними. Але завдяки заощадженням фізичних членів і наданню їм позик під вищі відсотки КСК міг забезпечувати дешевий кредит кооперативам. Водночас протягом усіх 15 років суворо слідкували, щоб на фізичних осіб припадало не більше 1/3 позичкового капіталу, 2/3 призначалося кооперативам. До суми позичок приватним особам входили й позики на парцеляцію. Треба визнати, що з послуг Крайового союзу кредитового його фізичні члени скористалися менше, ніж це їм належало, виходячи із сум заощаджень та паїв.

Натомість українські громадські інституції отримували від Союзу значну матеріальну підтримку. КСК постійно дотував " Просвіту", " Товариство Педагогічне", " Рідну Школу" та інші українські громадські організації. Спеціальні суми він виділяв для товариств " Сільський Господар", " Сокіл", на будівництво церков, пам'ятника Т. Шевченку в Києві тощо.

" Райффайзенівки" українців Галичини. Усе ж можливості української кредитної кооперації, яка об'єднувала лише близько 12 % усіх кооперативів краю, не могли цілком задовольнити потреби українського населення. Йому доводилось звертатися за позичками також у польські та єврейські кредитні установи, переважно " райффайзенівки", які перебували під контролем " Патронату".

Перша українська " райффайзенівка" була заснована 1896 р. у с. Ляхівцях Богородчанського повіту. Більшість українських " райффайзенівок", що виникли впродовж 1890—1910-х pp., теж діяли під опікою Патронату, оскільки лише так могли сподіватись на вигідні державні кредити. Залежність від поляків не давала їм змоги ані належно розвиватися, ані ефективно виконувати культурно-просвітню функцію. Найбільшим успіхом кредитної кооперації Галичини в ті часи було те, що вона спільно з позичковими касами при читальнях " Просвіти" та при церковних братствах у багатьох повітах стримала, а то й цілком ліквідувала лихварство.

У часи Першої світової війни українська кредитна кооперація пережила великі потрясіння, пов'язані з несприятливими для кредитування умовами: знецінилася австрійська крона, зросли відсотки на кредит у різних фінансових інституціях тощо. Правда, число членів КСК за ці роки навіть дещо зросло (з 852 у 1914 р. до 892 у 1918 p.), але кількість кооперативів майже не збільшилася (було 438, стало 440). Цифра власного капіталу теж мало відрізнялася від передвоєнного показника 1913 p., однак його реальна вартість була помітно меншою вна­слідок девальвації крони.

Українські " народні доми". Подоланню в Галичині лихвар­ства сприяли й універсальні кооперативи, що отримали назву " Народні доми". Зразковий статут цих товариств передбачав об'єднання сільських господарів для будівництва в селі приміщення громадських зібрань — Народного дому. " Народні доми" також кредитували селян, постачали їм необхідний сільськогосподарський інвентар, добрива, насіння, саджанці тощо, збували вироблену селянами продукцію безпосередньо та після переробки. Для ведення фінансових і торговельних операцій селяни, як правило, створювали автономні об'єднання, але у їх спільній власності перебував громадський будинок із залом для зборів, бібліотекою, читальнею та іншими приміщеннями, в тому числі й господарського призначення (для крам­ниці, молочарні, контори тощо). Головою товариства найчастіше був священик.

Кредитні кооперативи стали основою кооперативного руху на східноукраїнських землях. На початку XX ст. почала швидко розвиватися й споживча кооперація. Її успіхи значною мірою зв'язані з ідейно-теоретичною й практичною діяльністю Василя Доманицького(1877–1910 рр.) – засновника ощадно-позичкового і споживчого товариств у рідному с. Колодистому Звенигородського повіту на Київщині та автора популярного посібника " Товариські крамниці". Ця книжка стала настільною для активу споживчих кооперативів не лише на сході, а й на заході України.

У незалежній Україні перші кредитні спілки відновили свою діяльність у 1992 р. (створено перші 2 кредитні спілки в м. Кривий Ріг та м. Стрий (Львівська область)). Відновлення кредитних спілок відбувалося за підтримки української діаспори з Канади та США.

1993 р. Указом Президента було затверджено «Тимчасове положення про кредитні спілки», яким кредитні спілки відносилися до громадських організацій, які надавали фінансові послуги. 90-ті р. ХХ ст. характеризувалися створенням великої кількості кредитних спілок, але гіперінфляція 1993–1994 рр. та «валютна» криза 1998 року призвела до закриття багатьох спілок.

20 грудня 2001 р. було прийнято Закон України «Про кредитні спілки», який визначив правовий статус кредитної спілки та модель її роботи. 2002 р. було створено Державну комісію з регулювання ринків фінансових послуг – центральний орган виконавчої влади, основним завданням якого є регулювання небанківсього фінансового сектору України. В 2003 р. почалася процедура перереєстрації кредитних спілок і вони змінили статус з «громадського об'єднання» на «фінансову установу».

Після скасування кріпосного права в 1861 р. з зростанням кількості фабрик і заводів збільшилася і чисельність робочого класу. Зубожілі селяни поповнювали його ряди. Низька заробітна плата часто видавалася продуктами з фабричних магазинів за високими цінами і часто поганої якості. Приватні торговці також продавали товари за завищеними цінами. Фабричні та заводські робітники прагнули захистити себе від експлуатації. З цією метою вони створювали споживчі товариства.

Розвиток споживчої кооперації під впливом певних соціально-економічних чинників йшов нерівномірно. Особливістю розвитку споживчих кооперативів за перші шість років (1864–1870 рр.) є нетривалість їхнього існування.. Із 73 товариств, які виникли 63 дуже скоро припинили своє існування. Таке становище пояснюється тим, що робітники і селяни не брали широкої участі в кооперативному русі, так як не були вільні: кріпосницькі відносини між робітниками і власниками фабрик, поміщиками і селянами довгий час зберігалися і після скасування кріпосного права, особливо в місцях, віддалених від центру Росії.

Таким чином, у перше десятиліття після скасування кріпосного права початок кооперативному руху було покладено створенням споживчих, ощадно-позичкових і сироварних кооперативів.

У 70-90 роки XIX ст. у Росії розвивалися суб'єктивні та об'єктивні соціально-економічні передумови, які сприяли розвитку споживчих, кредитних, виробничих і збуту-постачальницьких кооперативів. У цей час складався загальнонаціональний ринок. Розвивалася ринкова інфраструктура: залізниці, водні шляхи, комерційні земельні банки, акціонерні товариства, різні біржі, місцеві та всеросійські ярмарку.

Формувалася соціальна база кооперативного руху з робітників, службовців, ремісників і торговців у містах.

Мінявся, хоча і дуже повільно, уклад життя російського селянства. Селянське господарство ставало все більш товарним, грошовим. Для зміцнення свого приватного господарства селяни стали активніше створювати кооперативи. У цей період кооператори шукали шляхи зближення співробітництва, солідарності. У 1898 р. був утворений перший національний центральний всеросійський кооперативний союз, зареєстрований під назвою Московський союз споживчих товариств – МСПО. Спочатку він об'єднував споживчі товариства, а потім його членами стали кооперативи різних видів. МСПО сприяв організаційному і господарському зміцненню кооперативів, створення правових передумов для подальшого розвитку кооперативного руху Росії.

90-ті роки XIX ст. стали часом, коли відбувалося активне формування правових передумов розвитку кооперації. У 1895 р. було прийнято Положення про дрібні кредити. Воно запровадило новий вид кооперації – кредитні товариства, які відрізнялися від ощадно-позичкових відсутністю пайових внесків. У 1897 р. був прийнятий Нормальний статут споживчого товариства. Багато дослідників вважають, що його можна називати першим законом про кооперацію. У цьому ж році приймається Нормальний статут сільськогосподарських товариств. Сільськогосподарське товариство – справжній сільськогосподарський кооператив, який мав право закуповувати, переробляти і збувати сільськогосподарську продукцію.

У 1898 р. був прийнятий Нормальний статут місцевих сільськогосподарських товариств. Їх не відносять до кооперативів. Ці товариства проводили збори, курси, лекції з поліпшення сільськогосподарської діяльності, відкривали досвідчені поля, музеї, поширювали агрономічні знання серед селян. У цьому ж році було прийнято Положення про Московську спілку споживчих товариств, яке узаконило статус МСПО як юридичної особи, завданням якого було: організовувати спільну діяльність тих товариств, які за своїм торговельним інтересам були пов'язані з Московським промисловим районом.

Чималу роль у російському кооперативному русі зіграв і суб'єктивний людський фактор. Натхненниками і організаторами перших споживчих товариств у Росії були головним чином представники інтелігенції та ліберального дворянства. Наприклад, професор М. Зібер, автор книги «Споживчі товариства» (1869 р.), письменник М. Баллін, автор «Першої пам'ятної книги про споживчі товариства» (1870 р.), академік М. Бекетов. Великий внесок у розвиток споживчої кооперації в Росії вніс полковник І. Лошата, що керував 3-м відділом (споживчі товариства і товариства) Санк-Петербурзького відділення Комітету сільських ощадно-позичкових і промислових товариств. У 1895 р. І. Лошата взяв участь у I установчому Конгресі Міжнародного кооперативного альянсу в як спостерігача від Росії.

До кінця XIX ст. масштаби кооперативного руху характеризуються наступними цифрами: всього кооперативів – 1560, із них:

Ø кредитних кооперативів – 798;

Ø споживчих товариств – 557;

Ø сільськогосподарських товариств –137; сільськогосподарських товариств – 12;

Ø молочних товариств – 35.

Як видно з наведених даних, найбільший розвиток отримали кредитні кооперативи і споживчі товариства. Характерною особливістю цього періоду є повільний розвиток споживчої кооперації. Усього за 40 років після скасування кріпосного права виникло 1604 споживчих товариства (за кількістю затверджених статутів). З них припинили свою діяльність понад 40%. 798 кредитних кооперативів об'єднували понад 260 тисяч членів, причому 80% із них становили селянські кооперативи. У них обслуговувалося до 30% селянських господарств. 557 споживчих товариств включали найрізноманітніші види:

Ø фабрично-заводські товариства робітників та службовців; міські загальногромадянські, які об'єднували різні соціальні верстви населення;

Ø сільські (селянські);

Ø товариства залізничників;

Ø чиновників державних установ;

Ø військовослужбовців (офіцерські).

Споживчі товариства об'єднували в середньому понад 500 чоловік.

Таким чином, розвиток товарно-грошових відносин у місті і на селі, затребуваність кооперативів різними соціальними верствами суспільства сприяли зародженню і розвитку кооперативів різних видів у Росії. За 40-річний період кооперативний рух пройшов складний шлях: від зародження кооперативів різних видів до освіти кооперативного центру.

Зміцнення правового положення кооперативів та їх спілок є основною тенденцією розвитку кооперативного сектору економіки. Проводиться в Росії економічна реформа змінила політичні та економічні умови розвитку кооперації. Різноманіття видів кооперації в країні свідчить про життєздатність і затребуваності кооперації, як населенням, так і державою. За 10-річний період реформ визначилися основні тенденції розвитку кооперативного сектору економіки.

У перші роки економічних реформ кооперативи перебували в складній ситуації. Введені з 1 січня 1991 р. закони про власність і про підприємства і підприємницької діяльності мали суттєві протиріччя в кооперативів: закон про власність дозволяв кооперативи, а закон про підприємства і підприємницьку діяльність не передбачив кооперативи як організаційно-правову форму підприємства.

Кількість кооперативів при перереєстрації підприємств різко скоротилося.

З усіх кооперативних об'єднань тільки Центросоюз Росії домігся прийняття закону про споживчу кооперацію в 1992 р., який узаконив споживчі товариства та споживчі спілки.

Перехідним роком, з якого розпочалося послідовне зміцнення правового положення кооперативів Росії, слід вважати 1995 р. З 1 січня 1995 р. був введений в дію Цивільний кодекс Російської Федерації (частина 1), який визнав виробничі та споживчі кооперативи рівноправними суб'єктами ринкових відносин.

Відповідно до Цивільного кодексу Російської Федерації в наступні роки були прийняті закони про кооперацію: у 1995 р. – про сільськогосподарську кооперацію; у 1996 році – про виробничі кооперативах; у 1997 р. – про споживчу кооперацію, в 2001 р. про споживчі кредитних кооперативах громадян (кредитних союзах).

На основі положень Цивільного кодексу Російської Федерації і кооперативних законів кооперативами та їх спілками прийняті нові статути.

Зміцнення правового положення кооперативів здійснюється: по-перше, шляхом внесення змін і доповнень до законів Російської Федерації, які забезпечують більш сприятливі економічні умови для кооперативного сектора економіки, по-друге, прийняттям законів про нові види кооперативів; по-третє, шляхом вдосконалення кооперативних статутів.

У взаємодії кооперації з органами державної влади особливо цінним є досвід системи Центросоюзу Російської Федерації, якийі з 1994 р. встановив співпрацю з Урядом Росії на основі щорічних угод. Щорічні угоди з відповідними виконавчими органами укладають республіканські, крайові, обласні, районні кооперативні організації.

Угоди дозволяють забезпечувати кооперації більш сприятливі соціально-економічні умови розвитку. У той же час підвищується відповідальність кооперативних організацій за виконання зобов'язань, передбачених угодами.

Кооперативи тільки тоді залишаються кооперативами, коли вони дотримуються кооперативні цінності і принципи в своїй соціально-економічної діяльності. Російські кооперативи та їх об'єднання проводять в життя цінності та принципи, прийняті МКА в 1995 р.

Основоположні принципи кооперації включені в кооперативні закони і кооперативні устави і являються обов’язковими для виконання як пайовиками, так і менеджерами.

Незважаючи на труднощі, впровадження кооперативних цінностей і принципів у практику є стійким напрямком кооперативного руху Росії.

Основними напрямками формування кооперативної ідентичності вважати:

1) просвітницьку роботу серед кооперованих мас, націлену на отримання знань про соціально-економічне значення, цінності і принципі кооперативів різних видів;

2) підвищення кооперативної освіти менеджерів;

3) контроль за дотриманням менеджерами кооперативних цінностей і принципів, а також кооперативних статутів.

Кооперативні цінності та принципи визначають кооперативну ідеологію, яка повинна лежати в основі вдосконалення кооперативного управління.

Тенденція посилення соціальної спрямованості кооперативного сектору економіки особливо виділяє кооперативи серед інших суб'єктів ринкової економіки. Кооперація є складовою частиною народного господарства та бере активну участь у реалізації наступних загальнодержавних соціальних завдань:

1) стабілізація сільського ринку товарів і послуг;

2) забезпечення населення продовольством;

3) вирішення проблеми безробіття;

4) реалізація програми з відродження російського села;

5) здійснення програми з розвитку селянських (фермерських) господарств;

6) рішення екологічних та інших проблем.

Кожен вид кооперації має свої особливості при виконанні спільних соціальних завдань. Так, участь споживчої кооперації в стабілізації сільського ринку товарів і послуг спрямована на виконання основної мети – задоволення потреб членів-пайовиків у товарах і послугах.

Здійснюючи багатогалузеву діяльність, кооператори вирішують проблему безробіття для сільських жителів, забезпечуючи зайнятість населення в різних галузях господарства: торгівлі, громадському харчуванні, заготівлях і виробництві.

Прагнення до об'єднання кооперативів у спілки, асоціації, партнерства – невід'ємна тенденція кооперативного сектору економіки Росії.

Кооперативи створюють об'єднання, як за територіальним, так і за галузевою ознакою. Прагнення кооперативів різних видів до створення територіальних об'єднань: районних, обласних, республіканських, крайових і на національному рівні свідчить про розвиток кооперативних систем, посилення вертикальної інтеграції.

Найбільшими національними кооперативними об'єднаннями Росії є:

Ø Центральна спілка споживчих товариств Російської Федерації – Центросоюз Росії;

Ø Асоціація селянських (фермерських) господарств і сільськогосподарських кооперативів Росії – АККОР;

Ø Агропромисловий союз Росії – Росагропромсоюз;

Ø Некомерційне партнерство об'єднаних виробничих кооперативів - НППК;

Ø Союз старателів Росії;

Ø Ліга кредитних спілок;

Ø Союз сільських кредитних кооперативів;

Ø Загальнонаціональна асоціація організацій фінансової взаємодопомоги.

Кожна національна організація утворена з метою створення сприятливих умов для становлення і розвитку кооперації певного виду.

Завданнями національних кооперативних об'єднань є:

Ø сприяння розвитку кооперативів та їх об'єднань; подання прав та інтересів членів організації в органах державної влади та органах місцевого самоврядування;

Ø надання правових, інформаційних та інших послуг кооперативам та їх об'єднанням;

Ø пропаганда та безпека кооперативних цінностей і принципів.

У кооперативних законах і кооперативних статутах передбачений багатогалузевий характер діяльності кооперативів. Багатогалузева діяльність кооперативів надає їм універсальний характер і забезпечує їх виживання в умовах ринкової конкуренції. Універсальність дозволяє кооперативам краще вирішувати соціальні завдання, збільшувати обсяги і розширювати види послуг для своїх членів. У той же час багатофункціональність кооперативів створює труднощі щодо управління. Розробка раціональних структур управління для універсальних кооперативів різних видів – нагальна задача, що вимагає невідкладного рішення.

Збільшення членської бази кооперативів забезпечує стійкість кооперативного сектору в ринковій економіці.

Основну членську базу кооперативів Росії складають члени споживчих товариств та члени сільськогосподарських виробничих кооперативів. Членами кооперативів є різні соціальні верстви населення: селяни, робітники, службовці, військовослужбовці, рибалки, старателі.

Створення правових і соціально-економічних запланованих пересилок, поширення кооперативних ідей у суспільстві, інформація про Діяльності кооперативів сприяють залученню нових членів в кооперативи.

У майбутньому членська база кооперативів буде наповнюватись за рахунок дрібних товаровиробників, дрібних роздрібних торговців і інших дрібних власників, які будуть створювати кооперативи.

Кооперативи повинні піклуватися як про залучення нових членів, так і про збереження членської бази. З метою зміцнення членської бази необхідно посилити зв'язки кооперативів зі своїми членами. Керівники повинні чесно інформувати своїх членів про діяльність кооперативів, про виконання рішень органів кооперативного управління і контролю. Щоб забезпечити таку взаємодію, необхідно вдосконалювати організаційну структуру управління в напрямку створення тісної взаємодії органів кооперативного управління з професійним апаратом менеджерів на всіх рівнях.

Основу кооперативного сектору економіки Росії складають кооперативи, тісно пов'язані з агропромисловим комплексом неприхильності в сільській місцевості.

Для російської кооперації традиційними є кооперативи в сільському господарстві, переробній промисловості та в обслуговуючих галузях.

На сучасному етапі у сільській місцевості переважають споживчі товариства системи споживчої кооперації та сільськогосподарські кооперативи. Поступово повертається в село кредитна кооперація.

Слід зазначити, що обсяг послуг, що надаються цими кооперативами, явно недостатні у порівнянні з потребами в них. Кооперативні підприємства гостро потребують як технічного оснащення, так оборотнх коштів. Через відсутність коштів у сільського населення для вкладення в кооперативи, нестачу бюджетних коштів виникає потреба в пошуку зовнішніх інвесторів для розвитку кооперації в агропромисловому комплексі та збільшення обсягу послуг.

Ринкова економіка створила можливості розвитку кооперативів на основі принципів свободи, демократії та незалежності. Розширилися функції керівників і спеціалістів. Їм доводиться самостійно вступати у складні фінансові, економічні, правові та соціальні відносини.

Виникла нагальна необхідність в освічених кооперативних кадрах. Навчальні заклади стали готувати фінансистів, юристів, управлінців, маркетологів, аудиторів.

Підготовку таких фахівців здійснюють навчальні заклади споживчої кооперації. Слід відзначити, що споживча кооперація Росії в кризовий період розвитку економіки змогла зберегти навчальні заклади. Республіканські, крайові та обласні споживспілки мають середні спеціальні освітні установи.

Центросоюз Росії має в своєму розпорядженні три університетети: Бєлгородський, Московський і Сибірський, при яких створені філії. При освітніх установах сформована система підвищення кваліфікації, розроблена Центросоюзом, яка охоплює керівників та фахівців усіх рівнів управління.

Знання тенденцій кооперативного розвитку допоможе об'єднати науковий потенціал і досвід для вирішення проблем, підвищення ефективності та збільшення послуг у кооперативному секторі економіки.